Теорії походження суспільства

  Однак сучасний стан суспільства, людини і довкілля доводить наукову неспроможність абсолютного протиставлення суспільства і природи, ресурси якої не безмежні.

  Розмежовуючи  категорії «суспільство», «держава», «країна», слід виходити з того, що «країна» —поняття, яке є переважно географічною характеристикою частини нашої  планети, а «держава» — категорія, що відображає політичний стан цієї частини. Співвідношення між даними категоріями визначає типологізацію суспільств.

  Типологізація суспільств — це класифікація суспільств на основі визначення найважливіших і найсуттєвіших ознак, типових рис, які відрізняють одні суспільства від інших.

  Залежно від критеріїв соціологи по-різному  визначали типи суспільств. Наприклад, беручи за головну ознаку писемність, їх поділяли на писемні та дописемні. Німецький соціолог Фердинанд Тьонніс (1855— 1936) з огляду на наявність і стан промислового виробництва, класифікував їх на традиційне (допромислове) та промислове.

  Американські  соціологи Г. Ленскі та Дж. Ленскі, розрізняючи  суспільства за головним способом здобуття засобів до існування, виокремлюють:

  1. Суспільство мисливців і збирачів. Структура його надто проста, а соціальне життя організоване на основі родинних зв'язків, усім править вождь.

  2. Садівничі суспільства. Воно теж ще не знає, що таке додатковий продукт, основою його соціальної структури є родинні зв'язки. Але їх система помітно розвинутіша, складніша.

  3. Аграрне суспільство. На цьому етапі вже з'являється додатковий продукт, розвиваються торгівля, ремесла, зароджується держава. Система родинних зв'язків перестає бути основою соціальної структури суспільства.

  4. Промислові суспільства. Виникають наприкінці XVIII ст. з появою промислового виробництва, використанням у виробничих цілях наукових знань, значного додаткового продукту, розвитку системи державного управління.

  Застосування  цього критерію іншими соціологами передбачає, крім перших трьох, індустріальне та постіндустріальне суспільства.

  Беручи  за основу ціннісні критерії, соціолог Д. Рісман виділяє такі типи суспільства:

  1. Традиційне суспільство. У ньому індивіди керуються традиційними цінностями. Ця особливість властива насамперед аграрному суспільству, в якому професія переходить від батька до сина. Людина, будучи обмеженою у виборі, змушена діяти згідно з традиціями. Саме такі особливості характеризують доіндустріальне суспільство.

  2. Суспільство, кероване з середини. У такому суспільстві поведінку індивідів визначають особисті цінності, що активізує індивідуальність, посилює вибір, самостійність рішень, власну точку зору. В ньому відсутні чіткі моральні норми, людина повинна шукати опору в собі. Це індустріальне суспільство.

  3. Суспільство, кероване ззовні. Індивід у такому суспільстві спрямовує та оцінює свою діяльність, орієнтуючись на оцінки колег, друзів, сусідів, громадську думку. Воно сприяє розвитку тертіальних (лат. tertius — третій) промислів — маркетингу, послуг. З'являються нові професії, групи робітників, формуються нові громадські організації. Для досягнення успіху індивід повинен враховувати зовнішні обставини, пристосовуватися до них. Це постіндустріальне суслільство.

  Розвиненість  управління і ступінь соціального  розшарування розмежовують суспільства  на просте і складне.

  1. Просте суспільство. У такому суспільстві не існує бідних і багатих, керівників і підлеглих. Основні його характеристики: соціальна, економічна, політична рівність, низький рівень розподілу праці та розвитку техніки, невеликі територіальні розміри, незначна чисельність, пріоритет кровних зв'язків.

  2. Складне суспільство. Сформувалося з виникненням та нагромадженням додаткового продукту, розвитком позааграрних виробництв, зосередженням людей у містах, розвитком торгівлі, передусім зовнішньої. Класове розшарування в ньому зумовило перехід від звичаєвого права до юридичних законів. З виникненням писемності стали окреслюватися контури елітарної культури. Еволюція такого суспільства, утвердження держави уможливили реалізацію масштабних суспільних проектів (розвиток засобів комунікації тощо).

  За політичними  режимами суспільства поділяють  на демократичне, авторитарне, тоталітарне; за панівною релігією — на християнську і мусульманську. Марксизм за способом виробництва, виробничих відносин і класової структури виділив первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну, комуністичну суспільно-економічні формації.

