Монополія: сутність, форми і види

      Другий  важливий принцип сучасного антимонопольного законодавства передбачає, що при вирішенні конкретних справ регулюючий орган виходить з виваженого економічного осмислення всього балансу монопольних і конкурентних тенденцій, особливо з точки зору їх взаємозв'язку з підвищенням ефективності виробництва.

      Монопольне  ціноутворення

      Використання  монопольного (домінуючого) становища  призводить до істотного впливу на ціни, а інколи — до прямого їх формування. Внаслідок цього з'являється новий різновид ціни — монопольна ціна, яка викликає обмеження конкуренції й порушення прав споживачів і встановлюється підприємцем, що займає монопольне становище на ринку. Існування монопольних цін створює економічну основу для отримання монопольного прибутку. Характерною ознакою монопольної ціни є її відхилення від вільної ринкової ціни, що формується у результаті взаємодії попиту і пропозиції. Продаж товарів за монопольними цінами означає перерозподіл доходу між господарюючими суб'єктами на основі економічних та позаекономічних переваг великого високотехнологічного виробництва.

      Монопольна  ціна — це верхня межа продажної  ціни, утримувати яку впродовж тривалого  часу неможливо, оскільки максимальна прибутковість певної галузі приваблює інших підприємців, що прагнуть ефективніше застосувати свій капітал. Монополія, регулюючи виробництво, може лише опосередковано регулювати попит, тому й змушена враховувати реакцію покупців на зростання цін (повністю монополізувати виробництво й реалізацію товару можливо лише тоді, коли попит на нього нееластичний).

      Влада монополістів (олігополістів) над ринком виявляється у характері формування і руху цін. Ознаки монополістичної (олігополіс-тичної) політики цін такі:

      • ціна підтримується всіма виробниками  або продавцями галузі через систему "лідерства у цінах";

      • виникає відносна стабільність цін;

      • спостерігається дискримінація  у цінах і постійне маневрування цінами.

      Прагнучи  ліквідувати пряму цінову конкуренцію і "стабілізувати" галузь на основі єдиної ціни, монополісти й олігополісти максимально захищають себе від таємного зниження цін і непрямої цінової конкуренції з боку окремих партнерів або аутсайдерів ринку. Таємні знижки та поступки, пільгові умови комерційного кредиту, надання додаткових послуг і гарантій покупцям можуть мати для конкурентів не менш неприємні наслідки, ніж відкрите зниження цін. Маневрування цінами постійно здійснюється через механізми цінової дискримінації щодо різних категорій споживачів, різних територій і регіонів, залежно від подальшого використання продукції, тобто як один із засобів вирішення тактичних і стратегічних завдань фірми.

      Монополізація негативно впливає на ціноутворення, що підтверджують такі дані: за період 1950-1980 pp. індекс оптових цін у п'ятнадцяти провідних галузях США зріс у 3,7 разу; за той самий період ціни на продукцію машинобудування і чорної металургії, де рівень монополізації найвищий, зросли відповідно у 4,2 й 4,5 разу; у найменш монополізованих галузях — текстильній і швейній рівень цін зріс лише у 1,95 разу. Необґрунтоване завищення цін та ігнорування інтересів споживачів, позбавлених альтернативного вибору, — наслідки економічної політики монополій в умовах порушення конкурентно-ринкового механізму.

      Фінансовий  капітал і фінансова  олігархія

      Ще  одна істотна ознака монополістичного капіталізму — панування фінансового  капіталу.

      Фінансовий  капітал — це об'єднання монополістичного банківського капіталу з капіталом  промисловості й інших галузей  економіки. Для домонополістичної епохи були характерні диференціація видів капіталу, відокремлення торговельного та позичкового капіталів від промислового. Монополістичній стадії, навпаки, притаманна тенденція до інтеграції капіталів, поєднання його різних форм у межах єдиної системи фінансового капіталу. Виникнення фінансового капіталу приводить до зростання усуспільнення виробництва. Розвиток фінансового капіталу багато в чому залежить від еволюції

      банківської діяльності (універсальний характер сучасних банків, розвиток ринку цінних паперів, поява вузькоспеціалізованих небан-ківських фінансово-кредитних інститутів), знаменуючи собою встановлення єдиного контролю над виробництвом і обігом.

      Найпоширеніші форми інтеграції банківських і  промислових монополій такі: система взаємної участі в акціонерному капіталі, "перехресні" директорати, стійкі довготермінові ділові контакти, особиста унія, фінансово-промислові групи (ФПГ).

