Державні органи управління туристичною роботою

«Державні органи управління туристичною роботою» 

Зміст 
 

Вступ 

Розділ 1. Механізми  реалізації державної політики в  галузі туризму 

1.1. Туристична  галузь, як об'єкт державного управління 

1.2.Основні типи  моделей туристичної діяльності 

1.3. Регулювання  туризму у розвинених країнах світу 

Розділ 2. Проблеми державного регулювання туристичної  галузі в Україні 

2.1. Туристична  галузь в Україні 

2.2.Основа нормативно-правового  забезпечення сфери туризму в  Україні 

Розділ 3. Шляхи  вирішення проблем та перспектива розвитку туристичної галузі 

3.1.Проблеми розвитку  туристичної галузі 

3.2.Перспектива  розвитку туристичної галузі 

Висновки 

Список використаної літератури 

Вступ 
 

У багатьох державах світу туризм розвивається як система, яка надає всі можливості для ознайомлення з історією, культурою, звичаями, духовними і релігійними цінностями даної країни і її народу, і дає прибуток в скарбницю. 

Крім значної  статті прибутку туризм є ще і одним  з могутніх чинників посилення престижу країни, зростання її значення в очах світової спільноти і пересічних громадян. 

Туризм - це динамічне, що розвивається, орієнтоване на споживача  явище. Туристична діяльність в розвинених країнах є важливим джерелом підвищення добробуту держави. 

Вихід України  на міжнародну арену як самостійної держави створює сприятливі умови для розвитку туризму. В свою чергу туристична діяльність є однією з найважливіших галузей економіки та невід'ємною ланкою в розвитку міжнародного співробітництва та інтеграції в світову економіку для будь-якої держави. В Україні прийнято Державну програму розвитку туризму на період до 2010р., яка передбачає розвиток туристичного потенціалу України та створення сучасного високоефективного і конкурентноздатного туристичного комплексу, що забезпечує широкі можливості для задоволення потреб українських та іноземних громадян в туристичних послугах. 

Розділ 1. Механізми  реалізації державної політики в  галузі туризму 
 

1.1. Туристична  галузь, як об'єкт державного управління 
 

Туризм у багатьох країнах світу є пріоритетним напрямом розвитку національної економіки та культури. Це зумовлено динамічністю, високоприбутковістю та великим позитивним соціально-економічним і культурним впливом туризму на розвиток країн. Туристична галузь є специфічним і досить складним об'єктом державного управління. Необхідність державної підтримки та регулювання туризму як синтетичної, складної галузі та багатогранної економічної системи з розгалуженою мережею зв'язків, в орбіту якої входить понад 40 суміжних галузей народного господарства (транспорт, зв'язок, харчування тощо), є очевидною. 

Аналіз, проведений Всесвітньою Туристичною Організацією, свідчить, що в більшості країн  світу державна туристична політика впроваджується безпосередньо через  центральні органи виконавчої влади - національні туристичні організації, інші інститути, а також опосередковано за допомогою правових важелів, підтримки туристичної інфраструктури і міжнародної політики. Туристична політика має характерні риси загальної політики держави. Разом з тим існують і деякі специфічні фактори, що впливають на її формування: природні умови країни, розвиненість транспортної індустрії, соціальні фактори (умови життя людей, система відпусток), фактори, пов'язані зі створенням економічної основи для розвитку туризму (стабільні валютно-фінансові, зовнішньоекономічні відносини), правові фактори, пов'язані із створенням і функціонуванням туристичного законодавства. 

За результатами дослідження виявлено, що механізм реалізації туристичної політики держави  включає: 

1) складання  цільових програм з розвитку туризму на рівні держави і регіонів; 

2) розробку конкретних  заходів щодо досягнення поставленої  стратегічної мети; 

3) державне регулювання  розвитку туристичної галузі. 

Отже, державне регулювання розвитку туристичної  галузі є одним з механі-змів реалізації політики держави в галузі туризму. 

Розвиток туристичної  галузі характеризується позитивною динамікою  змін кількісних та якісних показників туристичної галузі: збільшенням  туристичних потоків, відрахувань  у державний та місцевий бюджети, підвищенням рівня зайнятості в туристичній галузі тощо. 

У зв'язку з викладеним вище державне регулювання туристичної  галузі пропонується розглядати як сукупність форм і методів цілеспрямованого пливу органів державної влади  на розвиток туристичної галузі і  створення умов для ефективної співпраці органів державної влади, місцевого самоврядування та приватного сектора щодо розвитку туризму через різні механізми: адміністративні, організаційні, економічні, правові, екологічні тощо. 

Ефективне державне регулювання потребує наукового та методичного забезпечення. Незважаючи на активізацію дослідницьких зусиль, спрямованих на аналіз питань туризму, певні аспекти державного регулювання цієї галузі залишаються недостатньо розробленими. Бракує робіт, присвячених як теоретичному осмисленню зазначених питань, так і розробці науково обґрунтованих практичних рекомендацій щодо державного регулювання туристичної галузі на національному, регіональному та місцевому рівнях. Вироблення стратегії розвитку туристичної галузі і створення умов для її ефективного впровадження є складним завданням. Для успішного його вирішення, запобігання політичним помилкам та прорахункам доцільно скористатися досвідом інших країн. 

1.2.Основні типи  моделей туристичної діяльності 
 

Аналізуючи роль держави в організації й розвитку туристичної діяльності в різних країнах світу, виділяють три типи моделей державної участі в регулюванні цієї важливої складової національної економіки. 

Перша модель припускає  відсутність центральної державної  туристичної адміністрації, всі питання вирішуються на місцях на засадах та принципах ринкової "самоорганізації". Урядові органи використовують таку модель у тих випадках, коли туризм національній економіці взагалі не дуже потрібний, або коли суб'єкти туристичного ринку займають сильні позиції, тобто здатні вирішувати свої проблеми без державної участі. Подібна модель управління індустрією туризму прийнята в США після того, як в 1997 р. була ліквідована державна структура U.S. Travel and Tourism Administration (USTTA), що відповідала за розвиток туризму в країні. 

Друга модель передбачає наявність сильного й авторитетного  центрального органу - міністерства, що контролює діяльність усіх підприємств  туристичної галузі в країні. Для  її реалізації потрібні відповідні умови, а саме: значні фінансові вкладення в туристичну індустрію, зокрема у рекламну й маркетингову діяльність, інвестування в туристичну інфраструктуру тощо. Подібна модель організації управління туристичною індустрією діє в Єгипті, Мексиці, Тунісі, Туреччині та інших країнах, для яких туризм є одним з основних джерел валютних надходжень у бюджет. 

Третя модель переважає  в розвинених європейських державах. У країнах, де використовується така модель, питання розвитку туристичної  діяльності в країні вирішуються  в "надрах" певного багатогалузевого міністерства на рівні відповідного галузевого підрозділу. При цьому підрозділ даного міністерства, що відповідає за розвиток туризму в країні, здійснює свою діяльність у двох напрямах: вирішує або регламентує загальні питання державного регулювання (розробка нормативно-правової бази, координація діяльності регіональної представницької й виконавчої влади, міжнародне співробітництво на міждержавному рівні, збирання й обробка статистичної інформації тощо) та спрямовує й координує маркетингову діяльність (участь у виставках і міжнародних об'єднаннях у туристичній сфері, управління туристичними представництвами своєї країни за кордоном тощо). 

Така модель участі держави в розвитку індустрії  туризму отримала умовну назву "європейської". Доцільно розглянути європейську модель докладніше, оскільки вона уявляється найбільш прийнятною для України. Особливої актуальності дослідженню даної моделі надає не лише ситуація глобальних трансформацій у сучасному світі, але й вибір Україною європейського вектора розвитку, необхідність побудови в ній демократичного, відкритого громадянського суспільства. 

Слід зауважити, що центральна державна туристична адміністрація  в розвинених європейських країнах  працює в тісній взаємодії з місцевою владою й приватним бізнесом. Така схема роботи виявилася досить продуктивною з погляду знаходження форм конструктивного співробітництва й взаємодії адміністративних органів різних рівнів державного та регіонального управління, а також для залучення фінансових коштів приватного сектора з метою виконання відповідних державних завдань. Наслідком такої політики стала поява змішаних за формою власності (державно-приватних) інститутів у сфері регулювання туристичної діяльності. 

