Запорізький рекреаційний ринок для дітей і підлітків

У дошкільників розвивається й потреба у спілкуванні  з ровесниками. Вони входять у  товариство ровесників, вчаться зважати  на пропозиції товаришів, поступатися  своїми бажаннями, допомагати один одному, уболівати за загальні інтереси, відповідати  за спільну справу. Це — ознаки становлення  дитячого колективу.

У молодшому  шкільному віці відбувається подальший  розвиток особистісних якостей не тільки в інтелектуальній, а й в емоційній, вольовій сферах, спілкуванні з дорослими  та однолітками. Джерелом емоцій у молодших школярів є навчальна та ігрова діяльність. Формуванню почуттів сприяють успіхи та невдачі у навчанні, взаємини в колективі, читання художньої  літератури, сприймання телепередач, кінофільмів, інтелектуальні ігри тощо. До емоційної  сфери належать переживання нового, здивування, сумнів, радощі пізнання —  основи формування пізнавальних інтересів, допитливості учнів. Колективні заняття  сприяють розвитку моральних почуттів і формуванню таких рис характеру, як відповідальність, товариськість, колективізм.

Молодші школярі емоційно вразливі. Відбувається диференціація сором'язливості; яка  виявляється в реагуванні на людину, думка якої має значення для них. Розвивається почуття самолюбства, що виявляється в гнівному реагуванні на приниження їх гідності й позитивне  емоційне переживання за визнання їх позитивних особистих якостей.

Розвитку  моральних почуттів (дружби, товариськості, обов'язку, гуманності) сприяє перебування  дітей у колективі, об'єднаному спільною навчальною діяльністю. Розвивається почуття симпатії, важливе для  утворення малих груп, з яких складаються  колективи.

Формуванню  вольових якостей (самостійності, впевненості  у своїх силах, витримки, наполегливості) сприяє шкільне навчання, яке вимагає  від дітей усвідомлення й виконання  обов'язкових завдань, підпорядкування  їм активності, довільного регулювання  поведінки, уміння активно керувати увагою, слухати, думати, запам'ятовувати, узгоджувати свої потреби з вимогами вчителя.

Дітям властиві наслідування й підвищене навіювання, що як позитивно, так і негативно  впливають на засвоєння норм і  правил поведінки. У зв'язку з недостатнім  розвитком самосвідомості, малим  життєвим досвідом діти можуть наслідувати  небажані форми поведінки: грубість, недисциплінованість тощо. В інших  випадках, коли вони беруть за взірець  поведінку улюбленого вчителя, авторитетних для них дорослих, наслідування і  підвищене навіювання полегшує засвоєння  норм і правил поведінки. У цей  період зростає роль особистого прикладу дорослих, передусім учителя.[7]

Отже, звертаючи  увагу на особливості психофізичного розвитку дітей і використання цього  досвіду у організації рекреаційних послуг дозволяє максимально підвищити  рекреаційний вплив і покращити  рівень рекреаційних послуг за рахунок  його змістовного наповнення.

3. Структурні складові дитячої рекреації та їх змістовне наповнення

Взаємодія основних структурних складових  дитячої рекреації та аналіз їх змістовного  наповнення дозволяє нам зрозуміти  основну мету діяльності дитячої  рекреації та визначити необхідні  напрямки вдосконалення, спираючись на проведене дослідження.

Дослідження вільного часу як соціокультурного та педагогічного феномена визначає необхідність розглянути просування особистості  дитини у сфері його організації  як виду діяльності. Проблему дитячого дозвілля легше зрозуміти „ззовні”, тобто з позиції всього того, що робиться й може бути зроблено дозвіллєвою  діяльністю. Але потрібний підхід „зсередини”, вихід на внутрішній світ самоцінної особистості, на проблему розвитку в учнів соціально-ціннісних  інтересів, потреб, мотивів. У цьому  головне призначення вільного часу. Розглянемо деякі сторони особистісного  становлення дитини в дозвіллєвій діяльності. Особистість – суб’єкт свого розвитку. У процесі життєдіяльності дитина постійно вступає в контакт з іншими, такими як вона. У результаті цих контактів у неї виробляється різне ставлення до навколишнього світу, до суспільства, до себе. Основою цілісності розвитку особистості дитини є саморозвиток (К. Абульханова-Славська, Б. Ломов та ін.). Особистість – суб’єкт свого розвитку, якщо виражена розвитком свого потенціалу, постійним самовдосконаленням. Досліджуючи соціально-демографічну структуру соціуму, у сферах яких живуть та діють діти, структуру дозвіллєвих занять учнів, ступінь включеності їх у різні види культурно-дозвіллєвої діяльності, можна виокремити кілька важливих показників самоактуалізації учня у вільному часі, які розвивають його особистість. До цих показників можна віднести: соціальну активність дітей, потребу у визначенні себе як особистості, рівні просування у сфері вільного часу, співвідношення індивідуального та колективного. Особистість виникає, формується, розвивається та існує тільки в діяльності, у багатоманітних видах діяльності. Розглядаючи вільний час як різноманітну форму самовираження й розвитку особистості в її життєдіяльності, організоване дозвілля можна сприймати і як специфічну форму активності. Показниками активності особистості у сфері вільного часу виступає можливість вільного вибору будь-яких видів культурно-дозвіллєвої діяльності, зростання творчої активності, самоосвіта, культура відпочинку та любительські заняття, ступінь включення в спілкування.

