Повернення кримських татар в українське суспільство: реалії сучасного життя

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

МНУ імені В.О. Сухомлинського

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

«Повернення кримських татар в українське     суспільство: реалії сучасного життя»

 

 

 

 

 

 

                                                                                                           Підготувала

                                                                                                 студентка 311 групи

                                                                                             Найдун Катерина

 

 

Миколаїв 2012

ПЛАН:

1. Вступ.
2. Рух кримських татар за повернення на батьківщину.
3. Проблема кримськотатарського народу сьогодні.
4. Висновки.
5. Список використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

     В 1989 р. в Україні проживало 86,8 тис. татар та 46,8 тис. кримських татар. Але і

надалі вони складали частку від усього населення республіки - 0,2%. Татари традиційно проживали у Лівобережжі, зокрема, найбільші їх громади були у Донецькій області - 29,3% від загальної кількості татар в республіці, Луганській - 13,7, Кримській - 12,4. Їх наявність спостерігалася у 10 областях України. Татари кримські розмістилися наступним чином: в Криму – 82% їх кількості, Херсонській області - 12,2, Запорізькій - 3,3. В 1989 р. лише 46,7% татарського етносу визнавало рідну мову - татарську, 51,7 - російську та 1,3 - українську. Інакшою була ситуація серед кримських татар. За десять років (1979 - 1989 рр.) доля визнання кримськотатарської мови як рідної піднялася до 92,6%, в той же час показник визнання як рідної мов російської та української скоротився у 4-6 рази. На це були свої причини, які пов’язані з початком масового повернення кримських татар на свою історичну батьківщину, їх сучасного бурхливого морально-психологічного відродження. В цьому є також серйозна проблема, адже це нове переселення народів через різні обставини набуло хаотичного характеру, слабо керованого, що супроводжувалося кризовими явищами. За станом на 2001 р. 92% кримських татар визнали рідною мовою татарську, 0,1% - українську, 6,1% - російську, 1,8% - іншу мову. Отже, за період між двома останніми переписами, як ми побачили, мовна ситуація в Криму не змінилася і більшість кримських татар вважають рідною мовою мову своєї національності.

     Якщо в основному ареалі – Криму - в 1989 р. кримських татар було 38,3 тис. чол.,

що складало 1,2% населення  півострова (лише за один рік їх переселилося туди 25 тис. чол.), то пройшло декілька років і на середину 1993 р. їх чисельність обраховували в 250 тис. чол. Передбачалося, що до кінця 1990-х рр. вони складатимуть 10-12% населення Республіки Крим. І з упевненістю можна сказати, що цього було досягнуто.

     За останнім всеукраїнським переписом населення 2001 р. в Автономній республіці Крим проживає 243,4 тис. кримських татар, що складає 12% населення півострову. Всього по Україні, кримські татари становлять 248,2 тис. чол., що складає 0,5% від усього населення України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РУХ КРИМСЬКИХ ТАТАР ЗА ПОВЕРНЕННЯ НА БАТЬКІВЩИНУ

 

     Рух кримських татар за повернення на свою історичну батьківщину

набув масового та політизованого характеру лише в останні роки. На чолі його став

політв’язень з більш  як двадцятирічним стажем Мустафа Джемілєв. 1987 р. рух розгорнув активну кампанію з метою добитися відновлення історичної справедливості, її кульмінацією стала демонстрація, проведена на Червоній Площі в Москві. Влада вимушена була відповідним чином відреагувати. В органах масової інформації з’явилось спеціальне повідомлення ТАРС. В ньому інформувалось про останні події, а також про звернення до Президії Верховної Ради СРСР ряду представників інтелігенції з проханням відновити права кримських татар. Далі

переспівувалась стара пісня  про “зрадників-націоналістів”, що співробітничали з

окупантами, які були винні  у винищенні 86 тис. мирних жителів  та 42 тис.

військовополонених, у вигнанні 85 тис. громадян на роботи у Німеччину  тощо. Для

більшої правдоподібності знову  згадувався міфічний Кримський національний уряд

та інше. Для створення  іміджу справедливості і заспокоєння  громадськості був

використаний пасаж про  те, що “у всякому випадку акт  поголовного виселення 185

кримськотатарського населення  не є справедливим, тим більше що тисячі кримських татар активно брали участь в бойових діях проти фашистських загарбників”. В повідомленні інформувалось про створення спеціальної комісії для розгляду цього питання.

     Через декілька місяців були опубліковані підсумки її роботи, де йшлося про те, що комісія заслухала інформацію керівників Росії, України, Узбекистану про умови життя і праці кримських татар. Було запропоновано “покращити соціально-побутові умови татар, а також надати допомогу в розвитку національної мови та культури” в місцях їх проживання. Одночасно вказувалося на необхідність вжиття “рішучих заходів по припиненню діяльності проекстремістськи настроєних осіб з числа кримських татар”. Розгортання процесів демократизації змусило владу переглянути своє ставлення до кримських татар. 15 листопаді 1989 р. Верховна Рада СРСР прийняла Постанову “Про підсумки роботи Комісії Верховної Ради СРСР по проблемах кримськотатарського народу”. Тоді ж була прийнята Декларація “Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, які зазнали насильного переселення, і забезпечення їх прав”.

     Якщо з початку руху за відновлення історичної правди кримські татари апелювали в основному до Верховної Ради СРСР, то з розвалом Союзу Україна фактично залишилась наодинці перед вирішенням цієї проблеми, яка набула міжнародного характеру.

 

 

 

 

 

 

 

 

ПРОБЛЕМА КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО  НАРОДУ СЬОГОДНІ

 

     Сьогодні проблема татарського, в першу чергу кримськотатарського народу в

Україні стоїть гостро. Спроба замовчувати або уникати її вирішення  може призвести до трагічних наслідків. Адже з долею Криму багато в чому пов’язане майбутнє України як незалежної держави, мільйонів її громадян. Тим більше, що за своїми масштабами, силами, які в неї втягнуті, вона може призвести до соціального та національного вибуху. Підливають масла у вогонь і невиважені, демагогічні заяви певних політичних структур Росії, які, порушуючи всі міжнародні правові норми, неодноразово піднімали питання про зміну статусу півострова чи принаймні міста Севастополя, не враховуючи при цьому навіть у найменшій мірі інтереси автохтонного кримськотатарського народу.

      Не дає спокою ця проблема і шовіністичним силам, котрі не проти відновити

“єдину і неподільну”  в старих кордонах, а всім іновірцям  “показати”, хто вони є насправді. Навіть високоповажний автор “Архіпелагу ГУЛАГу” дозволив собі висловитися, що “татарське іго над Росією назавжди послаблює нашу можливу вину перед уламками Орди”. Написано це було в 1974 р. У великій мірі інспірований зовнішніми силами пройшов в Криму 20 січня 1991 р. референдум по “відтворенню” державної автономії Криму. Цей політичний акт, за яким було утворено Республіку Крим, мав інші наміри. Зокрема, не відбулося відновлення саме тієї автономії, яка існувала до відомого указу від 30 липня 1945 р., не було повернуто кримськотатарської державної символіки КАРСР, не поновлена кримськотатарська мова як державна, тощо.

     Відомо, що по переселенню кримських татар з місць депортації підписана вже не

одна міжнародна угода. Проте  основний тягар і надалі щодо вирішення  цієї проблеми несе Україна. Складна і трагічна доля розкидала кримських татар по багатьох країнах СНД - Росії, Узбекистані, Казахстані, Таджикистані, Киргизії. Понад 70% з них до цього проживало у містах, що вимагає додаткових витрат на їх соціальну адаптацію в Криму. Цікаво, що кримськотатарська нація наймолодша на півострові. Середній вік її представників - 28,5 років, тоді як українців - 37,4 роки, росіян - 33,9 років, євреїв - 50,6 років.

      Гострою проблемою залишається дефіцит фінансових та матеріально-технічних

ресурсів, необхідних для  того, щоб підготувати належні  умови для прийняття зазначеної групи населення, її соціальної реабілітації в складній політичній та міжетнічній ситуації, що склалася в Криму. Проте деякі успіхи в житті кримськотатарської спільноти вже проглядаються. Засновано місцеву спілку письменників, починають виходити газети кримськотатарською мовою, швидкими темпами відроджується національна культура. З 186 великим успіхом у Києві 4 - 9 червня 1993 р. пройшли Дні культури кримськотатарського народу.

     В травні 1994 р. у Києві заходами ряду академічних інститутів, державних установ України і Республіки Крим відбулася міжнародна наукова конференція “Кримські татари: історія і сучасність”, присвячена сумній даті - 50-річчю депортації кримськотатарського народу. Вона стала своєрідним об’єднавчим центром фахівців-науковців, державних  діячів, політиків, які намітили нові шляхи, спрямовані на пожвавлення вирішення проблеми по відновленню історичної правди, прав кримськотатарського народу.

      У наш час дійсно міжетнічна ситуація в Республіці Крим як складової частини

України залишається складною. Ще не вповні розроблена правова база, яка б захищала інтереси кримських татар, існують непорозуміння з цієї проблеми між ВР України та ВР Республіки Крим, ще й досі юридично не визнається Меджліс, як представницький орган кримських татар. І зволікання у цій справі не може бути виправданим.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

      В 1989 р. в Україні проживало 86,8 тис. татар та 46,8 тис. кримських татар. Але і

 надалі вони складали  частку від усього населення  республіки – 0,2%. Татари традиційно проживали у Лівобережжі, зокрема, найбільші їх громади були у Донецькій області - 29,3% від загальної кількості татар в республіці, Луганській – 13,7, Кримській – 12,4. Їх наявність спостерігалася у 10 областях України. Татари кримські розмістилися наступним чином: в Криму – 82% їх кількості, Херсонській області – 12,2, Запорізькій - 3,3. В 1989 р. лише 46,7% татарського етносу визнавало рідну мову – татарську, 51,7 - російську та 1,3 – українську. Інакшою була ситуація серед кримських татар. За десять років (1979 – 1989 рр.) доля визнання кримськотатарської мови як рідної піднялася до 92,6%, в той же час показник визнання як рідної мов російської та української скоротився у 4-6 рази. На це були свої причини, які пов’язані з початком масового повернення кримських татар на свою історичну батьківщину, їх сучасного бурхливого морально-психологічного відродження.

     В цьому є також серйозна проблема, адже це нове переселення народів через різні обставини набуло хаотичного характеру, слабо керованого, що супроводжувалося кризовими явищами. За станом на 2001 р. 92% кримських татар визнали рідною мовою татарську, 0,1% – українську, 6,1% – російську, 1,8% – іншу мову. Отже, за період між двома останніми переписами, як ми побачили, мовна ситуація в Криму не змінилася і більшість кримських татар вважають рідною мовою мову своєї національності.

