Теорія самогубства у творчості Еміля Дюркгейма

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Кам’янець – Подільський національний університет

імені Івана  Огієнка

     Кафедра політології та соціології

       

Реферат

Теорія  самогубства у творчості Еміля  Дюркгейма 
 
 

Виконала:

студентка 3 курсу

історичного факультету

спеціальності “Політологія”

Споденюк  Т. М.

Перевірила: Кандидат

соціологічних наук,

Білецька  Т.В. 
 

Кам’янець-Подільський

2011 

     Зміст 

Вступ……………………………………………………………..............…..3

1. Визначення поняття «самогубство» за Дюркгеймом…………… 5 – 6

2. Основні типи та причини самогубства…………………………...5 – 10

Висновки …………………………………………………………………...11

Список  використаної літератури………………………………………....12 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ 

     Актуальність  теми. Самогубство в сучасні часи вважається одним із найстрашніших гріхів, на який зважуються зневірені індивіди. Такий вчинок є не лише проблемою особистості, а й суспільства в цілому. Адже самогубство – це явище соціальне, тому, що саме стан суспільного середовище спонукає індивіда до вчинку позбавлення себе життя. Саме до такого висновку прийшов Еміль Дюркгейм у своїй роботі «Самогубство».

     Проблема самогубства була важливою у всі часи існування людської цивілізації. Актуальна вона й на сьогодні. Багато вчених досліджували проблему самогубства: було проведено безліч досліджень, написано багато праць. Особливість, лише, в тому, що ставлення до самогубства у різні періоди було різне й багато у чому залежало від релігій, традицій, морально-етичних норм. У праці «Самогубство» Еміля Дюркгейма детально описане явище самогубства, його причини та основні типи, які притаманні сучасному суспільству. Він є першим вченим, який зайнявся саме соціальними проблемами самогубства.

     Об’єктом реферативної роботи виступає самогубство у творчості Еміля Дюркгейма.

     Предмет роботи – поняття, основні типи та причини самогубства у творчості Еміля Дюркгейма.

     Мета роботи – з’ясувати поняття «самогубство», його причини та основні види.

     Для досягнення мети необхідно вирішити такі завдання:

1. Дати точне визначення поняттю «самогубство» за Е.Дюркгеймом.
2. Визначити причини самогубства.
3. Виокремити та охарактеризувати його основні типи.

     Отже, реферативна робота складається із вступу, двох розділів  висновків та списку використаної літератури. У першому розділі дається визначення поняттю «самогубство» згідно соціологічних поглядів Дюркгейма.

     Другий  розділ присвячений опису основних типів самогубств та їх причини. Дюркгейм виділяє чотири типи самогубств: егоїстичне, альтруїстичне, аномічне та фаталістичне. Він акцентує увагу на тому, що причинами усіх типів самогубств є саме соціальні причини викликані умовами, які панують у суспільстві.

самогубство  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1. Визначення поняття «самогубство»  за Емілем Дюркгеймом 

     «Важливо не те, щоб вміти висловити більш-менш точно те ​​поняття, яке склав собі про самогубство, середній інтелект, потрібно встановити цілу категорію явищ, які не тільки можуть без будь-яких труднощів бути занесені в цю рубрику, але, крім того, мають об'єктивне підставу , тобто відповідають певній природі речей. Серед різних видів смерті є ті, що мають у собі особливу рису, яка полягає в тому, що смерть є справою самої жертви, що страждаючим є сам суб'єкт, з іншого боку, можна з певністю сказати, що загальнопоширена думка про самогубство саме цей момент вважається для нього характерним; внутрішній мотив такого роду вчинків з цієї точки зору не має визначального значення. Хоча загалом самогубство уявляють собі як позитивний і неминуче насильницький вчинок, який вимагає певної витрати мускульної сили, але цілком може статися, що абсолютно негативний стан або просте  утримання  породять  той  самий  результат.

