Місцеве самоврядування: яким воно є, яким йому бути?

                 «Місцеве самоврядування: яким воно є, яким йому бути?»

   

      Після закінчення президентських виборів, важливим предметом обговорення у суспільстві стали вибори до місцевих рад. У фокусі не тільки дата майбутніх виборів, але й можлива зміна виборчої системи.

   Існуюча до 2005 року мажоритарна система виборів до місцевих рад не задовольняла суспільство і була замінена на пропорційну, яка також виявилася малоефективною. Сьогоднішній закон про вибори в органи місцевої влади передбачає змішану систему, але чи позначиться цей черговий експеримент на ефективності роботи місцевих рад, насамперед, з точки зору захисту місцевих інтересів? Вже сьогодні експерти свідчать, що навіть за нової системи виборів місцевих рад збільшити потенціал самоврядування на місцях навряд чи вдасться. Більше того, скептики стверджують, що нинішні місцеві вибори не тільки не стануть новим етапом розвитку демократичного процесу в Україні, але й остаточно відсунуть ідею місцевого самоврядування на другий план, перетворивши його виборні органи в частину державного апарату.[1/34-37c]

  У мене  виникає  питання,  дана  система   задовольняє  інтереси  виборців?

 Спробуймо розібратися, відштовхуючись  від інтересів виборців.

     Існуюча пропорційна система не відображає інтересів місцевої громади. Вона пристосована до потреб партійно-політичних угруповань загальнодержавного рівня.

     Місцеві осередки партій не мають вирішального впливу на те, хто стане кандидатом на виборні посади у місцевому самоврядуванні. Останнє слово - за партійним керівництвом в центрі. А воно майже нічого не знає про місцеву громаду, її проблеми та потреби. І - що гірше, не дуже хоче дізнатися.

    Щоб підпорядкувати місцеву владу реальним інтересам територіальної громади, потрібно система, при якій і висування кандидатів, і проведення виборчої кампанії, і вся діяльність обраних представників повністю і остаточно залежатиме від місцевої громади.

       Такою системою може бути мажоритарна система виборів. Порівняймо її з існуючою, пропорційною.[5/67-71c.]

Кого і як представляє місцевий депутат?

     При пропорційній системі територія місцевої громади визначається як єдиний виборчий округ. Людям пропонується обирати не конкретних осіб, а колектив кандидатів, зібраних у виборчий список партії чи блоку. При цьому тільки кандидати з першої частини списку ("перша п'ятірка") стають відомими виборцям.

     Роздумуючи за кого голосувати, виборці орієнтуються на те, наскільки привабливою виглядає в їхніх очах партія та її лідер, вільно чи не вільно абстрагуючись від по-справжньому важливих для них місцевих проблем.

Голосуємо, уявляючи собі світлі образи Юлі, Віті, Сергія чи Арсенія. Потім  виявляємо, що нашими місцевими депутатами стали Параска, Нікалай, Едуард і Ананій. Відкликати яких виборці вже не мають жодної можливості.

     При мажоритарній системі територія місцевої громади ділиться на округи з приблизно рівною кількістю виборців у кожному. Скільки виборчих округів - стільки й депутатів у раді.[3/134c]

     Наприклад, за кількістю населення для такого міста як Миколаїв  діючий закон передбачає обрання від 40 до 60 депутатів. Висування кандидатів у депутати відбувається не списком, а поіменно, окремо по кожному округу.

З досвіду 90-тих років відомо, що при тодішній мажоритарній системі, на кожен з існуючих виборчих округів Миколаєва припадало по 11-15 кандидатів у депутати. Їх імена друкувалися у виборчому бюлетені і з цього списку люди обирали свого депутата.

     Отож, при пропорційній системі місцеву громаду представляє список "групи товаришів", які знеособлено, умовно несуть колективну відповідальність за всю багаточисельну територіальну громаду

     При мажоритарній системі обраний депутат відповідає за конкретну, обмежену територію свого округу та представляє виборців, які на ній живуть. У 90-тих роках середня кількість виборців по кожному округу у Миколаєві становила 3,5 тисячі осіб.

    Важливо, що при такій відносно невеликій кількості виборців своє право бути обраним може реалізувати і небагатий кандидат. Не треба бути мільйонером, щоб особисто обійти тисячу хат і довести свої ідеї до людей.   Можливо так, хоч частково, буде вирішена проблема відділення на місцевому рівні бізнесу від влади?

