Конституційні засади територіального устрою України

 

Ира [Выберите дату]

                                                 Міністерство фінансів України

Український державний університет  фінансів та міжнародної торгівлі

 

Кафедра теорії,історії та конституційного права

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: “Конституційне право України”

на тему: «КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ УКРАЇНИ»

 

 

 

Виконала ___________   студентка  І курсу 1групи напряму «Міжнародні 

                      (підпис)         відносини» денної  форми навчання Маліченко І.А.

 

                                         

Науковий керівник    ______________ кандидат юридичних наук, доцент Попіль Віктор Іванович

                                                       (підпис)

Курсова робота захищена «____» __________2011 р.

Оцінка _________________

 

Київ-2011

 

 

 

Зміст

I.Вступ                                                                                           

II.Конституційно-правові засади територіального устрою

України                                                                                          

1.Поняття «державний устрій»  та «територіальний устрій»

і застосування їх у юридичній  літературі                                  

2.Територіальний устрій  України                                               

2.1.Україна як унітарна  держава                                                 

2.2.Особливості конституційно-правового  статусу

Автономної Республіки Крим у складі України                       

2.3.Особливості конституційно-правового  статусу міста 

Києва та Севастополя у  складі України                                    

III.Проблема реформування територіального устрою

України                                                                                        

IV.Висновок

V.Джерела 

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

 

I.Вступ

Як неможливе існування  будь-якої держави без території, так і сучасний державний кордон немислимий без тієї просторової і водночас юридичної лінії, яка встановлюється (делімітується) на підставі договорів із сусідніми державами. Певна річ, не є тут винятком Україна: її територіальний устрій — то безумовно один із найважливіших елементів  державного устрою, визнаного міжнародною спільнотою.

Зокрема, у міжнародному правовому просторі гарантії територіальної цілісності України закріплено пунктом 2 статті 2 Статуту Організації Об'єднаних  Націй, статтею 1 Хартії про особливе партнерство між Україною та організацією Північноатлантичного блоку, статтею 3 Статуту СНД та іншими міжнародними документами.

Що стосується нашої держави, то її територіальний устрій регулює  розділ IX Конституції України. Стаття 132 проголошує, що територіальний устрій України грунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. Що ж до статусу Автономної Республіки Крим, то його визначає розділ X Конституції, стаття 134 якої проголошує невід'ємність цієї складової частини від унітарної України.До найбільш загальних принципів територіального устрою України, які визначені Конституцією України, можна віднести: принцип єдності, недоторканності і цілісності державної території. Цей принцип повністю закріплюється в Конституції і Декларації про державний суверенітет України, яка передбачає здійснення Україною верховенства права.Упродовж історичних етапів розвитку територіального устрою України формувалися різні адміністративні елементи,які по територіальним критеріям групувалися в елементи територіального устрою.Найбільш значимими є вищі елементи: Автономна Республіка Крим(АРК), область, міста Київ та Севастополь,оскільки вони формують територіальний устрій та є основними суб’єктами внутрішньо-державних та адміністративно-територіальних відносин.

Дослідження їх конституційно-правового  статусу важливо з огляду перспективності  удосконалення нормативних основ  реформування територіального устрою, необхідність та актуальність якого  є очевидною на сучасному етапі  державотворення.

Дана проблема активно  розробляється вітчизняними науковцями.У  роботах:В.М.Веліговського,В.М.Борисова,М.Я.Задорожної,І.Я.Заяця,Р.М.Молибоги,М.П. Хонди та багатьох інших досліджуються  певні аспекти визначеної проблеми.Проте  поза увагою науковців залишилося багато питань щодо дослідження конституційних засад територіального устрою України  в цілому,особливо у компаративному аспекті.

Метою  та завданням  роботи є вивчення особливостей конституційних засад елементів системи територіального устрою України 

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

 

 

 

 

 

 

II.Конституційно-правові засади територіального устрою України

1.Поняття «державний  устрій» та «територіальний устрій»  і застосування їх у юридичній  науці

З історії відомо чимало фактів, що переконливо свідчать про  важливість питань організації території  держави як для повсякденного  життя, так і для успішності її внутрішньої політики, а в кінцевому  підсумку і для її історичної долі. Тому організація державної території, її поділ на складові частини, засади й особливості стосунків між  центром та органами місцевої влади  завжди були предметом пильної уваги  і на них зважали як у поточній політичній діяльності, так і у  приписах правового характеру, що діяли  й діють сьогодні в Україні  та інших державах. Питання територіальної організації держави та територіального  управління, як правило, вирішуються  в актах не лише поточного законодавства, а й фундаментального характеру. У конституціях різних держав існує  практика прямого застосування таких  понять, як «територіальний устрій держави», «федеративний устрій», «політико-адміністративний режим» [6]. З огляду на це сучасна  юридична наука приділяє велику увагу  зазначеним питанням. Пов’язані з  територіальною організацією і поділом  держави юридичні терміни, які вживають у конституціях та законодавчих актах, нерідко є продуктом аналітичних  зусиль юридичної науки, хоча іноді  процес набуває зворотного характеру, і термін, більш-менш удало вжитий законодавцем, береться «на озброєння» правовою доктриною та надовго затримується в її понятійному інструментарії.

Територіальна організація  держави є предметом ґрунтовного  дослідження одразу двох відгалужень  вітчизняної правничої науки: теорії держави і права та конституційного  права. В рамках комплексного дослідження  проблем територіальної організації  держави юридична наука вивчає й  особливості структури та функціонування державного механізму, які пов’язані  з поділом державної території  на складові частини.

Поняття «державний устрій та територіальний устрій» використовуються юридичною наукою серед інших  понять, що стосуються організації  й функціонування держави і можуть містити територіальну організацію  як складовий елемент. Водночас у  конституційному праві застосовуються й поняття («адміністративно-територіальний устрій», «адміністративно-територіальний поділ» тощо), які охоплюють лише деякі аспекти територіальної організації  держави і є видовими стосовно, зокрема, такого поняття, як «територіальний  устрій». Однак попри те, що в наукових працях останніх десятиліть поступово  починає окреслюватися комплекс побудованих у певному порядку  державно-правових категорій різного  обсягу та рівня, з допомогою яких здійснюється аналіз, зокрема, й територіальних аспектів організації та діяльності держави, застосування та інтерпретація  цих категорій і понять нерідко мають суперечливий характер. Така суперечливість спостерігається і в разі застосування понять «державний устрій» та «територіальний устрій». Для з’ясування витоків, суті та значення цієї суперечності потрібно розглянути проблему в ширшому контексті й дати хоча б короткий огляд конституційно-правових понять загального характеру, якими, окрім іншого, охоплюються й територіальні аспекти організації держави.

Серед конституційно-правових понять такого роду найзначущішим є  «конституційний лад». Воно охоплює  не лише відносини, пов’язані з територіальною організацією держави, а й велику кількість інших конституційно-правових суспільних відносин. Його фундаментальний  характер є загальновизнаним.

У науковій літературі по-різному  розуміють поняття конституційного  ладу, немає одностайності у цьому  питанні й серед українських  учених. Зокрема, В. Погорілко взагалі  утримувався від формулювання однієї узагальненої дефініції конституційного  ладу, характеризуючи його за суттю  як «певний тип конституційно-правових відносин, зумовлених рівнем розвитку суспільства, держави і права», за змістом як «державний та суспільний лад, конституційний статус людини й  громадянина, систему безпосереднього  народовладдя, організацію державної  влади і місцевого самоврядування, територіальний устрій, основи національної безпеки та інші найважливіші інститути  конституційно-правових відносин», а  за формою як «систему основних організаційних і правових форм суспільних відносин, передбачених Конституцією, тобто основних видів організації і діяльності держави, суспільства й інших  суб’єктів конституційно-правових відносин». Ю. Тодика визначав конституційний лад як «устрій держави і суспільства, закріплений конституційно-правовими  нормами» [10]. На думку Л. Гарчевої та О. Ярмиша під конституційним ладом  слід розуміти «спосіб організації  суспільства, де держава обмежена правом, є політичною організацією громадянського суспільства, має демократичний  правовий характер, де людина, її права, свободи, честь, гідність визнаються найвищою соціальною цінністю, а їх дотримання й  захист – основним обов’язком держави» [2].

