Законність та правопорядок

      Розділ  2. Взаємозв’язок демократії та законності в умовах   формування правової держави

        Поняття демократії поширюється  на всі форми держави, у якому народу належить верховенство у встановленні влади та контроль над нею. При цьому допускається, що свою верховну владу народ може проявляти як безпосередньо, так і через представників. Відповідно до цього демократія визначається, насамперед, як форма держави, у якій верховенство належить загальній волі народу. Це є самоврядування народу, без його розрізнення на «чорних й білих», «пролетарів і буржуазію», тобто всієї маси народу в сукупності. Отже, демократичній ідеї однаково суперечить усяке класове панування, усяке штучне піднесення однієї людини над іншим, якими б людьми вони не були. Таким чином, класова демократична теорія, сприйнята більшовиками, була протиріччям собі.

       Багато  вчених називають демократію вільним  правлінням (free government). Це ще раз показує, в якій мірі поняття волі нерозривно сполучається з поданням про демократичну форму держави та, здавалося б, вичерпує його.

     Демократія  ставить своєю метою забезпечити  не тільки волю, але й рівність. У  цьому прагненні до загальної рівності демократична ідея проявляється не менше, ніж у прагненні до загального звільнення.

  Демократія погана своєю всеїдністю (плюралізмом, толерантністю). Це тягне безліч неминучих витрат, наприклад, багаторазове дублювання функцій, проробленню безлічі альтернатив та інше. У результаті система по визначенню не може бути досить ефективної для того, скажімо, щоб "наздогнати й перегнати" або "здійснити радикальну реформу", за пару років втиснувши країну в рамки капіталізму зразка К. Маркса. Для ефективного рішення таких завдань саме й годиться тоталітаризм. Він або подібні "однозначні" системи, що претендують на максимальну ефективність, саме й піддаються, по думці Черчілля, перевірці.

      Сучасна демократія рішуче відрізняється від  класичної, хоча й пов'язана з  нею, як, втім, і з класичною монархією  й аристократією, з демократією  і теократією, з іншими приватними формами правління. Відмінність сучасної демократії від безлічі ранніх змішаних систем полягає в послідовності й раціональності з'єднання випробуваних часом політичних структур і пов'язаних з ними функцій. Те, що ми називаємо демократичними принципами й процедурами по суті є раціональними засобами забезпечення стійкості й стабільності масивних, щільних і багаторівневих політичних систем сучасності. Сучасна демократія в результаті з'являється як раціональне й критичне освоєння складними модернізованими політичними системами спадщини всіх трьох епох, гнучке й прагматичне її використання.

      Той факт, що право існує й  розвивається у відомому протиборстві  з державою, з достатньою повнотою  й наочністю виявляє себе при  демократичному рішенні. Право як явище цивілізації й культури формується й удосконалюється остільки, оскільки воно відповідно до принципів демократії обмежує державну владу, встановлює для діяльності державних органів послідовно дозвільний порядок, упорядковує цю владу через відпрацьовані процесуальні й процедурні форми.

      Правова держава - це така форма організації  й діяльності державної влади, що будується у взаєминах з індивідами і їхніми різними об'єднаннями  на основі норм права.

     У правовій державі закони регулюють  найбільш важливі відносини, що бідують у правовому регулюванні.

      Нормативно-правові  акти залежно від своєї юридичної  чинності, утворять систему законодавства.

      Юридична  чинність - це ступінь підпорядкованості  даного нормативно-правового акту, його місцем в ієрархії правових актів. Конституція має вищу юридичну чинність. Жодна людина, жодна галузь влади не має право ігнорувати конституцію. Там закріплені фундаментальні основи життєдіяльності суспільства.

      Слідом  за Конституцією по юридичній чинності йдуть закони. Закони видаються по основних питаннях життя суспільства. Вони безпосередньо виражають волю держави. Всі інші нормативно-правові акти видаються на основі й на виконання законів. Закони не підлягають утвердженню з боку іншого державного органа, крім вищого представницького. Закони можуть бути змінені або скасовані тільки іншими законами.

