Правова соціологія як складова правознавства

Реферат з правознавства

Правова соціологія як складова правознавства

План

1. Соціологія  права чи правова соціологія - дискусійний характер визначення  науки. 

2. Об'єкт і  предмет правової соціології.

3. Місце правової  соціології в системі юридичних  та інших гуманітарних наук.

4. Структура  правової соціології.

5. Функції правової  соціології.

6. Методи правової  соціології.

1. Соціологія права  чи правова соціологія - дискусійний характер  визначення науки. 

Пройшло майже 100 років з того часу, коли один із класиків соціології Еміль Дюркгейм, проводячи  диференціацію основних напрямів соціологічного знання, виділив і такий напрям, як соціологія права. На V Міжнародному соціологічному конгресі (1962 р.) соціологію права було офіційно визнано галуззю  наукового знання. У наш час  вітчизняна соціологія проходить стадію формування, а питання про її природу, об'єкт, предмет і місце серед  інших суспільних наук залишається  дискусійним. Тобто, існує декілька відмінних точок зору на питання  приналежності правової соціології. Зокрема, серед соціологів домінує  погляд, що (1) соціологія права - це соціологічна дисципліна. Деякі автори з числа юристів трактують (2) соціологію права як юридичну науку і як різновид загальної теорії права. А ще інші, (3) виділяючи теоретичну та емпіричну соціологію права, відносять першу до загальної теорії права, а другу - розглядають як самостійний напрям досліджень у межах правознавства в цілому. Висловлюють думку про те, що (4) соціологія права - це самостійна наука, яка являє собою новий напрям у вітчизняному суспільствознавстві.

Найбільш точною, як на мою думку, є точка зору, що (5) соціологія права - це міждисциплінарна галузь наукового знання, яка поєднує в собі пізнавальні ресурси юриспруденції як системи наук про право та державу і загальної соціології, як науки про загальні принципи відтворення, функціонування і зміни соціальних взаємодій. В цьому сенсі соціологія можлива і як юридична дисципліна (окрема галузь юридичної науки), і як соціологічна дисципліна (окрема галузь соціології).

Іноді в літературі з метою розмежування підходів соціологів і юристів до з'ясування предмету пропонується виділяти "соціологію права" як соціологічну дисципліну і "юридичну соціологію" як юридичну дисципліну. Але на теперішній час аналіз літератури вказує, що в більшості випадків ці поняття ототожнюються і це не впливає на перелік і висвітлення проблем.

2. Об'єкт і предмет  правової соціології.

Об'єктивною підставою  для виокремлення такої особливої  галузі знань як правова соціологія служить те, що право - це важливий не тільки політичний та юридичний, але  й соціальний інститут, якому належить найважливіша роль у соціальному  контролі та соціальному регулюванні. Право - відносно самостійне суспільне  явище, і в цьому розумінні  воно є предметом юридичної науки. Але право також - складова суспільства, і в цьому розумінні воно є  предметом правової соціології. Більше того, правові явища і процеси  не можуть бути глибоко і всебічно вивчені поза їх зв'язком з суспільством як соціальною системою, тобто поза соціальними зв'язками. Проте, якщо для правової науки головну роль відіграє вивчення відповідної галузі права, яка втілена у систему  законодавства, то для соціології права  головне полягає у вивченні закономірностей  у діяльності осіб: а) які приймають  закони; б) які застосовують закони; в) на поведінку яких впливають норми  права.

Отже, об'єктом правовоїсоціології є соціально-правові відносини.

Предметом соціології права є закономірності в суспільних відносинах, за яких формуються правові норми і акти, закономірності соціальної зумовленості права, а також - впливу права на соціальні процеси, формування і розвиток суспільних відносин. Це означає, що предмет соціології права охоплює всі суспільні явища, які містять правовий елемент, соціальні чинники, які взаємодіють з правовими явищами, а також механізми та закономірності такої взаємодії.

