Криза в Тунісі

1. Загальна характеристика  Тунісу

     Туніс спокійна і інтригуюча африканська  країна, що змішала в своєму колориті культури багатьох народів. У різні  часи свої сліди на доброчинній землі залишили фінікійці, давні римляни, османи, французи. Ця країна зберігає пам'ять більш ніж тисячолітньої історії, свідченням якої є безліч античних міст Карфаген, Дугга, Тубурбо Маджусі, Сбейтла і Ель-Джем.

     Туніс привертав завойовників своїм зручним  розташуванням і доброчинними природними багатствами.

     Досі французькі винороби співпрацюють з тунісцям І сортаменту тут виробляють знаменитій «Шато Морнаг» І «Магон».

     Унікальність  природи сучасного Тунісу підкреслюють середземноморські білосніжні пляжі  курортів Махдії і Сусс, найбільший у Середземному морі кораловий риф  Табарки. У Хаммамете надзвичайно свіже повітря, так як тут розкинулися оливкові і жасминові гаї, апельсинові та лимонні сади. Монастір порадує цінителів дайвінгу своїми видовищними гротами і багатющою морською фауною.

     А якщо переміститися на південь, то відкривається  велична пустеля Сахара, яка забрала 1/3 країни. Саме тут розташовані казкові і, в той же самий час, абсолютно реальні оазиси і плантації фінікових пальм. 
Близько третини території займають східні відроги гір Атлас з родючими долинами.

     Туніс одна з найспокійніших країн у світі за рівнем злочинності, це наслідок надзвичайно добродушного характеру місцевих жителів.

Державний устрій

Площа: 163610 км²

Столиця: Туніс

Населення: 10,6 млн. осіб (в 2010)

Мова: арабська (офіційна), широко поширений французька.

Релігія: 98% населення – мусульмани, невелика кількість католиків. Також в Тунісі на острові Джерба ​​проживає найбільша в арабському світі єврейська громада. 
Часовий пояс: середній час за Гринвічем плюс одна година.

Валюта: туніський динар (1 динар – 1000 Мілль), американський долар – 1,3 туніських динарів. Гроші можна обміняти в будь-якому банку. Туніські гроші мають наступне гідність: банкноти динарів: 50, 30, 20, 10, 5; монети динарів: 5, 1, ½; монети Міллім: 100, 50, 20, 10, 5. За законом, не можна вивозити національну валюту (динар) за кордон.

Система мір і ваг: метрична.

Міжнародний код телефонного зв'язку: +216.

Зателефонувати  в Україні: 00 + 38 (код України) + код  міста (Київ - 044) + телефон.

Офіційні  свята:

1 січня  - Новий рік рухома дата в  грудні-лютому - мусульманський Новий рік

20 березня  - День Незалежності (від Франції, 1956)

21 березня  - День молоді

9 квітня - День пам'яті мучеників боротьби  за незалежність

1 травня - Свято праці рухома дата навесні-влітку - Мулід ан-Набі (день народження пророка Мухаммеда)

25 липня  - День Республіки (1957)

13 серпня - День жінок

15 серпня  – Успіння рухома дата в жовтні - початку листопада - Ід аль-Фітр (Ураза-байрам, мусульманське свято розговіння)

7 листопада  - Національний День, (річниця приходу  до влади чинного президента в 1987)

20 грудня - Ід аль-Ідха (свято жертвопринесення) 

     Клімат. Клімат Тунісу досить м'який. На півночі з м'якою дощовою зимою і жарким сухим літом, при середніх температурах від 9 °С взимку до 21 °С влітку. Середня і південна частини відносяться до степової зони з пустельними умовами, з температурою до 35 °С влітку.

     Кухня. Туніська кухня воістину чудова, вона змішала в собі середземноморські та східні традиції з багатим ароматом різних спецій і прянощів.

