Гістологія шкірного покриву тварині і птиці

Базальних кератиноцитів найбільше. Вони мають переважно циліндричну форму, базофільну цитоплазму і округле ядро. В їх цитоплазмі є тонофібрили і кератинові філаменти. З’єднані ці клітини між собою десмосомними контактами, а з базальною мембраною — напівдесмосомними. Базофільні кератиноцити є камбіальними клітинами епідермісу. Вони діляться шляхом мітозу і поповнюють його клітинний склад залежно від інтенсивності зроговіння вище розташованих шарів.

Меланоцити розташовані вільно. Вони мають відростки, які галузяться у напрямку поверхневих шарів епідермісу. Ці клітини здатні синтезувати пігмент меланін, формуючи меланосоми і передавати їх кератиноцитам. У зв’язку з цим кератиноцити з меланосомами неможливо відрізнити від меланоцитів. Для ідентифікації останніх на світлооптичному рівні використовують спеціальні методи (виявлення ферменту ДОФА- оксидази). Меланін здатний поглинати ультрафіолетове випромінювання, захищаючи організм від його ушкоджувальної дії. Співвідношення кератиноцитів і меланоцитів базального шару епідермісу становить 10:1.

Клітини Лангерганса є епідермальними макрофагами. Вони надходять у шкіру з червоного кісткового мозку і мають розгалужені відростки. У їх цитоплазмі є багато лізосом і фагосом. Ці клітини, фагоцитуючи антигени, беруть участь у розвитку імунних реакцій та в протипухлинних реакціях організму.

Клітини Меркеля — це сенсорно-епітеліальні клітини. З ними завжди контактують дендрити чутливих нейронів.

Остистий (шипуватий) шар утворений 5—12 рядами крупних кератиноцитів полігональної форми. Іх цитоплазма утворює відростки у вигляді ості (шипів), якими сусідні клітини з’єднуються між собою (десмосомні контакти). У цитоплазмі цих клітин є багато тонофібрил. Серед кератиноцитів є клітини Лангерганса. Кератиноцити нижніх рядів остистого шару здатні до мітозу. Разом з кератиноцитами базального шару вони утворюють ростковий шар епідермісу.

Рис. 237. Схема ультраструктурної організації  окремих шарів епідермісу:

1 - базальний, 2 - шипуватий, 3 - зернистий, 4 - блискучий і 5 –  роговий  шари: б - сполучна  тканина, 7 - кератоцит, 8 - меланоцит, 9 - десмосоми, 10 - напівдесмосоми; 11 - базальна мембрана, 12 - мітохондрії, 13 - комплекс Гольджі, 14 - вільні рибосоми, 15 - зерниста ендоплазматична сітка; 16 - тонофібріли, 17 - піноцитозні пухирці; 18 - гранули меланіну, 19 - ядра, 20 - кератосоми, 21, 22 - гранули кератогіаліна (по Заварзіну).

Зернистий шар представлений декількома рядами кератиноцитів, які в цитоплазмі мають зерна (гранули) кератогіаліну. Останні формуються внаслідок агрегації кератинових мікрофіламент, яка відбувається за участю білка філагрину. Поява в цитоплазмі кератиноцитів

зерен кератогіаліну свідчить про початок зроговіння клітин епідермісу. Тонофібрили кератиноцитів зернистого шару фрагментовані. У цитоплазмі цих клітин починають зникати інші органели.

Блискучий шар утворений декількома рядами кератиноцитів плоскої форми, які у цитоплазмі накопичують білок елеїдин. Останній є подальшою стадією перетворення кератогіаліну. На препаратах, зафарбованих гематоксиліном і еозином, цей шар має вигляд суцільної оксифільної смужки. У ній неможливо розрізнити межі клітин та їх ядра, оскільки клітини містять багато елеїдину.

Роговий шар утворений багатьма рядами кератиноцитів, які завершили процес зроговіння. їх цитоплазма заповнена білком кератином, який є кінцевим етапом перетворення кератогіаліну. Кератиноцити цього шару синтезують білок інволюкрин, який іммобілізує білки плазмолеми і вона перетворюється на ліпідний чохлик клітини. Роговий шар епідермісу внаслідок великого вмісту кератину та інволюкрину стійкий до дії електричних, хімічних та термічних чинників, а також непроникний для води. Непроникність епідермісу зумовлена також наявністю між кератиноцитами рогового, блискучого і зернистого шарів ліпідного бар’єра. Останній утворюється внаслідок виділення кератиноцитами у міжклітинний простір ламелярних тілець.

Поверхнево розташовані кератиноцити рогового шару відмирають і перетворюються на рогові лусочки, які злущуються. У механізмі злущування беруть участь кератиносоми — видозмінені лізосоми, ферменти яких руйнують десмосомні контакти і забезпечують відходження лусочок одна від одної.

В епідермісі відсутні кровоносні та лімфатичні судини і є багато чутливих нервових закінчень.

Дерма (власне шкіра) утворена волокнистою сполучною тканиною. У ній виділяють сосочковий і сітчастий шари, які мають неоднакову будову і розташування.

Сосочковий шар - поверхневий, утворений пухкою волокнистою сполучною тканиною. Він формує сосочки різної висоти, які впинаються в епідерміс і збільшують площу його з’єднання з дермою. У сосочках міститься багато мікроциркуляторних кровоносних судин, за рахунок крові яких відбувається трофіка епідермісу.

Сітчастий шар розташований під сосочковим і утворений щільною неоформленою волокнистою сполучною тканиною. Вона містить товсті пучки колагенових волокон, які не мають певної орієнтації та еластичні волокна. Колагенові волокна зумовлюють міцність шкіри, а еластичні - її еластичність.

У дермі є багато кровоносних і лімфатичних судин, нервових волокон, чутливих нервових закінчень. У ній містяться корені волосся, потові і сальні залози, м’язи-підіймачі волосся.

Гіподерма (підшкірна основа) найглибший шар шкіри. Вона утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною і з’єднує шкіру з глибше розташованими тканинами та органами. У ній міститься багато жирових клітин, які у добре вгодованих тварин формують жирові прошарки (подушки). Останні дуже добре виражені у свиней і у водних ссавців. Вони є не тільки депо ліпідів, а виконують ще й терморегуляційну функцію.

Особливості будови шкіри та її похідних у птахів.

Шкіра птахів, як і шкіра ссавців, утворена епідермісом, дермою і гіподермою. Вона тонка і суха. У ній відсутні потові і сальні залози. Із залоз у шкірі птахів є куприкова залоза. Вона розміщена в ділянці хвостових хребців. За будовою вона складна, трубчаста, розгалужена. Зовні оточена сполучнотканинною капсулою. Від останньої відходить перегородка, яка ділить залозу на дві частки. Секрет куприкової залози за своїм хімічним складом і фізичними властивостями нагадує секрет сальних залоз. Ним птахи змащують пір’я. Дерма шкіри птахів тонка, містить мало кровоносних судин і багато лімфоїдної тканини. В ній розміщені пір’яні фолікули та їх м’язи. У гіподермі є значні скупчення жирових клітин. До похідних шкіри птахів, крім куприкової залози, належать пір’я, дзьоб, луска тазових кінцівок, гребінці, борідки, сережки та корали (у індиків). В останніх чотирьох структурах є багато кровоносних судин.