Бухгалтерський облік в XIII – XVIII ст. в Італії

3. Лука Пачолі розглядав бухгалтерський  облік, як самостійний метод,  що базується на застосуванні  подвійного запису і використовується  для відображення господарських  процесів які відбуваються на  окремому підприємстві та за  його межами. Таке тлумачення відрізнялося від праці Котрульї, який вважав, що об’єктом бухгалтерського обліку є окреме підприємство .

4. Подвійний запис на рахунках  трактується як система обліку ,що не може бути постійною  і залежить від мети, яку переслідує адміністрація .

5. Вперше ввів в бухгалтерський  облік моделювання, що базувалося  на комбінаториці Л.Пачолі. Це  дало можливість побудувати загальну  модель, в межах якої будь-який  обліковий факт пояснюється, як  окремий випадок.

Вчений першим зібрав і систематизував окремі відомості про прийом, які  застосовувалися купцями того часу при веденні своїх торгових рахунків і записів. Тим самим Л.Пачолі заклав основи наукової розробки обліку, виводячи його з суто практичної діяльності. Ідеї подвійного запису, закладені в середньовічній Італії, привернули до себе увагу багатьох видатних вчених того часу . Бухгалтерський облік став предметом наукових досліджень. В цей період в історії розвитку обліку було закладено підвалини для зародження науки – бухгалтерії. Попри всі негативні фактори і те ,що розвиток обліку відбувся в епоху пізнього Середньовіччя, саме завдяки їм виникла посада бухгалтер і термін “бухгалтерія”.

З кінця ХV ст. італійські міста почали занепадати. З відкриттям Нового Світу та нових торгових шляхів центр торгівлі змістився в Іспанію і Португалію, а потім в Нідерланди .Досить природно, що італійська система подвійної бухгалтерії повинна була розповсюджуватись і на інші країни .

Історик Раймонд де Рувер назвав період з 1494 по 1800 рр. епохою Застою в бухгалтерському обліку, що не зовсім справедливо, оскільки саме в цей час закінчились революційні перетворення і почались серйозні дослідження. Світ змінювався і разом з ним змінювався облік.

До кінця ХІХ ст. система бухгалтерського обліку, основи якої були закладені Лукою Пачолі, зазнала певних змін, що були пов’язані із специфікою господарської діяльності великих промислових корпорацій:

1) створені перші компанії, які  були відокремленні від їх  власників; 

2) виник акціонерний капітал; 

3) розмежовано капітал і прибуток;

4) введено поняття “діюче підприємство”;

5) почали працювати фондові біржі; 

6) розширилась промисловість і торгівля. З’явилися люди облікової професії.

 

 

 

 

 

 

 

3. Внесок видатних вчених Італії у розвиток бухгалтерського обліку.

В 1534 році Домінік Манчіні класифікував рахунки на „живі” та „мертві”, що в подальшому стало основою поділу рахунків на матеріальні та персональні.

В 1539 році Джироламо Кастільоне Кардано розглядав облік як універсальну метрологічну науку. Пропагував ведення 4 бухгалтерських книг: Інвентарна (для запису майна власника), Меморіал, Журнал, Головна книга.

Альвізе Казанова - представник італійської бухгалтерської думки XVI ст. Вважав, що рахунок, який дебетується, завжди передує тому, який кредитується. Казанова запропонував рахунки вступного і завершального балансу, внаслідок чого стало можливим розносити сальдо наступними проводками: дебет рахунку Майна, кредит рахунку Балансу; дебет рахунку Балансу, кредит рахунку Капіталу і т.д. Для складання завершального балансу робилися зворотні проводки. Пропозиція Казанови надовго увійшла в практику і теорію обліку багатьох країн. Його ідея полягає в тому, що не рахунок є частиною балансу, а навпаки, баланс є рахунком, даним в системі рахунків. Логіка вимагає виділення цих рахунків. Якщо сальдо всіх рахунків перерахувати на спеціальний рахунок незавершених операцій, то отримаємо баланс.

Найбільш вагомою фігурою  в наступні роки був Анджело ді Пієтро (1550-1590 pp.), представник італійської бухгалтерської думки XVI ст., який синтезував методи виробничого і торгового обліку на основі подвійного запису. Поділив рахунок Баланс на два: Вступний баланс та Заключний баланс.