Звідки беруться кандидати?

     При діючій пропорційній системі право висувати кандидатів мають тільки політичні партії або блоки. Щоб стати кандидатом у депутати, людина має вступити в якусь партію, ставши повністю залежною від її керівництва.

Крім того, важливо не просто стати  кандидатом, а потрапити у головну, "прохідну" частину виборчого  списку. Вирішує це питання партійне  керівництво, з яким треба домовлятися. А партійному керівництву потрібні кошти. Хоча б на утримання партійного офісу, зарплату, оплату публікацій, представницькі, те і се...

     До прохідної частини партійного виборчого списку найчастіше потрапляють ті, хто проявив вміння "домовлятися". Ну і, звичайно, саме керівництво. В результаті - процес висування кандидатів до партійного списку перетворюється на клубок інтриг, образ і торгів. Він, як правило, не має нічого спільного з інтересами місцевої громади.

     При мажоритарній системі право висувати кандидатів мають і політичні партії, і громадські організації, і будь-хто з виборців шляхом самовисування. Для активної людини, яка відчуває підтримку громади, можливість стати кандидатом перестає бути проблемою. В результаті - під час місцевих виборів виявляються нові громадські активісти, місцеві лідери, які є носіями нових ідей і тенденцій.

     Знову ж таки, небагатії отримують свій шанс, бо немає потреби робити "внески" до партійних кас.

Зв'язок між депутатом і виборцями

     При пропорційній системі такий зв'язок опосередкований, бо здійснюється між виборцем і партією. Тільки після цього - з депутатом, чи, точніше, з партійною депутатською фракцією.

     У яке місце і до кого має звернутися за допомогою людина для вирішення своїх проблем? У партійний офіс чи партійну приймальню, яка відфільтрує звернення виборця, перед тим як скерувати його у депутатську фракцію.

Там, завдяки звичній колективній  безвідповідальності, проблема часто так і не знаходять свого вирішення.

     При мажоритарній системі всі виборці даного округу знають контактні дані, місце і час прийому депутата. З ним самим вони можуть познайомитися особисто ще під час виборчої кампанії. Особливо прискіпливі і небайдужі мають можливість сформулювати кандидатові свої побажання у вигляді "наказів виборців" - як умову голосування за нього.

     Зрештою, можна і замінити депутата, який не справився, через процедуру відкликання (яку треба максимально чітко і зрозуміло прописати в законі!).

Депутату, у свою чергу, неважко  вивчити проблеми свого відносно невеликого округу. При бажанні, протягом каденції він може навіть особисто перезнайомитися з більшістю  з 3,5 тисяч мешканців! Прямий і безпосередній  зв'язок між виборцями і депутатом - очевидний.

Тож кому яка система найбільш вигідна?

     Пропорційна система вигідна: партіям і, особливо, керівникам партій олігархічного типу, які мають схильність до монополізації влади і управління та прагнуть створити суцільну "вертикаль влади". Вони вважають, що краще за всіх знають і розуміють, що і як потрібно робити на всіх рівнях.

     Мажоритарна система вигідна: в першу чергу, місцевим територіальним громадам, окремим виборцям, від яких залежить кожен місцевий депутат-мажоритарник.

     Вигідна ця система і аполітичним, далеким від партій, громадянам, які хочуть від місцевої влади простого забезпечення нормальних умов життя.

Місцевим громадським активістам, які прагнуть проявити себе як нові лідери, бо така система дає їм можливість без посередництва партій бути обраними до органів влади.

     Мажоритарна система вигідна також міським та селищним головам, тому що дає можливість сформувати в складі ради стійку більшість і проводити в життя програми, з якими вони пройшли через вибори, адже лише спільна робота міського голови і депутатського корпусу забезпечує стабільність і ефективність місцевого самоврядування. [5/ 123-127c.]

     Зараз у Верховній Раді зареєстровано кілька законопроектів про місцеві вибори. Ніхто поки що не знає, який з них стане основою нового виборчого законодавства. Хоча за риторикою, яка панує в ЗМІ та в експертних середовищах, можна очікувати прийняття мажоритарної або змішаної системи.

Встановлення оновленої мажоритарної системи підтримує впливове громадське об'єднання мерів - "Асоціація  міст України". Водночас, є спроби поєднати різні виборчі системи  через компроміс - систему відкритих  списків, яка, на думку багатьох експертів  і практиків, все-таки більше підходить  до парламентських, а не до місцевих виборів.

