Демократическое государство

Однією з найважливіших  ознак демократичної держави  є наявність у ній місцевого  самоврядування — законодавчо закріпленого права територіальних громад самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів.  
 
Останніми роками набула загальнодержавної ваги проблема нестачі фінансових ресурсів в органів місцевого самоврядування та нестабільність їхніх доходних джерел. За таких умов серйозним чинником стабілізації економічної ситуації в країні має стати ефективне формування місцевих фінансів, здатне перетворити територіальні громади із дотаційних на суб'єкти, які самостійно, за рахунок власних доходів спроможні розв'язувати будь-які соціально-економічні проблеми. У розвинених країнах світу територіальні громади, котрі спираються на власні фінанси, є стабілізатором соціально-політичного ладу та фінансово-економічної ситуації у державі.  
 
Законом України від 18.02.1997 р. № 77/97-ВР «Про систему оподаткування» встановлено, що в нашій країні справляються загальнодержавні податки й збори (обов'язкові платежі) та місцеві податки і збори.  
 
Декретом Кабінету Міністрів України від 20.05.1993 р. № 56-93 «Про місцеві податки і збори» визначені платники місцевих податків і зборів, об'єкти їх оподаткування, граничні розміри, джерела сплати. Особливість місцевих податків і зборів полягає в тім, що вони запроваджуються рішенням органу місцевого самоврядування. Цей самий орган на кожний платіж розробляє і затверджує положення, яким визначається порядок сплати та перерахування до місцевого бюджету місцевих податків і зборів відповідно до переліку та в межах установлених граничних ставок.  
 
Однак нинішню структуру наповнення місцевих бюджетів не можна вважати досконалою, бо частка надходжень від власних джерел, насамперед від місцевих податків та зборів, порівняно невелика — у межах 3%. Найбільша питома вага в доходах місцевих бюджетів сьогодні належить надходженням від загальнодержавних податків, зборів, обов'язкових платежів та інших надходжень, які практично не пов'язані з власною діяльністю органів місцевого самоврядування і які, зокрема у 2003 році, становили: від податку на прибуток підприємств — у межах 9%, від прибуткового податку з громадян — близько 40%.  
 
Такий стан певною мірою суперечить одному з головних принципів місцевого самоврядування, зафіксованому в Європейській хартії про місцеве самоврядування, Конституції і законах України, — принципу правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності місцевого самоврядування.  
 
Видається логічнішим, коли основою фінансової бази місцевого самоврядування будуть доходи з власних джерел, що цілком відповідатиме згаданому принципу. Лише за цієї умови місцеве самоврядування реально відповідатиме своїй суті, і будь-який вплив на нього, втручання у його справи стане можливим тільки у випадках і межах, обумовлених законом.  
 
Для нашої країни, де місцеве самоврядування перебуває на етапі становлення, пошуку найприйнятніших (зважаючи на історичний досвід, національні традиції) форм, співвідношення джерел формування місцевих бюджетів викликане об'єктивною потребою ефективного впливу держави на розвиток місцевого самоврядування як одного з елементів демократичних перетворень. Водночас не слід забувати: весь світовий досвід здійснення місцевого самоврядування переконує в тому, що цей етап є перехідним, і роль власних джерел наповнення місцевих бюджетів повинна необхідно зростати.  
 
Зумовлено це передовсім тим, що передбачені чинним законодавством України місцеві податки і збори не відіграють фіскальної ролі, а ті загальнодержавні податки, які традиційно зараховуються до дохідної частини місцевих бюджетів, не віднесені до місцевих.  
 
Результати проведеного аналізу стану надходження місцевих податків і зборів свідчить, що найбільшу суму надходжень до місцевих бюджетів упродовж 2000—2003 рр. було забезпечено за рахунок комунального податку — у межах 54%. Цей податок розглядається як компенсація за послуги, що надаються громадою для відтворення робочої сили. Витрати на адміністрування та справляння комунального податку порівняно невисокі, але протягом останніх трьох років спостерігається чітка тенденція до зменшення обсягів його надходження із 191,5 млн. грн. у 2001 році.  
 
На противагу комунальному податку зростає роль ринкового збору, завдяки якому забезпечується від 25,1 до 47% надходжень до місцевих бюджетів. Отже, ринковий збір цілком виправдовує свою доцільність, тим більше, що він відповідає світовим вимогам стосовно системи місцевих податків та зборів, а саме: тягар цього збору безпосередньо лягає на місцевих жителів окремих територіальних громад, адже саме вони переважно купують та продають товари на місцевих ринках.  
 