В 1636 р. Людвіго Флорі поділив рахунки на 4 групи: капітал, номінальні(операційні), торговельні (матеріальні), рахунки розрахунків. Підкреслив відмінність між моментом виникнення зобов’язань та моментом оплати. Вів правило: будь-який факт господарського життя може бути зареєстрований у Головній книзі тільки на підставі записів у журналі.

 

 

У 1688 р. Ф. Гаратті виклав принципи нової італійської форми рахівництва. Також він Здійснив поділ рахунків бухгалтерського обліку на синтетичні та аналічні. У XVIII i XIX ст. епоха «бурі i натиску» змінилася штилем. 3 досягнень можна відзначити опис нових форм рахівництва: німецької - Гельвіг (1774 p.), американської - Дегранж (1795 p.), англійської - Джонс (1796 р).

Успіхи, пов'язані з розвитком  бухгалтерських ідей,         супроводжувалися занедбанням їх витоків. У XVIII - першій половині XIX cт. вже мало хто з бухгалтерів знав ім 'я Л. Пачолі і ніхто не читав «Трактат про рахунки і записи».

Але велич Л. Пачолі була якраз у тому, що ідеї Трактату продовжували жити. Вони стали «народною піснею», яку співає весь світ, забувши про її автора.

Відродження слави Пачолі було пов'язане з подіями середини XIX ст., коли боротьба за створення єдиної Італійської держави досягла апогею.

По суті, весь світ, хоча й  з різним акцентом, заговорив на єдиній мові дебету і кредиту. Це було поширення подвійної бухгалтерії вшир, але розповсюдження ії углиб було складнішим. Річ у тому, що ідеї, подібно до держав і рас, мають свої межі. Застосування подвійної бухгалтерії до бюджетних неприбуткових господарств завжди викликало ускладнення. А використання її в сільському господарстві є сумнівним. Тобто подвійний запис - це тільки етап на шляху розвитку облікової ідеї. Розглядаючи пройдений нею за п'ять століть шлях, слід відзначити, що подвійний запис в кожній завойованій нею країні, в кожній галузі господарства і в кожному підприємстві асимілювався, пристосовуючись до місцевих умов.

I хоча існує єдина парадигма подвійної бухгалтерії, немає однакової подвійної бухгалтерії. Кожний народ в кожній країні, запозичуючи італійський винахід, вносив щось своє, перебудовував і удосконалював, пристосовував до розуміння і традицій свого суспільства, свого менталітету. Таким чином, бухгалтерський облік визначається середовищем, в якому він функціонує.

Внесок вчених Італії у розвиток бухгалтерського обліку можна простежити в таблиці 1.

Країна	Рік видання основної праці	Ім”я вченого	Основний вклад  у розвиток обліку
Італія	1458 р.	Венедикт Контрульї	Написав працю з бухгалтерії  „Про торгівлю і досконалого купця”. Бухгалтерський облік розглядав  як інструмент управляння одиничним  підприємством. Описав стару італійську форму обліку, яка передбачала  ведення 3 книг: Журналу, Меморіалу та Головної книги. Рекомендував використовувати  спосіб подвійного запису за рахунками.
Італія	1494 р.	Лука Пачолі	Вийшла у світ праця  „Сума арифметики, геометрії, вчення про пропорції та відношення”. ХІ глава якої „трактат про рахунки  і записи” присвячена опису подвійної  бухгалтерії. Він зробив спробу теоретичного обґрунтування способу подвійного запису операцій на рахунках бухгалтерського  обліку. Дав пояснення бухгалтерським поняттям „дебет” і „кредит”. Персоніфікував рахунки. Подав характеристику старої італійської форми обліку. Вніс пропозицію щодо введення в систему рахунків такого як „Прибутки і збитки”. Першим ввів у бухгалтерський облік  метод моделювання господарських  процесів.
Іспанія	1522 р.	Дієго дель Кастілло	Кожен факт господарського життя трактував як договір і  розглядав як предмет обліку. Метою  обліку вважав відображення юридичних  прав та вимог учасників договору.
Італія	1534 р.	Домінік Манчіні	Класифікував рахунки  на „живі” та „мертві”, що в подальшому стало основою поділу рахунків на матеріальні та персональні.
Італія	1539 р.	Джироламо Кастільоне Кардано	Розглядав облік як універсальну метрологічну науку. Пропагував ведення 4 бухгалтерських книг: Інвентарна (для  запису майна власника), Меморіал, Журнал, Головна книга.
Італія	1558 р.	Альвізе Казанова	Розповсюдив ідеї подвійного запису в суднобудуванні. Розглядав  баланс як один із рахунків. На який переносять залишки за всіма незавершеними  операціями. Баланс пропонував складати один раз на рік.
Італія	1586 р.	Анжело ді Пістро	Розглядав питання ведення  бухгалтерських книг у монастирських  господарствах. Розробив вчення про  інвентаризацію, здійснив її класифікацію. Поділив рахунок Баланс на два: Вступний баланс та Заключний баланс.
Італія	1636 р.	Людвіго Флорі	Поділив рахунки на 4 групи: капітал, номінальні(операційні), торговельні (матеріальні), рахунки розрахунків. Підкреслив відмінність між моментом виникнення зобов”язань та моментом оплати. Вів правило: будь-який факт господарського життя може бути зареєстрований у Головній книзі тільки на підставі записів у журналі.
Італія	1688 р.	Франческо Гаратті	Здійснив поділ рахунків бухгалтерського обліку на синтетичні та аналічні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Отже, проаналізувавши вище наведену інформацію, можна зробити  наступні висновки:

1.Бухгалтерський облік - найважливіша частина життя будь-якого суспільства. 

Намагаючись пояснити, чому система  подвійного запису виникла в Італії XIV століття, а не в древньому Римі, А. Літтлтон назвав сім "передумов" бухобліку:

- Приватна власність;

- Капітал;

- Комерція;

- Кредит;

- Писемність;

- Гроші;

- Арифметика;

У Північній Італії близько 1250-1350 рр.. з'являється система Подвійного запису. Суть Подвійного запису (подвійної бухгалтерії) - введення в просту бухгалтерію рахунки власних коштів. У результаті всі факти господарського життя двічі відображаються в обліку.

2. З XIII століття до середини XIX ст. подвійна бухгалтерія завойовує одну галузь народного господарства за одною, країну за країною.Вирішальним моментом у її успіху був вихід у 1494 р. книги великого італійського  математика Луки Пачолі (1445-1517). "Сума арифметики, геометрії, вчення про пропорції і відношення", трактат якої "Трактат про рахунки і записи", містить докладний опис застосування подвійного бухгалтерії до практики торгівельного підприємства. Книга мала величезний вплив на весь наступний розвиток облікової думки.

Лука Пачолі вперше провів систематизацію обліку.

3. В 1534 році Домінік Манчіні класифікував рахунки на „живі” та „мертві”, що в подальшому стало основою поділу рахунків на матеріальні та персональні.

В 1539 році Джироламо Кастільоне Кардано розглядав облік як універсальну метрологічну науку. Пропагував ведення 4 бухгалтерських книг: Інвентарна (для запису майна власника), Меморіал, Журнал, Головна книга.

В 1558 році Альвізе Казанова  пропонував баланс складати один раз на рік. Вважав, що рахунок, який дебетується, завжди передує тому, який кредитується.

Найбільш вагомою фігурою  в наступні роки був Анджело ді Пієтро (1550-1590 pp.), представник італійської бухгалтерської думки XVI ст., який синтезував методи виробничого і торгового обліку на основі подвійного запису. Поділив рахунок Баланс на два: Вступний баланс та Заключний баланс.

В 1636 р. Людвіго Флорі поділив рахунки на 4 групи: капітал, номінальні(операційні), торговельні (матеріальні), рахунки розрахунків.

Отже, бухгалтерський облік виступає необхідним елементом економіки розвинутих країн в конкретному історичному контексті й постійно удосконалюється у відповідь на запити практики.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел:

1. Бутинець Ф.Ф. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах: навчальний посібник.- Житомир: Рута, 2003. -543 с.
2. Загородній А.Г. Бухгалтерський облік. Основи теорії  та практики: підручник.- К.:Знання, 2007.-551 с.
3. Космічна Р.М. Бухгалтерський облік. – К.: Вища школа. - 2003
4. Остап’юк М.Я. Історія бухгалтерського обліку: навчальний посібник – К.: Знання,2009. – 279 с.
5. Пушкар М.С., Гавришко Н.В., Романів Р.В. Історія обліку та контролю господарської діяльності. – Тернопіль, 2003
6. Партин Г.О. Бухгалтерський облік: Основи теорії та практики. Навчальний посібник. – К.: Знання, 2000
7. Сопко В.В. Бухгалтерський облік: Навчальний посібник. – К., 1998