Социология бизнеса

Сьогодні майже в усіх індустріально розвинутих країнах  проводяться соціологічні дослідження, присвячені відтворенню образу підприємця та його місця в сучасному суспільстві. У цілому образ підприємця в очах громадськості неоднозначний: не позитивний, але і не негативний. Це питання викликає великий інтерес як у вчених, так і в професійних колах. І ті, й інші сподіваються, крім того, виявити риси та фактори, котрі відрізняють вдалого підприємця від інших людей.

У багатьох дослідженнях класифікувалися  індивідуальні властивості і  будувалися різні типи підприємців. Наприклад, Р. Станвор і Л. Куран визначили три типи підприємців: "ремісники", "власники", "менеджери". В. Уебстер запропонував п'ять категорій підприємців, В. Гартнер висунув вісім підприємницьких архетипів, К. Веспер вніс у список одинадцять типів підприємця.

Навіть коротке знайомство з багатьма роботами різних дослідників  переконує, наскільки складною та психологічно багатогранною є підприємницька діяльність і якою своєрідністю повинна  відрізнятися особистість підприємця. Певною мірою кінцевим результатом дослідження стала розробка "профілю підприємця", який використовується тепер для вияву підприємницького потенціалу в різних країнах. Дослідження дозволило сформувати перелік із 21 особистісної характеристики, які притаманні вдалим підприємцям. Десять найважливіших властивостей структуруються таким чином:

• пошук можливостей та ініціативності;
• завзятість та наполегливість;
• готовність до ризику;
• орієнтація на ефективність та якість;
• залучення в робочі контакти;
• цілеспрямованість;
• прагнення бути поінформованим;
• систематичне планування та спостереження;
• здатність переконувати та встановлювати зв'язки, контакти;
• незалежність та самовпевненість.

Вивченню образу підприємця, починаючи із "класичних часів" і дотепер, приділяється велика увага. Аналізуючи різні теоретичні підходи до образу підприємця, можна дійти висновку, що останній ініціює в собі досить широкий спектр різноманітних і водночас суперечливих властивостей. У ньому втілені соціокультурні цінності різних епох, починаючи від часів античності, а також синтезовані нові підприємницькі якості, які стали рушієм економічного зросту та НТП в XX ст.

Підприємець ототожнюється  із економічним лідером і належить до особливого типу, поведінка та господарська діяльність якого принципово відрізняється  від поведінки та мотивації господарської  діяльності "простого господаря". Суперечливість, а також, на перший погляд, відчуженість і несприйнятгя суспільством таких властивостей, як надмірний ризик, вміння передбачати, нестандартність мислення, дій, оперативне планування, чітке організаторство (організаційні здібності) і навіть поєднання ролей "гравця", "завойовника", "купця" та ін., підводять до думки, що підприємці - це не нормальні люди, якщо за нормальність вважати прийняття та наслідування загальноприйнятих стандартів поведінки, підпорядкування більшості умовностям, традиціям, табу, ритуалам. Соціологічна наука називає такий тип відхилення від норми - девіантною поведінкою. Підприємці є новатори, носії дійсно девіантної поведінки, але не негативного, а позитивного плану, що не знижує актуальної форми соціальної життєдіяльності, а навпаки, стимулює її позитивний розвиток.

Зробимо короткий огляд історії  розвитку та становлення вітчизняного підприємництва.

Підприємництво зародилося ще в часи Київської Русі - у своїй  торговельній формі у вигляді  промислів. Руські купці були першими  масовими представниками вітчизняного підприємництва, котрі "ходили" у Візантію, на Кавказ, в Багдад. Наприкінці XI ст. на Русі з'явився перший документ, який регулював "підприємницьку діяльність" і відносини між підприємцями та суспільством. Це був кодекс "Руська правда", складена Ярославом Мудрим. Однак ще задовго до цього, блискучу перемогу, що її можна назвати грандіозним підприємницьким кроком, отримав київський князь Олег у переговорах з Візантійським імператором: укладеним договором (907 р.) передбачалася безмитна торгівля руських купців у Царграді.

Протягом майже п'яти століть все залишалося без змін, без будь-якого прогресу. Прояви підприємництва зводилися лише до сільського промислу та торгівлі. Історики свідчать, що великоруським підприємцям тієї епохи були властиві поєднання розважливості та фантазії, напруженої праці, прагнення бути собою, глибокий та жорсткий самоаналіз. Лише у XV7-XVII ст. починається зародження торговельно-промислового підприємництва. Епоха Петра І дала великий імпульс для розвитку підприємництва на Русі. Саме в ті часи з'являються покоління підприємців Строганових, Демідових та ін. Подальше розгортання підприємництва в Росії пов'язане із скасуванням кріпацтва, проведенням реформ. Наймасовішими групами підприємців стають багаті селяни, ремісники, торговці.

 

До початку XX ст. підприємництвом у Російській імперії займалося близько кількох мільйонів чоловік (якщо брати до уваги всіх вищезгаданих представників). Можемо пишатися такими іменами, як: Морозов, Третьяков, Терещенки та ін. Брати Яхненки та Симиренки, цукрозаводчик Лелін – перші українські підприємці-цукровики, заводи котрих посідали перші місця в Росії в бурякоцукровому та рафінадному виробництві, і не було їм рівних у другій половині XIX ст. Крім того, в дореволюційній Росії, яка станом на 1910 р. мала близько 400 комерційних закладів, де навчалося близько 77,5 тис. чол., до комерційної діяльності допускалися лише ті, хто пройшов спеціальну підготовку. Особливу роль в історії розвитку "вітчизняного" підприємництва відіграла у 20-х роках нова економічна політика (НЕП), яка дала змогу заново реалізувати природні властивості справжнього господарника, комерсанта

Що стосується сучасного  вітчизняного підприємництва, то воно в застійні роки існувало виключно в своєму тіньовому варіанті. Підприємницька діяльність до життя "проривалася" в різних формах. Основними чинниками появи та відтворення пропідприємницьких відносин були як цілком природні господарські прагнення багатьох людей саме "заробляти", так і певні соціально-економічні умови (в даному випадку їх можна було назвати умовно-сприятливими, оскільки сприятливими з точки зору політичної системи та правової бази СРСР вони ніяк не були). "Активна" частина населення використовувала всі формальні та неформальні можливі умови для реалізації своїх намірів з життєвою установкою: "все, що не заборонено, – дозволено". Пропідприємницькі форми господарювання при цьому проявлялися і в системі функціонування недержавних артілей добування золота, рибацьких артілей прибалтійських республік і так званої "шабашки" (наймасовіше явище) – від комсомольсько-молодіжних будівельних загонів до щасливих шукачів "довгого карбованця". Це свідчить про те, що країна ніколи не була бідною на таланти і у сфері підприємництва.

 

3.Основні напрями дослідження соціології бізнесу

 

Із вищевикладеного випливає, що чималої специфіки набуває  процес формування у вітчизняній  господарській практиці нового прошарку підприємців, або бізнес-прошарку. Поки що дослідники не мають спільної думки щодо розуміння суті, структури і статусу цього прошарку в нашому суспільстві - занадто розмиті і невизначені функції та ознаки тих суб'єктів економічної активності, котрих можна було б зарахувати до нього. Вчені погоджуються лише з двома найочевиднішими характеристиками, на основі яких можна було б віднести того чи іншого працівника до цього прошарку: діяльність у господарській сфері з метою отримання прибутку; економічна свобода або наявність прав та обов'язків, які пов'язані із самостійним прийняттям рішень та особистою відповідальністю за результати господарювання.

Але і на основі вказаних ознак важко навіть приблизно  визначити склад і межі підприємницького прошарку. За одну з найпереконливіших спроб зробити це взялася російський соціолог Т. І. Заславська. В її аналізі фігурує кілька підгруп працівників, які становлять бізнес-прошарок деяких країн СНД - Росії та України:

• менеджери-співвласники - це господарські керівники дрібних та

середніх акціонованих підприємств, які працюють за наймом, але володіють значними пакетами акцій цих же підприємств;

• наймані менеджери, тобто господарські керівники, які керують

державними, рідше приватними підприємствами або фірмами "за зарплату";

• підприємці - власники та директори переважно дрібних

підприємств та фірм;

• самостійні працівники, особи, зайняті дрібним підприємництвом на

базі індивідуальної трудової діяльності за допомогою власних  засобів виробництва (переважно  спеціалісти та кваліфіковані працівники)

• бізнесмени-менеджери - це наймані директори малих та середніх

підприємств, переважно акціонованого та приватного секторів, які поєднують управлінську роботу за наймом з веденням власного бізнесу;

• напівпідприємці - до них належать "рядові", тобто керівні

працівники переважно  акціонованого та приватного секторів економіки, поєднують роботу за наймом із різними видами підприємництва, включаючи індивідуальну трудову  діяльність.

Резюмуючи, слід підкреслити, що у вітчизняного підприємця багато спільного із "класичним" та сучасним підприємцем, але є і різниця. Наш підприємець ще не повністю сформований, він перебуває на початкових етапах свого розвитку.

Крім того, специфіка умов розвитку підприємництва (а це швидкоплинність, протилежна спрямованість і непослідовність  у розвитку економічних, політичних, соціальних та інших відносин) створює  особливий сценарій розвитку і формування вітчизняного підприємця.

Все це в свою чергу впливає і на формування його потреб, інтересів, цінностей, мотивів.

Вивчення мотиваційної структури  підприємців – також одне із завдань  соціологічної науки. Мотиви підприємництва вкрай різноманітні і проявляють свою силу за певних умов, комбінуючись між собою. їм властиві споживчий характер, множинність, ієрархічність, різка стійкість і інтенсивність впливу на підприємницьку поведінку.

Всю багатовимірність цих  мотивів можна звести до кількох основних групп: матеріальна заінтересованість; прагнення до свободи та незалежності любов до творіння та творчості, змістовної праці; прагнення до комплексної самореалізації особи.

 

Більшість підприємців вважає, що смисл їх діяльності найрізноманітніший. Свою справу вони цінять, виходячи із реалізації не одного критерію, а багатьох. Нижченаведений ряд таких критеріїв-установок: "Свобода"; "я можу керувати своїм часом, контролювати, коли і що мені робити"; "отримувати винагороду за час, що я роблю"; "можливість перевірити свої задуми та задоволення від споглядання результатів своєї праці"; "гордість від того, що те, що я роблю, – потрібно людям, відчуття самооцінки"; "можливість повністю розпоряджатися своїм професійним життям".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 

Еволюція підприємництва як прояв людської культури опирається на прогрес економічної культури і свідчить, що процвітання в бізнесі  повинно бути пов'язане із високою  мораллю. Інакше бізнес не має майбутнього.

Підприємництво - це не тільки професія, але й покликання, навіть властивість душі або вроджена схильність, особливий спосіб мислення, поведінка, стиль.

Підприємництво - це культура. Культурна людина не зобов'язана бути підприємцем, але підприємець зобов'язаний бути культурною людиною, хоч би тому, що заінтересований у постійному успіху.

Щоб підприємництво "не спіткнулося", не дискредитувало себе в очах суспільства, не викликало у суспільстві негативних установок до себе, необхідно весь час привертати увагу до своєрідного співробітництва бізнесу та суспільства, що в кінцевому підсумку служить впорядкованості позицій підприємництва в повсякденному житті.

У співробітництві бізнесу  та суспільства допомога першого  мотивується тим, що в суспільстві  благополучнішому із соціальної точки  зору набагато сприятливіші й умови  для підприємницької діяльності, тобто очевидні довгострокові переваги для організації бізнесу. В такому суспільстві складається привабливіший образ підприємництва, міняється на позитивне ставлення до нього, цінності, погляди. Іншими словами, для успішної підприємницької діяльності потрібно користуватися його соціально-економічною моделлю, визнавати його соціально відповідальним і залучати до виконання соціально-гуманістичної ролі.

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ В ЛІТЕРАТУРИ