Фінансова звітність, предмет та метод бухгалтерського обліку

   Створений у процесі виробництва суспільний продукт підлягає розподілу. Частина  його спрямовується на відтворення спожитих у процесі виробництва предметів праці (сировини, матеріалів, палива тощо), а також на відтворення засобів праці (основних засобів) шляхом повного їх відновлення. Друга частина суспільного продукту спрямовується для оплати праці робітників і службовців; на створення загальнодержавних фондів споживання (у вигляді відрахувань до Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування, сплати податків від прибутку та інших платежів до бюджету тощо); на створення фонду накопичення (прибутку підприємства). Розподіл суспільного продукту суворо контролюється за допомогою бухгалтерського обліку. В обліку відображаються затрати праці і винагорода, що належить кожному працівникові, контролюються розрахунки з бюджетом по податках та інших платежах, з Пенсійним фондом та Фондом соціального страхування по відрахуваннях, з фінансовими та іншими органами.

   Отже, процес розподілу суспільного продукту і зобов’язання та розрахунки, що виникають при цьому, є об’єктом бухгалтерського обліку і належать до змісту його предмета.

   Для забезпечення безперервності процесу  виробництва створений суспільний продукт підлягає обміну (реалізації). Цей обмін здійснюється у формі  купівлі-продажу. Обмін – це процес передачі суспільного продукту від виробника до споживача і є формою взаємозв’язку різних господарюючих суб’єктів. У процесі купівлі-продажу виникають певні витрати, пов’язані з транспортуванням, зберіганням, реалізацією тощо. Крім того, товарно-грошовий обіг зумовлює різні розрахункові взаємовідносини між постачальниками, покупцями, банками по кредитах, з бюджетом та ін.

   Звідси, процес обігу суспільного продукту, грошові кошти та розрахунково-кредитні операції, що виникають при цьому, є об’єктами бухгалтерського обліку і належать до змісту його предмета.

   Із  сфери товарного обігу суспільний продукт надходить у сферу споживання (завершальна стадія розширеного суспільного відтворення). Споживання поділяються на виробниче, невиробниче і особисте. Виробниче споживання характеризує використання частини суспільного продукту у вигляді засобів виробництва (засобів праці і предметів праці) для потреб виробництва (створення матеріальних благ) і в бухгалтерському обліку відображається як органічна частина процесу виробництва.

   Невиробниче споживання здійснюється у ланках невиробничої сфери, призначених для задоволення потреб суспільства (державне управління й оборона країни, освіта, культура, охорона здоров’я тощо). Суспільний продукт у цій сфері споживається повністю і вибуває із кругообігу засобів у народному господарстві. Об’єктами бухгалтерського обліку у невиробничій сфері є бюджетні асигнування, тобто кошти, виділені із державного бюджету для забезпечення діяльності цих ланок народного господарства, і контроль за доцільністю їх використання.

   Ознайомлення  з основними об’єктами бухгалтерського обліку в процесі розширеного суспільного відтворення дає змогу узагальнити їх і дати визначення предмета бухгалтерського обліку в широкому його розумінні.

   Предметом бухгалтерського  обліку є процес розширеного суспільного відтворення (виробництва, обміну і невиробничого споживання суспільного продукту), а також використання господарських засобів у цих процесах, які узагальнюються у грошовому вимірнику, для надання інформації, необхідної для управління і контролю.

   В окремих ланках народного господарства (підприємствах, організаціях, установах) об’єкти бухгалтерського обліку визначаються виконуваними ними функціями у процесі суспільного відтворення. Так, на підприємствах виробничої сфери об’єктами бухгалтерського обліку є господарські засоби та їх використання в процесі постачання, виробництва і реалізації, розрахунково-кредитні відносини, що виникають при цьому, а також фінансові результати діяльності.

   Керівництво господарством неможливе без  добре налагодженого обліку і  насамперед – бухгалтерського. Тому кожне господарство має закінчену систему бухгалтерського обліку, який охоплює всі засоби і процеси, забезпечує необхідною інформацією всі рівні управління.

