Основи обробітку ґрунту

Основний обробіток ґрунту. Серед систем основного обробітку ґрунту розрізняють основний обробіток під ярі та озимі культури.

Через 10-15 днів при з’явленні сходів бур’янів   виконують захід основного обробітку - оранку чи безполицеве розпушування.

Особливості основного обробітку ґрунту під озимі. Основний обробіток чистого чорного пару після соняшнику у вологі роки проводять заходом пізньої оранки на глибину 28-30 см (при забур’яненості багаторічними бур’янами) або на глибину 20-22 см (при мало річному типі

Передпосівний обробіток ґрунту спрямований на провокацію сходів бур’янів і виснаження кореневої системи багаторічних їх видів у весняний період, створення ущільненого посівного ложе та вологозатримного дрібногрудочкуватого поверхневого шару ґрунту.

На безструктурних, розпилених ґрунтах ранньовесняне боронування необхідне, оскільки капілярні щілини в них зберігаються до повного висихання ґрунту.

Система післяпосівного обробітку ґрунту складається із заходів, спрямованих на створення умов, сприятливих для появи сходів культурних рослин та їхнього росту і на знищення бур’янів. Для цього після сівби в посушливих умовах площу коткують, а за достатнього зволоження при необхідності боронують до і після появи культурних рослин. Ця потреба виникає після дощів, коли утворюється ґрунтова кірка -ущільнений поверхневий шар, якій погіршує повітрообмін у ґрунті, а також для ефективного знищення проростків бур’янів фазі "білої ниточки".

Комплексні агротехнічні післяпосівні заходи -це боротьба з бур’янами, боронування, коткування, міжрядні культивації посівів просапних культур, підгортання культурних рослин у рядках з присипанням сходів бур’янів тощо.

Міжрядні культивації ґрунту. Проводять їх у посівах просапних (соняшник, кукурудза, картопля, буряки, овочеві) та зернових (просо, гречка) культур, висіяних широкорядним способом. Культиваціями з одного боку знищують сходи бур’янів у міжряддях і одночасно провокують насіння до проростання.

Впроваджуючи зарубіжні технології вирощування сільськогосподарських культур, необхідно враховувати особливості обробітку ґрунту.

Система обробітку ґрунту в сівозміні об’єднує логічно послідовні й пов’язані між собою ланки основного, передпосівного та післяпосівного обробітків під усі вирощувані культури. Важливим при цьому є дотримання принципів різноглибинності обробітків ґрунту впродовж ротації сівозміни і чергування способів їх виконання в часі .

Необхідність чергування способів обробітку ґрунту в часі зумовлена його суттєвим протибуряновим ефектом у   тому разі якщо полицевий основний обробіток проводять один раз на 4-5 років, а в проміжку між оранками ґрунт обробляють безполицевим способом.

Поглиблення орного шару грунту.

Орний шар грунту поглиблюють одночасно зі внесенням добрив та обробітком плугами з ґрунтопоглиблювачами, які розпушують грунт за плугом у борозні без вивертання глибоких шарів. Окрім того, для поглиблення використовують плуги з вирізними корпусами, плуги без передплужників і полиць та інші знаряддя, чизель-культиватори, глибокорозпушувачі, плоско різи, ярусні плуги.

Орний шар під час зяблевого обробітку поглиблюють поступово (приблизно на 20% глибше попередньої оранки). При поглибленні орного шару здійснюють заходи поліпшення структури та фізичних властивостей грунтів: вносять органічні та мінеральні добрива, висівають багаторічні трави і проводять вапнування або гіпсування.

На різних типах грунтів орний шар поглиблюють неоднаково.

Залежно від грунтово-кліматичних умов для поглиблення орного шару застосовують такі способи:

Оранка плугами загального призначення з передплужниками з приорюванням підорного шару 2-3 см завтовшки;

Одношаровий глибокий обробіток, спрямований на значне збільшення орного шару за рахунок підорного;

Двошарова глибока оранка із взаємним переміщенням верхнього і нижнього шарів без переміщення їх;

Тришаровий глибокий обробіток спеціальними ярусними плугами різної конструкції, під час якого переміщуються три суміжні шари.