  Однією  із впливових течій в історії соціальної думки є течія, яка пояснювала суспільство з позицій суспільного договору. Видатним представником теорії суспільного договору був англійський філософ та соціолог Т. Гоббс (1588—1679). На його думку, людина— це породжений природою біологічний організм. Природа наділила людей однаковими потребами і пристрастями, дала кожному «право на все», що і стало причиною такої самої люті і пожадливості, яка існує в тваринному світі. Саме тоді виникає «війна всіх проти всіх», а також принцип моралі «людина людині — вовк».  
Боротьба людей між собою, постійна загроза фізичному існуванню кожного спонукали до укладення між людьми суспільного договору, в основу якого було покладено особистий інтерес і власну вигоду. Із цього часу „природна людина” стає соціальною істотою, оскільки такий акт знаменує початок громадянського суспільства. Виникає суспільство, держава і Влада. 
Треба зазначити, що такі поняття, як «суспільство» і «держава», Т. Гоббс вживав як тотожні. Отже, з концепції англійського вченого випливало, що суспільство є результатом договору людей між собою.  
У суспільній думці XIX — початку XX століття впливовим був натуралістичний напрям, який формувався під впливом розвитку природничих наук. Послідовники натуралізму доводили необхідність використання методів природничих наук для пояснення суспільних явиш, намагалися зрозуміти соціальне через біологічне чи природниче, зокрема шляхом проведення аналогії з біологічним організмом чи біологічною еволюцією в цілому. Так, англійський учений Г. Спенсер (1820-1903) соціальну систему уподібнював біологічному організмові. На його думку, аналогом засобів комунікації є судинна система; товарообміну — система живлення організму; уряду, організаторів виробництва — нервова система, тощо.  
Видатними представниками матеріалістичного напряму у суспільній думці були німецькі вчені К. Маркс (1818—18КЗ) і Ф. Енгельс (1820—1895). Головна теза марксизму полягає в тому, шо в основі життя суспільства лежить матеріальне виробництво, оскільки в його процесі відтворюються матеріальні умови буття людей, створюються різні матеріальні блага для задоволення людьми своїх потреб.  
Матеріальне виробництво, згідно із вченням марксизму, має двобічний характер, де задіяпі: продуктивні сили (засоби виробництва і люди — учасники виробництва) і виробничі відносини (тобто відносини, в які люди вступають у процесі виробництва; в основі виробничих відносин, вчить марксизм, лежать відносини власності). У своєму взаємозв'язку продуктивні сили і виробничі відносини угворюють спосіб виробництва. За допомогою нього поняття К. Маркс і Ф. Енгельс намагались пояснити всю багатоманітність форм соціального життя. Згідно з матеріалістичним розумінням, система матеріально-виробничих відносин складає першооснову, «базис», на якому грунтуються всі інші відносини людей — правові, політичні, релігійні, ідеологічні та інші («надбудова»).  
Історичний ступінь суспільного розвитку, що заснований на певному способі виробництва, із своїми «базисом» і «надбудовою», дістав у марксистському вченні назву суспільно-економічної формації. Заведено виділяти первісне, рабовласницьке, феодальне, капіталістичне і ще до недавнього часу — соціалістичне суспільство. К. Маркс і Ф. Енгельс неодноразово підкреслювали, що вони вивчають не суспільство взагалі, а певні суспільно-економічні формації.  
Представники ідеалізму основу суспільства вбачають в ідеальному (дух, свідомість, мислення). Так, на думку видатного німецького філософа Г. Гегеля (1770—1831), творцем світу є духовний деміург — абсолютна ідея. Суспільство ж — це вияв свідомої творчості абсолютної ідеї. Знаряддя праці, матеріальна культура, цивілізація постають як похідні форми творчої сили духу.  
Впливовим напрямом у сучасному суспільствознавстві є функціоналізм. Початки функціоналізму сягають аналогії між суспільством і організмом, подібним до людського тіла.  
У людському організмі кожна його частина — серце, мозок, шлунок тощо — виконують специфічну роботу для підтримання життя. Ці органи людського тіла становлять взаємозалежну систему. Якщо один із них перестає функціонувати або діє гірше, ніж це необхідно, то весь організм працює погано або виходить із ладу. Функціоналізм розглядає суспільство як організм, що складається з багатьох частин: військової, економічної, релігійної, політичної тощо. Кожна частина має свою функцію (звідси і назва нього напряму в суспільствознавстві), і чим більше функцій відрізняються одна від одної, тим важче одній із частин замінити іншу.  
Найвидатнішими представниками сучасного функціоналізму є американські вчені Т. Парсонс (1902—1979) і Р. Мертон (нар. 1910 р.). їх основний підхід полягає у визначенні частин суспільства, виявленні їх позитивних і негативних функцій і такому поєднанні цих частин, яке дас картину суспільства, як органічного цілого. А тому суспільство розглядається як система інтегрованих частин цього цілого. У 20-х роках нашого століття цікаву думку про сутність суспільства висловив український соціолог М. Шаповал. На його думку, суспільством називається сукупність людей, що живуть у взаємозумовленому зв'язку між собою, тобто у такому зв'язку, коли поведінка однієї чи кількох осіб спричиняє поведінку іншої чи інших осіб. А тому, щоб зрозуміти суспільство, треба проаналізувати і зробити класифікацію форм людської взаємозумовленості, тобто класифікацію різних суспільних груп (родина, церква, держава тощо). Єднання індивідів у групи, взаємодія груп і утворюють суспільство.

  Ідея суспільства (громадянського) у наш час набуває особливого значення. Ще в ХVІІ сторіччі видатний французький філософ Ш.Л. Монтеск’є попереджав: “Будьте певні, якщо Ви поганий громадянин, то згодом Ви станете гарним рабом”. В цьому значенні цікавою є ідея “ЕКГ – суспільства” (за поняттям “електрокардіограма’’). Сучасне суспільство може буди здоровим за умови чіткого збереження балансу трьох його провідних компонентів: “Е”– етнічності; “К” – конфесійності; “Г” – громадянськості.

  У відношенні вікової структури людського  суспільства не втратив значення вислів Френсіса Бекона про те, що “людське суспільство це організм, у якому представники різних віків функціонують у якості органів. Якщо один із цих органів відсутній, то рівновага порушується, він занедужує.

  У суспільному  організмі молодь любить, сподівається і бореться, зрілий

  вік відчуває, досліджує і спрямовує, старість же перевіряє, критикує і

  є, старість же перевіряє, критикує ізменшує.

  Суспільство, що складається з одних старців, лише критикує і не йде

  вперед. Суспільство, що складається з людей зрілого  віку, егоістичне і

  позбавлене  ідеалу. Суспільство, що складається  з усіх віків, досконале,

  тому що воно любить, мислить, критикує, воно може бажати і бажає, тому

  що може…  Відніміть у нього старців  і ви отримаєте організм без голови”.