      У правовій державі головне місце  по об’єму регулювання займають закони. Кількість підзаконних актів повинна бути якнайменша. Дуже важливе питання про пряму дію законів, щоб закон не обростав інструкціями.

      У правовій державі повинна існувати система контролю за тим, щоб у  законах виявилася загальнонародна, а не індивідуальна або групова  воля. Верховенство закону, що не відповідає загальнолюдським цінностям, може принести до встановлення диктатури система контролю повинна гарантувати дотримання законності, не допускати сваволю.

      У правовій державі ці функції будуть покладені на судову систему. Суди є  провідниками Конституції. Вони повинні  мати право перевірки законності дій законодавчої й виконавчої влади. На практиці важлива не сама Конституція, вона є декларацією, а конституційна система, у яку входить судова система конституційного нагляду.

      Конституційні суди, Верховні суди й суди нижчестоящі  в правовій державі повинні мати величезну силу. Для цього суди повинні бути незалежні. Судді повинні  обиратися довічно, щоб мати можливість вирішувати питання, не опираючись на думку людей, які стоять при владі.

      По  своїй природі, по завданнях і  функціям діяльність держави неоднорідна. Вона ділиться на законодавчу, виконавчу  й судову. Автором концепції поділу влади» у її класичному варіанті з'явився Монтеск'є. При розробці він опирався на досвід своїх попередників: Платона, Аристотеля, Локка.

      У роботі «Про дух законів» Монтеск'є  писали: «Коли законодавчі виконавчі  сили об'єднані в тому самому людині або органі магістратури, то воля неможлива, тому що можуть виникнути побоювання, що той самий монарх або тиран зможе ввести тиранічні закони. Знову ж волі не може бути, якщо судова влада не розділена з законодавчою й виконавчою. Якщо вона об'єднана із законодавчою владою, життя й волі суб'єкта будуть піддані довільному контролю, суддя перетворюється в законодавця. Якщо вона об'єднана з виконавчою владою, то суддя може діяти з усією жорстокістю гнобителя.»

      Цей принцип став фундаментальним Французької  Декларації прав людини, прийнятої  в 1879 році. У ній говориться: «  будь-яке суспільство, в якому  гарантії прав не захищений або поділ влади не визначено, не має конституції взагалі».

      Жодному з органів не належить вся державна влада в її повному обсязі. Забороняється  здійснювати функції, що належать іншому органу. Але поділ влади не абсолютно. Це діючий механізм, що досягає єдності на основі узгодження й спеціальних правових процедур, передбачених у тому числі й на випадок конфлікту й екстремальних ситуацій.

      Принцип поділу влади має величезне соціальне  значення. У своєму ідеалі він повинен  означати, що рішення, що мають велике значення для народу, не можуть бути прийняті доти, поки по цьому питанню не досягнуто згоди з боку всіх галузей влади. У противному випадку, зосереджена в одних руках влада, буде приймати тільки вигідні для себе закони, буде використовувати політичні привілеї у своїх інтересах, на шкоду інтересам народу.

      Законодавча влада - вища влада в державі, тому що закони обов'язкові для всіх. Виконавча  влада має більші права, у тому числі правом законодавчої ініціативи, правом вето, але її діяльність повинна бути підзаконна. Значення незалежності судової влади величезне як в інтересах держави, так і в інтересах окремої особистості. Судді повинні бути незалежні від політичних симпатій і інтриг, і повинні підкоряться тільки закону. Але принцип поділу влади не повинен означати їхнього поділу на рівні протиріччя. Владність, як основна ознака держави повинна бути єдиної й цілісною. Це єдність не дозволяє порушувати питання, яка влада важливіше? Інакше виникає ситуація, характерна для сьогоднішньої України. Боротьба влади приводять до посилення корупції, розвалу економіки, зниженню життєвого рівня народу.

      Відступ від конституції, зневага до закону створюють зручну атмосферу для  різного роду зловживань, сваволі  та злочинів. Росте організована злочинність. Цілі райони виходять з-під контролю законів. Правоохоронні органи не можуть протистояти цим явищам, і самі виявляються ураженими деформаційними процесами. От чому формування демократичної держави зв'язано, насамперед, з верховенством закону й режимом законності, а для цього необхідно, щоб закон, у першу чергу конституція, мав значення безпосередньо діючого права. Але при всій важливості закону й законності для правової держави, воно не може бути зведено, як говорилося вище до конституційно - правового рівня. У форму закону може бути, фактично, убрані державна сваволя й тоді, як результат, правопорушення законодавства.