 
 
 
 

2. Основні фактори  впливу на розвиток кризи

     Розвиток  ситуації в Тунісі пов’язаний із послідовною  зміною правлячих режимів, потребує належного вивчення, оскільки характер громадсько-політичних зрушень, що відбуваються під тиском масових протестів, має  ознаки глобального явища. Радикальне загострення латентного соціального невдоволення більшості на тлі авторитарної практики урядування виявилося рушійним чинником масштабних суспільних змін. Водночас, використання учасниками протестів сучасних інформаційно-комунікаційних технологій стало суттєвою організаційною складовою зазначених процесів, а широке висвітлення подій засобами масової інформації забезпечило підвищену увагу з боку світової спільноти та сприяло залученню міжнародних акторів до розв’язання внутрішніх конфліктів.

     Передумови  суспільних трансформацій у Тунісі та загалом в арабському світі знаходяться у площині кризи легітимності влади. Разом з тим, цей комплексний чинник має свої специфічні складові в кожній із країн.

     Спільними рисами соціально-економічної ситуації та її суспільно-політичних проявів кризи у Північній Африці є такі характеристики:

1. Економіки країн, де відбуваються громадські загострення, мають вузькоспеціалізований характер та існують, головним чином, за рахунок експорту мінеральної сировини або туристичної складової. Вони не забезпечують створення достатньої кількості робочих місць у сфері внутрішнього виробництва. При цьому зовнішні надходження коштів контролюються обмеженим колом осіб. Така структура економіки призводить до формування замкненого правлячого класу, якому фактично належить значна частина державної власності. У результаті в цих країнах відсутнє впливове національне підприємництво, а середнім класом вважаються в основному люди, зайняті в громадському секторі (учителі, лікарі, чиновники, пожежники, поліцейські, військові), доходи яких цілковито залежать від бюджетних виплат. Концентрація економічної та політичної влади в руках закритих угруповань призводить до дисбалансу в розподілі національного багатства, що посилюється значною суспільною дистанцією між владою і народом.
2. Підтримка стабільності здійснюється, насамперед, шляхом посилення збройних формувань з одночасним застосуванням компенсаційних соціальних механізмів (субсидування продовольства для малозабезпечених, створення обмеженої кількості робочих місць для безробітних з вищою освітою тощо). Тобто бюджетні кошти спрямовуються переважно на придбання зброї та патерналістські заходи, що підтверджує відсутність намірів інвестувати у місцеве виробництво.
3. Останнім часом унаслідок глобальної кризи зменшено обсяги або скасовано ряд субсидій для малозабезпечених, а державну зайнятість скорочено. Тим самим можливості для життєвого зростання, які мала освічена молодь, обмежились. Оподаткування фізичних осіб збільшилось, натомість оператори ринку нерухомості та фінансові установи продовжували отримувати податкові послаблення (цього не можна сказати про Лівію, де рієлтерські послуги заборонені, а соціальний захист знаходиться на прийнятному рівні). У цілому, різке зростання цін на продукти харчування, масове безробіття (особливо серед молоді: у Тунісі – до 30%, Єгипті – понад 40%, Лівії – більше 30%) на тлі корупції правлячих режимів, що набула гіпертрофованих масштабів, призвели до порушення традиційної лояльності – кланової, племінної, клерикальної – до ізоляції профспілок, студентських, робітничих, ремісницьких та інших рухів.
4. Світова криза змусила Європейський Союз і Сполучені Штати Америки посилити імміграційні процедури, мінімізувавши еміграційні можливості для безробітної освіченої молоді. Оскільки емігрують, як правило, найбільш амбітні, освічені й здатні ризикувати люди, які на сьогодні позбавлені такої легальної опції, вони вимушені боротися за свій життєвий успіх на батьківщині шляхом колективної громадянської дії.
5. Політична конфронтація розвивається навколо двох полюсів суспільства: олігархії та декласованої маси. Перша прямо пов’язана з державою (поліцейським і військовим апаратом), а друга – з аморфними, неформальними імпровізованими організаціями. Винятком є студенти, об’єднані Інтернетом. Організовані профспілками трудящі залучаються до боротьби повільніше і зосереджуються, головним чином, на секторальних економічних вимогах, за винятком підприємств, контрольованих олігархією, де робітники вимагають лише змін у керівництві.