У роботах вітчизняних  учених-конституціоналістів наголошено, що поняття конституційного ладу охоплює категорії суспільного  та державного ладу, які є найважливішими його елементами.

Категорія конституційного  ладу широко використовується і російськими  вченими-конституціоналістами у роботах, присвячених конституційному праву  Росії. Але це поняття розуміють  по-різному. Не маючи на меті вичерпного викладення точок зору російських учених на це питання, обмежимося двома прикладами: М. Баглай і Б. Габричідзе вважають, що конституційний лад – це порядок, за якого забезпечуються права й  свободи людини та громадянина, а  держава діє відповідно до Конституції [1], натомість О. Кутафін характеризує конституційний лад як форму (чи спосіб) організації держави, що забезпечує її підпорядкування праву і характеризує її як конституційну державу [5]. Останнє з наведених визначень за своїм змістом близьке до тих дефініцій, якими українські вчені визначають поняття державного ладу.

Поняття державного устрою використовують і російські вчені-конституціоналісти, до того ж його зміст нерідко обмежується  лише питаннями територіальної організації  держави. Зокрема, О. Кутафін визначає державний устрій як територіальну  організацію держави, що характеризується певною формою правових відносин між  державою загалом та її частинами, пов’язаною з їх правовим статусом [5]. І тут  привертає увагу те, що в цьому  разі поняттю «державний устрій»  дається інтерпретація, що є дуже близькою до змісту, який у роботах  деяких українських науковців надається  поняттю «територіальний устрій» (або  «територіальний устрій держави»).

Отже, в роботах із конституційного  права використовують два різні  доктринальні поняття («державний устрій»  та «територіальний устрій») практично  в одному й тому само значенні. Це може бути викликано різними причинами. У цьому разі таке використання названих понять, на нашу думку, зумовлене особливостями  категоріального апарату загальної  теорії держави і права, які сформувались і набули усталеного вигляду ще за радянських часів. Як відомо, в радянській теорії держави та права одним  із фундаментальних було поняття  «форма держави». Воно має три основні  складові елементи, до яких разом із формою державного правління та державним (політичним) режимом належить «форма державного устрою», що визначалась  як «адміністративно-територіальний устрій держави, характер взаємовідносин між  частинами держави та між центральними і місцевими органами». Названі  поняття і нині використовуються в сучасних українських та російських наукових і навчальних виданнях із питань теорії держави і права [3; 4; 7–9], водночас типовою є інтерпретація  цього поняття, згідно з якою у  ньому відбивається «спосіб устрою державної влади, за якого державна територія поділяється на складові частини, а порядок взаємовідносин держави з її частинами закріплено в конституційних актах», тобто інтерпретація  в значенні, що передбачає саме особливості  організації державної території. Очевидно, під впливом цієї конструкції, яка тривалий час посідає чільне місце у вітчизняній правовій доктрині, деякі вчені-конституціоналісти під час розгляду питань організації  державної території застосовують термін «державний устрій» як поняття, що є базовим для терміна «форма державного устрою». Ті, хто дещо критичніше ставиться до ключових понять, застосовуваних сьогодні  в теорії держави і права, оперують в аналогічних випадках поняттями «територіальний устрій» або «територіальний устрій держави».

Спочатку докладно проаналізуємо  термін «державний устрій». У правовій науці він використовується не лише в наведеному вище значенні, яке  названо «вузьким», а й у «широкому  розумінні» як поняття, що охоплює питання  «державного устрою загалом (соціально-економічні та політичні основи держави, основи правового статусу її громадян, територіальний устрій держави, система державних органів)».