Правовий статус друкованих та аудіовізуальних засобів масової інформації

     У Законі "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" визначені загальні положення про будь-яку інформацію. У ст. 34 закону визначено, що громадяни України, юридичні особи і державні органи згідно зі ст. 9 Закону України “Про інформацію” мають право на оперативне одержання через друковані ЗМІ публічно поширюваної інформації про діяльність державних органів і організацій, громадських об’єднань і їх посадових осіб, а також інших відомостей, необхідних для реалізації ними своїх прав, свобод та законних інтересів, здійснення завдань і функцій. У свою чергу друковані ЗМІ мають право на одержання такої інформації від посадових осіб, державних органів, громадських об’єднань, які надають можливість засобам масової інформації одержувати необхідні відомості, знайомитись з необхідними документами.

     Тут взаємно кореспондують права  і обов’язки друкованих ЗМІ та колективних утворень, що має важливе значення для забезпечення поінформованості, вільного обігу інформації та прийняття оптимальних рішень в сфері управління та господарювання.

     Авторські твори і листи також є джерелом інформації, якщо вони містять матеріал, який заслуговує на увагу. Редакція зобов’язана при використанні авторських матеріалів і творів художньої літератури та мистецтва додержуватися авторських прав та прав на інтелектуальну власність. Лист, адресований редакції, може бути використаний у повідомленнях і матеріалах, якщо при цьому не змінюється зміст листа і не порушуються положення закону про друковані ЗМІ. Редакція не зобов’язана відповідати на листи чи пересилати їх до інших інстанцій (ст. 36).

     На  практиці іноді виникає необхідність спростування опублікованої інформації. У періодиці неодноразово повідомлялось про публікації, що не відповідають дійсності. "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" визначаються відповідні правила спростування (ст. 37). Громадяни, юридичні особи і державні органи, а також їхні законні представники мають право вимагати від редакції друкованого ЗМІ опублікування ним спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь і гідність.

     Крім  того, громадянин або організація, стосовно яких у засобі масової інформації опубліковані відомості, що не відповідають дійсності або принижують їх честь і гідність, мають право на публікацію своєї відповіді у тому ж друкованому ЗМІ. Чітко визначений порядок публікації спростування або відповіді. У разі, коли редакція не має доказів того, що поширені відомості є правдивими, вона зобов’язана на вимогу зацікавленої особи опублікувати спростування у запланованому найближчому випуску ЗМІ. Спростування може бути надруковано й у формі відповіді, що за обсягом не повинна перевищувати обсягу спростовуваного матеріалу.

     Забороняється вимагати, щоб спростування було менше половини стандартного аркуша машинописного тексту, скорочення або інші зміни у тексті спростування не допускаються.

     Важливою  гарантією є розгляд судом скарги про відмову в публікації спростування або про порушення порядку його публікації (ст. 37). У законі передбачені певні вимоги, які мають бути дотримані при опублікуванні спростування. Так, його текст має бути набрано тим же шрифтом і вміщено під заголовком "спростування" на тому ж місці шпальти, де було викладено відомості, які спростовуються.

     У разі відмови у публікації спростування або відповіді, або порушення ЗМІ встановленого для такої публікації місячного строку зацікавлена особа має право звернутися до суду протягом одного року з дня публікації. У суді заява розглядається відповідно до правил, які встановлені цивільно-процесуальним законодавством.

     З урахуванням специфіки урегульоване питання спростування недостовірної інформації Законом "Про телебачення і радіомовлення”. З метою недопущення перекручення інформації особа, в якої беруть інтерв’ю чи особа, яка передає інформацію для телерадіоорганізації, має право вимагати у письмовій формі перегляду чи прослуховування готового матеріалу перед його трансляцією, а в разі незгоди - навіть вилучення матеріалу з передачі (ст. 42).

     А згідно з положеннями ст. 43 зазначеного  Закону громадяни чи представники юридичних осіб, яким заподіяно шкоду розповсюдженням інформаціії, телерадіоорганізація зобов’язана надати можливість відповіді і спростування чи власного тлумачення обставин справи. Але спростування інформації в пресі чи на каналах мовлення не звільняє редакцію від матеріальної відповідальності за завдану її поширенням моральну шкоду.

     Право на інформацію охороняється законом. Порушення  законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України (ст. 47 Закону України "Про інформацію"). У ст. 41 закону про друковані ЗМІ дається перелік порушень, за які настає відповідальність для осіб, винних у вчиненні таких порушень.

     До  них відносять: необґрунтовану відмову в наданні відповідної інформації; надання інформації, що не відповідає дійсності; несвоєчасне надання інформації, навмисне приховування інформації; примушення до поширення або перешкоджання поширенню чи безпідставна відмова від поширення певної інформації; поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи, використання і поширювання інформації щодо особистого життя громадянина без його згоди особою, яка є власником відповідної інформації внаслідок виконання своїх службових обов’язків, та ін. Порядок оскарження протиправних дій закріплюється у ст. 48 Закону “Про інформацію”.

