Гідропривід навісної системи трактора типу Т-40

    

                          , Вт,                         (38)

    де   Ф - тепловий потік (теплова потужність), Вт;

           N_п - потужність на привод насоса, Вт;

           η_n - повний ККД гідропривода.

    Площу поверхні теплообмінника визначають за залежністю:

                               ,м²,                     (42) 

    де  - коефіцієнт, що враховує тривалість роботи гідропривода протягом зміни;

    t_r - фактична тривалість роботи у зміну;

    t_зм - повна тривалість зміни;

    а - коефіцієнт тепловіддачі, Вт/(м²К);

    ΔТ=Т - Т₀ - перепад температур робочої рідини (Т) і оточуючого повітря (Т_о) у сталому режимі, К.

    Коефіцієнт  тепловіддачі приймають із таких  умов:

    а =15,1 Вт/(м²К) - при вільній поверхні, що обтікається повітрям;

    ΔТ = 40;

    

    

м²

    Отримане  значення площі теплообмінника узгоджують із площею поверхні прийнятої форми бака. При необхідності бак оснащують додатковими пристроями (ребрами, перегородками, кожухами тощо) або передбачають охолодники (повітряний потік від вентилятора, змійовики з водою тощо). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    

    

    7. Монтажна схема 

    Рис. 12. Монтажна схема гідропристроїв гідропривода трактора типу Т-40:

    1 - важіль; 2 - основний гідроциліндр; 3 - рукави основного гідроциліндра; 4 - трійник; 6 - насос; 7 - всмоктувальний патрубок; 8 і 10 - гумові трубки; 9 - бак; 12 - зливний трубопровід гідропідсилювача; 13 - зливний трубопровід розподільника; 14 - нагнітальний трубопровід; 15 - запобіжний клапан; 17 - розподільник;  

    Насос своїм настановним буртиком входить в розточування корпусу приводу, який, у свою чергу, центрується буртиком в розточуванні кришки розподільних шестерень.

    У розточування маточини шестерні 7 входить  втулка 6, сидяча на шліцах. На зовнішній поверхні втулки виконано чотири овальні кільцеві лунки, а в шестерні - чотири круглі отвори, в яких встановлені кульки 11. Кульки утримуються в своїх кублах муфтою 12, сидячої на маточині шестерні.

    У передній частині трактора, під капотом, до кронштейна рульового управління прикріплений бак 9 з фільтром і гідропідсилювачем 11 рульового управління. Насос 6 всмоктувальним патрубком 7 і шлангом 8 сполучений з баком.  
 
 
 

    

    

    З боку нагнітання до корпусу насоса прикріплений клапан 15 розподілу потоку. Клапан сполучений шлангом 10 з гідропідсилювачем рульового управління і трубопроводом 14 з розподільником 17, який встановлений з правого боку трактора на задній стінці ящика акумуляторних батарей. З розподільника в бак масло зливається по трубопроводу 13, а з корпусу гідропідсилювача по трубопроводу 12. Кінці середнього золотника розподільника сполучені трубопроводами і шлангами 3 з основним циліндром 2 механізми заднього навішування, встановленим під паливним баком з лівого боку трактора. До кінців правого золотника приєднані замочні муфти 16 для правого виносного циліндра. До висновків лівого золотника приєднаний трійник 4 - трубопроводами 5 для лівого виносного циліндра і трубопроводами 18 - для виносного циліндра, встановлюваного на причіпній або навішуваній ззаду машині. Таким чином, лівою рукояткою розподільника управляють лівим або заднім виносними циліндрами. Трубопроводи 5 і 18 закінчуються замочними муфтами. На тракторі передбачена установка виносних циліндрів Ц-55, які поставляють по окремому замовленню.

    З гидроусилителя і нижньої кришки розподільника масло зливається через фільтр в бак 9. Фільтр складається з вісімнадцяти фільтруючих елементів. Запобіжний клапан фільтру відрегульований на тиск 35 кгс/см². 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    

    

    8. Будова, принцип дії 

    При передачі крутного моменту від гідромотора  до виконавчого органа небажано на вал насоса встановлювати шків (зірочку), бо це призводить до швидкого виходу із ладу робочого комплекту насоса (як і при приводі насосів).

    Як  правило, при передачі крутного моменту в такому випадку використовують спеціальні муфти,які компенсують певну не співвісність валів насоса і виконавчого органа, а також не створюють осьових і бокових зусиль.

    Гідропроводи  проводять так, щоб вони були максимально короткими, мали менше згинів, перехідників, трійників, тощо. Все це впливає на ККД гідроприводу, збільшує місцеві витрати тиску і витрати тиску робочої рідини на прямолінійних ділянках.

    Найбільш  широко застосовують золотникові розподільники  з циліндричним золотником. За допомогою їх легко здійснювати багатопозиційність, вони зрівноважені статичними, силами тиску, мають невеликі сили тертя, порівняно прості за конструкцією і найбільш доцільні для гідроприводів з автоматичним і дистанційним керуванням. Тому обрали клапанно-золотниковий розподільник, який має потрібні характеристики.

    Конструкція баку розрахована на об’єм 125 дм³, що достатньо для забезпечення всієї системи оливою. Бічна поверхня слугує теплообмінником. Причому, для забезпечення кращої тепловіддачі, на зовнішній поверхні стінок можна встанови ребра або додатковий радіатор. Масло, що нагнітається насосом, потрапляє спочатку до клапана 15, від якого потік масла розгалужується: до гідропідсилювача рульового управління по шлангу 10 поступає 8-12 л/міни, а решта масла по трубопроводу 14 поступає в розподільник 17.

    Привід  насоса необхідно вимикати при роботі трактора на стаціонарі, під час  запуску двигуна взимку, а також  при несправності гідравлічної. У  разі самовиключення насоса під час  роботи необхідно ослабити затягування стягнутого болта важеля 2 і повернути його щодо валу 3 за годинниковою стрілкою так, щоб у включеному положенні важеля муфта включення 12 упиралася в торець шестерні 7. В такому положенні надійно затягнути стягнутий болт важеля 2. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    

    

    9. Технічне обслуговування 

    Перед запуском гідроприводу перевіряють наявність оливи в баці і при необхідності доливають. За нижнього положення плунжерів чи штоків поршневих гідроциліндрів однобічної дії рівень оливи в баці має бути на рівні верхньої позначки покажчика, за верхнього положення — на рівні нижньої.

    Заправляти  треба тільки ту оливу, що передбачена  інструкцією. У гідроприводах ведучих  коліс не слід змішувати оливу  ЄІІІ (ТОСТ 10363-78) і А (ТУ 38101179-71), а  також оливу МГЄ-46В, МГ-ЗОУ (ТУ 38.401285-80). Перед заправкою гідроприводу кришки заливних горловин, пробки та горловини треба очистити зовні від пилу і бруду. Заправляють через фільтри за допомогою чистого нагнітача, обладнаного шлангом з наконечником. Слід мати на увазі, що основні несправності гідроприводу виникають через забруднення оливи продуктами спрацювання тертьових поверхонь,  пилом із навколишнього середовища, водою, а також механічними домішками під час заправки і дозаправки свіжою оливою. Якщо шестеренні гідромашини надійно працюють при чистоті фільтрації оливи до 63 мкм, то аксіально-поршневі (плунжерні) лише до 10 мкм. Тому перед заправкою необхідно переконатися у відсутності механічних домішок і води. Можливі такі найпростіші способи визначення якості оливи.

    У чисту й суху посудину наливають 100 - 200 г оливи і 400 - 500 г бензину. Після збовтування суміш пропускають крізь паперовий фільтр, який потім промивають чистим бензином. Після цього фільтр просушують протягом 10 — 15 хв. Чиста олива залишає на фільтрі ледь помітну жовту пляму. Чим брудніша олива, тим темніша пляма на фільтрі.

    Другий  спосіб полягає в тому, що в посудину наливають 500 г оливи і відстоюють її протягом 24 год. Якщо на дні посудини з'явиться осад, то оливу треба  замінити.

    Наявність води в оливі визначають нагріванням. У чисту й суху пробірку наливають оливу до половини її об'єму і повільно нагрівають. При температурі 373 К (100 °С) олива, що містить воду, спінюється, чути потріскування, а на холодній частині пробірки утворюються краплі вологи.

    Замінюють оливу тоді, коли в'язкість її змінилась  на 50 % (а в більш відповідальних гідроприводах на 25 %) від початкової.

    Слід  пам'ятати, що завчасна заміна оливи  в технічно справному гідроприводі небажана.

    Перед запуском гідроприводу перевіряють ступінь забруднення фільтрів і за потреби замінюють або промивають фільтрувальні елементи (пластини, сітки).

    Якщо  гідропривод працює в умовах низьких  температур (менш, як 0°С)* для запобігання  льодоутворенню у фільтрах встановлюють підігрівачі робочої рідини безпосередньо в гідробаках їх вмикають у роботу перед пуском гідропривода. 
 
 

    

    

    10. Технічна характеристика 

    Даний гідропривід розраховано оптимально, втрати тиску рідини не перевищують 10% від номінального тиску в мережі. Матеріал гідропроводів комбінований, використовуються як жорсткі залізні так і гумові рукави. Фільтр сітчастий з найменшим кроком сітки № 0045. Технічна характеристика гідропривода :

    Робоча  рідина – М-8В₂;

    Насос – НШ 32У;

    Гідророзподільник – Р 75-43;

    Номінальний тиск – 10 МПа;

    Максимальний тиск – 14 МПа;

    Тиск  спрацювання запобіжного клапана  – 13 МПа;

    Діаметр поршня гідроциліндра – 63 мм;

    Діаметр штока – 32 мм;

    Хід штока поршня – 200 мм;

    Тривалість  операції – 2 с;

    Зусилля на штоці– 30 кН;

    Потужність  гідропривода – 4.68 кВт;

    Подача  насоса – 0.5 дм³/с;

    Частота обертання вала насоса – 25 с^-1;

    Місткість бака – 125дм³;

    Повний  ККД гідропривода – 0.74; 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    

    

    Висновки  і пропозиції 

    В даній установці доцільно використовувати  один основний гіроциліндр, тому що навантаження на штоці невеликі, тип роботи середній. До переваг слід віднести малу габаритність і порівняно зменшену вагу гідрообладнання, менший літраж робочої рідини і об’єм баку. Причому використаний насос має вищий ККД порівняно з базовим. До недоліків можна віднести велике навантаження на важіль, який передає зусилля від штока до важеля. Цей вузол потребує гарного мащення та техогляду. Сама зчіпка з навісними агрегатами проходить не в автоматичному режимі. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    

      
 

    Список  літератури 

    

1. Башта Т.М. Обьемные насосы и гидравлические двигатели гидросистем. Учебник для вузов. - М.: Машиностроение, 1974. - 606 с.
2. Вильнер Я.М., Ковалев Я.Т., Некрасов Б.Б. и др. Справочное пособие по гидравлике, гидромашинам и гидроприводам. - Минск., Высшая шк., 1985. -382 с.
3. Васильковский М.И., Мещишина А.Г., Мишин Д.П. и др. Методические указания к самостоятельной работе студентов по расчету обьемного гидропривода. Кировоград, КИСХМ, 1991. - 56 с.
4. Воспуков В.К. Гидравлические и пневматические схемы сельскохозяйственных машин: Справ, пособие - Минск.: Высшая шк., 1985. - 141 с.
5. Васильченко В.А. Гидравлическое оборудование мобильных машин : Справочник - М.: Машиностроение, 1983. - 301 с.