Завдяки яким ідеям Еміля Дюркгейма

Особливе значення в забезпеченні органічної солідарності, за Е. Дюркгеймом, мають моральні правила  які визнаються всіма членами  суспільства. Дотримання їх у цьому разі вважається не тільки обов'язковим, а й бажаним актом. Моральні норми стають головною цементуючою силою промислового суспільства, яка здатна забезпечити високий ступінь інтеграції різноманітних соціальних структур — сім'ї, церкви, політичних партій, держави та ін. 

Науковий доробок  Е. Дюркгейма — це класика соціології. Сучасні дослідники звертаються  і ще довго звертатимуться до нього  за відповідями на запитання, які  вони формулюють стосовно найновіших проблем суспільного життя.

Еміль Дюркгейм 

(1858—1917) — соціолог, засновник французької соціологічної  школи, яка розвивалася при  заснованому ним журналі "Аннали  соціології". Перший професор  соціології в університеті м.  Бордо, Франція (1887). Найбільш відомі  праці: "Правила соціологічного  методу" (1896), "Самогубство" (1897) та ін. 

Будучи духовним послідовником Огюста Конта, Еміль  Дюркгейм, разом з тим, поділяв  далеко не всі його погляди. Вчений вважав, що Конт — проголосивши —  не зумів виконати свою ж програму — заснувати вивчення суспільства на науковому фундаменті. 

В основі вчення Дюркгейма — концепція соціологізму (принцип специфічності й автономності соціальної реальності). Суспільство  становить особливу надіндивідуальну реальність, яка поєднує людей  в єдине ціле і встановлює між  ними солідарність особливого роду, а тому відмінна від звичайної механічної суми індивідів. Об'єднуючись у групи, люди відразу починають підпорядковуватися правилам і нормам, які Дюркгейм назвав "колективною свідомістю". Ця особлива соціальна реальність диктує свої установки кожному індивідові у вигляді суспільних очікувань, вимог і принципів моралі. 

Соціальні явища, які породжені колективними діями  індивідів і через це є якісно відмінними від того, що відбувається на рівні індивідуальної свідомості, Еміль Дюркгейм назвав "соціальними фактами". 

Роль соціальних фактів у поведінці людей вчений продемонстрував у своїй книзі "Самогубство". У ній Дюркгейм довів, що навіть такий вчинок, як самогубство, який, на перший погляд видається зумовленим лише особистими чинниками, насправді є соціальним фактом — продуктом тих значень, очікувань і угод, які виникають у процесі спілкування людей між собою. Соціолог вказав на те, що індивіди, які мають потужнішу сітку соціальних зв'язків є менше схильними до самогубств, ніж індивіди, які слабо пов'язані з життям груп (атеїсти частіше вдаються до суїциду, ніж віруючі люди, самотні — частіше, ніж сімейні, військові — частіше ніж цивільні, а під час мирного часу — частіше, ніж під час воєн і революцій). Виходить самогубство є більш характерним для представників одних соціальних груп, аніж для вихідців із інших соціумів, а відтак — воно є явищем соціальним. Тобто, якщо вчинками людини керує її свідомість, а це свідчить, що значною мірою вона належить не самому індивіду, а соціальному цілому, частиною якого вона є. 

Величезний статистичний матеріал дозволив ученому дійти  висновку: "Склад індивідів, які  утворюють певне суспільство, з  року врік змінюється, а кількість  самогубств, однак, залишається постійним  до того часу, доки не зміниться саме суспільство". З того часу багато держав навіть засекретили статистику самогубств як стратегічну інформацію, яка показує ступінь згуртованості нації. 

Еміль Дюркгейм закликав: "Вивчати соціальні  факти як речі", тобто визнавати  їх незалежне від дослідника існування і досліджувати їх так само об'єктивно, як вчені вивчають світ природи. 

Центральною проблемою  у творчості Дюркгейма була проблема соціальної солідарності, тобто з'ясування того, які ж зв'язки об'єднують  людей у суспільство. У властивому для XIX ст. дусі протиставлення "нового" суспільства "традиційному", він виділяє два типи солідарності, що цементують суспільство: механічна й органічна. 

Механічна солідарність — властива традиційному суспільству, характеризується тим, що особистість  ніби поглинається колективом. Для такого суспільства характерний високий рівень репресивності та насильства, а також низький рівень розподілу праці і, оскільки усі займаються тими самими видами діяльності, мала різноманітність індивідів. Еміль Дюркгейм наводить вислів одного антрополога: "Хто бачив одного туземця Америки — бачив їх усіх". 

Із розвитком  суспільства і поглибленням розподілу  праці в індустріальному суспільстві  виникає органічна солідарність, яка ґрунтується на співробітництві  та кооперації членів суспільства. Обмін продуктами праці передбачає, що партнери беруть на себе взаємні зобов'язання — це форма соціальної взаємодії. Чим глибшим є розподіл праці у суспільстві — тим більша у ньому різноманітність, тим толерантнішими є люди, тим ширша база для демократії.