Конституційний статус президента україни

Нормотворча форма реалізації компетенції глави Української держави складається з трьох груп правотворчих проваджень: ординарного, особливого та спеціального. Конституція України не містить чіткого переліку питань, які підлягають самостійному нормативному регулюванню з боку Президента, що на практиці іноді призводить до виходу глави держави за межі закріпленої за ним компетенції[4, 370].

Правозастосовна діяльність Президента пов'язана зі створенням юридичних актів, покликаних продовжити загальне нормативне регулювання, задане правотворчістю, од-ночасно доповнюючи його індивідуальним правовим регламентуванням. При цьому може виконуватися як функція, що наділяє правом правозастосовної діяльності, так і правоохоронна. У межах даної форми можна виділити такі провадження: щодо визнання іноземних держав; щодо скасування актів Кабінету Міністрів України та Ради міністрів Автономної Республіки Крим; з питань оголошення стану війни і використання Збройних Сил України; з питань мобілізації і введення воєнного стану; щодо введення надзвичайного стану; щодо присвоєння вищих спеціальних звань і класних чинів; нагородне; з питань громадянства; щодо надання притулку в Україні; з питань помилування.

Контрольна діяльність Президента України не дістала належного нормативного закріплення, проте це не може бути підставою для заперечення такої форми реалізації його компетенції, оскільки контроль є необхідним елементом будь-якої управлінської діяльності.

Виділяють правотворче і  виконавче контрольні провадження. Правотворче контрольне провадження являє собою надвідомчий контроль Президента за правотворчою діяльністю Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів АРК (безпосередньо) та голів місцевих держадміністрацій (опосередковано через уряд та голів місцевих держадміністрацій вищого рівня), а виконавче контрольне провадження — за правозастосовною діяльністю названих суб'єктів[4, 371].

Правові режими правороз'яснювальної діяльності Президента ще тільки складаються і виступають як юридизоване вираження конкретних дій з розробки, прийняття і оприлюд-нення інтерпретаційних актів, що оформляються указами глави держави.

Загалом рівень правової регламентації  правових форм реалізації компетенції  Президента України залишається  низьким, особливо у частині процесуальних  норм, винятки становлять провадження  з питань громадянства, нагородження і помилування, а також більшість нормотворчих проваджень. Недостатня процесуальна внормованість є загаль-ним недоліком усього вітчизняного конституційного права, але у сфері реалізації компетенції органів публічної влади ця проблема стоїть особливо гостро.

Значним елементом діяльності глави Української держави є неправові форми реалізації його компетенції, до числа яких слід віднести проведення координаційних зборів, нарад, науково-практичних конференцій, здійснення робочих поїздок по країні, робочих та офіційних закордонних візитів, проведення пресконференцій та ряд інших. При цьому слід розрізняти неправові форми реалізації компетенції Президента, які реалізуються ним особисто, і ті, що здійснюються співробітниками Адміністрації Президента.

В цілому арсенал форм реалізації компетенції Президента України досить широкий, що відповідає обсягу компетенції глави держави та важливості покладених на нього завдань, а ефективність функціонування цього інституту значною мірою залежить від вмілого поєднання різних форм діяльності[10, 116].

З метою реалізації функцій  і повноважень, визначених Конституцією України, Президент здійснює правотворчу  діяльність. На основі та на виконання  Конституції і законів України  він видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання  на всій території України.

Указ в Україні і  в інших країнах — це власна назва найбільш важливих актів, які видаються главою держави (президентом).

Розрізняють нормативні і  ненормативні укази.

В Україні при виданні  указів згідно з ч. 4 ст. 106 Конституції частково застосовується контрасигнатура, тобто скріплення акта глави держави підписом міністра; це означає, що юридичну і політичну відповідальність за даний акт несе міністр, який його скріпив. Формально це пояснюється тим, що глава держави не несе відповідальність за свої дії (за вий-нятком зради або іншого злочину).

Поряд з указами, Президент  України відповідно до ст. 106 видає  розпорядження, яке являє собою  один з видів підзаконних актів: владний акт державного органу, виданий  у межах його компетенції, який має  обов'язкову силу для фізичних і  юридичних осіб, яким його адресовано.

Розпорядження можуть бути тривалої дії, а можуть мати разові наслідки для конкретного виконавця[4, 373].

4. Конституційне регулювання питання припинення повноважень Президента України

Повноваження Президента України за Конституцією України припиняються при вступі на посаду новообраного Президента України (по закінченні п'тирічного терміну, а також достроково у разі: відставки, неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я, усунення з посади в порядку імпічменту, смерті [1].

