Шляхи подолання бідності в Україні

План

Вступ

     1.Поняття  «бідність»

     2.Проблема  бідності в Україні

     3. Подолання бідності в Україні

Висновок

Література 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     Проблеми  бідності − це дуже актуальна тема сучасності. Вона полягає в тому, що хоч би тому, що немає жодної країни — навіть найбагатшою і справедливішою — де б частина людей вимушено не жила значно гірше, ніж більшість населення.

     Бідність  визначається як неможливість унаслідок  недоліку засобів підтримувати спосіб життя, властивий конкретному суспільству  в конкретний період часу. До бідних шарів суспільства відносяться  ті, хто не з власної волі позбавлений  необхідного: нормального житла, їжі, одягу, здоров′я, можливості здобувати освіту.

     Крім  того, бідність — це ще і страх  перед майбутнім, обумовлений невпевненістю  людини в своїх можливостях уберегти себе і близьких від потреби.

     Низький рівень життя населення України  в цілому бідно. Про це говорять найрізноманітніші  показники: низька якість раціону живлення, постійний відтік громадян за межі країни, низька народжуваність, висока захворюваність і смертність, незадоволеність  широких шарів суспільства загальноекономічною  ситуацією і своїм матеріальним положенням.

     Як  ніколи актуальною стає задача розробки комплексного підходу до рішення проблеми бідності і визначення конкретних кроків соціально-економічної політики, направленої на подолання цього негативного явища. Необхідно переосмислити ситуацію, що склалася, і перейти від надання пільг населенню до переважно пільгам у веденні бізнесу, особливо на його початкових етапах.

     Таким чином не тільки будуть створені умови  для зайнятості і скорочення безробіття, але і виникнуть передумови для  зростання виробництва, що особливо важливе. 
 
 
 
 
 
 
 

     1.Поняття «бідність»

     Головною  причиною бідності населення є низький  рівень доходів. Показники розвитку країни є валовий національний продукт (ВНП), який припадає на душу населення.

     До  економічно відсталих і бідних країн  відносяться більшість країн  Азії, Африки, Латинської Америки. Борються з бідністю і країни СНД.

     У світі нараховується близько  сотні країн, які не пройшли стадію індустріалізації, рівень грамотності  їхнього населення низький, їм властиве високе вимушене безробіття. Населення  зайняте переважно в сільському господарстві, яке є головним постачальником продукції.

     У багатьох країнах, де мешкає ѕ населення  світу, панують злидні і голод, там  висока смертність населення у тому числі дитяча.

     Основними перешкодами для слаборозвинутих  країн у вирішенні їхніх економічних  і соціальних проблем є внутрішні  причини, у тому числі соціально-культурні  умови, в яких вони перебувають. Вплив  останніх виявляється через зміни  у мисленні людей, їх поведінці і  спілкуванні, появі прагнення до розвитку. Соціокультурні перешкоди  для такого прагнення можуть бути пов`язані, наприклад із домінуванням племінних відносин і цінностей  над загальнодержавними, коли міжплемінні  заважають розвивати ефективну  спеціалізацію і торгівлю в країні.

     Поряд із внутрішніми факторами, які визначають місце слаборозвинутих країн  у світовому господарстві, діють  і зовнішні, пов`язані із впливом  країн. Їх концентрованим виявом є криза  заборгованості по кредитах, отриманих  країнами, що розвиваються. Ця заборгованість становить близько становить  близько 50% валового національного  продукту бідних країн. Деякі комерційні банки США, європейських та інших  держав змушені отримувати певну  частину боргів слаборозвинутих  країн. Одним з центральних завдань  розвитку людського суспільства  наприкінці ХХ ст. - поч. ХХІ ст.. стало  усунення загрози голоду.

     Парадоксально, але в наші цивілізовані часи на Землі більше голодуючих, ніж будь-коли раніше в історії людства. За даними ООН нині в світі понад 1 млрд. людей не забезпечені продовольством. Голод став страшним лихом для  величезного району світу - країн, що розвиваються. За даними організацій  міжнародної організації з питань продовольства щорічно від недоїдання в Африці потерпають 30% населення. Якщо ця несприятлива тенденція не змінюється, та прогнозами експертів на Землі  в найближчій роки голодуватимуть близько 1,5 млрд. чоловік.