2. Метод бухгалтерського обліку

   Бухгалтерський  облік як невід’ємна частина системи народногосподарського обліку ґрунтується на наукових основах – діалектичному методі й економічній теорії. Науковий зміст методу бухгалтерського обліку визначається підходом до явищ господарської діяльності підприємств, розгляду всіх засобів і процесів у безперервному їх русі і розвитку, єдності, взаємозв’язку і взаємозумовленості. Разом з тим, бухгалтерський облік має свої, властиві тільки йому способи дослідження, що зумовлені особливостями його предмета, тобто об’єктів, що відображаються і контролюються, а також завдань і вимог, що ставляться до обліку. До цих особливостей передусім треба віднести безперервність кругообігу господарських засобів в процесі діяльності підприємства. Для забезпечення безперервного і суцільного спостереження за господарськими операціями в бухгалтерському обліку застосовується документація – спосіб первинної реєстрації об’єктів обліку. При цьому кожна господарська операція обов’язково оформляється відповідним документом, який служить письмовим доказом її здійснення. Документи (у тому числі складені за допомогою обчислювальної техніки на машинозчитувальних носіях – магнітних, паперових) служать обґрунтуванням для відображення господарських операцій в бухгалтерському обліку. Тому вони повинні містити всю необхідну інформацію, бути своєчасно складені і підписані посадовими особами, відповідальними за здійснення операції.

   Проте в процесі господарської діяльності можуть мати місце такі події, які  в момент їх виникнення неможливо  оформити відповідним документом (наприклад, природні втрати або псування матеріальних цінностей при зберіганні, несправність ваговимірних приладів, зловживання матеріально відповідальних; осіб, помилки в обліку тощо), що призводить до розбіжностей між фактичною наявністю цінностей і показниками обліку. Для виявлення таких розбіжностей періодично проводять інвентаризацію^*, під час якої перевіряють фактичну наявність матеріальних цінностей; одержані дані порівнюють з показниками обліку, а виявлені розбіжності (нестачі, лишки) документують і відображають в обліку. Поряд з документацією інвентаризація служить важливим засобом контролю за достовірністю показників обліку, збереженням господарських засобів, законністю здійснюваних операцій.

   Бухгалтерський  облік відображає велику кількість  різноманітних об’єктів – засобів, джерел їх формування, господарських процесів, для узагальнення яких вимагається єдиний вимірник – оцінка. Оцінка – це спосіб грошового вимірювання засобів і процесів. За допомогою оцінки натуральні і трудові вимірники переводять у грошовий. В результаті грошової оцінки підприємство може визначити загальну вартість основних і оборотних засобів, що перебувають в його розпорядженні, контролювати використання в процесі господарської діяльності. Грошова оцінка є необхідною передумовою для відображення господарських операцій в обліку.

   Основні принципи оцінки господарських засобів  встановлюються державними органами і  є обов’язковими для підприємств і організацій всіх форм власності, чим забезпечується єдність оцінки засобів у всьому народному господарстві. В окремих випадках оцінка може бути здійснена тільки після відображення всіх затрат, пов’язаних з певним господарським процесом (наприклад, фактичну собівартість готової продукції можна визначити тільки після відображення в обліку всіх затрат, пов’язаних з процесом її виробництва). Собівартість об’єктів обліку (придбаних матеріалів, виготовленої продукції, виконаних робіт) визначають за допомогою калькуляції, яка служить обґрунтуванням для їх грошової оцінки. Отже, оцінка і калькуляція потрібні для вартісного вимірювання об’єктів бухгалтерського обліку.

   Господарські  операції, оформлені відповідними документами, мають розрізнений характер. Тому виникає необхідність у групуванні операцій за певними однорідними  ознаками, щоб отримати потрібну інформацію про наявність і рух окремих видів засобів та джерел їх формування, про здійснення окремих господарських процесів і одержаних по них результатах. Таке групування в бухгалтерському обліку забезпечується за допомогою системи рахунків.

   Рахунки бухгалтерського обліку є способом групування господарських операцій, оформлених відповідними документами, за економічно однорідними ознаками для систематичного контролю за змінами засобів та їх джерел в процесі господарської діяльності. На кожен об’єкт бухгалтерського обліку відкривається окремий рахунок, записи на якому здійснюють тільки на підставі відповідних документів. В результаті отримують систематизовану інформацію, необхідну для управління, аналізу і контролю за діяльністю господарства.

   Господарські  операції, що безперервно здійснюються на підприємстві, спричинюють взаємопов’язані і взаємозумовлені зміни в засобах та джерелах їх формування. Це зумовлює необхідність відображати господарські операції в системі рахунків способом подвійного запису, при якому суму кожної операції записують в певному порядку на двох рахунках. Наприклад, операція придбання матеріалів призводить, з одного боку, до збільшення виробничих запасів, а з іншого – до зменшення грошових коштів на рахунку підприємства, сплачених постачальнику за придбані цінності. Тому операцію по придбанню матеріалів записують на двох рахунках: на одному з них відображають надходження матеріальних цінностей, а на другому – витрачання грошових коштів. Відповідно, відпуск матеріалів на виробництво продукції за допомогою подвійного запису відображається як збільшення затрат виробництва і зменшення запасів матеріалів на складах. Такий спосіб запису господарських операцій в системі рахунків розкриває їх економічний зміст і забезпечує контроль за використанням ресурсів.

   Таким чином, оцінені об’єкти бухгалтерського обліку підлягають економічному групуванню в системі рахунків із застосуванням способу подвійного запису, що забезпечує взаємозв’язок показників діяльності.

   Порядок відображення господарських операцій на рахунках, а також перелік самих рахунків (план рахунків) встановлюється Міністерством фінансів України і є обов’язковим для підприємств усіх форм власності.

   Для одержання інформації про наявність  і склад майна підприємства періодично складають бухгалтерський баланс, в якому порівнюють сукупність засобів господарства в грошовій оцінці з джерелами їх формування і цільовим призначенням. Оскільки кожний вид засобів господарства має певне джерело утворення, то загальна вартість засобів дорівнює джерелам їх формування. Ця рівність зберігається після будь-якої господарської операції. Обґрунтуванням для складання балансу служать записи на рахунках. Щоб забезпечити достовірність показників балансу, записи на рахунках періодично уточнюють за допомогою інвентаризації. Періодичне складання балансу дає змогу здійснювати контроль за змінами у складі засобів та їх джерелах, визначати фінансовий стан підприємства.

   Для одержання інформації про результати діяльності підприємства за звітний  період, крім балансу, на підставі записів на рахунках складають інші форми звітності (звіт про фінансові результати, звіт про власний капітал тощо). Звітність завершує поточний облік у системі рахунків і повністю зумовлена його даними. Показники балансу та інших форм звітності аналізують для одержання інформації, необхідної для управління і контролю. Склад звітності, порядок заповнення звітних форм розробляється і затверджується Міністерством фінансів України за погодженням з Держкомстатом України.

   Таким чином, основними способами (або елементами) методу бухгалтерського обліку є:

• документація;
• інвентаризація;
• оцінка;
• калькуляція;
• система рахунків;
• подвійний запис;
• бухгалтерська звітність;
• бухгалтерський баланс;
• та інші форми звітності.

   При цьому, окремі елементи методу не виступають самостійно, ізольовано від інших, а навпаки, тісно взаємопов’язані між собою і становлять метод бухгалтерського обліку тільки у своїй єдності. Так, документація в бухгалтерському обліку служить способом первинного спостереження за господарськими операціями і є єдиною підставою для відображення їх в системі рахунків; узагальнення об’єктів обліку на рахунках зумовлює необхідність грошової оцінки; взаємозв’язок об’єктів, що обліковуються, вимагає їх подвійного запису на рахунках; за даними поточного обліку в системі рахунків складають баланс та інші форми звітності. Реальність показників обліку перевіряється й уточнюється за допомогою інвентаризації. Таке поєднання елементів методу бухгалтерського обліку забезпечує суцільне, безперервне і взаємопов’язане відображення господарських операцій, а також одержання узагальненої інформації, необхідної для управління.

   Отже, метод бухгалтерського обліку – це система способів, що забезпечують суцільне, безперервне і взаємопов’язане відображення і узагальнення у грошовій оцінці об’єктів обліку для контролю за збереженням господарських засобів і забезпечення інформацією, необхідною для управління.

   За  умов впровадження автоматизованих  систем управління, використання сучасної високопродуктивної обчислювальної техніки  всі елементи методу бухгалтерського обліку (рахунки, подвійний запис, оцінка, калькуляція, балансове узагальнення) зберігаються, проте відбуваються докорінні зміни в техніці збирання, реєстрації та опрацювання облікової інформації.