Реабилитация в специальных медицинских группах

   ВСТУП 

   Одна  з найбільш важливих задач нашого суспільства – це охорона здоров’я людей, яка дозволить забезпечити  значне покращення стану здоров’я населення, зменшить захворюванність, ліквідує ряд поширених інфекційних  захворювань, значно збільшить тривалість життя людей.

   Між тим значного покращення стану здоровя  і фізичного розвитку дітей і  підлітков за останні роки не відбуваеться. Більш того, у молоді зростає захворюваність серед поширених хвороб і особливо важливо, що такі зміни реактивності та опірності організму предраспологають дітей до розвитку хвороб. Стан здоров’я людини, його опірність до захворювань пов’язані з резервними можливостями організму, рівнем його захистних сил, які визначають стойкість по відношенню до несприятливого зовнішнього впливу.

   Захворюваність серед  молоді виражається фізичною детренованістю, яка розвивається внаслідок обмеженої  рухової активності. Організм, що зростає  особливо потребує м’язової діяльності, тому недостатня рухова активність приводить  до цілого ряду захворювань.

   В особливо несприятливому стані виявляються  діти та підлітки, які перенесли  захворювання, яке з’явилось в наслідок недостатньої фізичної активності. Між тим весь рівень сучасних знань в області фізіології, гігієни, та клінічної медицини свідчать, що таким дітям та підліткам особливо необхідна рухова активність для збереження та покращення здоровя порушеного перенесеним захворюванням. Такі учні відносяться по медичним показанням до спеціальних груп, які не повинні займатися фізичним вихованням по програмам, які розроблені для їх здорових й фізично підготовлених однолітків. Головне, чим відрізняються заняття фізичними вправами здорових дітей від занять в спеціальних групах – пристосування зовсім інших різних методик занять.

   Глибокі відмінності в етіології і  патології перенесених захворювань, різні локалізації, характер та вираженість  порушень вимагає різного підходу  до проведення занять. Це означае, що при  комплектуванні груп необхідні не одна, а багато спеціальних груп з різними  методиками занять при кожному перенесеному захворювані. Дякуючи дослідженням педагогів, фізіологів, гігіеністів, клініцистів, спеціалістів з лікувальної фізичної культури розроблені найбільш суттєві  положення теорії та методики в цій  області знань. Необхідно використовувати  саме зараз на практиці накопичений  досвід, щоб зробити більш єфективною діяльність педагогів, які віддають свої сили та знання справі укріплення здоров’я молоді, яка займається в  спеціальній групі. Курс «Методика занять зі спеціальними медичними групами» є необхідною складовою частиною вивчення загальних питань фізичного виховання учнів спеціальних медичних груп, організації фізичного виховання ослаблених дітей і дітей з вадами здоров’я. Він дає можливість вивчити методики викладання фізичної культури в спеціальних медичних групах, які відрізняється від звичайної і ґрунтуються на індивідуальному підході. Чітке розуміння механізму дії фізичної культури і значні успіхи у визначенні причин виникнення та розвитку хвороб, роблять використання фізичної культури в оздоровчому напрямі більш ефективним. Знання оздоровчої дії фізичної культури відкривають нові можливості використання фізичних вправ для зміцнення здоров’я.

1.   ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА ТА РЕЗЕРВНІ  
   МОЖЛИВОСТІ ОРГАНІЗМУ ДІТЕЙ

    Найважливішою умовою, яка різко збільшує ефективність оздоровчого використання засобів  фізичної культури в дитячому і підлітковому віці, стали досягнення вікової фізіології.

1. Резерви здорового організму

    Першим  з цих досягнень стало з'ясування виключно високих резервних можливостей  дитини які при цілеспрямованих  діях здатні значно збільшити функціональні  здібності зростаючого організму  і стати основою його здорового  життя. Давно пішли в минуле погляди на дитину, як на неповноцінного дорослого. Порочність такого уявлення про дитину очевидна. Вона суперечить методологічному діалектико-матеріалістичному розумінню організму, що розвивається, і спростовується багатьма фактами. Сьогодні вже ясно, що на усіх етапах свого життя, починаючи з народження дитина не лише готується до майбутнього життя, але і повноцінно живе, взаємодіючи із зовнішнім середовищем. Більш того, можливості активної взаємодії, властиві дитячому організму, набагато переверщують те, на що, здавалося б, здатна дитина. Ця особливість простежується вже в перші тижні життя дитини, коли вона повністю залежить від турботи оточення. Проте навіть в цьому періоді організм дитини виявляє вражаюче високі рухові можливості. "Ми не чекали, що немовлята здатні на багато що, - пише один з видатних фахівців з дитячої психології Т. Бауэр, - немовлята здатні на те, що раніше вважалося ним недоступним". Проте найяскравіше резервні можливості зростаючого організму проявляються в підлітковому і юнацькому віці. Численні дослідження, виконані в останні десятиліття, свідчать про високі функціональні можливості дітей, практично не поступливих аналогічним показникам дорослих людей. Діти і підлітки, хлопці і дівчата мають вражаючи високий руховий потенціал, вони здатні засвоювати складні і вимагаючі великої функціональної напруги види рухів. Особливо показові параметри, узяті із спортивної практики, бо спорт, мобілізуючий усі функціональні можливості організму, може розглядатися як інструмент пізнання резервів, які має в розпорядженні людина.

