Верховна Рада України

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПВНЗ  «ЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

ЧЕРКАСЬКА ФІЛІЯ 
 
 
 
 
 
 

РЕФЕРАТ 

з правознавства 

На  тему: Верховна Рада України 
 
 
 
 
 

Перевірив:                                                                                      Виконала:

Викладач з правознавства                                                        студентка І курсу

Зайцев О.М.                                                                                        БК-02

                                                                                                        Дишлева Ю. 
 
 

                                                       

                                            

 
 

Черкаси 2011

План 

Вступ.  

1.Встановлення  та розвиток парламентаризму  в Україні.  

2. Парламент  - Верховна Рада України - єдиний  орган законодавчої влади України:  

2.1. Місце Верховної  Ради України в системі розподілу  влад. ЇЇ роль як парламенту держави:

2.2.1 Законотворчість  - основна фунція Верховної Ради України.

2.2.2. Установча  функція. 

2.2.3.Парламенський  контроль.

2.2.4.Інші функції  Верховної Ради України.  

3. Основні форми  діяльності Верховної Ради України.  

Висновки.  

Список використаної літератури.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ. 

Кожна держава  для повноцінного здійснення своїх  завдань і реалізації функцій  повинна створювати різноманітні державні організації, які у юридичній науці називають механізмом держави.  

Значну увагу  в характеристиці вищих органів  сучасної держави як звичайно приділяють парламентам. Вони розглядаються як органи законодавчої влади, а іноді і як такі, що своєю діяльністю формально забезпечують функціонування і саме існування інших вищих органів.  

За визначенням, парламенти - це виборні і колегіальні  вищі органи держави, які функціонують в умовах демократичного правління  і мають своїми головними повноваженнями повноваження в сфері законотворчості. В унітарних державах парламенти формуються на загальнонаціональному  рівні, у федераціях - також і на рівні їх суб'єктів. В останньому випадку повноваження законодавчих органів двох рівнів розмежовуються на засадах, визначених федеральною конституцією.  

Пріоритетною рисою українського парламенту як органу законодавчої влади є його єдність, виключ-ність, універсальність в системі органів державної вла-ди, що зумовлено насамперед унітарним характером на-шої держави, тобто державним устроєм, вже згаданим поділом державної влади, його внутрішньою структурою та ін.  

Верховна Рада України є загальнонаціональним представ-ницьким органом державної  влади, оскільки вона пред-ставляє увесь  український народ - громадян України  всіх національностей і виступає від імені всього народу. Це випливає як з Преамбули Конституції та її змісту, так і з назви парламенту - "Верховна Рада України".  

До 1992 р. в період між сесіями Верховної Ради законодавчу владу здійснювала її Президія шляхом внесення змін і доповнень до чинних законо-давчих актів.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.Встановлення  та розвиток парламентаризму  в Україні. 

Нині парламенти діють у понад 160 країнах світу. За змістом діяльності вони є насамперед органами законо-давчої влади, легіслатурами (від латинського "Lex" - за-кон). Водночас у їх діяльності значне місце посідають й інші функції, окрім законодавчої, зокрема представ-ницька, установча, парламентського контролю, бюджетно-фінансова, міжнародних зв'язків тощо.  

Парламенти як інститути державної влади за фор-мою є всенародними зборами (конгресами, асамблеями) або зборами представників  народу (депутатів), як в Україні. Це своє-рідні постійно діючі форуми, зібрання, на яких обгово-рюються і вирішуються найважливіші суспільні та дер-жавні справи. Вони мають різні назви - Верховна Рада (Україна), Федеральні збори (Росія, Швейцарія), Конг-рес (США), стортинг (Норвегія), альтинг (Ісландія), Ге-неральні кортеси (Іспанія), Генеральний конгрес (Мек-сика), кнесет (Ізраїль), Національні збори (Єгипет), Все-китайські збори народних представників тощо, - але для усіх них властиві загальні принципи парламента-ризму.  

Сучасний парламентаризм характеризується наявніс-тю кількох  усталених видів парламентів, що різняться своїм статусом, порядком формування, структурою, функціями та іншими ознаками. Зокрема, за своїм ста-тусом розрізняють парламенти президентських парла-ментських, і змішаних (напівпрезидентських, парламент-сько-президентських) республік та монархій. До змішаної форми відноситься Україна.  

Статус парламентів  країн з президентською формою правління визначається жорстоким розподілом влад в організації державної влади; це характерно для США та ряду країн Латинської Америки (Бразилія, Венесуела, Мексика та ін.). У цих країнах не існує інститутів розгарантією проти диктатури. Організація влади на заса-дах парламентаризму дає можливість залучити до участі в управлінні державою найбільш підготовлених дгія цього представників народу. Парламенти діють від імені народу, виражають його волю й інтереси.  

На відміну  від органів виконавчої і судової  влади, органи законодавчої влади приймають  свої рішення відкрито, публічно. Парламенти теж допускають помил-ки. Але безсумнівним є те, що без парламентів, без пар-ламентаризму - демократія неможлива. Тому питання нині полягає не у доцільності парламентаризму як тако-го, а у його вдосконаленні.  

.  

Донедавна наша наука, в тому числі і наука  конституційного права, активно  заперечувала необхідність визнання і  впровадження в життя принципу «розподілу влад», і, відповідно, інституту президенства, які вважалися «шкідливими і  безперспективними для радянської демократії, чужими і ворожими передовій  соціалістичній формі народовладдя». Hе останню роль у «відмові права на життя» президенства відіграла теорія поєднання законодавчої і виконавчої влади у діяльності механізму владарювання.  

Відкидаючи буржуазний парламентаризм, засновники молодої  Радянської держави відкидали тим  самим теорію і практику розподілу  влад, яка, на їх думку, виконувала соціальне замовлення пануючої буржуазії, забезпечувала експлуатацію широких мас трудящих.  

Іншими словами  життя засвідчило:  

1)непридатність  і навіть шкідливість теорії « поєднання влад», «одновладного правління»;  

2)необхідність  розподілу влад як єдино можливої  форми організації діяльності  верховних владних структур.  

Чинна Конституція  України закріпила якісно нову організацію  державної влади. Відмовившись від  ієрархіч-ної, вертикальної системи  організації державної влади, яка  існувала в Україні до здобуття незалежності, вона сприйняла загальновизнаний принцип організації дер-жавної влади - принцип поділу її на законодавчу, вико-навчу і судову.  

Органи державної  влади України стали рівноправ-ними і незалежними один від одного.  

Верховна Рада, за Конституцією, остаточно втратила колишній статус найвищого органу державної  влади та вперше набула всіх основних рис парламенту України - єдиного, загальнонаціонального, представницького, ко-легіального, виборного, однопалатного, постійно діючо-го органу законодавчої влади України.  

Пріоритетною рисою українського парламенту як органу законодавчої влади є його єдність, виключ-ність, універсальність в системі органів державної вла-ди, що зумовлено насамперед унітарним характером на-шої держави, тобто державним устроєм, вже згаданим поділом державної влади, його внутрішньою структурою та ін.  

Нині в Україні  не існує інших органів законодавчої влади - загальнонаціональних або місцевих - крім її Верховної Ради.  

Отже, розвиток сучасного українського парламентаризму  здійснюється у руслі зазначених вище загальносвітових процесів і тенденцій. Одночасно йому властиві і певні  національні особливості. Вони обумовлені не тільки специфікою сучасних соціально-економічних процесів і державного устрою України. Важливе значення тут ма-ють також історичні передумови і традиції становлення українського парламентаризму  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Парламент - Верховна  Рада України - єдиний орган законодавчої  влади України. 
 

2.1. Місце Верховної  Ради України в  системі розподілу  влад. ЇЇ роль як парламенту держави. 

Сучасна конституційна  теорія та практика не визнає парламенти верховними органами влади. Їм не надається  якість повновладдя, правомочність  розглядати і вирішувати будь-яке  питання, що належить до відання держави. З огляду на цю теорію це б суперечило ідеї установчої влади.  

Верховна Рада України є загальнонаціональним представ-ницьким органом державної  влади, оскільки вона пред-ставляє увесь  український народ - громадян України  всіх національностей і виступає від імені всього народу. Це випливає як з Преамбули Конституції та її змісту, так і з назви парламенту - "Верховна Рада України".  

Колегіальний  характер Верховної Ради як парламен-ту України полягає насамперед у її складі та порядку роботи. Верховна Рада складається з 450 народних депу-татів (ст. 76 Конституції) і є повноважною за умови об-рання не менш як двох третин від її конституційного складу (ст. 82 Конституції). Рішення Верховної Ради приймаються на її пленарних засіданнях шляхом голосу-вання (ст. 84 Конституції). Закони та інші акти Вер-ховна Рада приймає більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією (ст. 91).  

Виборний характер українського парламенту, як і парламентів  інших країн, полягає в тому, що він фор-мується виключно шляхом виборів народних депу-татів. Ці вибори є, як правило, вільними і демократич-ними. Вони проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.  

Однією з істотних особливостей українського пар-ламенту є його однопалатність. Така структура, як зазна-чалось вище, не є типовою для великих і середніх дер-жав, але в Україні на це є вагомі причини об'єктивного і суб'єктивного характеру. Однопалатна структура укра-їнського парламенту зумовлена насамперед тим, що Ук-раїна є унітарною державою (ст. 2 Конституції), ста-новлення парламентаризму в Україні (в його класич-ному розумінні) перебуває на початковому етапі, укра-їнське суспільство і, як наслідок цього, український парламент є лише відносно структурованими, а органі-зація державної влади за принципом її поділу на за-конодавчу, виконавчу і судову утвердилася в Україні далеко ще не в усіх відношеннях та іншими об-ставинами.  

Звичайно, однопалатний характер парламенту по-роджує і може породжувати згодом певні проблеми, зо-крема, щодо темпів законотворчості  і якості законодав-чих актів, місця  законодавчої функції в системі  функцій парламенту, щодо його відносин з іншими органами державної влади, зв'язків парламентаріїв з виборцями і з парламентами інших країн тощо.  

Але при відсутності достатніх зовнішніх передумов для двопалатної структури наш парламент на цьому шляху має пройти певну відстань свого внутрішнього розвитку, визрівання, структуризації.  

Оскільки в  найближчі 5-10 років передбачається ви-конання парламентом значного обсягу робіт, практич-но створення  нової системи законодавства  і права, то ймовірно, що протягом цього  часу відбуватиметься ін-тенсивний  розвиток інфраструктури парламенту, широке залучення до законопроектних  робіт органів виконавчої і судової  влади, наукових установ і навчальних закладів, істотне зміцнення законодавчих, інформаційних, науко-вих та інших  основ діяльності парламенту.