     Національні та релігійні особливості устрою суспільного життя в Тунісі, що вплинули на характер перебігу трансформаційних процесів, полягають у наступному.

Туніс

     Повстання проти уряду розпочалося в  Тунісі, де рівень життя порівняно  високий. Ця країна в арабському світі  вважається орієнтованою на Європу, а не традиційно арабською. У Тунісі офіційно заборонено багатоженство, майже не застосовуються закони шаріату, достатньо поширений Інтернет. Більшість освічених громадян володіє французькою мовою, люди постійно відвідують Європу. Уряд, зокрема, докладав значних зусиль для поліпшення системи освіти. Так, 98% дітей Тунісу навчаються в школі, чого немає у жодній іншій арабській країні. Близько одного мільйона вихідців із Тунісу постійно проживають у Європі (переважно у Франції) і можуть безпосередньо спостерігати суспільні устрої, побудовані на принципах свободи особистості й реальної демократії.

     Водночас, багаторічна система організації  влади, за якої численні родичі другої дружини Президента Тунісу Зін ель-Абідіна  Бен Алі (нині усунутого з посади) обіймали майже всі ключові державні пости і очолювали найбільші підприємства, а його діти від першого шлюбу контролювали більшість державних активів, виявилася неспроможною в умовах спонтанної актуалізації латентного протесту. Точкою біфуркації для вивільнення накопиченої критичної маси суспільного невдоволення стало самоспалення тунісця Мухаммеда Буазізі. Показовий приклад громадянина, який, здобувши вищу освіту, не міг працевлаштуватися за спеціальністю через безробіття і працював на ринку, зазнаючи утисків з боку поліції. Сили безпеки були не здатними ефективно протидіяти протестам, оскільки у побудові збройних формувань Тунісу родоплемінний чинник не відігравав визначальної ролі, як, наприклад, у Лівії.  

Основні фактори впливу на розвиток кризи:

1. Події у Тунісі свідчать про посилення тенденції щодо зміни природи сучасних конфліктів, яка полягає у їх переході зі сфери міждержавних до сфери внутрішньодержавних відносин. Водночас, у разі масштабної ескалації внутрішньодержавного конфлікту та неможливості його врегулювати у рамках політичного процесу, практикується застосування силових ініціатив з боку третьої сторони (держав та міжнародних організацій) – від дипломатичного тиску (Єгипет) до міжнародних санкцій та військової інтервенції (Лівія).
2. Економічно розбалансовані, соціально розшаровані, корумповані держави, нелегітимні (формально або морально) та репресивні політичні режими і надалі стикатимуться із внутрішньою боротьбою за справедливий розподіл суспільних благ. Адже в умовах глобалізації спостерігається уніфікація ціннісних орієнтацій. Попри те, що Туніс не мав історичного досвіду побудови демократичних, ліберальних політичних систем, більшість населення і особливо молодь сприйняли демократію як певний стандарт сучасного функціонування соціуму, що передбачає наявність конкурентної боротьби за політичну владу; реальної участі громадян у виборах лідера, політичного курсу і достатнього рівня громадської та політичної свободи для всіх соціальних груп, національних об’єднань.
3. Уперше на арабському Сході, та й у світовій практиці, суспільства послідовно та ефективно усувають від влади політичні режими, що гальмують їх розвиток. Масові виступи громадян з метою повалення чинної влади відбуваються у тих суспільствах, де ступінь невдоволення перевищує рівень страху людей перед можливими наслідками протистояння репресивному апаратові держави. Тобто, громадяни масово виходять на вулиці і можуть мирно вимагати змін, якщо рівень страху є нижчим, ніж ступінь невдоволення, або між ними незначна різниця.
4. У сучасних умовах зростає комунікативно-організаційна роль соціальних мереж, Інтернету в цілому та електронних засобів масової інформації (переважно телебачення). Вони стають окремим специфічним чинником як під час мобілізації громадян з метою проведення акцій прямої дії, так і у сфері формування позиції іноземних держав та міжнародних організацій щодо оцінки ситуації у певній країні та реагування на неї.
5. Ісламський фактор посів особливе місце у протистоянні автократичним режимам арабських країн. Релігійне вчення, зокрема, сприяло підвищенню рівня відповідальності громадян у ході загострення ситуації. У мусульманських країнах також розпочалось посилення тенденції до розуміння небажаності встановлення монополії над ісламом з боку державної влади та неможливості його використання як інструменту контролю над суспільством. Відтак, демократичні зрушення в арабському світі можуть надати нового імпульсу розвиткові ісламської думки та сприятимуть формуванню політичної моделі, у якій традиційна релігійність поєднуватиметься з демократичною практикою, що спричинить позитивні зміни як у внутрішній, так і зовнішній політиці відповідних країн.