    З усіх видів спорту, використованих з цією метою, особливе значення для дослідження резервних можливостей організму мають ті види, рухова діяльність в яких не полегшується способом життя людини, а розвивається тільки в процесі спортивного тренування. До таких видів спорту відноситься спортивне плавання, усі результати в якому не предуготовані ні еволюційно, ні вправами, що здійснюються в звичайній життєдіяльності, а з'явившись представляють собою адаптацію організму до нових умов пересування у водному середовищі. Самі рухи плавця не властиві руховим навичкам людини ні в дитинстві, ні в дорослому стані, тому досягнення в швидкісному плаванні на будь-якому етапі вікового розвитку повною мірою можна розглядати, як результат мобілізації резервних можливостей, властивих саме цьому етапу онтогенеза. У ряді видів спорту саме в підлітковому віці складаються найкращі умови для виконання рухових дій, які потім, у зрілом віці вже не змінюються. Такові спортивна гімнастика і акробатика, в яких діти можуть досягати вражаючих рухових результатів.

    Які ж причини, що дозволяють недозрілому  організму підлітка виявляти високий  рівень рухових здібностей? Можна назвати, принаймні, дві такі причини. По-перше, це нерозкриті ще повною мірою і освоені за допомогою спорту "пласти" функціональних можливостей організму. По суті ще не з'ясовано, які можливості зростаючого організму, про багатьох з них можна лише здогадуватися. Склалися і набули поширення не лише серед населення, але і в середовищі медиків і педагогів представлення не стільки про реальні можливості дітей властиві їх біологічній природі, скільки про ті залишкові можливості, які зберігаються у дітей після того, як дорослі своїм втручанням (а іноді і прямою протидією) утрудняють їх розвиток. Важливо мати на увазі, що те, що не вдаеться реалізувати в дитячому віці, втрачається і відновити його надалі вдається лише частково і з величезною працею.

    По-друге, виявленню великих резервних  можливостей організму у дітей і підлітків істотно допомагає акселерація. Прискорений розвиток організму, структур і функцій його органів проявляється в тому, що підліток в 14 років може виконати те, що раніше було під силу тільки хлопцю 16-17 років. Вікові рубежі під впливом акселерації в певному значенні слова "зміщуються", і одне лише це забезпечує у ряді показників виграш молодому організму який набагато раніше досягає необхідного рівня фізичних можливостей. Важливо, що акселерація не просто "зміщує" фізичні можливості, властиві хлопцям і дівчатам, на дитячий вік, але, головне, зберігає при цьому присущі дітям особливості організму. Найважливіша з них - пластичність функцій і структур, що дозволяє значно більше, чим в старших літах, змінюватися під впливом зовнішніх дій. Ця особливість в умовах занять фізичними вправами проявляеться в дивній сприйнятливості організмом дуже високої здатності тренуватися. Якщо в зрілому, а тим більше в середньому і літньому віці, для того, щоб викликати тренувальний ефект, тобто змусити організм помітно підвищити свою працездатність під впливом фізичних навантажень, потрібний тривалий час, вимірюваний багатьма днями і тижнями занять, то в дитячому віці організм буквально "схоплює" вплив вправ і швидко відповідає реакцією підвищення працездатності. Різко виражена сприйнятливість дитячого організму до тренувальних впливів виражається і в тому, що у дітей набагато коротше початковий період тренування, що проявляється в несприятливих суб'єктивних реакціях. (таблиця 1) 

   Таблиця 1

   Особливості розвитку тренувального ефекту в  процесі освоєння нової рухової  навички в різні вікові періоди.

     Як видно з результатів (таблиця 1), діти не лише набагато швидше "освоюють" вплив тренувальних навантажень, але і значно ефективніше використовують цей вплив для стимуляції м'язової працездатності. В окремих випадках в процесі тренування у дітей 11-14 років відмічено підвищення працездатності, складове 100% і більш від початкової величини. При цьому підвищення м'язової працездатності, як правило, спостерігалося вже після двух-трех тренувань. Здатність дітей прогресувати набагато швидше в розвитку рухових якостей і функціональних можливостей внутрішніх органів, що забезпечують у своїй сукупності підвищення м'язової працездатності, яскраво простежується, у віковій динаміці спортивних результатів.

2. Резервні  можливості організму  перенісшого захворювання

    Поширена  думка, що всяке перенесене захворювання, ушкоджуючи який-небудь орган, або систему, знижує загальний функціональний стан організму, пригнічує його реактивність. Проте це не так. Необхідно мати на увазі декілька важливих обставин. Жодне захворювання не ушкоджує увесь організм цілком. Відомі хвороби органів кровообігу: захворювання серця або судин точніше захворювання окремих ланок регуляції цих систем; хвороби органів дихання, ушкоджували окремі ділянки воздухоносних шляхів: трахею, бронхи, бронхіоли, тканини альвеол легенів. Хвороба завжди вибірково вражає певну функцію. При хворобі порушується загальна працездатність, проте не тому, що вражаються усі органи, а лише тому, що в єдиному організмі усі його тканини і клітини найтіснішим чином взаємопов'язані. Тому неблагополуччя в будь-якій ділянці організму призводить до зниження працездатності і погіршення загального стану: ряд органів змінює свою діяльність під впливом сигналів від пошкодженого органу, а також внаслідок постільного режиму, в умовах якого знаходиться хвора людина. Після одужання, коли патологічний процес в певному органі затухає, тим більше немає сенсу бачити в організмі загальні порушення. Важливо розрізняти в цій ситуації зміни, що сталися в пошкодженному хворобливим процесом органі, і ті зміни, які розвинулися в інших органах і системах організму, не зачеплених патологічним процесом.

    Функція органу, який переніс патологічний процесс і на яку була направлено дія хвороботворного чинника, - залишається після захворювання більш менш порушеною. При правильному лікуванні і, головне, якщо хворобу вдалося розпізнати на початку, результат захворювання виявляється сприятливим, і міра неповноцінності пошкодженого органу, того "збитку", з яким цей орган виходить з патологічного процесу, як правило, незначна. Проте, при реалізації будь-яких практичних заходів, спрямованих на відновлення стану здоров'я і працездатності, і особливо при виборі форм і методів занять фізичними вправами необхідно зважати на зниження функціонування патологічно зміненого органу.

    Інакше  йде справа з іншими органами і  системами, які безпосередньо не ушкоджуються хворобливим чинником, а зазнають певні зміни в процесі хвороби і лікування. Функціональний стан цих органів, як правило, також погіршується, проте внаслідок інших причин. Основна з них - ослаблення функції в результаті детренованості. Знижена рухова активність в умовах постільного режиму послабляє діяльність найважливіших систем організму що забезпечують м'язову роботу. Саме це і стає причиною пониження рівня функціональних можливостей сердцево-судинної і дихальної систем. Нерідко в цих системах (при тривалих захворюваннях) розвиваються атрофічні процеси. Проте які б значні не були зміни в усіх системах, не зачеплених безпосередньо патологічним процесом, необхідно мати на увазі, що в основі цих змін лежить надлишковий спокій, низький рівень функціональної напруги. Це означає що як тільки функціональні навантаження повернуться до звичного рівня, життєдіяльність цих систем відновиться. Важливо лише, щоб цей перехід був здійснений поступово, інакше різке підвищення "запитів" до ослаблених органів може викликати їх перенапруження. Слід пам'ятати, що навантаження виявляється оптимальним або надмірним в залежності не від того, наскільки вона велике само по собі, а передусім від того, наскільки знижені можливості організму. Так, марафонський біг (на 42 км 195 м) може бути оптимальним навантаженням для підготовленого спортсмена, а п'ять присідань - надмірною напругою для ослабленого тривалою пневмонією підлітка. Таким чином, в організмі після захворювання поруч з пошкодженими до певної міри органами, є органи і системи, позбавлені необхідних їм для повноцінної життєдіяльності функціональних навантажень (органи в стані своєрідного "функціонального голодування"). До останніх, при переважній більшості захворювань, відносяться опорно-руховий апарат (м'язи, суглоби і т. п.) і не пошкоджені патологічним процесом органи і системи. Оскільки захворювання лікуються зазвичай в умовах постільного режиму, то при будь-якій хворобі велика частина органів і сістем організму випробовує більш менш виражене рухове голодування - гіпокінезію.