Особливості формування та відображення в обліку результатів операційної діяльності на підприємствах з виробництва продукції рослинницт

     При групуванні витрат під об’єктом обліку витрат слід розуміти продукцію, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов’язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

     Непрямі витрати – це витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об’єкта економічно можливим шляхом [14, с.350]. Такі витрати відносяться  до вирощування багатьох культур, кількох  груп тварин, виконання різних робіт. Для включення до собівартості ці витрати необхідно попередньо розподілити  між об’єктами обліку. Тому на практиці їх часто називають тими, що розподіляються, а згідно з П(С)БО 16 «Витрати» - загально виробничими витратами.

     Підводячи підсумки класифікації виробничих витрат, можна констатувати, що виробнича  собівартість складається з прямих витрат (загальновиробничих витрат) без  долі загальногосподарських та комерційних  витрат.

     Відповідно  до ст. 17 Положення (стандарту) 16 «Витрати»  витрати, пов’язані з операційною  діяльністю, які не включаються до собівартості сільськогосподарської  продукції (робіт, послуг), діляться на адміністративні витрати, витрати  на збут та інші операційні витрати.

     До  адміністративних витрат належать витрати, пов’язані з обслуговуванням  виробництва і управління ним  в масштабі всього підприємства, а  саме:

     - загальні та корпоративні витрати  (організаційні витрати, витрати  на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);

     - витрати на службові відрядження  і утримання апарату управління  підприємством та іншого загальногосподарського  персоналу; 

     - витрати на утримання основних  засобів, інших матеріальних необоротних  активів загальногосподарського  використання (оренда, податки, страхування  майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);

     - винагороди за професійні послуги  (юридичні, аудиторські, з оцінки  майна тощо);

     - витрати на зв’язок (поштові,  телеграфні, телекс, телефонні, факс  тощо);

     - амортизація нематеріальних активів  загальногосподарського використання;

     - витрати на врегулювання спорів  у судових органах; 

     - податки, збори та інші передбачені  законодавством обов’язкові платежі  (крім податків, зборів та обов’язкових  платежів, що включаються до виробничої  собівартості продукції, робіт,  послуг);

     - плата за розрахунково-касове  обслуговування та інші послуги  банків;

     - інші витрати загальногосподарського  призначення. 

     Загальногосподарські  витрати, пов’язані з управлінням  та обслуговуванням підприємства відображаються на рахунку 92 «Адміністративні витрати». За дебетом цього рахунку відображається сума визнаних адміністративних витрат, за кредитом – списання на рахунок 79 «Фінансові результати».

       Витрати на збут включають  наступні витрати пов’язані з  реалізацією (збутом) продукції (товарів,  робіт, послуг):

     - витрати пакувальних матеріалів  для затарювання готової продукції  на складах готової продукції; 

     - витрати на ремонт тари;

     - оплата праці і комісійні винагороди  продавцям, торговим агентам,  працівникам підрозділу, що забезпечують  збут;

     - витрати на рекламу та дослідження  ринку (маркетинг);

     - витрати на відрядження працівників,  зайнятих збутом;

     - витрати на утримання основних  засобів, інших матеріальних необоротних  активів, пов’язаних зі збутом  продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування,  амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);

     - витрати на транспортування, перевалку  і страхування готової продукції  (товарів), транспортно-експедиційні  та інші послуги, пов’язані  з транспортування продукції  (товарів) відповідно до умов  договору (базису) поставки;

     - витрати на гарантійний ремонт  і гарантійне обслуговування;

     - інші витрати, пов’язані зі  збутом продукції, товарів, робіт,  послуг.

     У торговельних організаціях до складу витрат на збут включаються витрати  обігу, за винятком адміністративних витрат, інших операційних витрат, фінансових витрат.

     Облік витрат, пов’язаних із збутом (реалізацією, продажем) продукції, товарів, робіт  і послуг ведеться на рахунку 93 «Витрати на збут». За дебетом рахунку відображається сума визнаних витрат на збут, за кредитом – списання на рахунок 79 «Фінансові результати».

     Інші  операційні витрати – це останній вид витрат, пов’язаних з операційною  діяльністю, облік і склад яких є загальним для всіх підприємств  і визначений пунктом 20 П(С)БО 16.

     До  інших операційних витрати включають:

     - витрати на дослідження та  розробки відповідно до Положення  (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи»; 

     - собівартість реалізованої іноземної  валюти, яка для цілей бухгалтерського  обліку визначається шляхом перерахунку  іноземної валюти в грошову  одиницю в еквіваленті, вираженому  в грошовій одиниці України  за курсом Національного банку  України на дату продажу іноземної  валюти, плюс витрати , пов’язані  з продажем іноземної валюти;

     - собівартість реалізованих виробничих  запасів, яка для цілей бухгалтерського  обліку складається з їх облікової  вартості та витрат, пов’язаних  з їх реалізацією; 

     - сума безнадійної дебіторської  заборгованості та відрахування  до резерву сумнівних боргів;

     - втрати від операційної курсової  різниці (тобто від зміни курсу  валюти за операціями, активами  і зобов’язаннями, що пов’язані  з операційною діяльністю підприємства);

     - втрати від знецінення запасів; 

     - недостачі і витрати від псування  цінностей; 

     - визнані штрафи, пені, неустойка; 

     - витрати на оплату матеріальної  допомоги, на утримання об’єктів  соціально-культурного призначення; 

     - інші витрати операційної діяльності.