     Можна позбавити себе життя, відмовляючись від прийняття їжі, точно так само, як і за допомогою ножа або пострілу. Зовсім не потрібно, щоб замах на самогубство тягнув за собою безпосередній смертельний результат, для того щоб можна було смерть визнати результатом даної дії, причинний зв'язок може і не бути прямим, від цього анітрохи не змінюється сама природа явища. Іконоборець, який прагне мученицького вінця, що здійснює свідому образу величності,яка карається смертною карою, і вмираючий від руки ката, є самогубцем не в меншій мірі, ніж той, хто сам завдає собі смертельний удар; немає жодної підстави для різної класифікації цих двох різновидів добровільної смерті, якщо вся різниця між ними полягає тільки в матеріальних деталях виконання. Таким чином, перш за все ми отримуємо наступну формулу: самогубством називається всякий смертний випадок, який є безпосереднім або посереднім результатом позитивного або негативного акту, вчиненого  самою  жертвою. Але це визначення недостатньо повне; воно не розрізняє двох зовсім різних видів смерті. Не можна відносити до одного розряду і розглядати з однаковою точки зору смерть людини, страждаючої галюцинаціями, який вискакує з вікна верхнього поверху, думаючи, що воно знаходиться в рівень із землею, і смерть психічно здорової людини, що вбиває себе  цілком  свідомо.

  Згідно повсякденному поданню, самогубство є передусім порив відчаю у людини, яка більше не дорожить життям, але насправді людина аж до самого останнього моменту прив'язана до життя, хоча ця прихильність і не заважає їй розлучитися з нею. У всіх випадках, коли людина відмовляється від того, що вважає своїм вищим благом, є, очевидними загальні та істотні ознаки; навпаки, різнорідність спонукальних причин, які вплинули на саме рішення, може викликати лише другорядні підрозділи. Коли відданість чогось простягається до позбавлення себе життя, то з наукової точки зору це буде самогубством».

  Еміль Дюркгейм вважає що, «самогубством називається кожен смертний випадок, який безпосередньо або опосередковано є результатом позитивного або негативного вчинку, скоєного самим потерпілим, якщо цей останній знав про очікуючі його результати». [2]

 

2. Основні типи та причини самогубства 

     Праця «Самогубство» розпочинається з визначення явища, спростовуються попередні інтерпретації поняття, визначаються типи самогубств, і, на підставі цієї типології розвивається загальна теорія самогубства, як суспільного явища. Дюркгейм визначає самогубство, як будь-який смертний випадок, який прямим чи непрямим чином походить від позитивного чи негативного акту, здійсненого самою жертвою, котра наперед знала про можливі наслідки свого вчинку. Спроба самогубства кваліфікується так само, різниця лише в тому, що тут самовбивчий акт припиняється перш ніж наступає смерть.

     Еміль Дюркгейм не розглядав самогубство  як прояв психічної або органічної патології, а шукав причини цього  явища всередині суспільства. Соціолог вважає, що чинник, який спонукає до самогубства  має не психологічний, а соціальний характер. Він пов’язував самовбивчий акт із зовнішніми причинами, з порушенням соціальних зв’язків, тому ретельно досліджував, насамперед, соціальне середовище.

     Поступово, Дюркгейм дійшов висновку, що рівень самогубств у суспільстві – це функція декількох соціальних змінних – релігійних, сімейних, політичних,національних. Соціолог доводив цю гіпотезу, характерним для нього методом виключення:систематично розглядав і відкидав такі несоціальні фактори, як психоорганічна схильність індивідів (психопатичний стан, расовий та фактор наслідування), фізичне оточення (клімат, пора року, час дня) та імітація. Таким чином,самогубство він розглядав як соціальне явище, що є результатом впливу на індивіда зовнішніх чинників,окремих соціальних факторів і як наслідок дезінтеграції, розриву соціальних зв’язків, втрати соціальних контактів. Вчений, також, підкреслював другорядну роль індивідуальних факторів та їх залежність від загальних соціальних причин та стану суспільства.

