У Законі України “Про біженців”  відображено правові економічні та організаційні гарантії прав людей, які вимушено залишили державу свого  громадянства або державу свого постійного місця проживання.

     Завдяки прийняттю цього Закону стало  можливим створення органів міграційної  служби в Україні. 22 червня 1994 року Кабінет  Міністрів України прийняв Постанову  “Про створення органів міграційної  служби в Україні” № 428.

     Крім  того, в Законі України “Про біженців” визначено правовий статус біженців в Україні, їх права та обов’язки. Біженцям надаються достатньо широкі права: вони мають право на трудову діяльність, на отримання у власність майна, на медичну та грошову допомогу, пенсії, на навчання і т. п.

     Важливим  правовим актом у сфері міграційних  процесів є Закон України “Про правовий статус іноземців”, прийнятий  у лютому 1994 року. У ньому закріплено права, свободи і обов’язки іноземців, які проживають або тимчасово  знаходяться в Україні, вони є рівними з громадянами України в правах й обов’язках, за виключенням участі в роботі політичних партій, участі в референдумах, не можуть бути вибраними до органів державної влади і місцевого самоврядування, на них не розповсюджується загальна військова повинність.

 

      4. Надання статусу біженця в  Україні

 

     Порядок надання статусу біженця сьогодні чітко визначений Законом України  “Про біженців.

     Так, відповідно до вказаного законодавчого  акту особи, які мають намір набути статусу біженця і перетнули державний кордон України у порядку, встановленому законодавством України, повинні протягом п’яти робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявами про надання їм статусу біженця.

     Особи, які з наміром набути статус біженця  намагалися незаконно перетнути або незаконно перетнули державний кордон України, повинні протягом трьох робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби через уповноваженого цього органу чи посадову особу Державної прикордонної служби України або органу внутрішніх справ із заявами про надання їм статусу біженця, а також надати посадовим особам Державної прикордонної служби України пояснення про причини спроби незаконно перетнути або незаконного перетинання державного кордону України. Якщо у таких осіб відсутні документи, які посвідчують особу, або такі документи є підробленими чи фальшивими, вони мають повідомити про цю обставину у заяві про надання статусу біженця, а також викласти причини зазначених ситуацій. Зазначені особи повинні бути направлені посадовими особами Державної прикордонної служби України до органу міграційної служби.

     Якщо  державний кордон України перетинає  чи перетнула дитина, розлучена з  сім’єю, і заявляє про намір  набути статусу біженця, або про  це повідомили інші особи, які не є законними представниками неповнолітньої особи, посадові особи Державної прикордонної служби України повинні невідкладно повідомити про це орган міграційної служби та орган опіки і піклування.

     Орган міграційної служби разом з органом  опіки і піклування зобов’язаний вжити заходів для тимчасового влаштування такої дитини у відповідний дитячий заклад або сім’ю.

     Особи, які з наміром набути статусу  біженця намагалися незаконно перетнути  або незаконно перетнули державний  кордон України і перебувають  на території України, звільняються від відповідальності за зазначені дії.

     Особи, які не є громадянами України  та на законних підставах тимчасово  перебувають на території України  і під час такого перебування  в країні їх громадянської належності чи постійного проживання виникли умови, зазначені в законі, внаслідок яких вони не можуть повернутися до країни свого походження і мають намір набути в Україні статусу біженця, повинні звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявами про надання їм статусу біженця до закінчення строку дії дозволу на перебування в Україні.

     Заяви про надання статусу біженця, подані із порушенням встановленого  порядку, приймаються до розгляду з  письмового дозволу керівника органу міграційної служби, якщо особа не могла з поважних причин (хвороба заявника або членів його сім’ї, ситуації надзвичайного стану на території України, затримання заявника у випадках, необхідних для встановлення особи, та інші) звернутися з такою заявою у встановленому порядку.

     Орган міграційної служби може прийняти рішення про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця у разі відсутності поважних причин для порушення встановленого порядку подання такої заяви. Про прийняття такого рішення орган міграційної служби повідомляє особу письмово із зазначенням причин відмови.

     Терміни для подання заяви про надання  статусу біженця, які встановлені  частинами першою, другою, шостою цієї статті, не поширюються на випадки  подання таких заяв законними  представниками дітей, розлучених з  сім’ями.¹

     Відповідно  до ст. 10 Закону України “Про біженців” статус біженця не надається особі:

     яка вчинила злочин проти миру, воєнний  злочин або злочин проти людства  і людяності, як їх визначено у  міжнародному праві;

     яка вчинила тяжкий злочин неполітичного  характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів;

     яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об’єднаних Націй;

     яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні;

     яка до прибуття в Україну з наміром  набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні. Дія  цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених з сім’ями, а також  на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їхніх нащадків (дітей, онуків).

     Необхідно зазначити, що рішення за заявою про  надання статусу біженця приймається  спеціально уповноваженим центральним  органом виконавчої влади у справах  міграції протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби, який розглядав заяву. У разі потреби строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, але не більше ніж до трьох місяців.

 

     5. Особливості право та дієздатності біженців в Україні

 

     Правовий  статус біженців визначається наявністю  у них спеціальної правосуб”єктності, що характеризується правоздатністю та дієздатністю, які обумовлюють можливість мати певні права та нести обов”язки цій категорії осіб.

     Правовий  статус осіб, яким надано статус біженця  в Україні визначений у ст. 19 Закону України “Про біженців”. Згідно із вказаною статтею - особи, яким надано статус біженця в Україні, є іноземцями чи особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах. Такі особи користуються тими ж правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

     Відповідно  до ст. 20 вказаного Закону особа, якій надано статус біженця, має рівні  з громадянами України права  на:

     пересування, вільний вибір місця проживання, вільне залишення території України, за винятком обмежень, які встановлюються законом;

     працю;

     підприємницьку  діяльність, яка не заборонена законом;

     охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне  страхування;

     відпочинок;

     освіту;

     свободу світогляду і віросповідання;

     направлення індивідуальних чи колективних письмових  звернень або особисте звернення  до органів державної влади, органів  місцевого самоврядування, посадових  і службових осіб цих органів;

     володіння, користування і розпорядження своєю  власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності;

     оскарження  до суду рішень, дій чи бездіяльності  органів державної влади, органів  місцевого самоврядування, посадових  і службових осіб;

     звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

     правову допомогу.

     Особа, якій надано статус біженця в Україні, має рівні з громадянами України  права у шлюбних та сімейних відносинах.

     Особа, якій надано статус біженця в Україні, має право на одержання грошової допомоги, пенсії та інших видів соціального забезпечення в порядку, встановленому законодавством України, та користування житлом, наданим у місці проживання.

     Особа, якій надано статус біженця в Україні, користується іншими правами і свободами, які передбачені Конституцією та законами України.

     В свою чергу, особа, якій надано статус біженця в Україні, зобов’язана:

     повідомляти протягом десяти робочих днів органу міграційної служби за місцем проживання про зміни прізвища, складу сім’ї, сімейного стану, місця проживання, набуття громадянства України або іншої держави, надання притулку або дозволу на постійне проживання в іншій державі;

     у разі зміни місця проживання і переїзду до адміністративно-територіальної одиниці України, на яку поширюється компетенція іншого органу міграційної служби, знятися з обліку і стати на облік у відповідному органі міграційної служби за новим місцем проживання. Взяття на облік у органі міграційної служби за новим місцем проживання є підставою для реєстрації у відповідному органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб;

     проходити щорічну перереєстрацію у строки, встановлені органом міграційної служби за місцем проживання.¹

     Таким чином, біженці, що є іноземцями можуть реалізувати права і обов'язки так само, як і громадяни України.

     Можна на конкретних прикладах дати характеристику право- і дієздатності біженців:

     1. Наприклад, у Водному кодексі  України від 6 червня 1995 р. зазначено,  що водокористувачами в Україні  можуть бути громадяни України,  іноземні фізичні особи та  особи без громадянства, які здійснюють  забір води з водних об'єктів,  скидають у них зворотні води або користуються водними об'єктами.

     2. Закон України "Про відпустки"  від 15 листопада 1996 р. гарантує  іноземним громадянам та особам  без громадянства, які працюють  в Україні за дозволом, право  на від пустки нарівні з громадянами України.

     3. У Законі України "Про зовнішньоекономічну  діяльність" національний правовий  режим для іноземних суб'єктів  господарської діяльності означає,  що вказані суб'єкти мають обсяг  прав та обов'язків не менший, ніж суб'єкти господарської діяльності  України. Національний режим застосовується до здійснення усіх видів господарської діяльності, пов'язаної з інвестиціями на території України, а також щодо експортно-імпортних операцій іноземних суб'єктів господарської діяльності тих країн, які входять разом з Україною до економічних союзів.

     4. Право на одержання медичної  допомоги нарівні з громадянами  України мають іноземні громадяни  і особи без громадянства, які  постійно проживають в Україні,  а також особи, які подали  заяву про надання їм статусу  біженця в Україні, особи, які в установленому порядку отримали такий статус. Всім іншим іноземцям медична допомога подається за плату. Іно земці мають право звернутися за екстреною медичною допомогою до будь-якого державного та комунального закладу охорони здоров'я України. Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 липня 1997 p. затверджено Перелік видів захворювань і станів іноземних громадян, що потребують екстреної медичної допомоги. Вартість такої допомоги іноземцю, який тимчасово перебуває на території України, визначається відповідно до Порядку, затвердженого Міністерством охорони здоров'я. Зазначені акти доповнює постанова Кабінету Міністрів України "Про вдосконалення порядку на дання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України" від 17 вересня 1997 p. У ній встановлено необхідність обов'язкової наявності у іноземних громадян на момент отримання в'їзної візи або перетинання державного кордону України страхового поліса, ви даного Державною акціонерною страховою компанією України з надання екстреної медичної допомоги іноземним громадянам. Зазначений страховий поліс не потрібен іноземним громадянам, що прибули в Україну з держав, із якими вона має угоди про безоплатне надання екстреної медичної допомоги. Іноземний громадянин може мати і страховий поліс, виданий іноземним страховиком, але за умови визнання таких полісів шляхом укладення договорів між Державною страховою компанією та іноземним страховиком. У вказаній поста нові регламентується також порядок компенсації витрат, пов'язаних з наданням екстреної медичної допомоги.