Верховна Рада України

Не всі з  цих функцій і відповідних  повноважень Вер-ховної Ради закріплено в Конституції і законах України достатньо системно, але в цілому вони мають норма-тивно-правове закріплення, насамперед конституційне.  

Про політичну  функцію Верховної Ради свідчать, зо-крема, такі її повноваження, передбачені Конституцією України, як: 1) визначення засад внутрішньої і зов-нішньої політики; 2) заслуховування щорічних та поза-чергових послань Президента про внутрішнє й зовнішнє становище України; 3) розгляд і прийняття рішення що-до схвалення програми діяльності Кабінету Міністрів (ст. 85 Конституції) тощо.  

Про наявність  у Верховної Ради економічної, соці-альної, культурної та інших відповідних внутрішніх функцій свідчать такі її повноваження, як:  

1) затверд-ження  загальнодержавних програм економічного, науко-во-технічного, соціального, національно-культурного розвитку і довкілля;  

2) затвердження  переліку об'єктів права державної  власності, що не підлягають прива-тизації; визначення правових засад вилучення об'єктів права приватної власності;  

3) прийняття  відповідних за-конів, зокрема,  про правовий режим власності;  правові засади й гарантії  підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання; з основ со-ціального захисту, про форми й види пенсійного за-безпечення; засади регулювання праці й зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьків-ства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки (ст. 85 Конституції).  

Про зовнішні функції  Верховної Ради свідчать такі її повноваження, як надання Верховною Радою у встанов-лений законом строк згоди на обов'язковість міжнарод-них договорів України та денонсацію міжнародних дого-ворів України; затвердження протягом двох днів з мо-менту звернення Президента України указів про запро-вадження воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію; оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації; схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, на-правлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів Збройних Сил ін-ших держав на територію України.  

Підтвердженням  наявності у Верховної Ради відпо-відних зовнішніх функцій є її законодавчі повноваження щодо засад зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; щодо основ національної безпеки, організації Збройних Сил України; щодо пра-вового режиму воєнного і надзвичайного стану, які ви-значаються виключно законами України.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Основні форми  діяльності Верховної Ради України. 

Першочергове  значення у встановленні порядку  ро-боти парламенту має його нормативно-правове  визна-чення. Порядок роботи Верховної Ради, а також її орга-нів та посадових осіб визначається Конституцією, Регла-ментом Верховної Ради, а надалі Законом про Регламент Верховної Ради, законами України про комітети Вер-ховної Ради, про статус народного депутата, іншими за-конодавчими актами. Відповідно до цих правових актів основними організаційними (організаційно-правовими) формами роботи Верховної Ради є її сесії і засідання.  

Верховна Рада, зазначається у чинній Конституції, працює сесійно (ст. 82). Сесії Верховної Ради України поділяються на чергові й позачергові. Чергові сесії Вер-ховної Ради починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня. У зв'язку з такою конститу-ційною визначеністю початку роботи парламенту чергові сесії не скликаються.  

Позачергові сесії  Верховної Ради із зазначенням по-рядку денного скликаються Головою Верховної Ради на вимогу не менш як третини народних депутатів від кон-ституційного складу Верховної Ради або на вимогу Пре-зидента. У разі запровадження воєнного чи надзвичай-ного стану в Україні Верховна Рада збирається у дво-денний строк без скликання (ст. 83 Конституції).  

У разі закінчення строку повноважень Верховної Ра-ди під час воєнного чи надзвичайного стану її повнова-ження тривають до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану.  

Проекти законів, постанов та інші документи поши-рюються  серед депутатів під час їх реєстрації.  

Порядок денний чергової сесії Верховної Ради за-тверджується на кожну чергову сесію. Цей документ включає, як правило, два розділи: у першому - питан-ня, повністю підготовлені для включення до розгляду на пленарних засіданнях; другий - питання, підготовку і доопрацювання яких Верховна Рада доручає здійснити комітетам, тимчасовим комісіям чи відповідним органам або особам.  

Рішення про  зміну чи включення питань із за-твердженого  в цілому порядку денного сесії  приймається не менш як 2/3 голосів  депутатів від конституційного  складу Верховної Ради. У разі, коли із зазначеного пи-тання є пропозиція погоджувальної ради депутатських фракцій, груп, рішення щодо неї приймається без обго-ворення більшістю голосів депутатів від конституційного складу.  

Засідання Верховної Ради поділяються на пленарні, тобто загальні, і засідання її органів (комітетів тощо).  

Засідання Верховної Ради відбуваються, як правило, відкрито. Закрите засідання відбувається за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради (ст, 84 Конституції). Основним видом засідань і тим са-мим пріоритетною організаційною формою їх роботи є пленарні засідання.  

Відповідно до Конституції (ст. 84) рішення Верхов-ної Ради приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування.  

Отже, у становленні  парламентаризму майже кожної краї-ни одним із найскладніших, найтриваліших і найважчих є встановлення певної системи, порядку в роботі її пар-ламенту. Це зумовлено багатьма факторами: змістом і формами його роботи, складом та структурою, статусом й навіть особистими рисами парламентаріїв тощо.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки. 