Таким чином, найперспективнішими видами, з погляду можливостей впровадження і за обсягами надходжень, є комунальний податок, а також збори: ринковий, готельний, за паркування автотранспорту, за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі.  
 
Зважаючи на незначні обсяги надходжень від інших місцевих податків і зборів, стягування більшості з них, особливо в сільській місцевості, економічно невиправдано.  
 
Сучасна система справляння місцевих податків і зборів в Україні насамперед не відповідає загальновизнаним світовою практикою критеріям самодостатності та економічної доцільності. Місцеві податки і збори, їх ставки не враховують реальних можливостей платників, а отже, не виконують стимулюючої функції. Такі вади негативно позначаються на дотриманні принципів єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності бюджетного устрою України в цілому.  
 
Вищезазначене переконує в тому, що назріла реорганізація системи місцевого оподаткування. Цей процес має бути спрямований насамперед на забезпечення фінансової бази місцевого самоврядування, що є однією з найважливіших умов ефективної діяльності територіальних громад та утворених ними органів місцевого самоврядування. Наповнення сільських, селищних, міських бюджетів повинно відбуватися передусім завдяки зростанню ролі місцевих податків і зборів.  
 
Аналізуючи надходження до місцевих бюджетів, хотілося б закцентувати увагу на майбутньому розвитку місцевого самоврядування в Україні.  
 
Дещо насторожують пропозиції окремих політиків, політичних партій та об'єднань, міністерств і відомств, спрямовані на надання широких повноважень органам місцевого самоврядування. Як напрям — це перспективно і правильно. Однак удосконалення системи управління органів місцевого самоврядування в такому разі повинно здійснюватися з урахуванням сучасних політичних, економічних, соціальних факторів, які впливають на розвиток місцевого самоврядування.  
 
Політичні фактори потрібно брати до уваги для того, щоб уникнути створення федеральних земель, що, по суті, означатиме розірвання України на регіони: Схід — Захід та Південь — Північ, а відтак і відповідне протистояння між ними.  
 
Економічні — це врахування реальної економічної спадщини окремих регіонів, у т. ч. розвиток їх продуктивних сил та промислового потенціалу, починаючи з часів Радянського Союзу.  
 
Соціальні — це можливість працевлаштування жителів регіонів, гарантії ефективного медичного та пенсійного забезпечення населення.  
 
З огляду на вищевикладене для України найбільш привабливою є така модель розвитку місцевого самоврядування: в регіонах країни, включаючи села, є обов'язковим представництво органів державної влади (місцеві адміністрації). Для забезпечення виконання своїх повноважень місцеві державні адміністрації формують свої бюджети (сільські, районні, обласні), за рахунок яких утримуються освіта, охорона здоров'я, культура і самі адміністрації.  
 
Доходна частина цих бюджетів повинна складатися або із загальнодержавних доходів, або із відрахувань до місцевих бюджетів від загальнодержавних доходів. Утримання освіти, культури, охорони здоров'я не випадково закріплюється за бюджетами МДА, адже вплив держави на їх функціонування досить великий. Наприклад, прийняття рішення про збільшення заробітної плати працівникам педагогічної, медичної та культурної галузей має загальнодержавний характер, але суттєво впливає на місцеві бюджети.  
 
Окрім цього, у регіонах повинні бути створені територіальні громади. Міські та селищні територіальні громади можуть делегувати окремі повноваження районним та обласним об'єднанням, створюючи обласні та районні громади. Вони мають діяти на засадах виборності та самостійно формувати свої бюджети. За їх рахунок утримуються комунальне господарство, дороги, житловий фонд та ін. Доходи бюджетів територіальних громад формуються із місцевих податків та зборів, які самостійно затверджуються територіальною громадою з урахуванням власних потреб і відповідно до чинного законодавства.  
 
Водночас, досить суттєвих змін потребує діюча законодавча база, і насамперед у частині, що стосується розбудови інфраструктури ринку. Йдеться про створення муніципальних банків, муніципальних страхових організацій, інвестиційних фондів на основі інших вимог щодо формування статутних фондів.  
 
Такий підхід дозволить зберегти територіальну цілісність України і зможе забезпечити реальне місцеве самоврядування, яке діятиме в інтересах українського народу.