     Визначивши  предметом свого дослідження соціальний відсоток самогубств (співвідношення кількості самогубств та кількості населення), Дюркгейм вважав причинний аналіз єдиним методом, який відповідав вимогам даної соціальної проблеми. Стверджуючи, що різні типи самогубств можуть витікати із різних причин, французький соціолог вирішив створити власну етологічну класифікацію, яка відповідає цим причинам.

     Отож, після того як явище самогубства  визначене та відхилені його пояснення  поза суспільними чинниками, які  не розкривають його соціального характеру, залишається головний етап дослідження – виділення типів.[2]

     Дюркгейм  виділяє чотири основних типи самогубств: егоїстичне, альтруїстичне, аномічне і фаталістичне.

     Перший  тип самогубства, за Дюркгеймом, полягає  в розриві соціальних зв'язків  між індивідом і групою. Як вважає Дюркгейм, коли люди об'єднані і пов'язані любов'ю з тією групою, до якої вони належать, то вони легко жертвують своїми інтересами заради загальної мети і з великою завзятістю борються за своє існування. Крім того, свідомість цілі, що постає перед ними, змушує їх забути про особисті страждання. У колективі, як відзначає він, можна спостерігати постійний обмін ідей і почуттів між всіма і кожним, і тому індивід не відданий своїм одиничним силам, а є учасником колективної енергії і знаходить у ній підтримку в хвилини слабості й депресії.

     У цьому плані, чим більше слабшають  внутрішні зв'язки з тією групою, до якої належить індивід, тим менше  він від неї залежить і тим  більше він буде керуватися міркуваннями свого особистого інтересу. І, як наслідок, Дюркгейм дає визначення егоїстичного самогубства. Підкреслюючи роль суспільства в стабілізації життя людей, він прямо пише, що окремі індивіди настільки пов'язані з життям цілого суспільства, що останнє не може стати хворим, не заразивши їх. Страждання суспільства, за Дюркгеймом, неминуче передаються і його членам. Більш того, суспільство, підкреслюється ним, є мета, якій ми віддали кращі сили нашого існування, і тому відриваючись від нього, ми втрачаємо зміст нашої діяльності. Таким чином, усі розчарування індивіда виражають собою стан розкладу, у якому знаходиться суспільство.

     Підбиваючи  підсумок своїм міркуванням щодо самогубств даного типу, Дюркгейм приходить  до висновку, що егоїзм є не допоміжним фактором, а першопричиною. Якщо розриваються пута, що об'єднують людину з життям, то це відбувається тому, що послабився її зв'язок із суспільством. Що ж стосується фактів приватного життя, які здаються безпосередньою і вирішальною причиною самогубства, то вони, за Дюркгеймом, можуть бути визнані тільки випадковими.

     Альтруїстичне самогубство виступає в Дюркгейма  своєрідною зворотною стороною егоїстичного. Як він підкреслює в цьому зв'язку, якщо крайній індивідуалізм приводить  людину до самогубства, то недостатньо  розвинута індивідуальність повинна приводити до тих же результатів. Або, говорячи іншими словами, коли людина відокремилася від суспільства, то в неї легко зароджується думка покінчити із собою; те ж саме відбувається з нею і в тому випадку, коли громадськість цілком і без залишку поглинає її індивідуальність.

     Як  пояснює Дюркгейм, у всіх цих випадках людина позбавляє себе життя не тому, що вона сама хотіла цього, а в силу того, що вона повинна була зробити  так. Якщо вона ухиляється від виконання  обов'язку, то її очікує безчестя і найчастіше релігійна кара. Зрозуміло, що якщо суспільство може змушувати до самогубства, та ця обставина означає, що індивідуальна особистість у даному середовищі цінується дуже низько. Зрозуміло й інше, що для того, щоб індивід займав таке незначне місце на тлі колективного життя, необхідно майже повне поглинання його особистості тією групою, до якої він належить. Причому ця остання, за Дюркгеймом, повинна бути дуже міцно згуртованою, тобто в цілому тут самогубство має своєю причиною недостатній розвиток індивідуалізму.