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Харківський національний педагогічний університет

Ім. Г.С.Сковороди

кафедра ботаніки

самостійна робота №7 на тему:

«сівба с/г культур»

Виконала:

Студентка 31-а гр.

Природничого ф-ту

Мінка Вікторія

Володимирівна

Харків 2012

Способи сівби залежать від біологічних особливостей культур (різні культури неоднаково вибагливі до родючості ґрунту, тепла, освітленості, зволоженості тощо). Однією з основних вимог до способів сівби є створення оптимальної густоти рослин у посівах, що забезпечує найбільш інтенсивне наростання асиміляційної листкової поверхні - основного фактора врожайності.

Є два способи сівби - розкидний і звичайний рядковий. При розкидному способі сівби насіння в ґрунті розміщується без міжрядь. Виконують його вручну або розкидними сівалками. Цей спосіб застосовують дуже рідко, здебільшого під час освоєння крутих схилів і засівання заболочених місць.

Звичайний рядковий - основний спосіб сівби, оскільки він забезпечує рівномірніше висівання насіння по всій площі посіву і загортання його на однакову глибину в зволожений шар ґрунту. Розрізняють такі звичайні рядкові способи сівби: звичайний (вузькорядний, перехресний, широкорядний, стрічковий), пунктирний, борозенний, гребеневий, гніздовий, квадратний та квадратно-гніздовий.

При звичайному рядковому способі сівби насіння розміщується з міжряддями 10-25 см. Воно в рядку висівається через 1,5-2 см одне від одного. Цей спосіб застосовують при сівбі сільськогосподарських культур, які дають урожай на невеликій площі живлення (зернові колосові, горох, гречка, однорічні й багаторічні трави та ін.).

Вузькорядний спосіб сівби (ширина міжрядь становить 6,5-7 см) забезпечує рівномірніше розміщення насіння по площі посіву.За цього способу досягається краще освітлення рослин у рядках, що посилює фотосинтез і підвищує стійкість рослин проти вилягання.

Рис. 1.Схеми способів сівби: а - звичайний рядковий; б - перехресний; в - вузькорядний; г - широкорядний; д - стрічковий; е - гніздовий; є - квадратно-гніздовий; ж - широкорядний пунктирний; з - борозенний; и - гребеневий

Перехресний спосіб сівби так само, як і вузькорядний, має деякі переваги перед звичайним рядковим. Проводять його рядковими сівалками, які переміщуються по полю перехресно - вздовж і впоперек.Середній приріст урожаю зерна в результаті більш рівномірного розміщення насіння становить 3-4 ц/га порівняно з врожаєм культур, висіяних звичайним рядковим способом. Проте перехресна сівба має певні недоліки, які обмежують її широке застосування у виробництві. Сівбу проводять у двох напрямках, і насіння загортається на неоднакову глибину. На перехрестях створюється загущеність посівів, що призводить до строкатості посівів і неодночасності достигання. При цьому подовжуються строки сівби. Крім, того, повторні проходи агрегату під час сівби руйнують структуру ґрунту, висушують його, а також збільшують затрати на сівбу.

Широкорядний спосіб сівби (ширина міжрядь понад 30 см) застосовують при вирощуванні культур, які потребують відносно великих площ живлення (кукурудза, соняшник, цукрові буряки, картопля, бавовник, овочеві культури та ін.). У широкорядних посівах є можливість застосовувати міжрядний обробіток для боротьби з бур'янами, розпушувати ґрунт у період вегетації рослин, робити поливи, підживлення тощо. Часто так висівають просо і гречку. Широкорядні посіви мають також певні недоліки, з яких основним є нерівномірне розміщення рослин по всій площі посіву.

При стрічковому способі сівби насіння в ґрунті розміщується стрічками в 2-3 рядки. Відстань між окремими рядками стрічки становить від 6,5-7,5 до 15 см, а між стрічками - 45-60 см і більше. Цей спосіб застосовують для культур з невеликими площами живлення.

