Облік в Великобританії

План

Вступ

1. Загальні відомості становлення обліку у Великобританії
2. Англосаксонська модель, її принципи та ідея
3. Англосаксонська система. План рахунків Англосаксонської облікової системи

Висновок

Список використаних джерел

 

Вступ

Бухгалтерський облік - це мова бізнесу. Якщо бізнес здійснюється у рамках окремо взятого підприємства, то дані бухгалтерського обліку використовуються для потреб внутрішнього менеджменту  в процесі прийняття управлінських  рішень. Тому неможливо переоцінити  значення повної та достовірної інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства при вирішенні  поточних та перспективних господарських  проблем. Для прийняття правильних управлінських рішень навіть на рівні  підприємства повинні використовуватись  дані, які відповідають певним правилам, вимогам і нормам, що є зрозумілими  та прийнятними для користувачів. Тому закономірно виникає потреба  в уніфікації вимог до фінансової інформації у рамках галузі, регіону, всієї економічної системи країни.

Процес такої уніфікації називають стандартизацією бухгалтерського  обліку. Стандарт у широкому розумінні - зразок, еталон, модель, що приймаються  за вихідні для порівняння з ними інших подібних об'єктів. Стандартизація бухгалтерського обліку - це процес розробки та послідовного застосування єдиних вимог, правил та принципів до визнання, оцінки і відображення у  фінансових звітах окремих об'єктів  бухгалтерського обліку. 
Якщо стандартизація здійснюється у межах однієї країни, то мова йде про створення національних облікових стандартів.[2]

Відмінності економічного розвитку та рівня організації виробництва, особливості проблем, що вирішувались на мікро- та макрорівні кожної окремо взятої країни, зумовили суттєві відмінності у критеріях визнання та методах оцінки конкретних об'єктів бухгалтерського обліку при підготовці фінансових звітів за національним обліковим законодавством та стандартами.

 

Загальні відомості становлення  обліку у Великобританії

Перша книга бухгалтерського  обліку в Англії вийшла у Лондоні  в 1543 р. її автором був учитель  математики Хью Олдкастл. Перші 14 розділів були запозичені з книги Л. Пачолі. Щодо конкретного внеску англійських бухгал-терів у розвиток своєї справи, то слід виділити праці з амортизації, форми ра-хівництва, дидактики (знання проводок без розуміння їх змісту) та організації обліку в сільському господарстві і промисловості.[3]

У 1600 року в Англії була створена Англо-Вестіндська компанія, що займалася торгівлею. З 1615 року в ній працював Томас Манн, праці якого з проблем зовнішньої торгівлі увійшли до золотого фонду економічної літератури. В 1794 р. видана праця англійця Е. Т. Джонса „Англійська система рахівництва", де автор критикував бухгалтерію, що базується на принципі подвійного запису, як засіб, що сприяє фальсифікації справ на підприємстві. У XVII-XVIII століттях промислова революція в Англії дала новий поштовх розвиткові обліку. Відтоді розпочато збір даних про затрати на виготовлення одиниці продукції, почали обліковувати капітал, знос, відносини з акціонерами, прибуток. Ці питання відображено у працях тогочасних авторів. Спроби застосування подвійного запису в промисловому обліку відносяться до середини XVII століття. Зокрема Дж. Додсон у 1750 р. описав техніку бухгалтерського і натурально-вартісного обліку виробництва, Р. Гамільтон у 1788 р. обґрунтував необхідність визначення результатів за кожним циклом виробництва. Основними досягненнями англійської школи є розробка ідей амортизації, форм обліку, теорії рахунків та запровадження інституту незалежних присяжних аудиторів. У 1773 році в Едінбурзі (Великобританія) з'явилися перші професійні бухгалтери.

Історична відокремленість  країн та національні особливості  зумовили розвиток різних підходів щодо ведення бухгалтерського обліку зі своїми особливостями, вадами та перевагами.  [1]

У Великобританії є кілька особливих характеристик бухгалтерської справи, які відсутні в інших країнах Європейського Союзу:

- незалежне і впливове  становище спеціалістів бухгалтерської  професії;

- існує традиція всестороннього юридичного обгрунтування виставлених вимог і детального обгрунтування бухгалтерських методів, якими займаються недержавні організації;

- тісні зв’язки з колегами  із США, цьому сприяє ведення  обліку єдиною мовою, а також тісні контакти між офісами міжнародних бухгалтерських фірм, що розташовані у Великобританії і США.

Шість британських професійних  бухгалтерських організацій отримали статус юридичної особи і утворили консультативний комітет бухгалтерських рад. Серед цих організацій є такі:

1. Інститут присяжних  бухгалтерів Шотландії, який є  наступником Единбургського інституту, що був заснований ще у 1853 р.

2. Інститут присяжних  бухгалтерів Англії і Уельсу, заснований у 1880 р.

Метою цього закладу є  надання допомоги у встановленні правильних підходів до економічних  наук.

3. Інститут дипломованих  бухгалтерів Ірландії, заснований  у 1888 р.

Вищезазначені організації  є незалежними, але на практиці їх діяльність подібна. Майже всі їх студенти отримують підготовку для роботи в державному секторі, але після отримання кваліфікації в цьому секторі залишаються працювати не більше 50 %, решта шукають роботу в інших сферах.

4. Асоціація дипломованих  бухгалтерів, заснована в 1904 р.

Лондонське товариство бухгалтерів  дає змогу своїм студентам  проходити підготовку як для роботи в державному секторі, так і в комерційних організаціях. За Законом про діяльність компаній представники всіх вищезазначених організацій можуть призначатися як аудитори у компанії з обмеженою відповідальністю.

5. Інститут бухгалтерів  менеджерів забезпечує підготовку  спеціалістів для комерційних організацій, де і працює більша частина його членів.[5]

У Великобританії історично склалось так, що давніші професійні організації постійно вступали в боротьбу з метою ліквідації тих структур, які з’являлися пізніше. Наприклад, журнал Інституту присяжних бухгалтерів Англії і Уельсу у 1989 р. писав, що лондонське товариство бухгалтерів “своїми діями соромить професію бухгалтера”. Але згодом бухгалтерські організації почали працювати і координувати свою діяльність. Наприклад, з 1976 по 1990 рр. Комітет по бухгалтерських стандартах зумів сформувати Правила стандартної бухгалтерської практики.[1]

Бухгалтерське законодавство  у Великобританії має давню історію. Так у 1844 р. з’являється перший закон про діяльність компаній, який передбачав

проведення аудиторської перевірки бухгалтерського звіту. Але у 1856 р. ця

вимога втратила свою юридичну силу через те, що уряд вважав, що бухгалтерські вимоги повинні бути об’єктом не закону, а узгодженості між зацікавленими особами. І лише у 1990 р. вимога проведення аудиторської перевірки поданого бухгалтерського звіту була знову введена. Закони про бухгалтерську справу, особливо з 1948 р. до 1967 р., суттєво розширили обсяги інформації, яка повинна включатися в бухгалтерські звітні документи, але поряд з цим залишилось багато питань бухгалтерської оцінки на розгляд самих компаній і спеціалістів.

Комітет по бухгалтерських стандартах сформував цілий ряд  стандартів

щодо різних напрямків бухгалтерської справи. Ці стандарти випускали окремі професійні організації під власну відповідальність. При цьому організації вимагали від аудиторів, щоб вони вказували в звітах, чи дотримуються перевірені ними компанії стандартів.

Закон про діяльність компаній 1989 р. ввів нові нормативні вимоги для

великих компаній. Цей закон  вимагав, щоб документація компаній відповідала бухгалтерським стандартам або пояснювала причини відхилень від них у коментарах до бухгалтерських звітних документів.[4]

Всі без винятку компанії Великобританії повинні подавати свою щорічну бухгалтерську звітність на аудиторську перевірку професійно підготовленим аудиторам. З 1948 р. уряд визнає право на проведення таких перевірок за членами чотирьох професійних бухгалтерських організацій (Інститут присяжних бухгалтерів Шотландії, Інститут присяжних бухгалтерів Англії та Уельсу, Інститут дипломованих бухгалтерів Ірландії, асоціація дипломованих бухгалтерів).

Облік основного капіталу ведуть за початковою вартістю, але  поряд з цим різні активи, які належать до однієї категорії, можуть показуватися у різних базах для визначення їх вартості. Дозволяється проводити капіталізацію залучених коштів на період освоєння основного капіталу.[6]

Для проведення переоцінок не існує законодавчо визначених норм, які

встановлюють періодичність  їх проведення і базу переоцінки. Проект подання інформації, виданий у 1990 р., передбачає, що переоцінка основного капіталу повинна проводитись за методом вартості чистої реалізації, але на практиці компанії частіше застосовують відновну вартість. Амортизація основного капіталу повинна проводитись систематично протягом очікуваного терміну служби активу. Бухгалтерські стандарти встановлюють спеціальний комплекс правил з обліку інвестицій у нерухомість, за якими передбачається, що за інвестиціями в нерухомість амортизація не проводиться, за винятком випадків оренди терміном менше 20 років. Замість амортизації щорічно повинна проводитись переоцінка таких активів. Позитивна чи негативна різниця від переоцінки має надходити безпосередньо у фонд переоцінки, за винятком випадків, коли негативна різниця перевищує залишки у фонді переоцінки. Тоді це перевищення повинно відображатись у звіті про прибутки та збитки.[4]

Введення такого набору правил лише для одного типу операцій з  основним капіталом виглядає дещо непослідовно. Але такий прагматичний підхід стає дедалі популярнішим як серед компаній, що займаються нерухомістю, так і інвестиційних аналітиків.