 
 

3. Основні причини  кризи  в Тунісі. Особливості проходження кризи

     Соціальний протест, що вилився в масові демонстрації і зіткнення з поліцією в ряді міст Тунісу, в яких, в основному, брала участь безробітна молодь і незаможні верстви населення, з'явився наслідком загострення соціально-економічних проблем та посилення соціальної напруженості в туніському суспільстві. У значній мірі ця криза виявився несподіваним для багатьох фахівців. Туніс протягом ряду років вважався однією з найбільш благополучних країн Магрибу та арабського світу. Так, наприклад, ВВП за паритетом купівельної спроможності (ПКС) в розрахунку на душу населення в 2009 р. в Тунісі склав $ 8.000 (122-е місце в світі).

     Демонстрації протесту почалися в середині грудня 2010 р. з вимогами вирішення гострих соціально-економічних проблем. Причому рушійною силою протестного руху стали безробітні дипломовані фахівці, найбільшою мірою страждали від безробіття. Вони не мали можливості знайти роботу за фахом і змушені заробляти собі на життя випадковими заробітками, часто працюючи в якості роздрібних торговців.

     Демонстрації, в яких, в основному, брала участь молодь, що вимагала вирішення нагальних соціально-економічних проблем, почали переростати в сутички з правоохоронними органами. Намагаючись їм жорстко протидіяти проявам, поліція застосовувала вогнепальну зброю, у результаті чого були жертви серед маніфестантів. Незважаючи на те, що президент Бен Алі відправив у відставку мера м. Сіді-Бузік і міністра внутрішніх справ, протестні акції посилювалися і незабаром почалися в столиці м. Туніс. До лав протестуючих часто проникали хуліганськими елементами, які починали грабувати магазини, підпалювати автомобілі і намагатися громити адміністративні будівлі. В одному з міст натовп розгромив будівлю банку і намагалася штурмом взяти будівлю місцевої адміністрації. Були випадки загибелі громадян, які не брали участі в маніфестаціях.

     У результаті тривали сутичок, за офіційними даними, до середини січня загинуло більше 30 маніфестантів, багато хто був поранений. За даними алжирських профспілок, число загиблих перевищувала 60. Поранення отримали і кілька десятків поліцейських.

     Виступи протесту поширилися на туніську діаспору в країнах ЄС, найбільш масові з яких мали місце у Франції та Бельгії. Тут влаштовувалися мітинги перед дипломатичними представництвами Тунісу і, поряд із соціально-економічними гаслами, звучали вимоги проведення справжньої демократизації і відставки президента Бен Алі. Представники опозиційних політичних сил в Тунісі, зокрема, генеральний секретар Демократичної прогресивної партії (ДПП) Наджіб аш-Шаббі заявив, що «причини кризи глибше, ніж проблеми безробіття і зростання цін. Необхідні докорінні реформи державного устрою і справжня демократизація. Влада повинна визнати свої помилки і дозволити тунісцям боротися за краще майбутнє ».