Завданнями  правової соціології є дослідження права як важливого елемента соціальної системи, його взаємодії з іншими соціальними структурами, тобто з'ясування того, як з одного боку в суспільстві виникає і визріває соціальна потреба у правовому регулюванні тих чи інших суспільних відносин, і як у процесі такого регулювання відбиваються особистісні, групові і суспільні інтереси, а з іншого - як здійснюються соціальні функції права, яким чином і наскільки ефективно під впливом права у суспільстві відбуваються чи ті інші соціальні зміни.

Отже, правову соціологію можна визначити як науку про загальні та специфічні соціальні властивості, закономірності і механізми взаємодії суспільства як соціальної системи і права як його підсистеми, як засобу соціального регулювання.

Можна дати ще одне визначення, яке відображає дещо інші сторони правової соціології - це наука, яка вивчає закономірності функціонування права в системі соціальних інститутів: генезис, динаміку, структуру правових норм та їх роль у суспільстві, механізми їх реалізації а в поведінці та діяльності в поведінці та діяльності особистості, групи, організації, інститутів, суспільства.

3. Місце правової  соціології в системі  юридичних та інших  гуманітарних наук.

Правова соціологія тісно пов'язана з теорією права, більше того, як вже зазначалось побутує думка, що вона є частиною теорії права. Проте в кожної з них є свої особливості: теорія права вивчає все, що пов'язане з правовими нормами, тоді як соціологія права - тільки соціальні чинники, які породжують ці норми, їх соціальний ефект. Теорія права робить акцент на внутрішні особливості об'єкта, а соціологія - на зовнішні.

Взаємодіє вона також з філософією права. Відрізняються вони предметом дослідження, оскільки філософія вивчає закономірності виникнення, функціонування та розвитку явищ, що позначаються терміно-поняттям "право", тоді як правова соціологія - функціонування права у соціальному середовищі: соціальну зумовленість, соціальні функції, вплив права на поведінку людей. Пов'язана також правова соціологія з історією права, порівняльним правом, демографією, соціальною педагогікою, психологією, статистикою, політологією.

Як галузь соціологічних  знань, соціологія права має безпосередній  зв'язок із загальною соціологією та іншими її галузями. Загалом правова соціологія вивчає правову сферу як соціальну підсистему крізь призму взаємозв'язків особистості, соціальної групи, суспільства. Водночас вона розглядає право як соціальне явище, застосовуючи при цьому методи загальної соціології. Багато її категорій є категоріями загальної соціології (соціальний контроль, соціальний примус).

4. Структура правової  соціології.

Правова соціологія, без сумніву, - це міждисциплінарна галузь наукового знання, що виникла  і розвивається на стику соціології і правознавства. Це означає, що немає  місця правовій соціології ні там, де норми права і правовідносини досліджуються поза зв'язком із соціумом, ні там, де соціальні явища і процеси  не опосередковуються правом.

Соціологія права  неоднорідна і має досить складну  внутрішню структуру, пов'язану насамперед з системою самого права. Наприклад, говориться про соціологію конституційного, кримінального, цивільного, сімейного, адміністративного та іншого права. Не всі галузі правової соціології одержали однакову розробку. Найглибше  і найширше розроблені проблеми соціології кримінального, сімейного права.

Соціологічний підхід до дослідження права передбачає вивчення юридичних явищ у трьох  основних напрямках:

1. охоплює вивчення  тих особливостей соціально-економічних  умов життя, що потребують юридичного  регулювання. Тут набувають свого  матеріального обґрунтування всі  юридичні інститути і норми.  Іншими словами, в ході дослідження,  яке проводиться в цьому напрямі,  виявляються потреби суспільства  в певному виді правового регулювання  і дається пояснення вибору  юридичних засобів їх задоволення. 

2. охоплює дослідження  соціального, соціально-психологічного  і юридичного механізмів дії  правової норми, що передбачає  визначення відповідних чинників, які впливають на виконання  юридичних норм.

3. включає вивчення  ефективності правових норм, в  процесі якого виявляється достатність  або недостатність юридичних  засобів, обраних для досягнення  поставлених цілей правового  регулювання. 

Звертаючись до внутрішньої структури правової соціології як системи знання, можна  виділити в ній такі розділи:

1. загальні теоретичні  і методологічні питання; 

2. спеціальні  проблеми і конкретні соціально-правові  дослідження; 

3. методика і  техніка соціально-правових досліджень.

У ряді загальних проблем важливе місце посідають такі, як соціальні джерела права, соціальна система і соціальний механізм функціонування правових інститутів, система соціальних функцій права, правові проблеми соціального планування, взаємодія права і громадської думки, престиж права та юридичних професій.

Що стосується спеціальних проблем, то можна визначити такі, соціогендерний аспект у соціології права, соціологічні проблеми нормотворчості та діяльності щодо застосування права, соціологічний підхід щодо дослідження судової діяльності, інститутів і норм кримінального права тощо.

Методика  і техніка соціально-правових досліджень - це вибір оптимальних підходів, методів та прийомів соціально-правового дослідження конкретних спеціальних проблем або їх частин, що дозволяють отримати об'єктивні знання.

5. Функції правової  соціології.

Правова соціологія як самостійна галузь знань реалізує всі властиві науці функції (світоглядну, методологічну, комунікативну, прогностичну, інформаційну, критичну тощо), сукупність яких утворює дві групи:

1. Теоретико-пізнавальна  функція. Реалізується в обґрунтуванні причинно-наслідкових зв'язків взаємодії права та соціуму, у критичному оцінюванні чинних норм права, у з'ясуванні особливостей права, які заважають його ефективній реалізації.

2. Практична функція. Стрижнем її є прогнозування правової ситуації в країні, вивчення громадської думки щодо певного правового акта, рівня правової культури громадян та вироблення засобів його підвищення. Містить елементи прогнозування, критики, оцінки, опису.

Взагалі, правова  соціологія вивчає право насамперед для того, щоб давати рекомендації, які сприятимуть раціональному  та ефективному формуванню соціальної дійсності.

Вивчаючи громадську думку про право, ставлення до нього різних верств населення, причини  недостатньої ефективності деяких правових норм, правова соціологія прагне насамперед скласти уявлення про фактичні мотиви, які управляють поведінкою населення  в цілому, а також про мотиви поведінки різних соціальних верств. Ці знання дають можливість виявити  той внутрішній рушій, на який може розраховувати законодавець або  особа, яка впливає на суспільство.

Особливого значення для ефективного функціонування права в суспільстві як соціального  регулятора правова соціологія набуває  у зв'язку з виконанням критичної функції. Оскільки будь-яка наука ризикує опинитися в полоні того різновиду інтелектуального самомилування, яке справедливо називають догматизмом. Правова наука надзвичайно наражається на ризик, бо, оперуючи обов'язковими для всіх правовими формулами і рішеннями, вона схильна ідентифікувати себе з владою.

Звичайно право  має свій внутрішній механізм критики, наприклад оскарження судових рішень. Проте це обмежена критика, яка не виходить за межі прийнятих правил. І коли такі засоби виявляються вичерпаними, - вступає в дію правило - зафіксоване  визнається істинним і безперечним. Аби перервати цю спокійну течію  речей - смертельну, якщо вона триває досить довго, для будь-якої науки (на недовгий час цей спокій потрібен), потрібна критика, яка не інтегрована у межах даної системи. Юридична соціологія може з успіхом для права виконувати це завдання тому, що вона відносно незалежна від нього.

Як підсумок можна сказати, що правова соціологія не тільки виконує важливі загальнонаукові функції у межах юриспруденції, але і робить свій внесок у вирішення кардинальних завдань сучасної соціально-правової практики, які пов'язані з науковим забезпеченням реформ, що проводяться у країні, досягненням громадської злагоди, попередженням і своєчасним розв'язанням соціальних конфліктів, створенням умов для стійкого правопорядку, реалізацією прав і свобод особистості, затвердженням у країні громадянського суспільства і правової держави.