Пунктирний спосіб сівби - один з видів рядкового, при якому насіння рівномірно розміщується в рядку через певну відстань. Густота рослин на площі посіву за такої сівби визначається кількістю висіяного насіння на 1 м рядка. Застосовують його при вирощуванні цукрових буряків, кукурудзи та інших культур. Великі можливості закладені в пунктирній точній сівбі зернових колосових культур, але зараз ще немає технічної можливості для широкого практичного застосування цього способу. В таких посівах для рослин створюються кращі умови поживного, теплового і водного режимів, а також освітлення. При цьому продуктивність кожної рослини вища, ніж при вирощуванні іншими способами.

При гніздовому способі сівби насіння розміщують по кілька штук в окремі гнізда. Для цього використовують спеціальні сівалки. Основна перевага гніздового способу порівняно з широкорядним полягає в економії насіння і в деякому поліпшенні умов живлення рослин. Сходи з'являються групами і легше проникають через ґрунтову кірку, яка може утворюватися після сівби. В гніздових посівах механізований обробіток міжрядь застосовують тільки в одному напрямку.

Квадратний і квадратно-гніздовий способи сівби характеризуються тим, що насіння розміщується поодиноко або групами (гніздами) по кутах квадрата з відстанню 60 х 60 або 70 х 70 см. Цей спосіб застосовують при сівбі високостеблих просапних культур (кукурудзи, соняшнику, бавовнику, рицини та ін.). Для цього застосовують спеціальні сівалки, які забезпечують прямолінійність рядків у повздовжньому та поперечному напрямках. У таких посівах можна повністю механізувати міжрядний обробіток.

Борозенний спосіб сівби дає можливість загорнути насіння на дно утвореної борозенки. Такі посіви застосовують у південно-східних посушливих районах, де верхній швр ґрунту навесні швидко пересихає. Борозенну сівбу проводять спеціальними сівалками, обладнаними борозноутворювачами.

Гребеневий спосіб сівби застосовують у районах надмірного зволоження. Насіння висівають на гребенях, утворених спеціальними сівалками. Це сприяє кращому забезпеченню культур повітрям, теплом і поживними речовинами. Гребеневий спосіб сівби дуже ефективний на важких безструктурних ґрунтах. На полях, де картоплю садять на гребенях, формується урожай на 35-46 ц/га більший, ніж тоді, коли її садять звичайним способом.

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Харківський національний педагогічний університет

Ім. Г.С.Сковороди

кафедра ботаніки

самостійна робота №9 на тему:

«система землеробства основних зон України»

Виконала:

Студентка 31-а гр.

