Сутність анімації в туризмі

     Швидше  за все, саме у давніх греків римляни  запозичили любов до подорожей, яка  підживлювалася сформованим імперським світоглядом. Розширення кордонів за рахунок постійних завоювань, усвідомлення величі держави, яка панувала над Середземномор’ям і більшою частиною Європи, спонукали заможних громадян Давнього Риму до подорожей, метою яких було знайомство із новими землями. Не останню роль при цьому відіграло і дорожнє будівництво, якому в Давньому як відпочинок поза постійним помешканням, для західного європейця чи американця давно стала продовженням роботи — обов’язковий і традиційний відпочинок після робочого тижня із виїздом за межі постійного місця проживання (класичний «weekend» передбачає спілкування із природою), щорічна кількатижнева відпустка, яка, як правило, включає відносно тривалу і далеку подорож із певною рекреаційно-туристичною метою в межах країни, а то й за її кордонами.

     Дослідники  естетичного ставлення до природи в епоху античності переконані, що греки і римляни чутливо реагували на її красу, насолоджувалися спокоєм сільських ландшафтів і знаходили у них сховок від міської метушні. Поступово сформувалося стереотипне уявлення про ідеальний ландшафт, важливими елементами якого є розкішний луг, затінений лаврами і в’язами, струмок із прохолодною й чистою водою. Це — куточок, де панує вічна весна, де невідомі дощі й буревії, мороз і спека.

     Таким чином, саме античність дала світові  еталон ідеального місця для відпочинку, що знайшло своє відображення у творах мистецтва, і запропонувала класичну схему організації рекреації, головними складниками якої є втеча від міста, усамітнення і споглядання куточків «дикої» природи. Саме такий підхід у поєднанні із активним відпочинком останнім часом відроджує екологічний туризм.

     Зовсім  іншим духом пронизане ставлення  до природи і дозвілля у ранньохристиянську епоху. Всі помисли людини тієї доби були звернені до прийдешнього світу, до «царства Божого». Вважалося, що гріх закрадається навіть у душу того, хто отримує естетичну насолоду від споглядання природної краси. Тому аскетизм на тривалий час стає моральною поведінковою нормою і сприяє зародженню руху самітників-анахоретів, найбільш характерного для східної гілки християнства на етапі його становлення.

     Середньовічна рекреація була не лише часом відновлення  психофізичної енергії, відпочинку, а й перетворилася на своєрідну соціальну «візитну картку», ставши надзвичайно витратною і показною у своїй розкоші. Наявність вільного часу в індивідуума і його використання для отримання насолоди стали ознаками благородного походження, багатства і влади на противагу «рабському» часові праці.

     Таке  сприйняття вільного часу, певною мірою, характерне і для наших днів. Але воно, переважно, стосується багатої аристократичної верхівки індустріального та постіндустріального суспільств.

     Зовсім  інше етичне підґрунтя дозвілля запропонували  християнські протестантські течії. Духовною основою існування людини проголошується робота і служіння Богу. Відпочинок же розглядається як ледарство і марна витрата часу. Саме ця релігійна доктрина стала невід’ємною етико-моральною нормою в часи промислової революції та формування індустріального суспільства і лишається істинною для значної частини населення й сьогодні.

     Протестантська трудова етика розглядає роботу як основну мету життя, а роль рекреації зводиться до відновлення сил для того, щоб робота могла виконуватися ще краще. Така інтерпретація рекреації стала невід’ємною частиною індустріального і постіндустріального суспільств.

     Власне  трактування проведення вільного часу пропонує і православ’я. Православні релігійні канони відпочинок людини пов’язують із її якомога повнішим відстороненням від мирських проблем і повній віддачі себе служінню та спілкуванню з Богом через систему відповідних інституцій. По суті, увесь свій вільний час православний віруючий має присвячувати своєму духовному збагаченню, точніше, спасінню своєї душі.    
 

     ВИСНОВКИ

     Глобальне зростання і розвиток туризму в усьому світі має великий вплив на зміст і організацію професійного туристської освіти. За оцінками фахівців, в даний час включення анімаційних програм культурно-пізнавального, спортивно-туристського, розважального характеру у зміст туристських маршрутів і поїздок, в роботу готелів підвищує їхній престиж і затребуваність на ринку туристських послуг.

     Розважаючись, людина або група людей задовольняє  свої духовні потреби, оцінює власну особистість, аналізує свою роль у масштабах  різних підсистем. Індустрія розваг ставить своєю метою створення умов розваги тобто сукупності явищ від наявності яких залежить процес розваги. Соціальна спрямованість розвитку індустрії розваг виражається в тому, що вона служить формуванню нових особистих і суспільних потреб, а також прояву і розвитку потреб при сформованих передумовах. Індустрія розваг вирішує багатогранні завдання, сприяє формуванню та розвитку особистості.