Правове регулювання інформаційних відносин в галузі рекламної діяльності

     Згідно  із Законом України “Про рекламу” реклама – це інформація про особу  чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

     Законом „Про рекламу” передбачені такі види реклами, як зовнішня реклама, внутрішня реклама, порівняльна реклама, соціальна реклама. Останньою редакцією Закону введено новели щодо видів реклами. Нововведеним є поняття “порівняльна реклама”, “ прихована реклама”, “соціальна реклама”.

     Відносини, які виникають у зв’язку з  порівняльною рекламою, регулюються  законодавством України про захист від недобросовісної конкуренції, але, на жаль, на сьогодні ці правовідносини врегульовані не в повній мірі. Порівняльна реклама, з одного боку, може бути досить ефективним, а з іншого – досить небезпечним інструментом, оскільки вона, як правило, позитивно впливає на рівень реалізації товарів та послуг суб’єкта, який її використовує, але й може негативно вплинути на рівень реалізації товарів та послуг конкурента. Порівняльна реклама – реклама, яка містить порівняння з іншими особами та/або товарами іншої особи. Не визнається неправомірним порівняння в рекламі, якщо наведені відомості про товари, роботи, послуги підтверджені фактичними даними, є достовірними, об’єктивними, корисними для інформування споживачів.

     Соціальна реклама – інформація будь-якого виду, розповсюджена в будь-якій формі, яка спрямована на досягнення суспільно корисних цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей і розповсюдження якої не має на меті отримання прибутку. Також є таке поняття як соціальна реклама в системі соціальних служб – це інформація державних закладів з питань здорового способу життя, охорони здоров’я, охорони природи, збереження енергоресурсів, профілактики правопорушень, соціального захисту та безпеки населення, яка не має комерційного характеру і спрямована на дітей, підлітків, молодь, жінок, різні категорії сімей. В такій рекламі не повинна згадуватись конкретна продукція та її виробники. Соціальна реклама має бути чітко відокремлена від іншої інформації, незалежно від форм та засобів розповсюдження, таким чином, щоб її можна було ідентифікувати як рекламу.

   При виробництві та розповсюдженні соціальної реклами забороняється:

1. вміщувати твердження, які є дискримінаційними за ознаками походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду та характеру занять, місця проживання;
2. подавати відомості або закликати до дій, які можуть спричинити порушення законодавства, завдають чи можуть завдати шкоди здоров’ю або життю людей та навколишньому природному середовищу, а також спонукають до нехтування засобами безпеки;

   У галузі соціальної реклами неприпустима:

• недоброякісна реклама;
• недостовірна реклама;
• неетична реклама;
• неправдива реклама;
• прихована реклама.

     Забороняється реклама з використанням порнографії, сцен насильства, жорстокості, антигромадської поведінки.

      Основними цілями та завданнями соціальної реклами  є створення загального інформаційно-рекламного поля соціальної спрямованості, надання  населенню практичної корисної інформації з різних напрямків соціального впливу, формування привабливого, здорового (фізично та морально) образу життя, формування у молоді впевненості в собі, своїх силах, можливості вирішення своїх життєвих проблем, можливості повного розкриття свого фізичного, духовного та творчого потенціалу, формування образу молодої сталої сім’ї як гаранта розвитку суспільства, антипропаганда негативних явищ, криміналізації суспільства, іміджева реклама центрів системи соціальних служб як виконавців державної молодіжної політики, конкретна реклама послуг, заходів, акцій центрів соціальних служб для молоді.

     Рекламодавцем соціальної реклами може бути будь-яка  особа. Соціальна реклама не повинна  містити посилань на конкретний товар  та/або його виробника, на рекламодавця, на об’єкти права інтелектуальної власності, що належать виробнику товару або рекламодавцю соціальної реклами. На осіб, які безоплатно виробляють і розповсюджують соціальну рекламу, та на осіб, які передають свої майно і кошти іншим особам для виробництва і розповсюдження соціальної реклами, поширюються пільги, передбачені законодавством України для благодійної діяльності. Розповсюджувачі реклами, діяльність яких повністю або частково фінансується за рахунок державного бюджету, повинні розміщувати соціальну рекламну інформацію державних органів безкоштовно в обсязі не менше 5 відсотків ефірного часу (друкованої площі), відведеного для реклами.

