Міністерство  освіти і науки України

     Запорізький національний технічний університет

     Факультет Міжнародного туризму та управління

     Кафедра «Міжнародного туризму та управління» 
 

     Контрольна  робота

     з дисципліни

     Біологічні  основи активних видів туризму

     варіант №3

Виконав:                                                               студентка гр.МТУз-127

                                              Приходько Н.Ю. 
 

Перевірив:                                                            Булатов С.В.   
 

Запоріжжя 2011.

    План

1. Основні закономірності  адаптаційного процесу…………………………..3

2.Енергетичне  забезпечення організму під час  фізичного навантаження….7

3.Функціональнa системa………………………………………………………9

Список літератури……………………………………………………………..14 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    1.Основні закономірності адаптаційного процесу.

    Говорячи  про адаптивний характер змін в крові  підчас м'язової роботи, слід відзначити і те, що клітини нашого організму, особливо нервові, дуже чутливі до зміни  рівня глюкози. Під час напруженої тривалої роботи (тривалий біг) запаси глюкози в організмі швидко зменшуються, оскільки вона безперервно використовується всіма тканинами організму. При її окисленні звільняється енергія, необхідна для роботи м'язів і внутрішніх органів. У людей, які добре треновані для такої роботи, концентрація глюкози в крові може зменшуватись до 50 мг% і навіть нижче. Не адаптована людина мусить припинити її при зниженні рівня глюкози до 60 мг%.

    Одним з проявів адаптації організму  до м'язової діяльності є підвищення захисних функцій крові. Під час  напруженої і тривалої роботи виникає  міогенний лейкоцитоз. Кількість  лейкоцитів, порівнюючи із станом спокою, може зростати в 6-8 разів. При м'язовій діяльності збільшується також і  число тромбоцитів, які, як відомо, беруть участь у зсіданні крові. Відомо, що навіть при бігу на короткі дистанції (100 і 400 м) швидкість зсідання крові  підвищується на 20-30%. Описані вище реакції  організму на м'язову роботу мають  адаптивний характер, вони біологічно доцільні, тому що будь-яка м'язова  робота якоюсь мірою пов'язана з  можливістю кровотеч і занесенням інфекції через рани.

    Під час м'язової роботи змін адаптивного  характеру зазнають і інші системи  організму. Зміна частоти серцевих скорочень є одним із фізіологічних  механізмів, що забезпечує адаптацію  кровообігу до м'язової роботи. У людей, які систематично мають фізичне  навантаження, частота серцевих скорочень  як в стані спокою, так і при  легкій роботі значно нижча, ніж у  тих, хто займається лише розумовою  діяльністю. Це свідчить про те, що організм перших більш пристосований до фізичної роботи і виконує її при більш економній роботі серця .

    При важкій фізичній роботі адаптація серця  проходить в основному за рахунок  повнішого випорожнення шлуночків, тобто за рахунок використання резервного об'єму крові, який у людей тренованих до м'язової роботи значно більший, ніж  у нетренованих. Фізіологічний механізм такої адаптації серця до роботи перш за все зумовлений підвищенням  збудливості провідної системи  серця, внаслідок чого прискорюються  частота серцевих скорочень і  їхня сила. Завдяки цьому і проходить  більш повне вигнання крові з  серця.

    Збільшення  хвилинного об'єму крові при виконанні  фізичної роботи є одним із адаптивних пристосувань організму. При легкій роботі зростання хвилинного об'єму  крові проходить переважно за рахунок збільшення систолічного об'єму  крові, тоді як важка робота супроводжується  збільшенням хвилинного об'єму крові  при частіших скороченнях серця. Адаптивний характер змін серцево-судинної роботи залежить також і від виду роботи. При динамічній роботі хвилинний  об'єм крові збільшується, тоді як при  статичній він змінюється мало або  навіть зменшується (В.В.Васильєва). При  легкій роботі адаптація серцево-судинної системи до м'язового навантаження проходить переважно за рахунок  перерозподілу крові без збільшення загального об'єму циркулюючої в  організмі крові. Суть цього фізіологічного механізму полягає в тому, що значна частина крові притікає до працюючих  м'язів і органів (серця, легень, мозку  та ін.), тоді як кровообіг у менш активно працюючих органах (кишках, шлунку, нирках та ін.) зменшується. Це досягається зміною вазомоторних реакцій: кровоносні судини в працюючих м'язах значно розширюються, а в малоактивних органах звужуються. Приплив крові  до працюючих м'язів при дуже важкій роботі може збільшуватись на 88%, тоді як в стані спокою він складає  лише 20% від загального хвилинного об'єму  крові.