Головним  структурним елементом будь-якої діяльності дитини є мотив. Як правило, діяльність реалізується, виходячи з  цілої групи мотивів. Однак, при  цьому існує мотив, який домінує. Мотив може бути обумовлений зовнішніми об’єктивними чинниками, а також  внутрішнім спонуканням дитини.

Активність  дитини – це його внутрішня здатність  мислити, діяти, робити вчинки, включатися в дозвіллєві справи, виходячи з  власних спонукань, інтересів, цілей. Вільний час – це світ випадковості. Потенційна активність виводить на формування моральних прав, на психологічну готовність свідомо виявляти свободу волі. К. Абульханова-Славська стверджує, щоб її реалізувати, потрібен досвід для конкретних актів поведінки й діяльності, необхідні педагогічні умови для самостійного вибору, його стимулювання, формування в школярів готовності та здібностей діяти на основі свого вибору.

Проте існує  й реальна пасивність як ситуація, коли можливість вибору навіть не допускається. Частина дітей у сфері вільного часу керується такими установками: як можу, так і роблю; я не знаю, чим можна зайняти свій вільний  час і не хочу цього робити; мене нічого не цікавить тощо. Якщо деструктивні заняття у вільний час призводять до особистого й соціального збитку (шкоди), то бездіяльне проведення вільного часу, безплідне марення, пасивність заключає в себе не менше лиха. [6]

Організоване  дозвілля навчає дітей цінувати й  організовувати свій вільний час, обирати  заняття за інтересами, потребами, за їх значенням у житті;

бути  організатором себе та інших, лідером  і підлеглим, творцем і виконавцем; жити серед людей, поважати їх індивідуальність, цінувати чужі інтереси, радіти успіху кожного, зберігати дружні зв’язки. Саме в дозвіллєвій діяльності переважна  більшість дітей шукають емоційне задоволення, сприймають дозвілля як одну з головних сфер самореалізації та самоствердження.

Охорона здоров’я дітей здійснюється на основі ЗУ «Про оздоровлення та відпочинок дітей» (N 1401-VI ( 1401-17 ) від 21.05.2009, ВВР, 2009, N 41, ст.597). Цей Закон визначає основні засади державної політики у сфері оздоровлення та відпочинку дітей, повноваження органів  виконавчої влади і органів місцевого  самоврядування, правові, фінансові  та організаційні засади утворення  і діяльності дитячих закладів оздоровлення та відпочинку, права, обов'язки та відповідальність усіх учасників процесу.

Здоров'я - це такий стан організму, при якому функції  всіх його органів і систем перебувають  у динамічній рівновазі із зовнішнім  середовищем. В основі здоров'я лежать процеси розвитку й збереження фізіологічних, психологічних і соціальних функцій. Фізична культура є важливим засобом  підвищення соціальної і трудової активності людей, задоволення їх моральних, естетичних та творчих запитів, життєво важливої потреби взаємного спілкування, розвитку дружніх стосунків між  народами і зміцнення миру. [ЗУ «Про фізичну культуру і спорт» від 24.12.93 р. ]

Спосіб життя - тип життєдіяльності  людей, обумовлений особливостями  суспільно-економічної формації. Основними  параметрами способу життя є  праця (навчання для підростаючого  покоління), побут, суспільно-політична  й культурна діяльність людей, а  також різні поведінкові звички й прояви. Якщо їхня організація  й зміст сприяють зміцненню здоров'я, тобто є підстава говорити про  реалізацію здорового способу життя, в якому можна розглядати сполучення видів діяльності. Під здоровим способом життя варто розуміти типові форми  й способи повсякденної життєдіяльності  людини, які зміцнюють і вдосконалюють  резервні можливості організму, забезпечуючи тим самим успішне виконання  своїх соціальних і професійних  функцій незалежно від політичних, економічних і соціально-психологічних  ситуацій. І виражає орієнтованість діяльності особистості в напрямку формування, збереження й зміцнення  як і індивідуального, так і суспільного  здоров'я.