Бухгалтерські стандарти  вказують, що готові вироби повинні  оцінюватись за нижчим показником значень собівартості і чистій вартості реалізації. Закон про діяльність компаній дозволяє використовувати всі методи оцінки фінансових потоків, але виключає можливість використання методу “останнім надійшов – першим використаний” і базового запасу.

Бухгалтерський стандарт “Бухгалтерський облік і звітність орендних угод” вказує, як необхідно трактувати всі питання, пов’язані з бухгалтерською стороною оренди. Фінансову оренду має враховувати орендатор як актив і пасив для виплати орендних платежів у майбутньому. Цей актив повинен амортизуватися. Грошові платежі для покриття орендного зобов’язання не поширюються на весь період дії орендної угоди, термін якої встановлюють за стартовими нормами.[7]

Орендодавець повинен  показувати засоби, отримані від орендатора, як

фінансові активи. І навпаки, при короткотерміновій оренді орендодавець враховує надані ним в оренду засоби як основний капітал, на який поширюються норми амортизації, а платежі, оплачені за нього, надходять на рахунки прибутків і збитків відповідно орендодавця і орендатора.

Бухгалтерські стандарти  встановлюють також правила для  такої заплутаної сфери обліку, як пенсійне зобов’язання. Положення цього стандарту полягає у тому, що будь-які пенсійні зобов’язання, встановлені законодавством чи взяті компанією добровільно, повинні обліковуватись. Бухгалтерська мета, яку переслідують при цьому, - раціональний розподіл очікуваних затрат на ці зобов’язання на період роботи працівників. У великих британських компаніях пенсійні схеми побудовані найчастіше на основі “допомоги певного розміру”, внески на утворення якої перераховують в окремий пенсійний фонд.

У результаті впливу деректив ЄС зовнішній вигляд і зміст бухгалтерських документів, що діють у Великобританії, суттєво змінився, але через неоднозначне тлумачення деяких облікових принципів реально бухгалтерська практика залишається однією з найконсервативніших у Європі.

 

Англосаксонська модель, її принципи та ідея

Нині у світі склалися такі організаційні моделі обліку:

• Британо-американська модель (Англосаксонська модель);
• Континентальна модель;
• Південноамериканська модель;
• Інтернаціональна модель.

Англосаксонська модель. Основні  принципи цієї моделі було розроблено у Великобританії і США. Значний внесок у їх розвиток зробили Нідерланди, тому цю модель було би точніше назвати Британо-американо-нідерландською. Роль названих країн продовжує залишатися дуже активною.

Основна ідея цієї моделі —  орієнтація обліку на інформаційні запити інвесторів і кредиторів. Це зумовлено  тим, що промислові революції в США  і Великобританії привели до того, що власники компаній (інвестори) відійшли від оперативного управління, передавши  його професійним управлінцям. У  цій ситуації фінансова облікова інформація стає важливим джерелом даних  про становище компанії. З'явилася  практика подання акціонерам управлінським  персоналом фінансових звітів для контролю ефективності використанням ресурсів. Саме ця обставина визначила націленість  фінансової звітності на інформаційні потреби інвесторів і кредиторів. Така орієнтація фінансового обліку в США і Великобританії властива йому протягом багатьох років. Більше того, в цих країнах було створено ринки і біржі цінних паперів, більшість компаній знаходила додаткові  джерела фінансових ресурсів. Результат  — фінансові звіти компаній значно відрізняються за аналітичністю, а  визначення рентабельності господарської  діяльності як однієї з характеристик  ефективної роботи управлінського персоналу  є метою фінансового обліку. Для  цієї моделі характерні: стабільна  політична система; розвиненість економіки; всі правила (стандарти) приймаються  професійними організаціями; високий  професійний рівень облікових ринків, користувачів, сертифікації професійних  кадрів; фінансова звітність спрямована на задоволення потреб інвесторів та кредиторів.[1] 
Разом з тим у британо-американській моделі немає: уніфікованих плану рахунків, облікових регістрів, форм звітності, що може бути й позитивною стороною цієї моделі. Ця модель обліку широко застосовується в Австралії, Великобританії, Ізраїлі, Ірландії, Іспанії, Індії, Канаді, на Кіпрі, у Мексиці, Нідерландах, а також у країнах Центральної Америки.