Розвиток теорії суспільного добробуту

Довгий час існувала думка, що рішення, які ухвалюються окремими політиками, політичними чи державними організаціями, повинні мати на меті принесення максимальної користі суспільству. У.Віксель 1897 року вперше визначив політику як взаємовигідний обмін між громадянами і суспільними структурами. Пізніше ця думка знайшла своє відображення у теорії суспільного вибору, представником якої  був Дж.Бьюкенен. він досліджував шляхи обмеження державного регулювання, вважаючи, що суспільний вибір – це політичний ринок, на якому взаємодіють політики, виборці та державні чиновники. Продавцем виступає політик, покупцем – виборець, а держава повинна виконувати посередницькі функції. Політики пропонують пакети різних програм, а виборці, коли вони вибирають одну із цих програм, розплачуються своїми голосами. Купівля-продаж передвиборних програм становить суть сучасної представницької демократії. Ринок працює погано, але це не означає, що держава буде «працювати» краще. Конкуренція політиків за голоси виборців веде до посилення втручання держави в економіку. Через державні програми відбудеться перерозподіл доходів від різних груп населення та користь середнього класу, а невеликі, але тісно згуртовані політичні групи, беруть верх над широкою, але розсіяною більшістю. Щоб підтримати ефективність регулювання, треба вести мову не про те, які підходи кращі, а кардинально удосконалювати сам механізм прийняття рішень на політичному рівні. Завдання полягає у тому, щоб підготувати нову систему розробки політичних рішень, схожу на ту, яка виникає при виборі рішень на товарному ринку.

На думку Дж.Бьюкенена, на цих ринках існує різниця у мотивах поведінки, а головне – «неоднакова структура» ринкової і політичної систем. Політичні рішення – це вибір альтернативних варіантів (як і на товарних ринках). Такий обмін не зовсім раціональний, адже частіше податки сплачують одні, а блага за рахунок податків отримують інші. Лиш на політичному ринку замість принципу «один долар – один голос» діє принцип «одна людина – один голос». Саме з цим принципом теоретики суспільного вибору пов’язують високу вірогідність появи у сфері політики результатів, які не можуть бути оптимальними з погляду суспільства.

Економічна теорія добробуту стала поступово трансформуватись у теорію суспільного вибору, в рамках якої здійснюється позитивний аналіз того, як формуються та реалізуються різноманітні суспільні переваги. Ця проблема економічної науки має тісний зв'язок з теорією держави і права, правилами голосування, поведінкою виборців.

Дж.Бьюкенен писав: «Політика – складна система обміну між індивідами, у якій останні намагалися колективно досягнути своїх власних цілей, оскільки не можуть реалізувати їх шляхом звичайного обміну. Тут немає інших інтересів, крім індивідуальних. На ринку люди міняють яблука на апельсини,  а в політиці – погоджуються платити податки в обмін на блага, необхідні всім і кожному – від місцевої пожежної охорони до суду[3]. Він досліджував проблему вибору такого механізму, який би мінімізував негативні наслідки перерозподільних процесів і максимізував позитивні. Держава у Дж.Бьюкенена виступає у вигляді «держави, що передає». Ця функція проявляється у політиці перерозподілу доходів. На його думку, інститути повинні існувати для того, щоб реалізувати особисті цілі індивідів. Отже, основним джерелом перетворень виступає людина, а індивідуальний добробут стає фундаментальною проблемою соціально-економічного розвитку.

А.Сен, аналізуючи механізми державного вирішення соціальних проблем, зауважує, що вони, як правило, не дають бажаних результатів. На його думку, головною проблемою теорії добробуту в умовах ринку стала проблема оптимізації, яку розуміють як максимальну продуктивність затрат праці, що досягається при раціональному використання ресурсів.

Дослідження зміни підходів до проблеми добробуту як цільової спрямованості розвитку суспільства та як критерію його ефективності дає можливість стверджувати, що найбільш загальними цінностями соціальної системи виступають: ефективність за Парето, справедливість як рівність можливостей, розподільчі цінності, рівномірність розподілу доходів, соціальний добробут. Їх реалізація повинна забезпечувати організаційну ефективність суспільства, яка визначається рівнем і якістю життя його членів, їх соціальною безпекою, а також створенням умов для коеволюції людини, суспільства і природи.

Щодо визначення причин суперечностей та неспроможності деяких теорій можна зауважити, що: 1) соціально-економічна діяльність дуже багатогранна та може мати безліч варіантів розвитку, і швидкість її змін часто випереджає темпи її усвідомлення та пояснюється різноманітність підходів різних учених до вивчення тих самих проблем і висвітлення їх з різних поглядів; 2) вплив суб’єктивних факторів на соціальні процеси значний, особливо це помітно в дослідженні підходів у соціальній політиці, при вивченні поведінки господарських суб’єктів , окремих індивідів у процесі реалізації їхніх потреб, інтересів, цілей; 3) не можна забувати, що проблеми зростання добробуту – це відображення фундаментальних проблем економічного вибору, які в принципі на можуть бути вирішені через безмежність потреб та обмежень ресурсів; 4) при всіх спробах певним чином кількісно та якісно описати поняття добробуту ми не маємо  його однозначного визначення, частіше зациклюємося на визначенні соціально прийнятих стандартів і не можемо з певною мірою достовірності встановити, якими будуть параметри цього поняття у найближчому майбутньому.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1.      Австрийская школа в политической экономии: К. Менгер, Е.Бем-Баверк, Ф. Визер.- М.,1992.

2.      Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. Предисловие к третьему изданию.- М.,1994.

3.      Бьюкенен Дж. М. Конституция экономической политики /Сочинения/ Пер. с англ. Серия: Нобелевские лауреаты по экономике – М.,

1997. – т.1.

4.      Длугопольський О. В. Теорія економіки державного сектора: Навчальний посібник.-К.: «ВД «Професіонал», 2007.

5.      Полтерович В. Кризыс экономической теори.Доклад на научном семинаре. Отделение экономики и ЦЭМИ РЕН//Материалы научного семинара ОЭ и ЦЭМИ РАН 21-23 ноября 1998 года.- М.1988.

6.      Принципы экономикс. 2-е изд./Г.Мэнкью.-СПб., 2004.

7.      Сен А. Можливість суспільного вибору //http://nobel/org/ua/images/layreats/6/1998/sen/pdf.

8.      Стиглиц Дж.Е. Економыка державного сектора //Переклад з англ.

А. Олійник  та Р. Скільський.- К., 1998.