СНІД - чума нашого часу

Колачик Юлія Ростиславівна

НПУ ім.М.П.Драгоманова

Інститут  соціальної роботи та управління

науковий  керівник:

 ст. викл. Годлевська Алла Іванівна

СНІД  - чума нашого часу

Соціальна складова здоров’я тісно пов’язана  з поширенням соціально-небезпечних  хвороб в Україні. Офіційні джерела  дають лише приблизну інформацію щодо існуючих тенденцій та реалій, оскільки проблеми поширення соціально  небезпечних хвороб носять «тіньовий  характер» і досить складні для виявлення. [2]

Ситуацію  з ВІЛ-інфекцією можна охарактеризувати як пандемічну і поставити в один ряд із двома світовими війнами, як за кількістю життів, що вона забрала, так і за шкодою, що вона завдала  суспільству. [1]

Смертність  людей молодого віку від СНІДу займає перше місце серед усіх причин смертності цієї вікової категорії населення. 48% жертв СНІДу склали жінки, кожен п’ятий померлий від цієї хвороби – дитина. [1]

Теоретико-методичні і науково-практичні основи окресленої проблеми були закладені у дослідженнях педагогів (О. Безпалько, Т. Воронцова, І. Звєрєва, А. Капська, В. Оржеховська, І. Пінчук, О. Пилипенко, В. Пономаренко, В. Сановська, Л. Шипіцина та ін.), психологів (Л. Бутузова, Ю. Калашников, Б. Лазоренко, Н. Сирота та ін.), медиків (Б. Ворник, І. Ільїнська, В. Покровський, О. Пурік, А. Щербинська та ін.), соціологів (О. Артюх, О. Балакірєва, М. Варбан, Ю. Галустян та ін.). [3] 
 Мета нашого дослідження полягає у аналізі причин захворюваності, формуванні подальшого ставлення до хвороби та пошуку шляхів вирішення проблеми.

З 1994 року в Україні стрімко почав поширюватися вірус імунодефіциту людини (ВІЛ). Ця епідемія, в першу чергу, стосується молоді, людей продуктивного віку та їх дітей. З часу виявлення першого випадку ВІЛ-інфекції у 1987 році і до 2009 року офіційно зареєстровано 161 119  випадків ВІЛ-інфекції серед українських громадян, у тому числі 31 241 випадок захворювання на СНІД та 30 237 (з 1987 року по 2010 рік) випадок смерті від захворювань, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). [2]

З числа  тих, хто перебував на обліку, 48 % були інфіковані парентеральним шляхом, 41 % - статевим шляхом, 9 % - передача вірусу від матері до дитини, у 2 % випадків шлях інфікування не визначено. Хоча основною рушійною силою у поширенні ВІЛ залишаються споживачі ін’єкційних наркотиків, з року в рік зростає частка тих, хто інфікувався статевим шляхом.[2]

Загальновизнаним  є факт, що офіційні дані не відображають реальний масштаб епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні, оскільки надають інформацію, тільки про осіб, які пройшли тестування на антитіла до ВІЛ, у яких була виявлена ВІЛ-інфекція, і які були внесені до офіційного реєстру випадків ВІЛ-інфекції.[2]

Встановлено три основні шляхи інфікування ВІЛ, а саме:

• Статевим шляхом - при гомосексуальних чи гетеросексуальних статевих контактах (під час анального, вагінального та орального сексу).
• Парентерально (ін'єкційно, через кров та інші біологічні рідини) - після переливання інфікованої цільної крові або її компонентів; нестатеве зараження через пошкоджені шкіру і слизисті оболонки людей, що контактують з кров'ю або деякими секретами (слизом з піхви, грудним молоком, спермою, виділенням з ран, спинномозковою рідиною і ін.) хворих на ВІЛ-інфекцію; при використанні забруднених шприців, інструментарію; при пересадці інфікованих органів, кісткового мозку, штучної інсемінації інфікованою спермою.
• Перинатальним шляхом від матері до дитини - вертикальний шлях (внутрішньоутробно через плаценту від ВІЛ - інфікованої матері; під час пологів - при контакті плоду з інфікованою кров'ю або секретами матері, або при заковтуванні плодом материнської крові або інших рідин) та горизонтальний (інфікування дитини при вигодовуванні грудьми або грудним молоком ВІЛ - інфікованої матері). [4]

ВООЗ  виділяє 4 основні напрямки боротьби з епідемією ВІЛ-інфекції та її наслідками:

1. Попередження статевої передачі ВІЛ, що полягає в навчанні безпечній статевій поведінці, поширенні презервативів, лікуванні інших хвороб, які передаються статевим шляхом, навчанні поведінці, спрямованій на свідоме лікування цих хвороб.
2. Попередження передачі ВІЛ через кров методами постачання безпечними кровопродуктами, забезпечення антисептичних умов при інвазивній терапії, що порушує цілісність шкіри, у хірургічній і стоматологічній практиках.
3. Попередження перинатальної передачі ВІЛ методами поширення інформації про попередження ВІЛ, перинатальне передання при планувані, забезпечення медичної допомоги (включаючи консультування) жінкам, що інфіковані ВІЛ.
4. Організація медичної допомоги і соціальної підтримки хворим ВІЛ-інфекцією, їхнім родичам і навколишнім. [1]

Розглядаючи цю проблему з позиції соціальної педагогіки, ми дійшли до висновку, що найефективніше буде профілактика саме статевого шляху інфікування. В своїй діяльності соціальний педагог повинен проводити тренінгову діяльність, пояснюючи молоді всю загрозу ВІЛ-інфекції, важливість вибору партнера та зберігання дошлюбної чистоти. Проводити профілактичні бесіди, де він би акцентував увагу на тому, що робити, якщо підозрюєш наявність в себе ВІЛ-інфекції, а також формував коректне ставлення до хворих СНІДом, адже часто, стикнувшись із проблемою один-на-один, ми боїмося про це сказати через неприйняття соціумом. Це спричинене малоосвіченістю в даній сфері. І головне, що може зробити соціальний педагог, це говорити і тим самим нагадувати про дану проблему, адже часто люди просто забувають про можливі наслідки.

Отже, головним нашим завданням є нагадати людям  про ціну життя, яким не можна легковажити  заради кількох хвилин задоволення. Помилившись раз, ти вже не зможеш нічого виправити. СНІД – це хвороба, яке не дає другого шансу.

Список використаної літератури:

1. Догляд і підтримка дітей з ВІЛ-інфекцією: навчальний посібник для персоналу дитячих установ, батьків, опікунів, соціальних працівників та інших осіб, що доглядають за ВІЛ-інфікованими дітьми. – К.: «Кобза», 2003. – 168 с.

2. Молодь за здоровий спосіб життя: щоріч. доп. Президенту України, Верхов. Раді України, Каб. Міністрів України про становище молоді в Україні (за підсумками 2009 р.) / М-во України у справах сім’ї, молоді та спорту, Держ. ін.-т розв. сім’ї та молоді; [редкол.: Н. Ф. Романова (голова) та ін.].- К.: СПД Крячун Ю. В., 2010.- 156 с.

3. Електронне джерело: http://www.info-works.com.ua/all/pedagogika/11.html

4. Електронне джерело: http://snidu-ni.ck.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=7&Itemid=6