Варіанти реалізації третьої моделі управління туристичним сектором розглянемо на прикладі чотирьох європейських країн: Франції, Іспанії, Великобританії та Італії, на частку яких, за даними Всесвітньої туристичної організації (ВТО) припадає близько 1/3 світових туристичних прибуттів. 

1.3. Регулювання  туризму у розвинених країнах світу 
 

У Франції питання  регулювання туризму стосуються компетенції Міністерства транспорту та суспільних робіт, у структурі  якого функціонують Державний секретаріат  з питань туризму та Управління туризму. Дані органи відповідають за управління та регулювання галузі, інвестування й міжнародні відносини у сфері туризму. Крім того, існує ще ціла низка органів, що беруть участь в управлінні туризмом "із правом дорадчого голосу": Рада з туризму при Міністерстві транспорту та суспільних робіт, Французьке агентство туристичного інжинірингу, Національна наглядацька рада з туризму (маркетингові дослідження й статистика в туризмі), Національне агентство з питань відпускних подорожей (соціальний туризм), Національний комітет з процвітання Франції (питання екології й озеленення міст). 

На регіональному  рівні діють представники центральної  виконавчої влади, що вирішують питання  розвитку туристичної сфери та підпорядковані безпосередньо префектам. Діяльність цих представників спрямована на координацію регіональних ініціатив, оскільки повноваження місцевої влади в галузі туризму досить вагомі. 

Просуванням образу Франції як туристичного центру на міжнародному ринку займається асоціація "Maison de la France", що виникла в 1987 р. у результаті угоди про партнерство між місцевими адміністраціями, туристичними фірмами, готелями, адміністраціями об'єктів екскурсійного показу. На даний час асоціація нараховує близько 800 членів. У штаті асоціації "Maison de la France" більше 200 співробітників, 31 його представництво працює в 26 країнах світу. Керівний орган асоціації - рада директорів складається з 27 осіб (1/3 - чиновники з держапарату, а 2/3 - представники приватного бізнесу). 

Діяльність асоціації  на 60% фінансується з держбюджету. В 2005 р. субвенція, що передбачена в Законі про державний бюджет Франції для "Maison de la France", становить 30,3 млн євро. 

В 90-ті роки ХХ-го ст. просування французького туристичного продукту на закордонні ринки відбувалося  дуже успішно. Фахівці підрахували, що кожен вкладений у просування франк приносив 100 франків надходжень. Пріоритетними ринками для Франції за обсягом і потенціалом були Японія, США, Німеччина та Великобританія, надходження від яких становили половину всіх надходжень країни від міжнародного туризму. Приклад "Maison de la France" яскраво засвідчує, як багаторазово можна збільшувати ефект від державних інвестицій, якщо їх уміло доповнювати інвестиціями приватного сектора. 

В Іспанії питання  туризму координує Державний  секретаріат з питань торгівлі, туризму та малого бізнесу, підлеглий Міністерству економіки. Крім Держсекретаріату Міністерству підпорядковуються: Центральна дирекція з туризму (адміністративні питання, розробка загальних напрямів державної політики у сфері туризму); готельна мережа "Paradores" (83 готелі, розміщені в будинках, що становлять історичну цінність); два виставково-конгресних центри (в Мадриді й Малазі) та Іспанський інститут туризму - "Turespaca". 

Повноваження  самого Міністерства економіки невеликі. Такі важливі функції, як ліцензування, сертифікація послуг, розробка стратегії розвитку туріндустрії є прерогативою місцевої влади. З метою координації їх діяльності в країні створена Рада з розвитку туризму, до складу якої входять представники державних органів влади всіх рівнів та представники приватного бізнесу. 

Україні слід перейняти  в майбутньому досвід співробітництва  Ради з розвитку туризму із представниками приватного сектора, що здійснюється через  впровадження в організацію й  облік висунутих останніми ініціатив, особливо з питань просування специфічних та екологічних туристичних продуктів.