     Як  правило, корінні причини продовольчої проблеми пов`язані з історичним минулим. Умовами соціально-економічного та політичного розвитку країни. Страшною трагедією українців став голод 1933 року - прямий наслідок сталінської політики колективізації сільського господарства. Кількість жертв цього лиха за різними даними становить до 7 млн. чоловік.

     Гостра  нестача фінансових коштів, переважання  примітивної сільськогосподарської  техніки і технології, відсталі виробництва  заважають здійсненню радикальних  зрушень у продовольчому забезпеченні населення слаборозвинутих країн. Тому на пережитих етапах аграрних реформ потрібна зовнішня продовольча  допомога з боку розвинутих країн  світу. Світовий досвід свідчить, що в  багатьох випадках зовнішня продовольча  допомога (наприклад, Африці близько 40% продовольства, що споживається, ввозиться  з-за кордону) часто стає лише додатковим стимулом соціального утримання  і навіть гальмує розвиток місцевого  господарства.

     Для розв`язання продовольчої проблеми необхідно  підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, впровадження передової  агротехніки, високоврожайних культур, розвиток високопродуктивного тваринництва.

     Проблему  продовольства кожна країна вирішує  власними силами, забезпечення права  кожного хлібороба на власну землю, повної свободи селян у виборі форм господарювання, ефективної державної  підтримки села.

     Бідність  не може бути подолана без подолання  енергетичної та ресурсної проблем. Бідність пов`язана з недостатньою забезпеченістю сировинними ресурсами  процесу виробництва й життєдіяльності  людей.

     Більшість людей супроводжується хворобами. За даними Всесвітньої організації  охорони здоров`я, кожний п`ятий житель землі зараз хворий, має погане здоров`я або страждає від недоїдання.

     Подолати  бідність можна вирішувати і через  нові економічні підходи до слаборозвинутих  країн, зниження митних тарифів на товари відсталих країн, зниження тарифів  на товари відсталих країн, усунути  різницю цін на експортовану та імпортовану  продукцію. Дуже важливо залучати для  розвитку власної економіки іноземні інвестиції.

     Активна участь держав, які розвиваються у  світовій економічних відносинах сприятиме  реформуванню їхньої економіки, динамічному  розвитку і піднесенню націй основі добробуту народу, подолання бідності.

     Бідність  є як характерною, так і постійною  рисою капіталістичного суспільства. Внаслідок експлуатації людини людиною  та несправедливого розподілу багатства  її жертвами в наші дні стають дедалі більш численні знедолені верстви  населення як в багатих державах Півночі, так і в бідних країнах  Півдня. Коли в 1960-і роки західні  країни на чолі з США розпочали  так звану війну з бідністю, вважалося, що, незважаючи на економічне зростання цих країн, багаті в  них залишалися багатими, а бідні - бідними. Майже піввікова “боротьба проти бідності” на Заході призвела до того, що на порозі нового століття та третього тисячоріччя багаті з кожним роком стають ще більш багатими, а бідні - ще більш бідними.

     Поразку на цьому важливому напрямку внутрішньої  політики імперіалістична пропаганда США та інших країн “сімки” пояснює тим, що багаті багатіють завдяки начебто своїм більш високим інтелектуальним здібностям, схильності до підприємницького ризику, намаганню реалізувати ділові амбіції. З іншого боку, бідні бідніють ніби тому, що вони - ледачі, некомпетентні, економічно не мотивовані і взагалі не стільки хочуть працювати, скільки існувати за рахунок соціальної допомоги.

     Таким чином західні ЗМІ намагаються  виправдати усунення своїх урядів від  розв'язання цієї нагальної проблеми в сучасних умовах “вільного підприємництва” і перекласти вину за бідність на її жертв.

     Подібні стереотипи нав'язуються зараз населенню  країн “третього світу” і з “перехідною економікою” з тим, щоб виправдати величезні “побічні втрати” реформування ними народного господарства згідно з антинародними приписами Всесвітнього банку та МВФ.

