Грошова база та грошова маса в Україні

      Агрегат М0 відображає масу готівки, яка перебуває поза банками, тобто на руках у фізичних осіб і в касах юридичних осіб. Готівка в касах банків сюди не входить.

      Агрегат M1 включає гроші в агрегаті М0 + вклади в банках, які можуть бути використані власниками негайно, без попередження банків, тобто запаси коштів на поточних рахунках та на ощадних рахунках до запитання.

      Агрегат M2 – це гроші в агрегаті M1 + кошти на всіх видах строкових рахунків, кошти на рахунках капітальних вкладів та інших спеціальних рахунках.

      Агрегат М3 охоплює гроші в агрегаті M2 + кошти на вкладах за трастовими операціями банків.

      Наведені  грошові агрегати відрізняються  між собою не тільки кількісно, а  й якісно. Так, агрегат M1 виражає масу грошей, яка перебуває безпосередньо в обігу, реально виконуючи функції засобів обігу та платежу, і тому є найбільш ліквідною. Вона найтісніше пов'язана з товарною масою, що проходить процес реалізації, і безпосередньо впливає на ринкову кон'юнктуру. Саме тому цей агрегат перебуває під найпильнішою увагою аналітиків та регулюючих органів.

      Пильної уваги заслуговує також агрегат  М0. Він має ті ж самі якісні характеристики, що й грошова маса агрегату M1, але  оборот готівки здійснюється поза банками і тому регулювання і контроль за ним складніші.

      В інших грошових агрегатах (M2, М3) ураховані  також запаси грошей у різних організаційних формах заощаджень (строкові депозити, ощадні сертифікати, трастові вклади тощо). Ці гроші тимчасово перебувають у покої, виконуючи для їх власників функцію нагромадження вартості. Тому ліквідність грошової маси знижується з кожним наступним агрегатом. Найбільш ліквідними і готовими обслуговувати товарооборот є гроші агрегату М0. Найнижчу ліквідність мають гроші агрегату М3, оскільки значна частина їх не може вступити в обіг без того, щоб власник заздалегідь не попередив про це банк і не зазнав певних фінансових утрат.

      Водночас  агрегат М0 – найвужчий показник грошової маси, оскільки характеризує лише один її елемент – готівкову масу. Найширшим агрегатом є М3, бо він охоплює всі елементи грошової маси, що перебувають в обороті.

      Показник  грошової бази не є ще одним агрегатом грошової маси. Це якісно інший показник, що характеризує масу грошей з боку прояву її на балансі центрального банку. Тому цей показник інколи називають ще грошима центрального банку, який їх безпосередньо контролює і регулює, впливаючи в кінцевому підсумку і на загальну масу грошей.

      Грошова база включає запаси всієї готівки, яка перебуває в обороті поза банківською системою та в касах банків, а також суму резервів комерційних банків на їх кореспондентських рахунках у центральному банку.

      Величину  грошової бази можна визначити за формулою:

      Г_б = Г_вип + Г_рез

      де  Г_вип – сума готівки, випущеної центральним банком і не поверненої в його фонди;

          Г_рез – сума грошових коштів (резервів), які перебувають на кореспондентських рахунках банків у центральному банку.

      Перший  елемент (Г_вип) грошової бази відрізняється кількісно від готівкового агрегату М0 – більший на суму готівки в касах банків.

      Другий  елемент (Г_рез) грошової бази відрізняється і якісно, і кількісно від безготівкового елемента грошових агрегатів M1, M2, М3. Він являє собою суму зобов'язань центрального банку перед комерційними. А безготівкові елементи грошових агрегатів – це зобов'язання комерційних банків перед своїми клієнтами. Вони формуються комерційними банками як за рахунок коштів, одержаних від центрального банку, тобто за рахунок Г_рез, так і за рахунок створення грошей самими комерційними банками в процесі кредитної діяльності через механізм грошово-кредитного мультиплікатора. Тому безготівкові елементи грошових агрегатів значно більші за своїм обсягом від безготівкового елемента грошової бази. Завдяки цьому загальний обсяг кожного з грошових агрегатів (крім М0) перевищує обсяг грошової бази. Ступінь цього перевищення свідчить про величину грошово-кредитного мультиплікатора на рівні комерційних банків.

      В Україні маса грошей в обороті  після грошової реформи 1996 p. характеризується високими темпами зростання та надмірно великою вагою в ній готівки.

      Доцільно  привести методику поділу грошової маси на агрегати, яка застосовується у США.

      Федеральна  резервна система (ФРС), що є центральною владою у банківській справі і відповідає за монетарну політику в США, провела багато досліджень у сфері визначення грошей. Ця проблема стала особливо важливою, бо значні фінансові інновації створили нові типи активів, які можна віднести до грошей. З 1980 p. ФРС видозмінювала визначення грошей декілька разів і встановила показники пропозиції грошей, які відомі як грошові агрегати (табл. 1.1).