     Для обліку інших витрат операційної  діяльності використовують рахунок 94 «Інші витрати операційної діяльності». На рахунку 94 «Інші витрати операційної  діяльності» ведеться облік витрат операційної діяльності підприємства, крім витрат, які відображаються на рахунках 90 «Собівартість реалізації», 91 «Загальновиробничі витрати», 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут».

     Продукція рослинництва знаходиться у тісному  зв’язку з кількісними та якісними характеристиками витрачених ресурсів. Дослідження таких взаємозалежностей  є досить трудомістким процесом. Присутня постійна ймовірність витрат як на етапі виробництва, проходження  продукції, так і на стадії продажу.

     Облік витрат та калькулювання собівартості продукції в рослинництві ведеться за єдиними з іншими галузями народного  господарства принципами, однак, як основна  галузь сільськогосподарського виробництва, має свої специфічні особливості: сезонний характер, залежність від природних  факторів, спеціалізація тощо. Якщо виробництво спеціалізоване на одній  групі культур, то облік витрат доцільно вести в цілому для господарства. У випадку кількох напрямів діяльності, де є окремі види товарної продукції, варто вести деталізований облік  за центрами витрат щодо кожного об’єкта  обліку з окремого виду продукції.

     Калькулювання собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) здійснюється для визначення ефективності запланованих і фактично здійснених агротехнічних, технологічних, організаційних і економічних заходів, спрямованих на розвиток виробництва. При цьому постійні загальновиробничі  витрати включаються до складу виробничої собівартості продукції в повному  обсязі лише у разі, коли фактичний  обсяг виробництва дорівнює або  перевищує нормальну потужність. Якщо потужний обсяг виробництва  нижчий від очікуваного середнього рівня виробництва, то до складу виробничої собівартості продукції включається  лише частина постійних загальновиробничих витрат. Решта витрат, які називаються  нерозподіленими, визнаються витратами  звітного періоду У рослинництві виробничі витрати групують окремо по рільництву, овочівництву, луківництву, вирощуванню трави на сіно, садівництву  з виділенням витрат на врожай поточного  року і на врожай майбутніх років. Через те, що в рослинництві використовується частина власної готової продукції  для наступного виробництва, то проявляються елементи напівфабрикатного варіанту обліку. Продукція власного виробництва (зерно на посів, картопля на посадку) використовується для одержання  нової продукції в наступному році, що обумовлює розмежування витрат по різних звітних періодах і дозволяє показувати їх у вигляді звичайних  матеріальних витрат.

     Значну  частину основних витрат, що стосуються вирощування сільськогосподарських  культур, протягом року неможливо віднести на той чи інший об’єкт калькулювання. Наприклад, витрати здійснюються з  початку останніх польових робіт  і закінчується у році, коли отримано врожай, тобто витрати можуть бути понесені в одному звітному періоді, а вихід продукції - у наступному, причому значна частка включених  до собівартості продукції витрат припадає на кінець звітного періоду. Відповідно норматив витрат у розрахунку на одиницю  продукції може бути проконтрольований  лише у кінці оприбуткування продукції.

     Сезонний  характер виробництва продукції  рослинництва диктує необхідність паралельно з прямими враховувати ще й  непрямі витрати. З метою оперативної  інформації для управління останні  доцільно щомісяця відносній на об’єкти  обліку по встановлених нормативах, що дозволяє більш чітко орієнтуватися  при прийнятті управлінських  рішень. Додавання непрямих витрат логічно здійснювати в системі  управлінського обліку. Це дозволить  орієнтуватися у розмірах прямих і непрямих витрат на вирощування  сільськогосподарських культур  відразу після збирання урожаю, а  не в кінці року.

     Переважна більшість адміністративних витрат пов’язана з процесом виробництва, тому в сільському господарстві такі витрати логічно відносити на собівартість продукції. В них взагалі  не може йти мова про наявність  окремої групи витрат, які називаються  адміністративними. Лише крупні багатогалузеві сільськогосподарські підприємства, які  мають переробні промислові підрозділи, можуть виділяти адміністративні витрати. Це обґрунтовується тим, що собівартість має бути реальною, включати прямі  і непрямі витрати, що забезпечують виробництво. Інакше вона не може ефективно  використовуватися при прийнятті  управлінських рішень, що негативно  впливає на економіку підприємства.

     Вивчення  складу статей витрат рослинництва показало, що в різних підприємствах він  не однаковий. Дослідження підтверджують, що недоцільно централізовано встановлювати  назви статей, по яких ведеться облік. Підприємству має надаватися право  самостійно вирішувати питання про  обґрунтування складу статей витрат.

     Підсумовуюче  сказане, можна виділити такі особливості  обліку витрат та калькулювання собівартості продукції рослинництва:

     1. Облік витрат виробництва в рослинництві побудовано таким чином, щоб мати змогу щомісячно узагальнювати витрати на окремі види робіт за культурами або однорідними групами, а по завершенні року обчислювати фактичну собівартість зібраної продукції. Така структура обліку вможливлює контроль за відповідністю витрат обсягові робіт, якості й термінам їх виконання й досягненні урожайності.

     2. Собівартість зерна, кормів і продукції інших культур встановлюють лише після збирання врожаю, зазвичай наприкінці року, на відміну від продукції промислових підприємств, яку здебільшого калькулюють щомісячно.

     3. Продукцію оприбутковують і списують у витрати впродовж року за плановою собівартістю, коригують за фактичної собівартості лише після складання звітних калькуляцій по завершенні року. Корми й насіння з урожаю поточного року також списують на витрати за плановою собівартістю із подальшим коригуванням за фактичною собівартістю.