      Основною  формою фінансового капіталу є фінансово-промислові групи, які охоплюють різні сфери  й рівні господарювання за схемою "сфера обігу -> промисловість -> внутрішньогалузеве використання капіталу -> міжгалузеве переливання капіталу -> розвиток банківських та інших кредитно-фінансових інститутів" і встановлюють багаторічні ділові відносини з поступовою трансформацією їх у майнові права та сімейно-асоціативні унії. В межах фінансово-промислової групи досягається певна координація економічної діяльності інтегрованих підприємств, перерозподіл акумульованого банками позичкового капіталу, відносна стійкість нагромадження капіталу. Сучасний період розвитку ФПГ характеризується двома тенденціями, які водночас взаємно виключають і діалектично доповнюють одна одну: до консолідації, більшої організаційної оформленості, з одного боку, і до розширення кордонів і взаємопроникнення існуючих груп — з іншого.

      Уособленням панування фінансового капіталу в економічному та соціальному житті  є фінансова олігархія — монополістична економічна та політична еліта суспільства, включаючи також найвищих менеджерів найбільших корпорацій. Доходи фінансової олігархії досягають значних розмірів, а основним джерелом їх появи є володіння великими пакетами акцій провідних корпорацій, що забезпечує економічну і політичну владу. Зростаючу роль у структурі фінансової олігархії відіграють найвищі прошарки управлінців-менеджерів, рівень доходів яких порівнянний з доходами власників корпорацій.

      Отже, поступальний розвиток ринкової економічної  системи пов'язаний з поступовим проходженням нею окремих етапів, що зумовлено трансформацією техніко-технологічних і соціально-економічних умов функціонування системи ринкового господарства. Це викликало еволюційну зміну мануфактурного капіталізму промисловим, епохи вільної конкуренції — пануванням монополістичного капіталу.

       Список використаної літератури

1. Дзюбик С. Д., Ривок О. П. Основи економічної теорії. — К.: Основи, 1994. — 297 с.
2. Економічна теорія: Політекономія: Підруч. / За ред. В. Д. Бази-левича. — К.: Знання-Прес, 2001. — 581 с.
3. Історія економічних учень: Підруч. / За ред. Л. Я. Корнейчук, Η. О. Татаренко. — К.: Вид-во КНЕУ, 1999. — 564 с.
4. Коуз Р. Фирма, рынок и право. — М., 1993.
5. Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1990.— 311с.
6. Макконнет К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. — М.: Республика, 1996. — 785 с.
7. Нестеренко О. П. Історія економічних вчень: Курс лекцій: 3-тє вид., стереотип. — К.: МАУП, 2002. — 128 с.
8. Общая экономическая теория / Под ред. А. И. Чубрынина. — СПб.: Питер, 2000. — 288 с.
9. Ойкен В. Основные принципы экономической политики: Пер. с нем. — М.: Прогресс, 1995. — 352 с.
10. Основи економічної теорії / За заг. ред. А. А. Чухна. — К.: Віпол, 1994. —704с.— Ч. I, П.
11. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підруч. / За ред. Γ. Η. Климка, В. Π. Нестеренка. — К.: Вища шк.; Знання, 1997. — 743 с.
12. Петти У. Экономические и статистические работы. — Μ., 1940. — 324с.
13. Рикардо Д. Начала политической экономии и налогообложения. — М., 1955. — 702 с.
14. Самуэльсон П. Экономика: В 2 т.: Пер. с англ. — М.: Алгон, 1994. —Т. 1. —333с.
15. Сисмонди С. Новые начала политической экономии: В 2 т. — М., 1936. — 401 с.
16. Скомарохова О. І. Соціальна політика та соціальний захист економічно активного населення України: Автореф. дис. ... канд. екон. наук. — К., 1998.
17. Сурин А. И. История экономики и экономических учений. — М.: Финансы и статистика, 1999. — 200 с.
18. Управління зовнішньоекономічною діяльністю / За ред. А. I. Кре-дісова. — К.: Віра-Р, 1997. — 448 с.
19. Хайек Ф. Пагубная самонадеянность. — М., 1992.
20. Хейне П. Экономический образ мышления. — М., 1991.
21. Хрестоматия по экономической теории / Сост. Е. Ф. Борисов. — М.: Юристь, 1997. — 536 с.