Аналіз ліквідності комерційного банку в механізмі попередження банкрутства

Ліквідність банківської системи залежить від ліквідності комерційних банків, національного банку і держави, а також розвитку міжбанківського ринку, що дає можливість розглядати банківську систему як єдине ціле.

Ліквідність банку, як було вже зазначено, це його здатність своєчасно виконувати свої зобов’язання перед кредиторами і вкладниками. Вона відтворює динаміку всіх фінансових потоків за активними і пасивними операціями, зміну вартості активів і пасивів у часі. Складність забезпечення ліквідності, як показує аналіз, полягає в оптимізації ліквідності та прибутковості комерційного банку. Як відомо, між ліквідністю і дохідністю банку обернений зв’язок. Чим вища ліквідність – тим нижча дохідність, і навпаки.

Ліквідність балансу банку визначає можливість погашення зобов’язань банку на певну дату. На основі балансу банку можна розрахувати низку показників ліквідності, з яких окремі регламентовані НБУ, а інші можуть бути визначені для потреб банку при проведенні аналізу його надійності.

Необхідно також виділити таку економічну категорію, як ліквідні ресурси банку, до складу яких входять ліквідні активи та «ліквідні» пасиви.

Ліквідні активи – активи, які можуть бути безпосередньо використані для погашення боргових зобов’язань або які легко можна трансформувати в грошові та інші платіжні засоби. До них належать: готівка, банківські метали, кошти на коррахунках в НБУ та інших банках, державні цінні папери, стандартні короткострокові кредити тощо. Склад та структура ліквідних активів банків різних країн може бути неоднаковою, що зумовлено особливостями розвитку їх фінансово-економічних і правових відносин.

На наш погляд, суть категорії «ліквідні» пасиви полягає в тому, що це пасиви, які стабільно знаходяться в обігу банку, не є надзвичайно чутливими до відсоткових ставок та постійно поповнюються. До «ліквідних» пасивів можна віднести залишки на поточних рахунках постійних клієнтів банку, кредити отримані від міжнародних фінансових організацій, довгострокові депозити фізичних і юридичних осіб тощо. Необхідно підкреслити, що ліквідність банку підвищується, коли мінливість залишків залучених ним коштів зменшується.

На нашу думку, ліквідність банку залежить не тільки від наявних у нього ліквідних ресурсів, але й від рівня ліквідності його клієнтів. Насамперед, від забезпечення юридичними і фізичними особами постійного поповнення коштів на рахунках, відсутності заборгованості перед бюджетом та іншими господарюючими суб’єктами тощо. При цьому на ліквідність банків впливає наявність ліквідної застави позичальників.

Ліквідність банку складається поступово, в процесі його розвитку, збільшення кількості й обсягів здійснюваних ним активних і пасивних операцій.

Розглядаючи питання ліквідності комерційного банку неможливо не затронути і його платоспроможності.

Показник платоспроможності банку визнаний одним із головних у міжнародній банківській практиці. 10 грудня 1987 р. Банк міжнародних розрахунків у м. Базелі затвердив основні критерії й стандарти оцінки банківського капіталу. У березні 1988 р. Базельський комітет з регулювання і методів нагляду за банками, в який входять представники центральних банків 12 розвинутих країн, прийняв загальні принципи розрахунку показників, змістом яких є співвідношення капіталу і активів. На основі цього документу кожна країна має підготувати і законодавчо затвердити свої національні стандарти, які відповідали б духу і букві Базельської угоди.

Відповідно до рекомендацій Базельського комітету НБУ визначив показник, що регулює платоспроможність комерційних банків-норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив платоспроможності – Н2), який відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов’язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Чим вище значення показника адекватності регулятивного капіталу, тим більша частка ризику, що її приймають на себе власники банку; і навпаки: чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що її приймають на себе кредитори банку.

Як бачимо, виходячи із визначення сутності термінів платоспроможності і ліквідності, показники мають спільну мету. Адже мета обох показників-виконання фінансових зобов’язань. Відмінність у тому, що платоспроможність передбачає виконання зобов’язань за рахунок власних коштів, тоді як ліквідність-повне виконання зобов’язань [17, с. 32].

Дане положення засвідчує той факт, що в національній банківській термінології, теорії та практиці, на відміну від міжнародної, часом змішують два поняття: ліквідність банку та його платоспроможність, що призводить до ототожнення методів і засобів підтримання ліквідності та платоспроможності банків.

Вважаємо доцільним і більш обгрунтованим таке розуміння цих термінів:

-   ліквідність – здатність забезпечувати вчасне і цілковите виконання фінансових зобов’язань;

-   платоспроможність – рівень забезпеченості фінансових зобов’язань банку власним капіталом.

Звичайно, ліквідність банку є запорукою його платоспроможності. Однак платоспроможність залежить і від інших факторів. До них відносяться:

-   політичний і економічний стан у країні або регіоні;

-   стан грошового ринку;

-   можливість рефінансування у Центральному банку,

-   розвиток фондового ринку (ринку цінних паперів);

-   наявність і упорядкованість заставного і банківського законодавства;

-   забезпеченість власним капіталом банку;

-   надійність клієнтів і банків-партнерів;

-   рівень менеджменту в банку;

-   спеціалізація і різноманітність послуг та операцій банку.

Регулювання платоспроможності, як правило, відноситься до функцій держави в особі Центрального банку. Конкретно регулювання здійснюється шляхом встановлення нормативів на розміри статутних фондів, резервних та інших фондів. Тобто об’єктом регулювання є капітал банку. Мета регулювання – забезпечення достатнього рівня капіталу для захисту фінансових зобов’язань.

Категорія платоспроможності теж є запорукою надійності банку [43, с. 28].

Враховуючи наведене вище, показник платоспроможності можна розглядати як свого роду показник “критичної” ліквідності. Адже власні кошти банку – це його капітал: статутний, резервний та інші фонди. Використання зазначених фондів для погашення боргових зобов’язань доцільне лише в разі крайньої (критичної) необхідності.

Тобто капітал банку може бути використаний для виконання фінансових зобов’язань у випадку, коли інших джерел немає, коли банк неліквідний, немає джерел виконання зобов’язань, крім власних коштів – капіталу. Аналогічна ситуація можлива у випадку, коли банк має збиткові результати діяльності. Саме забезпечуючи ліквідний стан, банк буде платоспроможним.

1.2 Методики аналізу банківської ліквідності

Банківські установи заінтересовані строго контролювати готівкові кошти, зберігати в ліквідній формі лише мінімально необхідну частину своїх коштів. Адже для комерційних банків джерелом отримання прибутків є операції з управління активно-пасивними коштами. Підвищення ліквідності передбачає зниження прибутковості банку у зв’язку із збільшенням частки ліквідних активів. Це пов’язано з тим, що кошти в ліквідній формі – готівка, поточні рахунки клієнтів, короткострокові державні цінні папери – хоча і легко реалізуються, але найменш доходні.

Питання забезпечення відповідного рівня ліквідності набуває особливої актуальності в умовах масового вилучення коштів вкладниками банківських установ. Якщо банківська установа не забезпечить рівня зберігання належної частини коштів у ліквідній формі (готівка та кошти, що мають бути повернуті через короткий термін часу), вона не зможе забезпечити виконання своїх фінансових зобов’язань

Ефективна система управління має постійно забезпечувати достатній рівень ліквідності за мінімальних витрат, тому важливе значення має застосовуваний банком інструментарій управління ліквідністю, зокрема методи оцінювання потреби в ліквідних коштах, доступність джерел їх поповнення для кожного банку, стратегії управління ліквідною позицією. В сучасній практиці використовується досить великий арсенал різноманітних методів аналізу та управління ліквідністю (додаток А).

У сучасних умовах розвитку банківської системи України актуальною проблемою є визначення оптимального рівня ліквідності банків. Усі методи аналізу та визначення потреби банку в ліквідних коштах засновані на певних припущеннях і дають тільки приблизну оцінку розміру необхідних ліквідних коштів у будь-який момент часу.

Основними серед них є [30, с. 420]:

-   метод структурування фондів;

-   метод коефіцієнтів ліквідності;

-   метод залучення і використання ресурсів.

