МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Державний вищий навчальний заклад

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА

Кафедра теорії та історії держави і права 

 
 
 
 
 
 
 
 
 

Доповідь на тему:

«Реалізація набувальної давності в Україні» 

з дисципліни: Правознавство 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала: студентка

Малишева  Яна Вадимівна

3-групи, 2-го курсу, 6503 

Перевірив: викладач

Малютін Ігор Анатолійович 
 
 
 
 
 

Київ 2010

    З набранням чинності новим Цивільним  кодексом України стало можливим набувати права власності на чуже майно за правилом набувальної давності (ст.344 ЦК). Це означає, що особа, яка володіє чужим майном протягом тривалого терміну, може набути права власності на нього, посилаючись на давність користування ним. 

    Законодавче регулювання:

    Набувальна давність – одна з підстав набуття права власності. Частина 1 ст. 344 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито й безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років або рухомим майном протягом 5 років, набуває права власності на нього. Суб’єктом набувальної давності може бути як фізична, так і юридична особа.

    Щодо  земельних ділянок, то відповідно до ст.119 Земельного кодексу України  громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на неї, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування.  

    Набувальна  давність не стосується випадків заволодіння  чужим майном обманним або злочинним  шляхом. Мова йде про ситуації, коли власник майна не заявляє про  своє право уже тривалий час, тобто  фактично відмовляється від цього  майна.

    Набувальна давність поширюється на випадки фактичного володіння чужим майном. Наявність у володільця, наприклад, договору оренди, наймання, зберігання тощо виключає застосування інституту набувальної давності. 

    Об’єктом  правової охорони за ст. 344 ЦК є нерухоме або рухоме майно. До нерухомого належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці (житлові будинки, майнові комплекси, насадження).

    Рухомими  речами визнаються такі, які можна  вільно переміщувати в просторі. 

    Відповідно  до п. 3 ч. 1 ст.344 ЦК право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю після державної реєстрації.

    До  набуття права власності на майно  особа, яка володіє ним як своїм  власним, має право на захист свого  володіння проти третіх осіб, які не є власниками майна, а також які не мають права на володіння ним на інших передбачених законом чи іншими нормативно-правовими актами або договором підставах. 

    Скористатися  правом власності на чуже майно на підставі набувальної давності може особа, якщо вона:

    1. Заволоділа майном добросовісно, тобто на законних підставах. 

    Тобто якщо володілець не знав і не міг  знати про те, що він володіє  чужою річчю, інакше кажучи, не знав про обставини, у зв’язку з  якими виникло володіння чужою річчю і які не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна (наприклад, покупець, купуючи річ у продавця, не знав, що той не мав права її продавати, а обставини купівлі-продажу не давали підстав для сумніву у правомірності такого правочину).

    У разі виникнення спору встановлювати  характер володіння (його добросовісність  або недобросовісність) має тільки суд з урахуванням обставин справи.

    2. Продовжує володіти ним відкрито  та безперервно.

    Тобто володіння має бути відкритим, очевидним  для всіх третіх осіб, які мають можливість спостерігати за ним. Але це, на нашу думку, не слід сприймати буквально і не означає, що володілець зобов’язаний спеціально інформувати оточуючих про своє володіння річчю.

    3. Продовжує володіти ним протягом  встановленого строку.

    Володіння має бути безперервним протягом визначених законом строків (для нерухомого майна – 10 років, а для рухомого – 5 років).

    Ч. 3 ст. 344 ЦК містить також положення: якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред’явив вимоги про його повернення, вона набуває права власності за набувальною давністю на нерухоме майно через 15 років, а на рухоме майно – через 5 років після закінчення терміну позовної давності.

    Наявність у сукупності всіх зазначених умов породжує у громадянина право на звернення до уповноваженого органу з клопотанням про передачу відповідної земельної ділянки у власність або надання у користування.

    Право на звернення до уповноваженого органу, у віданні якого знаходиться власність, виникає у громадянина з моменту закінчення 10 або 15-річного строку добросовісного, відкритого і безперервного користування. Початок цього строку має бути пов'язаний з моментом, коли громадянин приступив до використання.

    Право на звернення громадянина до уповноваженого органу щодо передачі йому власності на підставі набувальної давності може бути реалізовано ним у встановленому порядку.

    В кожному конкретному випадку уповноважений орган, повинен враховувати всі фактичні обставини, тобто набувальна давність не є безумовною підставою виникнення земельних прав.

    В результаті набувальної давності виникає  право власності або право  користування 

    Згідно  зі статтями 256 та 257 ЦК України позовна  давність – це строк, у межах якого  особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Тривалість загальної позовної давності – три роки.

 

Додатки: 

Стаття 344 ЦК: Набувальна давність  

     1. Особа,   яка   добросовісно   заволоділа  чужим  майном  і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти  років  або рухомим майном - протягом п'яти років,  набуває право власності на це майно (набувальна давність),  якщо  інше  не встановлено цим Кодексом.

     Набуття права  власності   на  земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.

     Право власності на  нерухоме  майно,  що  підлягає  державній  реєстрації,  виникає  за  набувальною  давністю з моменту державної  реєстрації.

     2. Особа,  яка заявляє про давність  володіння, може приєднати до  часу  свого  володіння  увесь  час,  протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

     3. Якщо особа заволоділа майном  на підставі договору  з   його власником,  який  після   закінчення  строку  договору  не пред'явив вимоги про  його  повернення,  вона  набуває  право  власності  за набувальною  давністю  на  нерухоме майно через п'ятнадцять,  а на

рухоме  майно - через п'ять років з  часу спливу позовної давності.

     Втрата не з своєї волі майна  його  володільцем  не  перериває набувальної  давності у разі повернення майна протягом одного року або  пред'явлення  протягом   цього   строку   позову   про   його витребування.

     4. Право власності за набувальною  давністю на нерухоме майно,  транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.  
 

Стаття 119. ЗК: Набуття права на земельну ділянку за давністю користування (набувальна давність)  

     1. Громадяни,   які   добросовісно,  відкрито  і  безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років,  але  не  мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку,  можуть звернутися до органу державної влади  або  органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або  надання  у  користування.  Розмір  цієї   земельної   ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом.

     2. Передача  земельної ділянки у  власність або у користування  громадян на підставі набувальної  давності здійснюється в  порядку, встановленому цим Кодексом. 
 

Стаття 118 ЗК: Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами  

     1. Громадянин, зацікавлений у приватизації  земельної ділянки, яка  перебуває   у  його  користуванні,  подає  заяву до відповідної районної,  Київської   чи   Севастопольської   міської   державної адміністрації   або   сільської,   селищної,   міської   ради   за

місцезнаходженням земельної ділянки.  

     2. Рішення органів  виконавчої  влади  та  органів  місцевого  самоврядування  щодо  приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів,  що підтверджують розмір земельної ділянки.  

     3. Громадяни    -   працівники   державних   та   комунальних  сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери  з  їх  числа,  зацікавлені  в  одержанні  безоплатно у власність  земельних  ділянок,  які   перебувають   у   постійному

користуванні  цих підприємств,  установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель відповідно до сільської, селищної, міської ради або районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації.  

     4. Відповідний  орган  місцевого   самоврядування  або   орган  виконавчої  влади  в  місячний  термін розглядає клопотання і надає дозвіл  підприємствам,  установам  та  організаціям  на   розробку проекту приватизації земель.  

     5. Передача   земельних  ділянок   у  власність  громадянам  - працівникам   державних   та   комунальних   сільськогосподарських підприємств,  установ  та  організацій,  а  також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у

порядку, встановленому  цим Кодексом.  

     6.  Громадяни, зацікавлені в одержанні  безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної  або  комунальної  власності для   ведення   фермерського   господарства,   ведення  особистого селянського  господарства,  ведення  садівництва,  будівництва   і обслуговування  жилого  будинку,  господарських  будівель і споруд

(присадибної   ділянки),   індивідуального   дачного   будівництва, будівництва   індивідуальних  гаражів  у   межах  норм  безоплатної приватизації,  подають   клопотання   до   відповідної   районної, Київської   чи Севастопольської міської  державної адміністрації або сільської,  селищної,  міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.  У  клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали,  на  яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки,  погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки,  що  перебуває у користуванні  інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

{ Частина шоста  статті 118 із змінами, внесеними  згідно із Законом N  509-VI  (  509-17 ) від 16.09.2008; в редакції  Закону N 1702-VI ( 1702-17 ) від 05.11.2009 }  

     7. Районна,   Київська  чи  Севастопольська   міська  державна адміністрація   або  сільська,  селищна,  міська   рада   розглядає клопотання  у  місячний  строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта  вимогам законів,  прийнятих відповідно  до них нормативно-правових актів, генеральних планів  населених пунктів та  іншої   містобудівної документації,  схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання  та  охорони  земель   адміністративно-територіальних утворень,   проектів   землеустрою  щодо  впорядкування  територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.