Відставка Президента - добровільне припинення ним своїх повноважень. Заява Президента України про відставку має проголошуватися ним особисто на засіданні ВерховноїРади України.

Юридичний факт неможливості виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я має встановлюватися на засіданні Верховної Ради України та підтверджуватися рішенням, прийнятим більшістю від її конституційного складу. Підставою для прийняття такого рішення має бути письмове подання Верховного Суду України за зверненням Верховної Ради України та медичний висновок.

Однією з найскладніших  процедур (через її нерозробленість, участь у ній декількох сторін (Верховної Ради України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України), наявність декількох етапів, досить високим кількісним складом парламенту, необхідних для прийняття остаточного рішення) дострокового припинення повноважень Президента є процедура усунення його з поста в порядку імпічменту (від лат. "іmріus” - нечестивий, злочинний, мерзотний), тобто відсторонення його від посади. Здійснено це може бути, згідно з ст. 111 Конституції України, в разі вчинення Президентом України державної зради чи іншого злочину[12, 45].

В Україні згідно з п. 3 ст. 108 і п. 1 ст. 111 Конституції України визначаються умови і стадії процедури усунення Президента з поста в порядку імпічменту.

Виходячи зі статусу Президента України як всенародне обраного глави  держави, процедура імпічменту не може бути спрощеною. Тому Конституція України встановила досить складний порядок його проведення.

Умовою усунення Президента України з поста в порядку  імпічменту є вчинення ним державної зради або іншого злочину.

Єдиним органом, який може ініціювати питання про усунення Президента України з поста глави держави є Верховна Рада України.

Першою стадією процедури  імпічменту є ініціювання питання  про усунення з поста Президента України більшістю депутатів від конституційного складу Верховної Ради України.

Друга стадія. Для проведення розслідування Верховна Рада створює  спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі.

Третя стадія полягає у  розгляді на засіданні Верховної  Ради України висновків і пропозицій тимчасової слідчої комісії;

Четверта стадія. За наявності  підстав Верховна Рада України не менш як двома третинами від її конституційного складу приймає  рішення про звинувачення Президента України.

П'ята стадія полягає у перевірці справи Конституційним Судом України і отриманні його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент.

Отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в  яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину, становлять зміст шостої стадії процедури.

Заключна, сьома стадія процедури імпічменту — прийняття рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту Верховною Радою України за умови, що це рішення буде підтримано не менш як трьома четвертими від конституційного складу парламенту, тобто 338 депутатами[10, 120].

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України // Відомості Верховної ради України. – 1996. - №30. – ст. 141.
2. Закон України «Про вибори Президента України» // Відомості Верховної Ради України. – 1999. –  №14. – ст.81.
3. Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони України» // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 35. – ст.237.
4. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник - Вид. 3-тє, виправл. та доповн.-К.: Атіка, 2004.-512 с.
5. В.І. Шмеріга Н.М. Крестовська Конституційне право України Інтерактивний курс. — X. Одіссей, 2004. - 240 с.
6. Ярмиш О.Н., Серьогін В.О.  Державне  будівництво  та місцеве самоврядування в Україні: Підручник. – Харків: Вид-во Національного ун-ту внутр. справ,.  – 2002.  – 532с.
7. Козюбра М.І., Колодій А.М., Копєйчиков В.В. . Основи конституційного права України.  – Київ: Юрінком Інтер .  – 2000 .  – 288 с.
8. Мельник А.Ф., Оболенський О.Ю., Васіна А.Ю., Гордієнко Л.Ю.; За ред. А.Ф. Мельник. Державне управління.  – Київ: Знання.  – 2004.  – 342 с.
9. Гладун З.С., Федчишин М.Г. Основи конституційного права України.  – Тернопіль: Астон.  – 2001.  – 463 с.
10. Конституційне право України ; посіб. для підготов, до іспитів / В. І. Орленко, В. В. Орленко. - 5-е вид., доповн. та перероб. - К. :ПАЛИВОДА А. В., 2011. -156 с.
11. Тарасенко К. В. Місце Ради національної безпеки і оборони України в системі органів, що забезпечують національну безпеку і оборону в Україні / К. В. Тарасенко // Форум права. – 2009. – № 3. – С. 610–620 .
12. Політична відповідальність глави держави / Г. Малкіна // Політичний менеджмент. – 2008. - №2.- ст.42-50.