Звідси  зрозуміло, наскільки важливо, починаючи  із самого раннього віку, виховувати активне  відношення до власного здоров'я, розуміння  того, що здоров'я – найбільша  цінність, дарована людині природою, особливо у наш час, коли поняття «здорової  людини» майже замінилося на твердження «практично здорової». Викладене дозволяє зробити висновок про те, що «знання» про здоровий спосіб життя повинні  стати у дітей переконаннями, мотивацією до турботи про власне здоров'я.

Не менш важливу роль відіграє естетичний та духовний розвиток дитини, що забезпечує збагачення її духовного світу, виховання внутрішніх позитивних якостей і життєвих цінностей, що спрямовують подальшу життєву і професійну орієнтацію, виховують почуття прекрасного.

Особливе  місце серед дисциплін посідають  предмети естетичного циклу - музика, образотворче мистецтво, література. Художній образ є особливим узагальненням  дійсності в індивідуалізованій, конкретно-чуттєвій та естетично виразній формі як єдність того, що відчуваємо і розуміємо. Саме завдяки особливостям свого впливу на дитину (чуттєва  безпосередність, ідейна спрямованість, спонукальна сила) мистецтво, як ніяка  з інших форм суспільної свідомості, є чи не найефективнішим засобом  естетичного виховання.

Отже, як ми бачимо взаємодія усіх структурних  елементів дитячої рекреації  дозволяє повноцінно розвивати усі  якості і сторони дитини, правильно  і чітко стимулювати її розвиток, як особистості, здатну до самореалізації.

Таким чином, дослідження теоретичних основ  дитячої рекреації дало можливість визначити поняття:

- дитяча  рекреація здійснюється за рахунок  взаємодії її структурних елементів  та врахування специфічних особливостей  дитячої категорії відпочиваючих,  що потребує дослідження специфічних  особливостей даної категорії.

- звертаючи  увагу на особливості психофізичного  розвитку дітей і використання  цього досвіду у організації  рекреаційних послуг дозволяє  максимально підвищити рекреаційний  вплив і покращити рівень рекреаційних  послуг за рахунок його змістовного  наповнення.

- взаємодія  усіх структурних елементів дитячої  рекреації дозволяє повноцінно  розвивати усі якості і сторони  дитини, правильно і чітко стимулювати  її розвиток, як особистості, здатну  до самореалізації.

РОЗДІЛ 2

ТЕХНОЛОГІЯ ОРГАНІЗАЦІЇ РЕКРЕАЦІЙНОЇ ПОСЛУГИ

2.1. Основний набір послуг та  їх характеристики

У науковій літературі зустрічаються досить відмінні класифікації і групування рекреаційної діяльності. Найчастіше в їх основі лежать: мета подорожі, характер організації, правовий статус, тривалість подорожі і перебування рекреанта у  певних місцях, сезонність, характер пересування  рекреанта, його вік, активність занять та ін.

За суспільною функцією і технологією виділяються  лікувальна, оздоровча, спортивна і  пізнавальна рекреаційна діяльність (у відповідності до виділених  вище рекреаційних циклів).

У міжнародній  практиці при класифікації мети прибуття міжнародних туристів окремо виділяється  конгресний туризм. У деяких країнах  представлена у чистому вигляді  розважальна рекреаційна діяльність (прикладами таких центрів у США  є Лас-Вегас і Рено).

Лікувально-курортна рекреація розрізняється за основними лікувальними природними факторами: клімат, джерела мінеральних вод, лікувальні грязі та ін. У відповідності до них відбувається поділ на 3 основні групи: кліматолікування, бальнеолікування, грязелікування. У залежності від їх поєднань можна також виділити бальнеогрязелікування, бальнеокліматолікування, кліматогрязелікування, кліматобальнео-грязелікування.

Оздоровча і спортивна рекреація найбільш різноманітна. Великою популярністю у всьому світі користується купально-пляжний відпочинок. Так, якщо чисельність туристів щорічно зростає на 6-8%, іноземних туристів – на 10–12%, то кількість «приморських» туристів зростає на 15%. За даними опитувань, головним мотивом приїзду, наприклад, до Греції є літній приморський відпочинок (70% туристів).