     2.Проблема  бідності в Україні

     Розпад СРСР в 1991 році фактично поклав початок диференціації доходів і появі проблеми бідності у всіх країнах - членах, що били його, і в Україні зокрема. У цих країнах почалася боротьба з бідністю, подібна тій, яку веде решта всього світу.

     Особливо  активно така боротьба ведеться, коли бідність починає представляти або  політичну або економічну небезпеку.

     В Україні значне місце в структурі  аналітичних робіт щодо «цілей розвитку тисячоліття» на регіональному рівні  займає тема бідності. Саме бідність є  нині тим чинником, яких заважає  людині реалізувати свободу вибору, забезпечити собі і своїм дітям  гідне життя.

     В умовах існування значних міжрегіональних  відмінностей в соціально-економічній, демографічній, культурологічній ситуації в країні вирішення проблем бідності вимагає конкретизації підходів, критеріїв оцінки, а також розробки методичного апарату прогнозування  шляхів подолання цього негативного  явища з урахуванням ресурсного потенціалу територіальних суспільних норм.

     В Україні затверджена державна стратегія  подолання бідності, що передбачає проведення моніторингу бідності на державному і регіональному рівнях. Він здійснюється на базі даних вибіркового  обстеження умов життя домогосподарств  і охоплює всього лише 10 тис. домогосподарств, тобто приблизно 0,05% загальної їх кількості.

     Виникає питання, скільки відсотків домогосподарств  в цій кількості складають  найбідніші і найбагатші, і чи потрапляють  вони взагалі в цю вибірку?

     Система показників бідності визначається по спеціальній методиці комплексної  оцінки бідності (затвердженою Указом Президента України в 2002 р.).

     Вона  відповідає міжнародним стандартам, відповідно до яких основних показників вважаються: рівень бідності (частка населення, у якої среднедушевиє сукупні витрати в місяць нижче встановленої межі бідності); межа бідності (визначається як 75% медіанного рівня сукупних среднедушевих витрат в місяць); глибина бідності - це ступінь відхилення величини витрат бідного населення від встановленої межі бідності.

     Виходячи  з прямих оцінок бідності можна судити, що в Україні бідними є біля однієї четвертої населення. За даними офіційної статистики, частка населення  з среднедушевим рівнем сукупних витрат нижче за прожитковий мінімум в 2000 р. склала 84,9%, в 2003 р. - 83,4%, в 2004 р. - 73,8%.

     У всьому світі існують традиційно бідні групи населення - безробітні, біженці, емігранти. Їм виявляється  адресна допомога в рамках спеціальних  програм, які відпрацьовувалися  там десятиліттями. У Україні  проблема допомоги набуває додаткового  драматизму в порівнянні з країнами з розвиненою ринковою економікою.

     Бідність - продукт соціальної катастрофи, вона є різко нерівноважним перехідним процесом.

     В Україні, як і на всьому пострадянському  просторі, існує унікальний специфічний  феномен - працюючі бідні. У всіх країнах, що нормально розвиваються, наявність  роботи не завжди є гарантом процвітання, отримання високого доходу, але від  убогості воно рятує. У наших державах, навіть працюючи, можна перебувати в бідності.

     Досить  сказати, що середній рівень заробітної плати в 2004 р. в Україні 111,3 дол.

     Якщо  у всіх країнах з розвиненою ринковою економікою розширюється ринок праці  шляхом створення додаткових робочих  місць, перш за все у сфері послуг, зокрема за рахунок розвитку малого бізнесу, то в Україні і в СНД  цього не відбувається, що так само ускладнює боротьбу з бідністю. За оцінками фахівців, масштаби її в країні на даний момент коливаються в  межах 70%.

     Особливістю природи бідності в Україні і  на всьому пострадянському просторі є той факт, що бідність, будучи неабиякою  мірою наслідком розвалу єдиного економічного господарства, надалі відтворюватися і заглиблюватися в результаті ряду масивних інерційних процесів. Назвемо деякі з них.