     Держава, проголошуючи права й волі громадян, наділяє їх і обов'язками, тобто  особистість і державу вступають  у правовідносини, тобто відносини, у яких суб'єкти реалізують свої права й обов'язки. На скільки рівноправні сторони в цих відносинах, по цьому можна судити про правову державу.

     Обов'язки записані в Конституції. Кожний громадянин повинен, у першу чергу, дотримуватися  Конституції, законів, норм права, поважати права й волю  інших громадян.

     Правова держава має певні обов'язки перед  своїми громадянами. Для виконання  своїх обов'язків держава виконує  ряд функцій:

- господарсько-організаційну,  у якій крім інших входить  контроль за мірою праці й  мірою споживання, податкова політика й ін. Держава повинна стежити, щоб не політика, а економіка визначала економічний розвиток суспільства.

- в  обов'язки держави входить правоохоронна  функція.

- Соціальна. Правова держава повинне забезпечити прийнятне життя для всіх своїх громадян. Це податкове регулювання, забезпечення зайнятості населення, підтримка безробітних. В обов'язку держави входить підтримка охорони здоров'я, освіти, пенсійного забезпечення, культури, науки.

- Екологічна. Правова держава зацікавлена в збереженні навколишнього середовища, вона повинна зробити все, щоб виробництво й контроль були зосереджені в одних руках.

- Функція правосуддя. У демократичній державі дуже важливо дотримання демократичних основ правосуддя. Це:

- Здійснення  правосуддя тільки судом

- Утворення  судів на основі виборності.

- Незалежність  судів.

- Право  громадян на судовий захист

- Презумпція  невинності 

- Функція  оборони від зовнішніх ворогів.

   За  невиконання своїх обов'язків  громадяни несуть відповідальність. Особливе місце належить юридичній відповідальності. Юридична відповідальність має на меті показати правопорушникові, точніше справити  виховний вплив на оточуючих. Кожному виду правопорушення відповідає особливий вид юридичної відповідальності: карна, адміністративна, цивільно-правова, дисциплінарна.

   У правовій державі повинні неухильно  дотримуватися принципи юридичної  відповідальності - законність, справедливість, доцільність.

   У правовій державі не тільки громадяни  відповідають за не виконання своїх  обов'язків, але й держава, всі її  органи й посадові особи відповідають за свої дії перед громадянами. Мова йде про взаємну відповідальність держави з одного боку та  усіх хто вступає з нею у правовідносини, з іншої. Суспільство має потребу в контролі державою і його органами. Відомо, що деякі представники влади зловживають своїми службовими повноваженнями, існує хабарництво.

   Функції контролю за діяльністю держави покладена  на суд, тобто в компетенцію судів  входить завдання вирішувати чи переступають межі дозволеного законом державні органи. У компетенцію Конституційних судів входить контроль відповідності видаваних законів конституції. Суди займаються позовами окремих громадян до держави. Предмет позовів випливає з помилок або порушень, допущених державними органами. Відповідно до законодавства, посадові особи, що допустили помилки, або  які зловживають  владу, несуть відповідну відповідальність. Такі основні характеристики правової держави.

      Узагальнюючи, можна сказати, що в основі організації  й діяльності правової держави лежить принцип поділу влади: законодавчої, виконавчої й судової. Кожна влада здійснює свої строго обкреслені функції. І разом вони стримують і врівноважують один одного, забезпечуючи тим самим гарантію проти порушення демократичних норм і зловживання владою. А крім того, самі громадяни через загальну виборчу систему мають можливість контролювати влади і якщо буде потреба коректувати їхні  дії.

      Державна  влада в правовій державі підзаконна. Її під законність доповнюється визнанням  за окремою особистістю невід'ємних і недоторканних прав, що передують самій державі. Недоторканість особи забезпечується законом.