    Ступінь і спрямованість перерозподіляючих  реакцій, що виникають при м'язовій роботі, в першу чергу зумовлюються функціональним станом великих артерій. Як показали дослідження В.В.Васильєвої, пружність (тонус) стінок артеріальних судин наростає більше в непрацюючих кінцівках, ніж у працюючих. В зв'язку з цим приплив крові до непрацюючих кінцівок набагато менший, ніж до працюючих. Про стан перерозподілу крові в організмі судять за зміною швидкості розповсюдження пульсової хвилі в судинах .

    Одним із пристосувань організму до м'язової роботи є зміна загального периферійного  опору судин кровотоку. При м'язовій діяльності він знижується і тим  більше, чим більш тренована до роботи людина. Звичайно, при меншому  загальному периферійному опорові  до тканин припливає більше крові, в  них посилюються обмінні процеси, а це призводить до підвищення працездатності організму. Характерно, що у людей, які  добре адаптовані до фізичної роботи, відновлення загального периферійного  опору проходить набагато повільніше, ніж у нетренованих. Це забезпечує відносно кращі умови для діяльності їхнього серця і кровопостачання  тканин.

    М'язова  діяльність збільшує роботу дихального апарату у відповідності до підвищення газообміну. Під час роботи значно зростає легенева вентиляція. Причому  вона може збільшуватись як за рахунок  збільшення частоти дихання, так  і за рахунок поглиблення дихальних  рухів. Чим більша у людини життєва  ємність легень, тим дихальні рухи у неї будуть глибшими. Численні експериментальні дослідження показали, що більш працездатні ті люди, у  яких показники життєвої ємності  вищі. У них під час роботи збільшується легенева вентиляція за рахунок поглиблення  дихання, а не за рахунок збільшення його частоти. Це, звичайно, доцільніше для організму, оскільки знижуються енерговитрати на роботу дихальних  м'язів і, крім того, при поглибленні  дихання повітря, що залишається  в "мертвому просторі" дихальних  шляхів, після кожного вдиху складає  відносно меншу частину всього вентильованого повітря. А тому кількість повітря, що бере безпосередню участь у газообміні при такому диханні, стає дещо вищою [8].

    Останніми роками вчені довели, що всі тривалі  пристосувальні реакції організму (тренованість, загартування, адаптація  до складу їжі, імунітет і навіть пам'ять) мають у своїй основі той же процес - збільшення кількості або  зміну якості білків, що утворюють  структури організму і виконують  ферментативну функцію. Наприклад, тривале примусове тренування щурів  у бігу призвело не лише до гіпертрофії  м'язів кінцівок, а й до збільшення в них концентрації білка міоглобіну (на 80%), який відповідає за утворення  резервів кисню і транспортування  його до мітохондрій. Причому активація  генетичного апарату клітин організму  під впливом фізичної роботи та інших  факторів, що тривалий час діють  на організм, настає вже в перші  години після підвищення їхньої фізіологічної  функції. Спочатку проявляються вони у  збільшенні синтезу РНК і білка, а пізніше - ДНК. При цьому, як правило, настає фізіологічна гіпертрофія робочих  органів.

    Таким чином, м'язова робота підвищує надійність біологічної системи. Під надійністю біологічної системи розуміють  такий рівень регулювання функцій, коли забезпечується оптимальна діяльність організму і його окремих органів. Надійність біологічної системи  людини визначається резервами кожного  органу. Чим більші резерви її, тим  вища надійність біологічної системи. Так, наприклад, у дітей, які мають  вищий рівень максимального споживання кисню (МСК), витрати його при дозованій  роботі значно менші, ніж у тих, хто  має нижчі величини цього показника. Крім того, існує тісний корелятивний зв'язок між рівнем МСК і тривалістю виконання напруженої роботи. Діти, які мають вищі показники МСК, як правило, мають і вищу аеробну  працездатність. Однак у дитячому віці надійність біологічної системи, а також і адаптація організму  до м'язової роботи ще не досягли високого рівня. Цей період характеризується інтенсивним вдосконаленням всіх механізмів адаптації . 