     Втім, приймати закон про місцеві вибори будуть депутати, обрані за "пропорційкою", яка їх, а особливо їхніх партійних лідерів, поки цілком влаштовує. Незважаючи на те, що не влаштовує суспільство.

     Як відзначають чимало спостерігачів, «виборцю на цих виборах відводиться роль статиста, волевиявлення якого буде дуже легко відкоригувати». Чи не тому явка на ці вибори прогнозується дуже низька?! Сперечаються лише про те, яка буде частка «участі партії влади» в коригуваннях – 20 чи 30%?

     Чергові вибори до місцевих органів влади могли б винести на порядок денний вже давно наболілі питання про стан та перспективи місцевого самоврядування, але цього, на жаль, не сталося. Партії, які йдуть на вибори навіть не думають пропонувати електорату свої моделі регіонального управління та розвитку. Водночас, Україна залишається погано керованою територією, особливо якщо йдеться про місцевий рівень. Практично всі надходження, зібрані у вигляді податків і відрахувань в різні фонди, залишаються «у верхах», не доходячи до реальних користувачів. Чи не тому у нас вимирають і деградують не окремі міста й села, а цілі райони і території, а прірва між багатими й бідними областями збільшується?[3/114c]

     Але регіони можуть бути дуже різними. І місцеві вибори у Вінницькій області радикально відрізняються від виборів в Луганській чи Івано-Франківській областях. Тому «одна гребінка» і єдиний централізований (партійний) підхід до територіального управління навряд чи виявиться ефективним. Об'єднує лише те, що практично скрізь ми спостерігаємо небажання передавати повноваження і ресурси на місця. Цьому заважає і корумпованість чиновництва, і брак ресурсів, й виключення із громадського життя думки виброців, і значний розрив у розвитку між регіонами. Але головне – це постійне нехтування центральною владою конституційними гарантіями місцевого самоврядування. [5/

     Прихильники ідеї Монтеск'є про розмежування влади вважають, що самоврядні громади чи автономну місцеву владу можна розглядати як «противагу владі центру». Європейська Хартія про місцеве самоврядування 1985 року вважає самоврядування місцевих громад наріжним каменем справжньої демократії. А Програми Світового банку та Програма людського розвитку ООН (ПРООН) наполягають на тому, що децентралізація влади є ефективним знаряддям економічного розвитку – завдяки саме посиленню незалежності місцевого самоврядування і підвищенню його активності, зміцненню демократії на місцях.  

     У цьому контексті хотів би запропонувати для обговорення кілька питань. Чому в порядку денному місцевих виборів не йдеться про реформи місцевого самоврядування? Чому кілька спроб реформувати місцеве самоврядування провалилися вже на стадії обговорення? Можливо, ці реформи взагалі нікому не потрібні?

  Реальне місцеве самоврядування – це пробудження ініціативи мільйонів. Сьогодні цю енергію законсервовано. Небажання Центру зрозуміти це і змінити ситуацію – є серйозною перешкодою для розвитку бізнесу, реалізації соціальних програм. Влада, яка думає, неодмінно має використовувати децентралізацію для зміцнення своїх позицій і підвищення керованості держави заради її стабільності і поліпшення життя людей. Однак, централізація влади в Україні триває. Повноваження місцевих рад по розпорядженню та обліку використання землі, надр, формування місцевих бюджетів плавно переходять до центру.

        Підсумовуючи  вище зазначене, потрібно сказати,  що головне у самоврядуванні — це надати колективам сіл, селищ, міст можливість самостійно вирішувати питання місцевого значення. Адже ніхто краще, ніж мешканці цих населених пунктів, не знає їх потреб, бажань, інтересів.

     Організаційною основою місцевого самоврядування є відповідна територіальна громада, яка може діяти як безпосередньо, так і через створені нею відповідні органи — ради громади. Раду громади складають обрані громадою депутати, а також голова відповідно села, селища, міста, який здійснює керівництво виконавчим органом ради та головує на її засіданнях.

     Усі організаційні питання щодо діяльності органів місцевого самоврядування та їх повноважень, врегулюються спеціальним законом про місцеве самоврядування, прийнятим на розвиток і з метою конкретизації положень Конституції України.

    На рівні району, області діють обрані радами громад районні та обласні ради, які представляють і реалізують у своїй діяльності спільні інтереси які представляють і реалізують у своїй діяльності спільні інтереси мешканців сіл, селищ та міст.