Природничого ф-ту

Мінка Вікторія

Володимирівна

Харків 2012

Україна займає територію 603,7 тис. км2, протяжність якої із заходу на схід і з півночі на південь відповідно 1316 і 893 км. На цій великій території розміщуються три основних ґрунтово-кліма-тичних зони: Полісся, Лісостеп, Степ. Полісся. Українське Полісся займає близько 19% території, або понад 11 млн га. Вегетаційний період триває 160–180 днів. Середньобагаторічна кількість опадів на Поліссі становить від 550 до 700 мм, при цьому до 70% їх випадає в теплий період. Системи землеробства року.. Коефіцієнт зволоження у зоні становить від 1,9 до 2,9. Отже, Полісся вважається зоною достатнього зволоження. Ґрунтовий покрив на Поліссі строкатий. Загальною особливістю ґрунтів Полісся є відносно низький рівень природної родючості. Глибина гумусного горизонту на цих ґрунтах до 20 см. Вміст гумусу залежно від гранулометричного складу ґрунту становить 0,6–2,0%. У південних районах окремими масивами зустрічаються чорноземи опідзолені і перегнійно-карбонатні ґрунти, що мають трохи вищу родючість. Серед основних заходів підвищення родючості ґрунтів Полісся є постійне внесення органічних і мінеральних добрив та систематичне вапнування кислих ґрунтів. На Поліссі вирощують до 95% льону, до 60% жита, близько 50% картоплі та до 25% ярого ячменю. Серед зернових культур значне місце займають озиме жито та гречка, серед кормових — люпин та кукурудза. Тваринництво має м’ясо-молочний напрям. У районах південного Полісся вирощують цукрові буряки. У структурі зернових озима пшениця та жито становлять до 60%. Добрими попередниками для озимих зернових культур є багаторічні трави одного року користування, люпин на силос, однорічні трави на зелений корм або сіно, картопля ранніх сортів або раннього строку використання. Серед стерньових попередників кращими є овес та ярий ячмінь. Посіви ярого ячменю розміщують переважно після просапних (картоплі, кукурудзи) і озимих культур та після люпину на зерно. Просо і гречку вирощують у південних районах зони після просапних (картоплі, кукурудзи, цукрових та кормових буряків) та добре удобрених озимих культур. Посіви люпину у сівозмінах розміщують після просапних, ярих та озимих зернових культур, і він займає, як правило, одне поле в сівозміні. Кукурудзу на силос і зерно вирощують після зернових колосових, картоплі, льону, люпину на зерно та інших польових культур, які добре удобрювали. Картоплю вирощують після озимих, льону, люпину. Льон-довгунець на Поліссі, як одну з головних культур, висівають після озимої пшениці, яку вирощували після багаторічних трав, а також після картоплі та коренеплодів.сновний спосіб обробітку ґрунту на Поліссі — оранка на різну глибину, залежно від глибини гумусового горизонту. Ґрунти з глибоким орним шаром під просапні культури орють на глибину 26–28, а під решту культур сівозміни — 18–20 см. Лісостеп. Лісостеп займає близько 34% території України. Клімат лісостепової зони помірно теплий. Середньомісячна температура повітря в січні коливається від — 4°С у західній частині до — 8°С на сході. Протягом зимових місяців можливі тривалі відлиги, а зміни їх різкими морозами є несприятливими для перезимівлі Землеробство з основами ґрунтознавства і агрохімії озимих культур. Середньомісячна температура літа в Лісостепу близько 7°С. Вегетаційний період триває 190–210 днів. Кількість опадів нерівномірна і зменшується з північного заходу на південний схід від 550 до 450 мм. За теплий період року (від квітня до жовтня) у середньому випадає 350–400 мм. За агрокліматичною характеристикою Лісостеп вважається зоною нестійкого зволоження. Рельєф зони переважно рівнинний, однак західна частина помітно пересічена відрогами Карпат, на сході більш рівнинна і лише в правобережній частині рельєф значно зрізаний. Цими особливостями рельєфу пояснюється розвиток тут водної ерозії. На відміну від поліської зони в Лісостепу 70% території займають чорноземи, які характеризуються сприятливими властивостями та містять багато поживних речовин. Є також і більш бідні ґрунти — світло-сірі та сірі лісові. Орних земель у зоні близько 86% від сільськогосподарських угідь. Природні кормові угіддя становлять до 13%, решта території зайнята багаторічними плодовими насадженнями. У структурі посівних площ Лісостепу посіви зернових становлять 37%, в тому числі озимої пшениці — 34%, ярого ячменю — 40, цукрових буряків — понад 80, кукурудзи — 27, овочевих культур — 36 та кормових культур — до 30%. Основною галуззю тваринництва є м’ясо-молочне скотарство, що добре поєднується з буряківництвом. Сівозміни досить насичені зерновими культурами, які займають 55–65% загальної площі ріллі, з них половину становлять площі під озимою пшеницею. У центральних і південних районах вирощують озимий ячмінь, врожайність якого часто перевищує врожайність ярого, хоч останній, як і горох, поширений по всьому Лісостепу. Озимі зернові в Лісостепу