Аактивні операції комерційних банків. Їх загальна характеристика.

Аактивні операції комерційних банків. Їх загальна характеристика.

Активні операції банку — це операції з розміщення мобілізованих банком ресурсів у депозити, кредити, інвестиції, основні засоби й товарно-матеріальні цінності. До них належать:

— операції з вкладення  банківських ресурсів у грошові  кошти в готівковій і безготівковій  формах із метою підтримання ліквідності  банку;

— розрахункові операції, пов'язані  з платежами клієнтів;

— касові операції з приймання  і видавання готівки;

— кредитні операції, пов'язані  з наданням кредитів різних форм і  видів юридичним, фізичним особам, банкам;

— інвестиційні операції з  вкладення банківських ресурсів у цінні папери (акції, державні та корпоративні облігації) на тривалий строк;

— фондові операції з  купівлі-продажу цінних паперів;

— валютні операції з  купівлі-продажу іноземної валюти на внутрішньому та міжнародному валютних ринках;

— депозитні операції з  розміщення тимчасово вільних ресурсів банку в депозити в НБУ та в  інших банках;

— операції з купівлі-продажу  банківських металів на внутрішньому і міжнародному валютних ринках;

— операції з придбання  основних засобів, матеріальних та нематеріальних активів.

Загальну характеристику активних і пасивних операцій банків наведено в табл. 10.1:

Таблиця 10.1. Активні й пасивні операції комерційного банку

Закінчення табл. 10.1

Активні операції банки здійснюють у межах наявних ресурсів, тобто  у межах залишку грошових коштів на кореспондентському рахунку в  НБУ (при проведенні операцій у безготівковому порядку) та в касі (при проведенні операцій з готівкою).

Пасивні операції комерційних банків. Їх загальна характеристика.

Операції, завдяки яким банки  формують свої ресурси, називаються пасивними. Суть пасивних операцій заключається в залученні різних видів вкладів в рамках депозиту та ощадних операцій, отримання кредитів від інших банків, емісії різних видів цінних паперів, а також проведення інших операцій в результаті яких збільшуються грошові засоби в пасиві балансу комерційного банку. Історично пасивні операції відігравали первинну роль по відношенню до активів, так як для здійснення активних операцій необхідною умовою є достатність ресурсів. Саме в результаті пасивних операцій банки отримують додаткові ліквідні кошти для формування ресурсів. Банківські ресурси - це сукупність коштів, що знаходяться в розпорядженні банків і використовуються ними для проведення активних та інших операцій. Акумулюючи грошові доходи та збереження юридичних та фізичних осіб, банки перетворюють їх в позичковий капітал, тобто капітал, що надається в позику власникам на умовах поверненості за плату у вигляді проценту.

Існує дуже велика кількість  різних класифікацій ресурсів комерційних  банків, побудованих на основі відповідних  критеріїв, однак всі вони мають  деякі умовності. Найбільш поширеною  класифікацією ресурсів комерційного банку є класифікація відповідно до джерел формування. Згідно цього  критерію кошти комерційного банку  поділяються на власні, запозичені та залучені, а пасивні операції - на операції по формуванню власного капіталу банку, депозитні операції, операції по залученню коштів комерційним банком .

Власні ресурси комерційного банку, маючи чітко виражену правову  основу і функціональну визначеність, є основою для залучення коштів інших суб'єктів ринку і є  фінансовою базою розвитку діяльності банку. Він дозволяє здійснювати  компенсаційні виплати вкладникам та кредиторам у випадку виникнення збитків і банкрутства банків; підтримувати об'єм і види операцій у відповідності із завданнями банку.

До складу власних ресурсів комерційного банку входять - статутний  фонд, резервний фонд, фонди економічного стимулювання, інші спеціальні фонди, а також нерозподілений прибуток на протязі року [25,c.15].

Основним елементом власного капіталу банку є статутний фонд. Формування статутного фонду відбувається за рахунок пайових внесків власників банку (якщо це приватне підприємство), або за рахунок мобілізації коштів від випуску і розміщення акцій (якщо це акціонерне товариство). Розмір статутного фонду, порядок його формування і зміни визначається Статутом банку. Сума статутного капіталу законодавчо не обмежується, але для забезпечення стійкості банків Національним банком України встановлюється мінімальний його розмір. Мінімальний розмір статутного фонду, який встановлений Національним банком для заново створених вітчизняних комерційних банків, повинен становити суму, що еквівалентна 3 млн. екю по курсу НБУ (на 1.09.99 р.). До цього розміру повинні бути доведені статутні фонди діючих комерційних банків. Статутний фонд комерційних банків за участю іноземного капіталу частково може бути створений у валюті. В цьому випадку мінімальний його розмір повинен бути не менший суми, еквівалентній 10 млн. екю, причому перший внесок в іноземній валюті повинен складати 1 млн. екю.

Порядок формування статутного фонду залежить від форми організації  банку. Якщо банк створюється як акціонерне товариство, то його статутний фонд утворюється за рахунок коштів акціонерів, що поступили від реалізації акцій. Його величина дорівнює сумі випущених  простих та привілейованих акцій. Збільшення акціонерного капіталу банку можливе  за рахунок додаткових випусків акцій  або за рахунок банківського прибутку, спрямованого на поновлення власних  коштів банку. Якщо банк створюється  як товариство з обмеженою відповідальністю, то його статутний фонд створюється  за рахунок пайових внесків учасників. Проте незалежно від організаційно-правової форми банку його статутний фонд повністю формується за рахунок внесків  учасників (юридичних та фізичних осіб) і слугує забезпеченням їх зобов'язань. Роль статутного капіталу визначається його значенням як головного джерела  коштів для забезпечення витрат на початкових етапах діяльності банку  в процесі його заснування, а також  як гарантії платежів банку за своїми зобов'язаннями.