Метод структурування фондів полягає у зіставленні обсягу необхідних резервів ліквідності та заявок на стандартні кредити з обсягом наявних ліквідних активів. Головним недоліком цього методу є прогнозування ліквідності без урахування строків закінчення окремих депозитів і кредитів.

У разі використання методу структурування фондів необхідно:

-   на першому етапі розподілити всі ресурси за джерелами формування залежно від оборотності за рахунками;

-   на другому етапі за кожним із джерел установити вимоги
збереження фіксованої частки ресурсів у ліквідній формі;

-   на третьому етапі розподілити кошти з кожного джерела на фінансування відповідної групи активів.

Потреба банку в ліквідних коштах оцінюється встановленням для кожної категорії джерел фінансування вимоги збереження певної частки коштів у ліквідній формі. Для стабільних джерел ця частка може бути незначною – 10-15%, для мінливих вкладів і недепозитних зобов’язань – 25-30%, для зобов’язань за «гарячими грошима» – 80-90%. Конкретні обсяги резервування ліквідних коштів визначаються суб’єктивно, здебільшого на основі міркувань, припущень та досвіду менеджерів кожного банку.

Ліквідність комерційних банків в Україні регулюється Законом України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р. [31] та нормативно-правовими актами НБУ, що видаються у формі постанов Правління НБУ, інструкцій, положень. Відповідно до рекомендацій Базельської угоди Національний банк з метою контролю за станом ліквідності комерційних банків України встановив три нормативи ліквідності, які визначенні в Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ від  28.08.2001 р. № 368 (із змінами та доповненнями) [33]:

- норматив миттєвої ліквідності - Н4;

- норматив поточної ліквідності - Н5;

- норматив короткострокової ліквідності - Н6.

Норматив миттєвої ліквідності встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках). Нормативне значення нормативу Н4 має бути не менше ніж 20%. Норматив миттєвої ліквідності визначається за наступною формулою:

Н4 = (Ка + Ккр) / (Рп + Ск),                                                                                                  (1.1)

де Н4 – норматив миттєвої ліквідності;

Ка – кошти в касі в національній та іноземній валютах;

Ккр – кошти на кореспондентських рахунках в національній та іноземній валютах;

Рп – залишки на поточних рахунках;

Ск – строкові кошти суб'єктів господарювання, фізичних осіб і небанківських фінансових установ, кінцевий строк погашення яких настав.

Для спеціалізованих ощадних та іпотечних банків установлюються спеціальні значення економічних нормативів. Так, норматив миттєвої ліквідності (Н4) повинен становити не менше ніж 20%. А для спеціалізованих розрахункових (клірингових) банків значення цього нормативу становить не менше ніж 90%.

У разі наявності в банку розрахункових документів, що не виконані в строк з його вини, значення нормативу миттєвої ліквідності дорівнює нулю з часу виникнення цих зобов'язань.

Норматив поточної ліквідності встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов’язань банку. Для розрахунку нормативу поточної ліквідності враховуються вимоги і зобов’язання банку з кінцевим строком погашення до 31 дня (включно). Нормативне значення Н5 повинно бути не менше ніж 40%. Норматив поточної ліквідності визначається за наступною формулою:

Н5 = А / З,                                                                                                                                            (1.2)

де Н5 – норматив поточної ліквідності;

А – активи банку з кінцевим строком погашення до 31 дня до яких належать: готівкові кошти; банківські метали; кошти на кореспондентських рахунках, які відкриті в НБУ та інших банках; строкові депозити, які розміщені в НБУ та інших банках; боргові цінні папери, що рефінансуються НБУ, у торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення; боргові цінні папери, емітовані НБУ, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення; боргові цінні папери в торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення; надані кредити;

З – зобов’язання банку із кінцевим строком погашення до 31 дня включно, які включають: кошти до запитання; короткострокові та довгострокові кредити, які одержані від НБУ та інших банків; кошти бюджету України; строкові депозити інших банків та клієнтів; цінні папери власного боргу, емітовані банком; субординований борг банку; зобов’язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів; зобов’язання з кредитування, що надані клієнтам і банкам.