Психокорекційна робота з підлітками

     6) введення необхідних соціально-реабілітаційних  мір.

     Тактика виховання дитини, підлітка, що страждає психічним захворюванням, залежить від глибини й структури психічних  розладів, ступеня декомпенсації  хворого й від тієї мікросоціальної  ситуації, у якій він перебуває.

     З огляду на психологічне неприйняття  дитиною, особливо в підлітковому віці, і його родиною психіатричного стаціонару, можливість виникнення небажаних контактів  і госпіталізму, а також поглиблення шкільної й соціальної дезадаптації, у більшості випадків все-таки потрібне проведення амбулаторного лікування зі збереженням для підлітка звичної обстановки, у тому числі відвідування школи. Не присвячуючи педагогів у структуру хворобливих розладів у підлітка й, тим більше, не розкриваючи нозологічного діагнозу, лікар-психіатр за допомогою шкільного психолога й соціального працівника повинен постаратися відновити в школі комфортні умови для хворого (обмежений навчальний режим, терпимість у відношеннях, заохочення, виключення деяких навчальних моментів, що вимагають особливої інтелектуальної, емоційного й фізичної напруги, і т.д.). Не менш важливої є робота з родиною психічно хворої дитини або підлітка: роз'яснення причин і сутності його хворобливих розладів для формування правильного, що щадить і одночасно стимулюючого відношення до хворого школяра й доказу необхідності його лікування.

     На  самому початку лікування дитини або підлітка з депресивними розладами  перед психіатром встає найважливіше завдання - вибір антидепресанту й  визначення його оптимальної дози, тобто дози, з одного боку, що виключає можливість виникнення важких побічних явищ або ускладнень терапії й  що дозволяє продовжувати шкільне навчання, а з іншого боку, досить ефективної, сприятливому максимальному полегшенню стану хворого. Підбор оптимальної  дози стає можливим тільки при обліку віку хворого й індивідуальної чутливості до психотропних препаратів. Антидепресанти, що викликають виражені побічні ефекти, не знаходять практичного застосування в дітей і підлітків в амбулаторній практиці й украй обережно використовуються в психіатричному стаціонарі.

     Особливості відносини хворих до свого стану, описані вище, їхнє небажання розцінювати  своє погане самопочуття як психічний  розлад, що вимагає психіатричного лікування, диктують необхідність особливої  старанності в підборі первісної  комбінації препаратів і їхніх дозувань, тому що відсутність швидкого позитивного  ефекту від прийому ліків, поява  побічних явищ, що перекривають спочатку лікувальний ефект, викликає негативне  відношення хворого до продовження  лікування й небажання подальших  контактів з лікарем.

     Початок профілактики шкільної дезадаптації й ранньої реабілітації по суті збігається з першим оглядом дитини психіатром, коли після ретельного збору анамнезу, бесіди з дитиною й рішення кваліфікаційних питань лікар проводить роз'яснювальну роботу й раціональну психотерапію з батьками. Основна мета сімейної психотерапії полягає в корекції неправильного відношення до дитини, крайніми проявами якого є жорстокі примусові заходи й покарання або, навпроти, прагнення захистити, ізолювати від однолітків, дати відпочити від занять.

     Беручи  до уваги можливість виникнення в  школярів важких форм шкільної дезадаптації, необхідно максимально скоротити в цьому віці перші етапи реабілітації (відбудовну терапію й реадаптацію), сполучаючи їх із властиво реабілітацією. У процесі лікування, у міру редукції психопатологічної симптоматики, хворий послідовно проходить стадії полегшеного навчання: індивідуальне навчання вдома, індивідуальне навчання в школі, індивідуальне навчання з вільним відвідуванням класу, індивідуальне навчання по деяких предметах з обов'язковим відвідуванням інших уроків, навчання в класі з 1-3 вільними днями в тиждень, звичайне навчання.

     Таким чином, реабілітаційно-профілактичний підхід до школярів, хворих ендогенними  афективними психозами, завжди індивідуальний, є тривалим, послідовним, спадкоємним  процесом, основу якого становить  сполучення умов, що щадять, зі своєчасною активізацією хворого для досягнення навчання, що не припиняється, і виховання, що максимально наближається до форми  навчання й виховання здорових дітей, з обов'язковим перебуванням у  дитячому колективі. Для профілактики й подолання шкільної дезадаптації у хворих ендогенними захворюваннями школярів необхідний комплекс корекційних заходів, що поєднують зусилля різних фахівців: психіатрів, психологів, психотерапевтів, у тому числі сімейних психотерапевтів, дефектологів, соціальних працівників і педагогів, за умови їх обов'язкового тісного контакту з родиною хворого школяра.