      Таблиця 1.1

Показники грошових агрегатів в США

      Найвужче  визначення грошей, яке повідомляє ФРС, є M1. Це визначення відповідає тому, що пропонується теоретичним підходом, і містить в собі готівку, вклади на поточних рахунках та дорожні чеки. Ці активи, безперечно, є грішми, бо вони безпосередньо можуть використовуватися як засіб обміну. До середини 70-х років тільки комерційним банкам дозволялося відкривати поточні рахунки і не дозволялося сплачувати по них будь-який процент. Завдяки фінансовим інноваціям державне регулювання змінилося таким чином, що іншим видам банків, таким, як ощадні і позичкові асоціації, взаємні ощадні банки і кредитні спілки, надано права відкривати поточні (чекові) рахунки. Крім того, банківські інституції можуть відкривати інші чекові депозити, такі, як нау-рахунки (обігові накази про вилучення), супер-нау-рахунки і ATS (рахунки автоматичного перерахування грошей), по яких дійсно виплачуються проценти. У таблиці 1.1 перелічені активи, що містяться у грошових агрегатах. І безстрокові вклади (поточні рахунки, по яких не виплачується процент), і інші чекові депозити містяться у показнику М1.

      Грошовий  агрегат М2 додає до М1 такі активи, що мають риси виписки чеків (депозитні  рахунки грошового ринку і  взаємні фонди грошового ринку) та інші активи (строкові депозити малого номіналу, ощадні депозити, одноденні угоди про взаємний викуп і одноденні позички в євродоларах), що мають виняткову ліквідність, бо можуть перетворитися у готівку дуже швидко за дуже незначних втрат вартості.

      Грошовий  агрегат М3 додає до М2 активи з  трохи меншою ліквідністю, такі, як строкові вклади великого номіналу, довгострокові  угоди про взаємний викуп, строкові євродолари і інституційні титули власності  взаємних фондів грошового ринку.

      Останнім  показником є L, який насправді є не показником грошей, а радше вимірником високоліквідних активів. Даний показник додає до М3 декілька видів цінних паперів, зокрема високоліквідні облігації, такі, як короткострокові цінні папери Державної скарбниці, комерційні векселі, ощадні облігації та банківські акцепти.

      Отримання однозначного правильного визначення грошей видається дуже важливим. І  ось чому має неабияке значення те, який саме грошовий агрегат політики і економісти вибирають як точний показник грошей.

      Вимірники пропозиції грошей забезпечують чорно-біле, тобто однозначне рішення щодо питання, чи актив є грішми і чи його слід повністю включати або не включати взагалі. Проте ця відмінність не завжди така чітка. Оскільки всі активи характеризуються певним ступенем «грошовості», тобто певним ступенем ліквідності, можна стверджувати, що певна частка кожного активу функціонує як гроші. Наприклад, ступінь грошовості у фондах грошового ринку, що дозволяє виписувати чеки з певним обмеженням щодо вашої суми, може тлумачитися як 60 %, тоді як вклад на ощадний рахунок розглядається як гроші на 40 %. Тоді можна визначити пропозицію грошей, враховуючи не лише компоненти М1, але також і 60 % фондів грошового ринку і 40 % ощадних депозитів: М1 + 0,60 (фонди грошового ринку) + 0,40 (ощадні депозити).

      Вимірник  пропозиції грошей, для розрахунку якого застосовується вище описаний підхід, називається зваженим грошовим агрегатом, бо кожний актив отримує  різну вагу (наприклад, 1 для М1, 0,60 для фондів грошового ринку і 0,40 для ощадних депозитів), коли їх підсумовують. Дослідження ФРС укупі з іншими дослідженнями, дозволили розробити показники грошей, що, здається, прогнозують інфляцію і ділові цикли трохи краще, ніж традиційні показники. Тільки час покаже, наскільки успішними в майбутньому будуть грошові агрегати, що створені за цим підходом. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 2

ЗАКОН ГРОШОВОГО ОБІГУ  ТА ЙОГО ВПЛИВ 

НА  ГРОШОВУ МАСУ КРАЇНИ

     Грошовий  обіг підпорядковується своєму специфічному закону. Сутність його полягає в  тому, що протягом даного періоду для безінфляційного  обігу необхідна лише певна, об'єктивно обумовлена маса купівельних і платіжних засобів. Якщо формалізувати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням: Мф = Мн, де Мф — фактична маса грошей в обігу, а Мн — об'єктивно необхідна для обігу їх маса. Якщо Мф перевищує Мн - значить в обігу з'явилися зайві гроші, і навпаки, якщо Мф менше від Мн - їх нестача.

     Найскладнішим питанням у розумінні закону грошового  обігу є трактування величини Мн. Це пояснюється значною різноманітністю  форм грошей, що є в обігу, та багатофакторністю  формування їх маси. У радянській навчальній літературі в поняття Мн включалася лише маса готівкових грошей. Це було наслідком обмеження грошового обігу тільки готівковою сферою й означало виключення сфери обігу депозитних грошей з-під регулюючого впливу вимог об'єктивного економічного закону.

     Якщо  виходити з принципу монізму в  трактуванні сутності грошей, єдності  процесу їх обігу, то необхідно визнати, що величина Мн включає в себе всі  форми грошей, які обслуговують потреби  обігу, а вимоги закону грошового  обігу поширюються на всю його сферу - готівкову і безготівкову. Таке визначення набуває особливої актуальності за умов переходу до ринкової економіки, в межах якої вирішального значення набувають економічні методи регулювання грошового обороту як єдиного об'єкта.

     Кількість грошей, у середньому необхідних для обігу протягом певного часу (Мн), прямо пропорційна масі товарів і рівню їх цін та обернено пропорційна середній швидкості обігу грошової одиниці. Цю залежність можна виразити формулою: