Реферат

      на  тему:

      Податок з доходів фізичних осіб

       ПЛАН

1. Місце податку з доходів  фізичних осіб у системі  податків і зборів України
2. Платники податку
3. Об'єкт оподаткування
4. Ставка податку
5. Пільги з податку
6. Нарахування, утримання та сплата податку
7. Звітність платників податку

      Література 
 

       1. Місце податку  з доходів фізичних  осіб у системі  податків і зборів  України

      Одним з ефективних фіскальних важелів  для різних податкових систем є оподаткування фізичних осіб. Основною метою введення податку з доходів фізичних осіб є забезпечення бюджетних надходжень та створення рівно напруженого податкового тиску на основі прямого визначення доходів платника податків. Законодавче регулювання оподаткування фізичних осіб в Україні протягом 90-х років XX століття і дотепер було досить стабільним, якщо порівнювати його з іншими податками і зборами. 5 липня 1991 року було прийнято Закон Української РСР «Про прибутковий податок з громадян Української РСР, іноземних громадян та осіб без громадянства» №1306-XIІ. Дію цього Закону було зупинено Декретом Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 року №13-92. На сучасному етапі розвитку податкової системи України виникла необхідність оптимізувати механізм оподаткування доходів фізичних осіб. З цією метою 22 травня 2003 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889-IV, набирає чинності з 1 січня 2004 року. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      2. Платники податку

      Законом «Про податок з доходів фізичних осіб» в основу розмежування усієї  сукупності платників цього податку  покладено критерій резидентства. При  цьому не має першочергового значення, чи є фізична особа громадянином України, громадянином іноземної держави чи особою без громадянства. Законом «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачено кілька підстав визначення резидентства платника податку:

      по-перше, фізичною особою—резидентом є фізична  особа, яка має місце проживання в Україні;

      по-друге, у разі, якщо фізична особа має  місце проживання також в іноземній  державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні;

      по-третє, якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні;

      по-четверте, у разі якщо державу, в якій фізична  особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична  особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває  в Україні не менше 183 днів (включаючи  день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року;

      по-п'яте, якщо неможливо визначити резидентський  статус фізичної особи за попередніми  підставами, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

      Якщо  всупереч закону фізична особа—громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого Законом «Про податок з доходів фізичних осіб» або нормами міжнародних угод України. Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому Законом «Про податок з доходів фізичних осіб», або реєстрація її як само зайнятої особи. Відповідно до п. 2.1 ст. 2 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» платниками податку є:

• резиденти, які отримують як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи;
• нерезиденти, які отримують доходи з джерелом їх походження з території України.

      Винятком  є нерезиденти, що отримують доходи з джерелом їх походження з території  України і мають дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені на умовах взаємності міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, щодо доходів, одержуваних ними безпосередньо від такої дипломатичної чи прирівняної до неї таким міжнародним договором іншої діяльності. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      3. Об'єкт оподаткування

      Закон «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачає розмежування об'єктів  оподаткування залежно від резидентського статусу платника податку.

      Об'єктом  оподаткування резидента є:

• загальний місячний оподатковуваний дохід;
• чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного року;
• доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті;
• іноземні доходи.

      Об'єктом  оподаткування нерезидента є:

• загальний місячний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України;
• загальний річний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України;
• доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті.

      Загальний річний оподатковуваний доход складається  з суми загальних місячних оподатковуваних  доходів звітного року, а також  іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року.

      Перелік окремих видів доходів, які включаються  та не включаються до складу загального місячного доходу, встановлені відповідно пунктами 4.2 та 4.3 ст. 4 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб». Новацією Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» стосовно визначення об'єкта оподаткування резидентів є поняття податкового кредиту. Відповідно до п. 1.16 ст. 1 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» податковим кредитом є сума (вартість) витрат, понесених платником податку—резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів — фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених цим Законом. Таким чином, право на податковий кредит має виключно платник податку—резидент, що має індивідуальний ідентифікаційний номер. Порядок застосування платником податку податкового кредиту за наслідками звітного податкового року визначений у ст. 5 Закону. Підстави для нарахування податкового кредиту із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку в річній податковій декларації. До складу податкового кредиту включаються фактично понесені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат. Вказані документи не надсилаються податковому органу, але підлягають зберіганню платником податку протягом року, достатнього для проведення податковим органом податкової перевірки стосовно нарахування такого податкового кредиту. Перелік витрат, дозволених до включення до складу податкового кредиту, визначено у п. 5.3 ст. 5 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб». Загальна сума нарахованого податкового кредиту не може перевищувати суми загального оподатковуваного доходу платника податку, одержаного протягом звітного року як заробітна плата. Право на застосування податкового кредиту має обмеження. Якщо платник податку не скористався правом на нарахування податкового кредиту за наслідками звітного податкового року, то таке право на наступні податкові роки не переноситься.