     У випадках, коли правопорушення завдають громадянам, підприємствам, установам, організаціям та державним органам матеріальної або моральної шкоди, особи, що винні в цьому, відшкодовують її на підставі рішення суду. Суд визначає розмір відшкодування.

     Практика  свідчить, позови до ЗМІ про захист честі і гідності стали досить поширеними. Питання захисту честі  та гідності громадян і ділової репутації юридичних осіб урегульовано нормами цивільного законодавства. Позов із цієї категорії справ може бути заявлено особою, про яку такі відомості поширені, а також близькими родичами цієї особи, коли відомості прямо чи опосередковано ганьблять їх. Відповідачами у даній категорії справ є орган масової інформації та журналіст – автор матеріалу, на яких може бути покладено відповідальність щодо відшкодування заподіяної моральної шкоди.

     Законом України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні (ст. 42) передбачено випадки, коли журналіст та редакція не несуть відповідальність за публікацію відомостей, що принижують честь і гідність громадян чи ділову репутацію організацій, порушують їх права та охоронювані законом інтереси.

     Це  може бути, якщо поширені відомості: були одержані з інформаційних агентств; містилися у відповіді на інформаційний запит; є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб; державних органів, організацій і громадських об’єднань; є дослівним відтворенням матеріалів опублікованих іншим друкованим ЗМІ з посиланням на нього; розголошують таємну інформацію, що спеціально охороняється законом, проте їх було отримано журналістом законним шляхом.

     Згідно  зі ст. 48 Закону України "Про телебачення  і радіомовлення" телерадіоорганізації та телерадіопрацівники не несуть відповідальність за розповсюдження по телебаченню та радіо даних, що не відповідають дійсності, якщо: ці дані містилися в офіційних повідомленнях, їх одержано від інформаційних агентств або прес-служб державних органів чи органів об’єднань громадян, вони є дослівними цитуванням виступів народних депутатів чи офіційних виступів посадових осіб державних органів, вони містилися в авторських виступах, які передаються в ефір без попереднього запису.

     Законодавство у сфері інформації охоплює досить широке коло відносин, своїм змістом спрямоване на забезпечення функціонування державних і недержавних інституцій на засадах гласності, відкритості, врахування суспільної думки. Воно в цілому відповідає міжнародно-правовим стандартам, які передбачені міжнародно-правовими актами. Водночас динамізм політико-правових процесів в Україні потребує його подальшого удосконалення.

Висновок

ЗМІ забезпечують представникам різних суспільних груп можливість публічно виражати свої думки, знаходити та об'єднувати однодумців, чітко формулювати та представляти в громадській думці свої інтереси. Без преси, телебачення, радіомовлення жоден громадянин не може правильно зорієнтуватися у політичних процесах, визначити свою політичну орієнтацію, приймати відповідальні рішення. Наявність демократично організованих ЗМІ, здатних об'єктивно висвітлювати політичні події, одна із найважливіших гарантій стабільності демократичної держави. Проте історичний досвід свідчить, що ЗМІ можуть служити різним, не тільки демократичним, політичним цілям: як розвивати у людей прагнення до свободи, соціальної справедливості, допомагати їм у компетентній участі в політиці, так і духовно закріпачувати, дезінформувати, залякувати населення, сіяти недовіру і страх. Як бачимо, законодавство України, що регулює інформаційну сферу, достатньо розвинуте. Проте окремі норми раніше прийнятих законів застарівають і не завжди адекватно і повною мірою відповідають реаліям життя, що динамічно змінюється. Інформаційне законодавство потребує свого коригування, адже одним з етапів побудови в Україні розвинутого інформаційного суспільства є вдосконалення інформаційного законодавства як його правового фундаменту, яке відповідало б вимогам політичного, соціально-економічного та культурного розвитку держави, нормам та стандартам міжнародного права, законодавству Європейського Союзу та Ради Європи 
 
 

     ] 
 
 

     Список використаної літератури : 

1.Погорілко  В., Федоренко В. Поняpття, види і структура конституційних норм // Право України. –2008. –№ 11.

2.Погорілко  В., Федоренко В. Джерела конституційного  права України: поняття, види  і система // Право України.  –2009. – № 3.

3.Поваляєва  М. Інститути конституційного  права України: поняття, ознаки  та критерії розмежування // Право  України. – 2007.– № 5.

4.Федоренко  В.Л. Інститут конституційно-правових  відносин в системі конституційного  права України // Наук. Вісн. Чернів. університету.: Правознав.– 2005. Вип. 286.

5.Федоренко  В. Поняття системи конституційного  права України // Право України. – 2009. – № 7.

6.Федоренко  В.Л. Теоретичні основи системи  конституційного права України  // Держава і право, вип.34.–2006.

7.Шаповал  В. Суб’єкти конституційного  права України: постановка проблем  теоретичного визначення // Право  України. –2007. –№ 8.

8.Шаповал  В. Конституція як форма (джерело)  конституційного права України  (питання теорії) // Право України.  – 2009. – № 6.

     Размещено на Allbest.ru