Поняття, ознаки, види адміністративних послуг

4.

Сучасна вітчизняна організація надання адміністративних послуг полягає в тому, що існує  багато фізичних перешкод для звернення  громадян за адміністративними послугами. Адміністративні органи розпорошені  територіально, що вимагає значних ресурсів приватної особи для відвідування нею різних органів. У більшості органів існують обмежені дні та години прийому громадян, які до того ж не завжди враховують критерій зручності для приватних осіб.

Для покращення якості надання адміністративних послуг необхідно вживати системні заходи.

Необхідно мінімізувати перелік (номенклатуру) адміністративних послуг, та залишити лише ті, які є  справді важливими для публічних  інтересів. Для цього всі послуги, які надаються органами державної влади, органами місцевого самоврядування та створеними ними підприємствами, установами і організаціями, необхідно переглянути (фактично — провести функціональне обстеження) і систематизувати за наступними критеріями: а) послуги, надання яких варто залишити за державою та місцевим самоврядуванням; б) послуги, надання яких може бути передане недержавним суб'єктам (у порядку делегування або приватизації), але їх надання має залишатися завданням держави або місцевого самоврядування і здійснюватися під їх відповідальність; в) послуги, які можуть бути скасовані без шкоди для суспільства та держави. Це дасть змогу зосередити обмежені публічні ресурси на реалізації найважливіших завдань. Перегляд обсягу адміністративних послуг доцільно періодично переглядати, адже після будь-яких скорочень завжди відбуваються зворотні тенденції.

Принципово важливо виробити стандарти надання адміністративних послуг на основі (з урахуванням) стандартів аналогічних послуг у приватному секторі. Під стандартами якості адміністративних послуг можна розуміти мінімальні вимоги щодо надання адміністративної послуги, які повинен забезпечити адміністративний орган, а також критерії, за допомогою яких можна оцінити, наскільки споживач адміністративної послуги задоволений її наданням. При визначенні стандартів якості адміністративних послуг, на нашу думку, можна враховувати такі критерії, як результативність, простота і зручність, оперативність, рівність і чутливість, відкритість, справедливість та зручність оплати.

Результативність  означає, що адміністративний орган повинен орієнтувати свою діяльність на те, щоб задовольнити потребу особи, тобто орган повинен орієнтуватися на досягнення результату, а не лише формально дотримуватись правил.

Вимоги, які ставляться до приватної особи для отримання послуги, повинні бути обгрунтованими і найпростішими (простота). Особа повинна подавати заяву та необхідний мінімум документів, а все спілкування (погодження, експертизи, повідомлення) має здійснюватися всередині органу і між органами, а не покладалися на особу.

Зручно, коли всі  або більшість адміністративних послуг можна отримати в одному місці (тут же оплатити їх тощо) і коли особа  змушена спілкуватися з органом  влади не більше двох разів —  коли звертається за послугою і коли отримує позитивний результат. Зручність повинна передбачати доступність (фізичну або територіальну наближеність), тобто можливість особи без непомірних (непропорційних) витрат часу, коштів та інших зусиль відвідати адміністративний орган. Зручно, коли особа може завітати до адміністративного органу не тільки в робочі дні й години, а й, скажімо, у вихідний день або ввечері. Цей критерій також означає, що особі надається максимум способів звернення за послугою (наприклад, особисто, поштою, електронною поштою тощо), за інформацією щодо неї. Інформація, необхідна для отримання адміністративної послуги має бути відкритою та легкодоступною (відкритість). Адміністративний орган повинен консультувати споживачів послуг з усіх питань, пов'язаних з отриманням послуг.

Орган та його працівники повинні ставитися до кожної особи як до найважливішого споживача/клієнта (чуйність). Службовець, який спілкується з приватною особою, повинен роз'яснювати особі її права та обов'язки, повідомляти іншу необхідну інформацію, тобто сприяти особі в позитивному вирішенні її справи. Адміністративний орган повинен однаково добре ставитись до всіх споживачів адміністративних послуг (рівність). Це також означає, що однакові справи повинні вирішуватися однаково, в однаковий строк, з однаковими вимогами.

Часове обмеження надання адміністративної послуги означає, що послуга повинна надаватися не пізніше визначеного строку (строковість), по змозі якнайшвидше (оперативність) та з урахуванням конкретних потреб особи у певній ситуації (своєчасність). Своєчасність вимагає, щоб орган в окремих випадках діяв особливо швидко, враховуючи особливості окремо взятого випадку. За цими ознаками своєчасність є найвищою оцінкою якості.

Мінімальна (справедлива) вартість, означає, що особа не повинна  відчувати себе ошуканою при оплаті адміністративної послуги. Вартість послуги, за загальним правилом, не повинна перевищувати вартості фактичних витрат на надання даного виду послуг. Сюди ж можна віднести зручність оплати, наприклад, безпосередньо в адміністративному органі. 
 
 
 

      ЗАКОН УКРАЇНИ 

      Про адміністративні  послуги 
 

      Стаття 1. Визначення термінів

      У цьому Законі нижченаведені терміни  вживаються у такому значенні:

      адміністративна послуга – прийняття на підставі закону за зверненням конкретної фізичної або юридичної особи адміністративного акта, спрямованого на реалізацію та захист її прав і законних інтересів та/або на виконання особою визначених законом обов'язків (отримання документу дозвільного характеру, ліцензії, сертифіката, посвідчення, інших документів, реєстрації тощо);

    адміністративний орган – орган виконавчої влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, інша бюджетна установа, державне підприємство їх посадові чи службові особи, які уповноважені розглядати та вирішувати адміністративні справи, в тому числі на виконання делегованих повноважень, а також інший суб’єкт, який згідно із законом уповноважений здійснювати владні (виконавчі та розпорядчі) функції;

      адміністративний  акт – рішення (правовий акт) індивідуальної дії, прийняте адміністративним органом за результатами розгляду адміністративної справи, спрямоване на набуття, зміну чи припинення прав та обов’язків фізичної або юридичної особи (осіб);

      адміністративна справа – справа, яка розглядається  адміністративним органом, щодо забезпечення реалізації та захисту прав і законних інтересів конкретної особи, а також виконання нею визначених законом обов’язків;

      заявник – фізична або юридична особа, представник фізичної або юридичної  особи, які звертаються за отриманням адміністративної послуги до адміністративного органу. 

      Стаття 2. Сфера дії Закону. Законодавство про  адміністративні  послуги

      1. Цей Закон визначає загальні  засади надання адміністративних  послуг фізичним та юридичним  особам.

      2. Положення цього Закону поширюються  на правовідносини, пов’язані з наданням адміністративних послуг фізичним та юридичним особам.

      3. Дія цього Закону не поширюється  на правовідносини, пов’язані з  наданням адміністративними органами  фізичним та юридичним особам послуг, які не є адміністративними, а також на здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

     4. Повноваження  та порядок діяльності адміністративних  органів щодо надання адміністративних  послуг регулюється Адміністративно-процедурним кодексом України.

     Особливості надання окремих видів адміністративних послуг установлюються законом.

      Кабінет Міністрів України та адміністративні  органи, у випадках передбачених законом, можуть приймати нормативні акти з  питань організації власної діяльності з надання адміністративних послуг. Актами Кабінету Міністрів України та актами адміністративних органів не можуть визначатися обов’язки фізичних та юридичних осіб, пов’язані з наданням адміністративних послуг.

      5. Якщо міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законами України, то застосовуються правила міжнародних договорів. 

      Стаття 3. Державна політика у сфері адміністративних послуг

      Державна  політика у сфері надання адміністративних послуг базується на таких принципах:

1. законності;
2. оперативності та строковості;
3. загальнодоступності правової та організаційної інформації щодо надання адміністративних послуг;
4. зведення до мінімуму кількості документів та процедурних дій, що вимагаються для надання адміністративних послуг;
5. неупередженості та справедливості;
6. юридичної відповідальності адміністративних органів та їх посадових осіб;
7. впровадження нових організаційних форм надання адміністративних послуг (універсамів послуг, єдиних офісів тощо), більш зручних для заявників.

 

      Стаття 4. Види адміністративних послуг

      1. Адміністративними послугами є:

      1) видача дозволів: на певну діяльність, на окремі заходи, на певні  об'єкти (і операції з ними), на утворення спеціальних суб'єктів;

      2) реєстрація: фактів (актів, робіт,  акцій), суб'єктів, прав, об'єктів,  в тому числі легалізація суб'єктів  і актів (документів), нострифікація  та верифікація;

      3) акредитація, атестація і сертифікація: суб'єктів, об'єктів (предметів), діяльності (процесів);

      4) інші види діяльності, незалежно  від назви, за допомогою яких  заінтересованим фізичним і юридичним  особам (а також об'єктам, що  знаходяться у їх власності,  володінні чи користуванні) надається,  підтверджується або роз'яснюється певний юридичний статус. 

      Стаття 5. Суб'єкти надання  адміністративних послуг

      1. Суб'єктами надання адміністративних  послуг є органи виконавчої  влади, органи влади Автономної  Республіки Крим, органи місцевого  самоврядування, інші бюджетні установи, державні підприємства та їх посадові чи службові особи, а також інші суб’єкти, які згідно із законом уповноважені здійснювати владні (виконавчі та розпорядчі) функції.

      2. У передбачених законом випадках  органи виконавчої влади, органи  влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, інші державні органи можуть делегувати повноваження з надання адміністративних послуг лише підпорядкованим бюджетним установам та державним підприємствам.

      У випадку прийняття такого рішення  делегується повний обсяг повноважень, необхідних для надання адміністративної послуги.

      Адміністративний  орган, якому делеговано повноваження з надання адміністративної послуги, є підзвітним та підконтрольним в  частині делегованих повноважень, органу, який делегував повноваження. 

      Стаття 6. Інформація щодо адміністративних послуг

      1. Заявники мають право на безкоштовне  отримання інформації щодо адміністративних  послуг та порядку їх надання.

      Це  право забезпечується обов'язком  адміністративного органу:

      1) облаштувати інформаційні стенди у місцях прийому, з відповідними зразками документів та з обсягом інформації, достатнім для отримання адміністративної послуги без сторонньої допомоги;

      2) створювати та забезпечувати  функціонування в мережі Інтернет  веб-сторінок з інформацією про порядок надання відповідних адміністративних послуг;

      3) забезпечувати здійснення посадовими  особами адміністративного органу  регулярного прийому та консультування  заявників згідно з графіком, затвердженим керівником адміністративного  органу, але не менше 20 годин протягом робочого тижня;

      4) публікувати періодично, але не  менше одного разу на рік,  в засобах масової інформації  систематизовану інформацію щодо  порядку надання адміністративних  послуг;

      5) надавати за зверненнями фізичних  та юридичних осіб телефоном, поштою, електронною поштою, за допомогою інших видів зв’язку, однаково прийнятних для заявників та адміністративного органу, повну інформацію щодо порядку надання адміністративних послуг;