    2.Енергетичне забезпечення організму під час фізичного навантаження

    Для здійснення фізичного навантаження різної інтенсивності потрібна енергія, що забезпечує процес м'язового скорочення. У організмі існує декілька систем синтезу енергії, які використовуються для забезпечення того або іншого виду фізичного навантаження. Усі ці системи об'єднує те, що кінцевим енергетичним субстратом є аденозинт-рифосфорная кислота (АТФ). Існує декілька механізмів синтезу АТФ: з використанням кисню (аеробний шлях), без використання кисню (анаеробний шлях), а також з освітою або без утворення молочної кислоти (лактату).  
          Нижче представлена найбільш проста схема освіти АТФ:  
         1. креатинфосфат (КФ) аденозиндифосфат (АДФ) - креатин АТФ анаеробний, без утворення лактату енергетичний шлях  
        2. глюкоза АДФ - лактат АТФ (гліколіз) анаеробний, з утворенням лактату енергетичний шлях  
         3. глюкоза кисень АДФ - вода вуглекислота (С02) АТФ аеробний, без утворення лактату енергетичний шлях

    4. жири кисень АДФ - вода вуглекислота (С02) АТФ аеробний, без утворення  лактату енергетичний шлях  
 
         Кожен з представлених енергетичних шляхів має важливе значення для забезпечення фізичного навантаження того або іншого виду

КРЕАТИНФОСФАТНАЯ  СИСТЕМА  
        Забезпечує енергією фізичне навантаження максимальної інтенсивності і мінімальної тривалості, оскільки запаси креатинфосфату обмежені і вони повністю витрачаються впродовж 6-8 секунд. Тому ця система має найважливіше значення для бігу на спринтерські дистанції, Успіх спринтера багато в чому визначається запасами креатинфосфату перед стартом, а також вірно спланованим тренувальним процесом, спрямованим, зокрема, на тренування креатинфосфатной системи.

ОПТИМАЛЬНЕ ТРЕНУВАННЯ КРЕАТИНФОСФАТНОЙ СИСТЕМИ  
         Основною метою розвитку креатинфосфатной системи є збільшення змісту креатинфосфату в м'язах. Це досягається здійсненням тренувальної роботи високої інтенсивності в 80-90 % від максимальної. Тривалість виконуваних вправ дуже коротка від 5-10 до 20 секунд, а інтервали між повторним виконанням навантаження мають бути досить тривалими (від 1 хв. і більше). Оскільки такі види тренувань здійснюються з високою ЧСС, то вони можуть бути рекомендовані тільки спортсменам з достатньою мірою тренованості серцево-судинної системи, і, відповідно, їх небажано використати у спортсменів старших вікових

ЛАКТАТНА СИСТЕМА  
       Освіта АТФ з глюкози в умовах браку кисню характерно для тривалого фізичного навантаження високої інтенсивності. У такій ситуації вже недостатньо аеробних шляхів утворення енергії для забезпечення м'язової роботи, що підтримує високу швидкість проходження дистанції. Проте лактатна система недостатньо ефективна в порівнянні з аеробними по кількості енергії, що утворюється, що виражається в значно меншій кількості молекул АТФ, що синтезуються з глюкози у відсутність кисню.  

          Недосконалість гліколізу полягає також і в тому, що він супроводжується освітою і накопиченням значної кількості молочної кислоти (лактату), яка супроводжується небажаними ефектами. Молочна кислота (особливо в працюючих м'язах), що накопичується, викликає закисляння тканин організму і порушення їх функціонального стану. Зокрема, порушуються процеси скорочення і розслаблення скелетної мускулатури, що у результаті призводить до м'язової втоми і нездатності спортсмена підтримувати високу швидкість проходження дистанції.

3.Функціональнa системa

    За  мільйони років у ході еволюційного і соціального розвитку, у результаті впливу негативних факторів у людини сформувалася природна система захисту  від небезпек. Ця система відрізняється  досконалістю. Як будь-яка біологічна чи технічна система вона характеризується межами існування стосовно рівня  негативних факторів. Таким чином, природна система захисту від небезпек власне кажучи призначена для захисту  людини від небезпек, що виникають  у результаті впливу негативних факторів.

    Одночасно з цим, людина у своєму існуванні  також є джерелом потенційних  і реальних небезпек. Так, у процесі  життєдіяльності вона виділяє отруйні  речовини, випромінює тепло, може бути причиною виникнення різного роду і  рівня небезпек унаслідок помилкових дій, наприклад на виробництві.