     Засоби  масової інформації – розповсюджувачі  реклами, діяльність яких повністю або  частково фінансується з державного або місцевих бюджетів, зобов’язані  розміщувати соціальну рекламу  органів державної влади та органів  місцевого самоврядування, громадських  організацій безкоштовно в обсязі не менше 5 відсотків ефірного часу, друкованої площі, відведених для реклами. На відміну від інших категорій реклами дозволено соціальну рекламу у приміщеннях органів влади, дошкільних закладах освіти, середніх загальноосвітніх школах та спеціальних загальноосвітніх закладах освіти, через радіотрансляційні або інші звукові мережі сповіщення пасажирів у транспортних засобах громадського користування, на станціях метрополітену, вокзалах, портах та в аеропортах, за винятком соціальної рекламної інформації.

     Що  стосується реклами на телебаченні  і радіо, то час мовлення, відведений на рекламу, не може перевищувати 15 відсотків фактичного обсягу мовлення протягом астрономічної доби телерадіоорганізацією будь-якої форми власності.

     Ця вимога не поширюється на телерадіоорганізації, які здійснюють трансляцію на каналах мовлення, призначених виключно для розповсюдження реклами. Частка реклами протягом кожної астрономічної години фактичного мовлення не повинна перевищувати 20 відсотків.

     Така реклама повинна розміщуватися у перервах між програмами, передачами.

   Не  вважаються рекламою:

• оприлюднення, виголошення у програмі, передачі імені, найменування спонсора, об’єктів права інтелектуальної власності, що йому належать;
• трансляція соціальної реклами, якщо вона розповсюджується телерадіоорганізацією безкоштовно;
• анонси власних програм, передач телерадіоорганізації.

      Велике  значення має реклама у друкованих засобах масової інформації, обсяг  якої визначається ними самостійно. Друковані  засоби масової інформації, що розповсюджуються за передплатою, зобов’язані в умовах передплати зазначати кількість реклами в загальному обсязі видання.

     У наш час важливого значення набуває  реклама послуг, що надаються з  використанням електрозв’язку.

     Кожного дня ми маємо справу із зовнішньою рекламою, розміщення якої у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. При видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами втручання у форму та зміст зовнішньої реклами забороняється.

     Зовнішня  реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників  або уповноважених ними органів (осіб). Розміщення зовнішньої реклами на територіях та об’єктах поза населеними пунктами провадиться лише за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб). Розміщення зовнішньої реклами на пам’ятках та в межах зон охорони пам’яток національного або місцевого значення, в межах об’єктів природно-заповідного фонду дозволяється за погодженням з центральними або місцевими органами виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. Цей перелік обмежень та заборон щодо розміщення зовнішньої реклам, є вичерпним.

     Не  рідше ми маємо справу із внутрішньою рекламою, розміщення якої погоджується з власником місця її розташування або уповноваженою ним особою. При погодженні розміщення внутрішньої реклами втручання у форму та зміст реклами забороняється.

     Забороняється розміщення внутрішньої реклами  у приміщеннях органів державної  влади та органів місцевого самоврядування, дошкільних навчальних закладах, середніх загальноосвітніх школах та спеціалізованих  загальноосвітніх закладах освіти.

     Ця  заборона не поширюється на соціальну  рекламу.

     Існує таке поняття як недобросовісна реклама, яка заборонена законодавством.

     Відповідальність  за недобросовісну рекламу несе винна  особа.

      Рішення щодо визнання реклами недобросовісною  приймають органи державної влади такі, як:

• спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів – щодо захисту прав споживачів;
• Антимонопольний комітет України – щодо дотримання законодавства про захист економічної конкуренції;
• Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення – щодо телерадіоорганізацій усіх форм власності.

