Контроль розрахунків з покупцями та замовниками

План

Вступ

1. Контроль розрахунків з покупцями та замовниками

2. Внутрішній контроль розрахунків з дебіторами

3. Методика проведення аудиту розрахунків з покупцями та        замовниками

Висновок

Список літератури

Вступ

Проведення в Україні економічної реформи, спрямованої на застосування ринкових принципів регулювання господарської діяльності, не могло не відновити в господарській і цивільно-правовій практиці правових інститутів, притаманних ринковій економіці, зокрема інституту -розрахунків. Цей інститут існував у дореволюційний час і досяг значної досконалості у багатьох зарубіжних країнах.

На мою думку, сьогоднішній рівень національної економіки України знаходиться в кризовому стані і це супроводжується деформаціями механізмів розрахункових відносин. Хронічні , а часто й безнадійні платежі - характерна риса діючої системи розрахунків. Основною формою взаємовідносин між постачальниками, виробниками та покупцями продукції

все більш стає неефективний натуральний обмін (бартер). Зрозуміло, що при бартері кошти на розрахункові (поточні) рахунки господарських суб'єктів у банківських установах не надходять.

В умовах ринкового господарювання, виникнення підприємств, установ,

організацій різних форм власності і здійснення підприємствами господарської діяльності супроводжується виникненням між ними розрахункових відносин як в готівковій, так і безготівковій формах.

Однак, здійснюючи розрахунки як підприємства, так і кредитні установи зобов’язані суворо дотримуватись чинних законодавчих актів, банківських правил, вдосконалювати системи розрахункових відносин в Україні, сприяти прискоренню платежів та зміцненню розрахункової дисципліни і тому питання розрахункових відносин є досить актуальним на цьому етапі становлення національної економіки України.

Отже, питання розрахункових відносин, є досить актуальним зараз в Україні, воно має велике значення для становлення і нормального функціонування економіки.

1. Контроль розрахунків з покупцями та замовниками

У підходах до визначення поняття «господарський контроль» ніколи не існувало єдиних поглядів. В літературі його розглядали і як принцип, і як метод та форму, і як вид діяльності.

Слово контроль має французьке походження: «controle» - перевірка або спостереження з метою перевірки. Французьке «controle», у свою чергу, утворилося від латинського «contra» - префікс, що означає «протидію». У другій частині слова «контроль» міститься слово «роль» (від лат. «role»), тобто «міра впливу, значення, ступінь участі в чомусь». «Ступінь участі в чомусь» - одне з тлумачень слова «роль», слід розглядати як здійснення будь-якої дії. В цьому випадку у змісті слова «контроль», окрім «перевірки» або «нагляду з метою перевірки», випливає ще один зміст цього слова, який іноді не береться до уваги, - протидія чомусь небажаному. В такому розумінні більш правильно слово «контроль» тлумачити як перевірку, а також спостереження з метою перевірки для протидії чомусь небажаному, виявлення, попередження та припинення протиправної поведінки з боку будь-кого.

Таким чином, контроль – це систематичне спостереження і перевірка процесу функціонування відповідного об`єкту з метою встановлення його відхилень від заданих параметрів [1].

Звідси можна визначити, що контроль обліку розрахунків з покупцями та замовниками – це процес перевірки правильності відображення в обліку дебіторської заборгованості, вчасності отримання оплати дебіторської заборгованості та звіряння її з даними боржників.

Призначення контролю розрахунків з покупцями та замовниками як однієї з функцій управління – вивчення фактичного стану справ у сфері розрахунків з дебіторами, що дасть змогу об`єктивно відображати дійсність, перевіряти виконання прийнятих рішень.

Контроль надає інформацію про те, які процеси відбуваються всередині підприємства, допомагає виробити найбільш доцільні рішення загальних і специфічних питань розвитку фірми, надає можливість вирішувати чи правильно прийняті рішення, чи своєчасно вони втілені в життя, наскільки ефективні.

Суть контролю полягає в усвідомленій і планомірній дії системи, яка впливає на облік розрахунків з дебіторами для реалізації основної мети - налагодження обліку розрахунків з покупцями та замовниками на підприємстві для забезпечення оплати кредиторської заборгованості та одночасній стабільній роботі з контрагентами.

Сутність процесу контролю відображає наступні характеристики: змістовну, організаційну, технологічну. Змістовна характеристика покликана відповісти на питання: що робиться в процесі контролю? Організаційна – ким і в якому порядку робиться? Технологічна – як робиться?

В системі категорій, за допомогою яких розглядається поняття контролю, важливе місце займає суб`єкт контролю.

Суб`єктами в контрольному процесі виступають носії прав і обов`язків – особи та органи, що мають повноваження на здійснення контролю за виробничою та фінансовою діяльністю підприємства, а також право втручатися в його оперативну діяльність (припиняти або обмежувати їх діяльність, усувати від роботи певних осіб) та самостійно притягувати винних до відповідальності.[2.]

Підконтрольні суб`єкти – це посадові та матеріально відповідальні особи, які відповідають за ведення обліку, надходження, експлуатацію, витрачання, використання підконтрольного об`єкту тощо.

На сьогодні існують різні види класифікації контролю, що пояснюється застосуванням для цього різних ознак та методів класифікації.

Класифікація контролю повинна створюватися на підставі пізнання об`єктивних законів реальної дійсності, відображати в класифікаційних розділах закономірні зв`язки між досліджуваними об`єктами та явищами, мати значення і для удосконалення понятійного апарату, володіти важливою властивістю – прогностичною цінністю. Роль класифікації – аналітична: розчленування цілого на частини за певними ознаками. Тобто класифікацію контролю слід проводити цілеспрямовано, дотримуючись певного критерію. Вона повинна охоплювати всі напрямки контролю, а сам критерій повинен дозволяти її створення за принципом руху від загального до часткового.

Класифікація контролю необхідна для:

-                     наукової розробки основ теорії господарського контролю;

-                     подальшого удосконалення практики контролю;

-                     покращання підготовки та підвищення кваліфікації кадрів контролю;

-                     підвищення ефективності та якості всієї контрольно-ревізійної роботи;

-                     подальшої розробки методики контролю.

За суб`єктами господарський контроль поділяється на: державний, муніципальний, незалежний і контроль власника (керівника).

Державний контроль здійснюється органами контролю, до яких відноситься Фонд державного майна України, Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України, Міністерство праці та соціальної політики України, Державний комітет статистики України і Національний банк України.[3.]

До державного відноситься також контроль, який здійснюється спеціалізованими органами, такими як Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України, Державна інспекція України із захисту прав споживачів, Державна інспекція України з контролю за цінами, Антимонопольний комітет України.

Муніципальний контроль здійснюється відповідно до Закону України про місцеві ради народних депутатів і місцеве регіональне самоврядування.

Незалежний контроль є аудиторським контролем, який здійснюється на умовах самофінансування.

Контроль власника (керівника) поділяється на внутрішньо системний та внутрішньогосподарський і регулюється самим власником.

Органи, що контролюють окремі сторони діяльності підприємства, органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти тільки в межах повноважень, які передбачені Конституцією та законами України. До повноважень суб`єктів контролю відносять:

-                     здійснення контролю за власною ініціативою без перешкод в будь-який час в межах своєї компетенції; включаючи право на отримання необхідної документації, статистичних звітів, довідок та інших матеріалів, пояснень посадових осіб, які відображають зміст їх діяльності з питань, що перевіряються тощо. Цим повноваженням відповідають обов`язки підконтрольних суб`єктів створювати контролюючим суб`єктам умови, необхідні для роботи;

-                     розробка рекомендацій превентивного характеру.

Повноваження з розробки рекомендацій превентивного характеру реалізуються в процесі узагальнення результатів контролю, виявлення і вивчення причин конкретних недостач і порушень, умов, які їх викликали, розробки і впровадження попереджувальних заходів організаційного та виховного характеру, надання рекомендацій і обов`язкових вказівок підконтрольним суб`єктам щодо застосування відповідних превентивних заходів [4.].

Згідно з чинним законодавством суб`єкти контролю мають право ставити питання про притягнення порушників до дисциплінарної відповідальності, а також порушувати перед судово-слідчими органами питання про покарання винних осіб.

В залежності від мети та цільової направленості розрізняють наступні види контролю:

1) ревізію;

2) аудит;

3) тематичну перевірку;

4) розслідування;

5) службове розслідування.

Ревізія – це система контрольних дій, яка здійснюється за дорученням керівника вищестоящого органу управління або державними контролюючими органами, ревізійною групою або ревізором, за діяльністю підприємств і організацій, при якій встановлюється законність, достовірність та економічна доцільність здійснення господарських операцій, а також правомірність дій посадових осіб, які брали участь в їх здійсненні. Основна мета ревізії – виявлення фактів господарських і фінансових порушень, розкрадань, безгосподарності і марнування; встановлення причин і умов, що сприяли встановленим господарським порушенням і зловживанням та винних в цьому осіб; прийняття заходів по відшкодуванню нанесеної шкоди як в процесі ревізії, так і після неї; внесення пропозицій щодо усунення недоліків і порушень, притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності винних осіб.[5.]

Тематична перевірка включає вивчення однієї або декількох сторін виробничої або господарсько-фінансової діяльності підприємств. Перевірки здійснюють з ініціативи вищестоящих і державних органів, можуть здійснюватися аудиторами на замовлення господарюючих суб`єктів.

Розслідування представляє собою процесуальну дію, в процесі якої встановлюють причетність окремих осіб до здійснення тих або інших порушень законності, пов`язаних з привласненням грошових коштів і матеріальних цінностей, безгосподарністю, посадовими зловживаннями. Розслідування здійснюється судово-процесуальними органами і регулюється особливим процесуальним законодавством.

Службове розслідування – це перевірка дотримання робітниками підприємства посадових обов`язків, а також нормативно-правових актів, регулюючих виробничі відносини в різних галузях економіки. Вона проводиться спеціальною комісією, яка створюється наказом керівника господарюючого суб`єкта, у випадках виявлення розкрадань, недостач, втрат і псування матеріальних цінностей, виготовлення бракованої продукції та в інших випадках.

Аудит – це незалежна експертиза стану бухгалтерського обліку, фінансової звітності та висловлення думки аудитора щодо повноти, законності та достовірності відображених в них фінансово-господарських операцій господарюючого суб`єкта. Мета аудиту – висловлення думки аудитора щодо аудованої інформації і доведення цієї думки через аудиторський висновок до користувачів.

Загальна класифікація контролю побудована не тільки з пізнавальною метою, але вона дозволяє розібратися і в змісті контролю, а головне – відповідає конкретним практичним завданням, тобто озброює практиків методикою вибору того чи іншого виду контролю, необхідного для досягнення поставленої мети. За допомогою цієї класифікації з`ясовують, якими видами, формами і методами здійснюють контроль, тобто якісний зміст і форма господарського контролю.

В основу загальної класифікації господарського контролю покладено види та форми його здійснення (табл. 1.).

ревізія аудит інвентаризація дебіторська

Табл. 1. Види класифікації господарського контролю