розміщують у полях сівозмін після зайнятих і непарових попередників. Серед парозаймаючих культур, після яких вирощують озимі, є багаторічні трави на один укіс, озимі в чистих посівах і в сумішках з бобовими на зелений корм, однорічні травосумішки, кукурудзу та зернобобові на зелений корм. Із непарових попередників використовують горох, гречку, ранню картоплю, кукурудзу на силос. Системи землеробства Добрими попередниками в цих умовах для ячменю та вівса є озима пшениця, цукрові буряки, картопля, зернобобові, кукурудза на зерно та силос. Гречка і просо добре ростуть після удобрених просапних культур — цукрових буряків, картоплі та кукурудзи на зерно. Горох та інші бобові культури розміщують після цукрових буряків та озимих культур. Цукрові буряки у Лісостепу розміщують у сівозміні за схемою: 1 — багаторічні трави, 2 — озима пшениця, 3 — цукрові буряки; 1 — горох, 2 — озима пшениця, 3 — цукрові буряки; 1 — одно-річні злаково-бобові сумішки на сіно, 2 — озима пшениця, 3 — цукрові буряки. У південно-східних районах зони, де річна кількість опадів значно менша, ніж в інших районах, а температура повітря вища, цукрові буряки розміщують також у сівозміні з чорним паром та озимою пшеницею. Соняшник вирощують після озимої пшениці, кукурудзи або картоплі з поверненням його на попереднє місце не раніш ніж через 7–8 років. Багаторічні трави краще підсівати під покрив ярого ячменю або під озиму пшеницю. Польові сівозміни зони переважно 9–10-пільні, а структура посівних площ залежить від ґрунтово-кліматичних умов, рівня спеціалізації та концентрації виробництва зерна, цукрових буряків, продукції тваринництва. Степ. Степова зона — найбільша за територією в Україні. Вона займає площу 18,4 млн га і становить 46,5% площі сільсько-господарських угідь, в тому числі 15,3 млн га., або 83,1%, ріллі. За ґрунтовим покривом, умовами зволоження та теплового режиму Степ поділяють на північну і південну підзони, межею між якими є лінія переходу чорноземів звичайних на південні. У північній підзоні річна кількість опадів становить 420–450 мм; середньомісячна температура повітря в січні від — 4 до — 8°С, липні — від 21 до 23°С. Тривалість вегетаційного періоду — від 200 до 230 днів. Рельєф підзони переважно рівнинний. Найбільш Системи землеробства поширеними є чорноземи звичайні (площа 9 млн га). Раціональне використання цих ґрунтів значною мірою залежить від ефективності заходів боротьби з водною і вітровою ерозією. Щороку постійними бувають бездощові (різні за тривалістю) періоди, що помітно впливають на умови формування врожаю більшості сільськогосподарських культур. Рельєф більшої частини південної підзони Степу — це плоска або слабкохвиляста рівнина. Найбільш поширені у підзоні чорноземи південні, темно-каштанові та каштанові ґрунти. Основний напрям сільського господарства степової зони — скотарсько-зерновий з розвинутим птахівництвом та свинарством. На великих площах вирощують соняшник і кукурудзу. У зоні сконцентровано понад 83% зрошуваних земель, які використовують для вирощування зернових і технічних культур, а також картоплі, баштанних, овочевих, ефіроолійних та кормових культур. Зернові культури займають від 49 до 55% загальної площі ріллі, серед них найбільшу площу (до 20%) займає озима пшениця. На значних площах вирощують озимий та ярий ячмінь. Крім кукурудзи на зерно у південних районах Степу висівають сорго. Соняшник вирощують в обох підзонах. Посіви цукрових буряків у структурі посівних площ північних районів Степу становлять не більш як 8–10%. Озимі культури в Степу розміщують після чистих і зайнятих парів та непарових попередників. Кращими попередниками для озимої пшениці є чистий і зайнятий пар, які становлять 50–60% усіх посівних площ пшениці. Серед парозаймаючих культур кращими є озимі та ярі злаково-бобові травосумішки, горох, кукурудза і сорго на зелений корм. Із непарових попередників вико-ристовують горох, чину, баштанні культури, кукурудзу на силос, ячмінь, озиму пшеницю. Кукурудзу на зерно висівають після озимої пшениці, розміщеної після парів і зернобобових, а також після кукурудзи, ячменю Землеробство з основами ґрунтознавства і агрохімії і цукрових буряків. Крім того, кукурудзу на силос можна вирощувати після кормових буряків та соняшнику. Ярі зернові розміщують після озимих, кукурудзи, бобових та баштанних культур. Добрими попередниками для зернобобових є озима пшениця, кукурудза, цукрові буряки та ярі зернові, які висівали після озимих культур. Соняшник у сівозмінах Степу вирощують після озимої пшениці, зернобобових, цукрових буряків та кукурудзи на силос. Цукрові буряки в Степу розміщують насамперед після озимої пшениці, на чистому парі або після пшениці на зайнятих парах. Структура посівних площ у господарствах зони залежить від їх ґрунтово-кліматичних умов та спеціалізації. Здебільшого 55– 60% у ній становлять площі під зерновими, 10–20 — під технічними, 8–15% — під чорним паром.