      Також існує таке поняття як прихована реклама – це інформація про особу чи товар у програмі, передачі, публікації, якщо така інформація слугує рекламним цілям і може вводити в оману осіб щодо дійсної мети таких програм, передач, публікацій.

     Прихована реклама забороняється.

Законом „Про рекламу” заборонено рекламу:

1. лікарських засобів, медичної техніки, методів профілактики, діагностики, лікування та реабілітації, не дозволених до застосування в Україні спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я. Згідно зі ст. 9 Закону, лікарські засоби допускаються до застосування в Україні після їх державної реєстрації, крім випадків, передбачених цим Законом. Державна реєстрація лікарських засобів проводиться на підставі заяви, поданої до Міністерства охорони здоров’я України або уповноваженого ним органу;
2. лікарських засобів, які відпускаються (розповсюджуються) та вживаються лише за приписом (рецептом) лікаря, медичної техніки і методів профілактики, діагностики, лікування та реабілітації, застосування яких потребує спеціальних знань і підготовки;
3. допінгових речовин та/або методів для їх використання у спорті лікувальних сеансів, інших заходів з використанням гіпнозу та інших методів безконтактного, психічного або біоенергетичного впливу, діагностики або лікування, які не ґрунтуються на безпосередньому контакті лікаря з пацієнтом. На завершення хотілося б зауважити, що рекламна діяльність – це ініціативна, самостійна, систематична на власний ризик діяльність, яка спрямована на виготовлення реклами та здійснення посередницьких функцій шляхом надання послуг, пов’язаних з просуванням товару на ринок та його передачею в належному вигляді від безпосереднього виробника такого товару його споживачеві, за допомогою рекламних засобів, з метою одержання прибутку, яка здійснюється фізичними та/або юридичними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

      Дуже  часто, говорячи про рекламу ми маємо  на увазі рекламну діяльність, і  навпаки.

     Таким чином, можна зробити висновок, що законодавство про рекламну діяльність потребує вдосконалення. Слід перейняти досвід розвинутих зарубіжних країн, в яких рекламна діяльність врегульована на досить високому рівні. Але перед цим треба створити умови, за яких такий механізм буде працювати. 

     ІІІ. Відповідальність за порушення законодавства про рекламу.

     Закон про рекламу не виділяє окремих видів правопорушень у сфері рекламної діяльності, які чітко пов’язані з особою рекламодавця, виробника чи розповсюджувача реклами. Стаття 27 Закону про рекламу встановлює лише зміст вини особи, який полягає в:

а) розповсюдженні реклами щодо продукції, виробництво  або реалізацію якої заборонено законодавством України;

б) розповсюдженні реклами, забороненої чинним законодавством;

в) порушенні  порядку виготовлення та розповсюдження реклами;

г) недотриманні вимог законодавства щодо змісту та достовірності.

     Таким чином, можна виділити певні категорії правопорушень в сфері рекламної діяльності. До першої категорії відноситься розповсюдження реклами щодо продукції, виробництво або реалізацію якої заборонено законодавством України. Виходячи з того, що заборона виробництва або реалізації певних видів продукції має загальне суспільне значення, то й відповідальність за розповсюдження реклами щодо такої продукції повинна мати “загальний характер”. Тобто відповідальність за розповсюдження реклами щодо продукції, виробництво або реалізацію якої заборонено законодавством України, несуть і рекламодавець, і виробник реклами, і розповсюджувач реклами.

     До  другої категорії належить розповсюдження реклами, забороненої чинним законодавством. Стаття 8 Закону про рекламу містить  загальні обмеження щодо реклами. Відзначимо, що у згаданій статті подано не перелік видів забороненої реклами, а лише перелік того, що забороняється робити при здійснені рекламної діяльності. При цьому цей перелік містить певні заборонені елементи, які мають загальне суспільне значення і можуть бути оцінені як заборонені без спеціальних знань. Наприклад, заборона поширення інформації щодо продукції, виробництво або реалізацію якої заборонено законодавством України, або ж заборона на вміст тверджень, що є дискримінаційними за ознаками походження, статі, ставлення до релігії і т.д.