Сьогодні в  Україні повним ходом йде розбудова  правової, демократичної, соцальноорієнтованої держави.З цією метою постійно приймаються нові закони, видаються постанови і розплрядження, які направлени на врегулювання нових економічних політичних та інших відносин, а також на зміцнення і укріплення державності та суверенитету України, вдосконавлення державної влади.  

Донедавна наша наука, в тому числі і наука  конституційного права, активно  заперечувала необхідність визнання і  впровадження в життя принципу «розподілу влад», і, відповідно, інституту президенства, які вважалися «шкідливими і  безперспективними для радянської демократії, чужими і ворожими передовій  соціалістичній формі народовладдя». Hе останню роль у «відмові права на життя» президенства відіграла теорія поєднання законодавчої і виконавчої влади у діяльності механізму владарювання.  

Відкидаючи буржуазний парламентаризм, засновники молодої  Радянської держави відкидали тим  самим теорію і практику розподілу  влад, яка, на їх думку, виконувала соціальне замовлення пануючої буржуазії, забезпечувала експлуатацію широких мас трудящих.  

Іншими словами  життя засвідчило:  

1)непридатність  і навіть шкідливість теорії « поєднання влад», «одновладного правління»;  

2)необхідність  розподілу влад як єдино можливої  форми організації діяльності  верховних владних структур.  

Я вважаю, що шлях реформ, який обрала наша країна приведе  нас до створення дійсно правової, демократичної, соціальноорієнтованої та економічнопроцвітаючої держави.  

Однопалатний  характер парламенту по-роджує і може породжувати згодом певні проблеми, зо-крема, щодо темпів законотворчості  і якості законодав-чих актів, місця  законодавчої функції в системі  функцій парламенту, щодо його відносин з іншими органами державної влади, зв'язків парламентаріїв з виборцями і з парламентами інших країн тощо.  

Але при відсутності достатніх зовнішніх передумов для двопалатної структури наш парламент на цьому шляху має пройти певну відстань свого внутрішнього розвитку, визрівання, структуризації.  

Оскільки в  найближчі 5-10 років передбачається ви-конання парламентом значного обсягу робіт, практич-но створення  нової системи законодавства  і права, то ймовірно, що протягом цього  часу відбуватиметься ін-тенсивний  розвиток інфраструктури парламенту, широке залучення до законопроектних  робіт органів виконавчої і судової  влади, наукових установ і навчальних закладів, істотне зміцнення законодавчих, інформаційних, науко-вих та інших  основ діяльності парламенту.  

Для успішного  функціонування нових і оновлених  структур Верховної Ради першочерговим є істотне зміц-нення їхньої правової бази, зокрема: прийняття законів про регламент, комітети Верховної Ради, про статус на-родного депутата та інших; створення відносно цілісної системи інфраструктури парламенту; широке залучення до здійснення законодавчих, установчих і контрольних функцій Верховної Ради всіх суб'єктів законодавчого, бюджетного, контрольного й установчого процесу; за-безпечення тіснішої взаємодії Верховної Ради та з іншими органами державної влади, органами міс-цевого самоврядування й об'єднаннями громадян.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаної літератури:  

    1) Конституція України від 28.06.1996р.

    2) Закон України "Про постійні комісії Верховної Ради України" \\ Відомості Верховної Ради, 1995р. -№ 19. -Ст.134.

    3) Закон України "Про назву, структуру та кількісний склад нового парламенту України" від 07.10.1993р. № 3488-12\\ Відомості Верховної Ради України, 1993, № 42. -Ст. 395.

    4) Закон України "Про Уповноваженного Верховної Ради України з прав людини" від 23.12.1997р.№ 776\97-ВР \\Відомості Верховної Ради, 1998, №- 20, -Ст.99.

    5) Закон України " Про Рахункову палату" від 11.07.1996р., № 315/96-ВР\\ Відомості Верховної Ради, 1996, № 43. -Ст.212

    6) Закон України " Про комітети Верховної Ради України" від 04.04.1995р. № 116/95-ВР\\ Відомості Верховної Ради, 1995. № 19, -СТ.134

    7) Постанова Верховної Ради України "Про Регламент Верховної Ради України"від 27.07.1994р. № 130/94-ВР\\ Відомості Верховної Ради, 1994, -№ 35. -Ст.339.

    8) Безсмертний Р. "Президент України, Верховна Рада України"\\"Віче", 2000. -№ 7. -Ст.3

    9) Гавриш С. "Парламентаризм на чолі суспільного прогресу" \\"Віче", 2001, № 7.-Ст.3

   10) Горьовий Л. "Парламент України: проблеми управління"\\"Віче", 1997. -№ 4 -Ст.5

    11) Копейчиков В. В. "Конституційне право України"\\ - Київ: Юрінком, 1998.

    12) Копейчиков В. В. "Правознавство"\\- Київ: Юрінком, 1998.

    13) Погорілко В. Ф. "Конституційне право України"\\ - Київ: Наук. думка, 1999.

    14) Рогозін О. "Парламент України" \\ "Голос України", від 23.04.1998. -Ст.12.

     15) Струкан П. "Законотворчість Верховної Ради України, як найважливіша її функція"\\ "Голос України", від 05.08.1999р.-Ст.6.

     16) В.Шаповал "Вищі органи сучасної держави"; "Програма Л", Київ, 1995р.