    Якщо в основному ареалі – Криму – в 1989 р. кримських татар було 38,3 тис. чол., що складало 1,2% населення півострова (лише за один рік їх переселилося туди 25 тис. чол.), то пройшло декілька років і на середину 1993 р. їх чисельність обраховували в 250 тис. чол. Передбачалося, що до кінця 1990-х рр. вони складатимуть 10-12% населення Республіки Крим. І з упевненістю можна сказати, що цього було досягнуто. За останнім всеукраїнським переписом населення 2001 р. в Автономній республіці Крим проживає 243,4 тис. кримських татар, що складає 12% населення півострову. Всього по Україні, кримські татари становлять 248,2 тис. чол., що складає 0,5% від усього населення України. Нагадаємо, що рух кримських татар за повернення на свою історичну батьківщину набув масового та політизованого характеру лише в останні роки. На чолі його став політв’язень з більш як двадцятирічним стажем Мустафа Джемілєв. 1987 р. рух розгорнув активну кампанію з метою добитися відновлення історичної справедливості, її кульмінацією стала демонстрація, проведена на Червоній Площі в Москві. Влада вимушена була відповідним чином відреагувати. В органах масової інформації з’явилось спеціальне повідомлення ТАРС. В ньому інформувалось про останні події, а також про звернення до Президії Верховної Ради СРСР ряду представників інтелігенції з проханням відновити права кримських татар. Далі переспівувалась стара пісня про “зрадників-націоналістів”, що співробітничали з окупантами, які були винні у винищенні 86 тис. мирних жителів та 42 тис. військовополонених, у вигнанні 85 тис. громадян на роботи у Німеччину тощо. Для більшої правдоподібності знову згадувався міфічний Кримський національний уряд та інше. Для створення іміджу справедливості і заспокоєння громадськості був використаний пасаж про те, що “у всякому випадку акт поголовного виселення кримськотатарського населення не є справедливим, тим більше що тисячі кримських татар активно брали участь в бойових діях проти фашистських загарбників”. В повідомленні інформувалось про створення спеціальної комісії для розгляду цього питання. Через декілька місяців були опубліковані підсумки її роботи, де йшлося про те, що комісія заслухала інформацію керівників Росії, України, Узбекистану про умови життя і праці кримських татар. Було запропоновано “покращити соціально-побутові умови татар, а також надати допомогу в розвитку національної мови та культури” в місцях їх проживання. Одночасно вказувалося на необхідність вжиття “рішучих заходів по припиненню діяльності проекстремістськи настроєних осіб з числа кримських татар”.

       Розгортання процесів демократизації змусило владу переглянути своє ставлення до кримських татар. 15 листопаді 1989 р. Верховна Рада СРСР прийняла Постанову “Про підсумки роботи Комісії Верховної Ради СРСР по проблемах кримськотатарського народу”. Тоді ж була прийнята Декларація “Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, які зазнали насильного переселення, і забезпечення їх прав”. Якщо з початку руху за відновлення історичної правди кримські татари апелювали в основному до Верховної Ради СРСР, то з розвалом Союзу Україна фактично залишилась наодинці перед вирішенням цієї проблеми, яка набула міжнародного характеру.

     Складна і трагічна доля розкидала кримських татар по багатьох країнах СНД -

Росії, Узбекистані, Казахстані, Таджикистані, Киргизії. Понад 70% з них  до цього

проживало у містах, що вимагає  додаткових витрат на їх соціальну  адаптацію в Криму. Цікаво, що кримськотатарська нація наймолодша на півострові. Середній вік її представників – 28,5 років, тоді як українців – 37,4 роки, росіян – 33,9 років, євреїв – 50,6 років.

      Гострою проблемою залишається дефіцит фінансових та матеріально-технічних ресурсів, необхідних для того, щоб підготувати належні умови для прийняття зазначеної групи населення, її соціальної реабілітації в складній політичній та міжетнічній ситуації, що склалася в Криму. Проте деякі успіхи в житті кримськотатарської спільноти вже проглядаються. Засновано місцеву спілку письменників, починають виходити газети кримськотатарською мовою, швидкими темпами відроджується національна культура. З

великим успіхом у Києві 4 – 9 червня 1993 р. пройшли Дні культури кримськотатарського народу.

      В травні 1994 р. у Києві заходами ряду академічних інститутів, державних установ України і Республіки Крим відбулася міжнародна наукова конференція “Кримські татари: історія і сучасність”, присвячена сумній даті – 50-річчю депортації кримськотатарського народу. Вона стала своєрідним об’єднавчим центром фахівців-науковців, державних діячів, політиків, які намітили нові шляхи, спрямовані на пожвавлення вирішення проблеми по відновленню історичної правди, прав кримськотатарського народу.

      У наш час дійсно міжетнічна ситуація в Республіці Крим як складової частини України залишається складною. Ще не вповні розроблена правова база, яка б захищала інтереси кримських татар, існують непорозуміння з цієї проблеми між ВР України та ВР Республіки Крим, ще й досі юридично не визнається Меджліс, як представницький орган кримських татар. І зволікання у цій справі не може бути виправданим.