Резервний капітал формується в процесі виробничої діяльності банку і складається із двох елементів: статутного (страхового) резерву та резерву на відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних  банків. Статутні (страхові) резерви банку – це частина його капіталу, яка сформована за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні банківської установи, і розмір таких відрахувань встановлюється вищим органом управління банком, але він не повинен бути меншим, ніж законодавчо встановлений. В Україна законодавчо встановлена мінімальна величина цього резерву – 25 % статутного фонду із щорічним відрахуваннями – в розмірі 5% суми чистого прибутку. Метою створення резервного капіталу є покриття загальних ризиків, що випливають із основної діяльності банку і щодо яких не формуються спеціальні резерви. Він також може бути використаний для виплати дивідендів і процентів за браком поточного банківського прибутку. Як правило, резервний фонд використовується для покриття тільки непередбачених витрат. Наявність засобів в резервному фонді забезпечує стійкість комерційного банку, зменшує ймовірність його банкрутства 

Банки формують і інші спеціальні фонди: "Знос основних засобів", "Знос малоцінних та швидкозношувальних предметів", що створюються шляхом амортизаційних відрахувань, а також фонди економічного стимулювання, що створюються з прибутку. До спеціальних фондів банку відносяться і засоби, отримані ним від переоцінки основних фондів, що проводиться за рішенням уряду; засоби від продажу банком акцій їх першим власникам понад номінальні вартість.

Одним із елементів додаткового  банківського капіталу є невикористанні резерви страхування банківських  ризиків (кредитного, валютного, інвестиційного). Призначення цих резервів – зниження негативних наслідків в зв'язку з  неповерненням позик, виникненням  збитків від операцій з валютою, а також фактичне зниження ринкової вартості цінних паперів, придбаних  банком.

Сучасна структура ресурсної  бази комерційних банків, як правило, характеризується незначною часткою  власного капіталу. Власний капітал  здебільшого не буває більшим 10% обсягу ресурсів комерційного банку, що пояснюється специфікою їхньої діяльності та посередницькою роллю на фінансових ринках. Величина власного капіталу визначається кожним комерційним банком самостійно і залежить від ряду факторів:

• рівень мінімальних вимог Національного банку України до статутного фонду. Більш високі вимоги збільшують потребу в власному капіталі;
• специфіка клієнтури. При великій кількості мілких клієнтів власних засобів потрібно менше, ніж при наявності крупних вкладників;
• характер активних операцій. Більш ризикові операції вимагають більшого розміру власного капіталу.

Більша частина ресурсної  бази комерційного банку формується не за рахунок власного капіталу, а  за рахунок залучених коштів, головну  частину яких становлять депозити.

Під депозитом розуміють  грошові засоби в готівковій чи безготівковій  формі, в національній чи іноземній  валюті, передані в банк їх власником  чи третьою особою по дорученню і  за рахунок власника для зберігання на визначених умовах . Операції, пов'язані  із залученням грошових засобів на вклади, називаються депозитними. Усі  депозити поділяються на такі види: до запитання, строкові та ощадні.

Депозити до запитання  розміщуються в банках на різних рахунках, що відкриваються клієнтам. Вони призначені для здійснення поточних розрахунків  і можуть бути вилучені власниками на першу вимогу. При цьому кошти  можуть бути вилучені як готівкою, так  і в безготівковому порядку - переказом  на інший рахунок. Рух коштів на цих  рахунках може оформлятися чеком, дорученням або іншим розрахунковим документом. У розвинутих країнах надходження  або витрачення коштів з депозитів  до запитання здебільшого оформляється чеком, тому ці рахунки ще називають  чековими.

Можливість власника рахунку  будь коли вилучити кошти потребує наявності в обороті банку  значної частки високоліквідних  активів, які не дають доходу (готівка  в касі, залишки на кореспондентському рахунку в Нацбанку та інші ). Тому по депозитах до запитання, як правило  не сплачують процентів. Водночас банки  здебільшого не стягують з клієнтів і плати за користування такими рахунками, так як депозити до запитання є  нестабільними, що не дає змогу банку використовувати їх для позичкових та інвестиційних операцій. В умовах зростаючої конкуренції по залученню вкладів комерційні банки намагаються привабити клієнтів, стимулювати приріст депозитів до запитання шляхом надання додаткових послуг власникам рахунків, а також підвищення якості їх обслуговування.

Строкові депозити - це грошові  засоби, зараховані на депозитні рахунки  на строго обумовлений строк з  виплатою проценту. Величина депозиту встановлюється здебільшого в круглих  числах і залишається незмінною  протягом усього строку зберігання коштів. Строк зберігання таких депозитів  повинен бути не менший одного місяця. Вилучення строкових вкладів  проводиться в готівкових коштах або шляхом переказу грошей на розрахунковий (поточний) рахунок.

Строкові депозити є джерелом отримання доходів їх власниками. Вони оформляються договором між  вкладником та банком. Банки самостійно розробляють форму депозитного  договору. В договорі зазначається сума вкладу, строк, на який вноситься  вклад до банку, розмір депозитного  проценту, зобов'язання і права вкладника  та банку, відповідальність сторін за невиконання умов депозитного договору, порядок вирішення спорів.