      Особливості нарахування та сплати окремих видів  доходів передбачені відповідними пунктами статті 9 Закону «Про податок  з доходів фізичних осіб», зокрема: п. 9.1 — оподаткування доходу від надання нерухомості в оренду (суборенду), житловий найм (піднайм); п. 9.2 — оподаткування процентів; п. 9.3 — оподаткування дивідендів; п. 9.4 — оподаткування роялті; п. 9.5 — оподаткування виграшів та призів; п. 9.6 — оподаткування інвестиційного прибутку; п. 9.7 — оподаткування благодійної допомоги; п. 9.8 — оподаткування доходів, отриманих за договорами довгострокового страхування життя та недержавного пенсійного страхування; п. 9.9 — оподаткування іноземних доходів; п. 9.10 — оподаткування сум надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлений строк; п. 9.11 — оподаткування доходів, одержаних нерезидентами; п. 9.12 — оподаткування доходів, отриманих фізичною особою— суб'єктом підприємницької діяльності або фізичною особою, яка сплачує ринковий збір. Закон «Про податок з доходів фізичних осіб» визначає особливості оподаткування окремих видів операцій або доходу: стаття 10 — операцій, пов'язаних з іпотечним житловим кредитуванням; стаття 11 — операцій з продажу об'єктів нерухомого майна; стаття 12 — операцій з продажу або обміну об'єкта рухомого майна; стаття 13 — доходу, отриманого платником податку внаслідок прийняття ним у спадщину коштів, майна, майнових чи немайнових прав; стаття 14 — доходу, отриманого платником податку як подарунок (або внаслідок укладення договору дарування); стаття 15 — операцій із заміщення втраченої власності. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      4. Ставка податку

      Закон «Про податок з доходів фізичних осіб» не передбачає встановлення єдиної ставки податку, а тому залежно від  особливостей об'єкта оподаткування застосовується одна з таких ставок.Фактично базовою є ставка, встановлена п. 7.1 ст. 7 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб». Така ставка податку становить 15% від об'єкта оподаткування, але у період з 1 січня 2004 року до 31 грудня 2006 року така базова ставка встановлюється на рівні 13% від об'єкта оподаткування.Ставка податку становить 5% від об'єкта оподаткування, нарахованого податковим агентом у разі, якщо таким об'єктом є:

      процент на депозит (вклад) у банк чи небанківську фінансову установу відповідно до закону (крім страховиків);процентний або дисконтний дохід за ощадним (депозитним) сертифікатом; в інших випадках, прямо визначених відповідними нормами Закону «Про податок з доходів фізичних осіб».

      Ставка  податку становить подвійний  розмір ставки, визначеної п. 7.1 ст. 7 Закону, від об'єкта оподаткування, нарахованого як виграш чи приз (крім у державну лотерею у грошовому виразі), або будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів—фізичних осіб, за винятком доходів, визначених у підпункті 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб». Ставка податку може становити інший розмір, визначений відповідними нормами Закону «Про податок з доходів фізичних осіб». 
 
 
 
 
 
 
 
 

      5. Пільги з податку

      Одним із нововведень Закону «Про податок  з доходів фізичних осіб» порівняно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» є впровадження податкових соціальних пільг. Відповідно до п. 6.1 ст. 6 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у розмірі, що дорівнює одній мінімальній заробітній платі (у розрахунку на місяць), встановленій законом на 1 січня звітного податкового року, — для будь-якого платника податку. Залежно від особливостей окремих категорій платників, розмір суми податкової соціальної пільги може дорівнювати 150% та 200% розміру мінімальної заробітної плати. Податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого місячного доходу платника податку у вигляді заробітної плати виключно за одним місцем його нарахування (виплати).

      Податкова соціальна пільга починає застосовуватися  до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання працедавцем заяви платника податку про застосування пільги. У разі якщо платник податку має право на застосування податкової соціальної пільги з двох і більше підстав, податкова соціальна пільга застосовується один раз з підстави, що передбачає її найбільший розмір. При цьому платник податку зазначає про таке право у заяві про застосування пільги та додає відповідні підтверджуючі документи за формою, визначеною центральним податковим органом. Податкова соціальна пільга застосовується до доходу, отриманого платником податку як заробітна плата протягом звітного податкового місяця, якщо його розмір не перевищує суми місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень.