Масова комунікація як об'єкт соціологічних досліджень

Масова  комунікація як об'єкт соціологічних  досліджень

 

Соціологія  масових комунікацій ― це галузь соціології, яка вивчає процеси функціонування і розвитку засобів масової комунікації. Її метою є вивчення, з одного боку, обумовленості цих процесів, з іншого ― їх наслідків, тобто впливу на соціальні, політичні, економічні, культурні явища.

Отже, засоби масової комунікації включені у процес духовного виробництва, здійснюють переважно розповсюдження інформації за допомогою технічних засобів (преса, радіо, телебачення, кіно, відео) на чисельно великі аудиторії. Сучасні засоби масової комунікації, особливо телебачення, набувають планетарного характеру, звертаються до мільйонних

аудиторій, створюють  новий тип культури ― аудіовізуальний. Ці та інші особливості й функції стали приблизно з 20-х років XX ст. предметом вивчення соціології масових комунікацій. Вважається, що початок їй поклав німецький соціолог М. Вебер, який у 1910 р. методологічно обґрунтував необхідність соціології преси, окреслив коло її проблем: орієнтації її на різні

групи, вплив на людину, вимоги до журналістів, методи аналізу преси. Ряд дослідників розглядають засоби масової комунікації та створену ними масову культуру як новий етап розвитку соціального спілкування і культури.

Головний напрям досліджень в області соціології масових комунікацій ― вивчення ефективності масової інформаційної діяльності, пошук практично обгрунтованих шляхів її підвищення. При цьому досліджується як суб'єкт діяльності з виробництва, розповсюдження масової інформації, так і суб'єкт її сприйняття і споживання, а також органи масової інформації як спеціалізовані соціальні інститути й сама масова комунікація як сукупність знань, цінностей і норм. Рядом досліджень доведено розбіжність фактичної структури інформаційних запитів аудиторії з кількістю та якістю інформації, нерівномірність уваги засобів масової комунікації до різних об'єктів дійсності, нерідко занадто велика централізація виробництва і розподілу інформації, обмеженість у цьому плані інформаційних прав територій. На ефективність дії масової комунікації впливає помітна диференціація духовних запитів різних верств населення, етнокультурних груп.

Проведення конкретних соціологічних  досліджень у журналістиці вимагає від соціологів доброго знання внутрішніх законів журналістики, її організаційної структури, конкретних задач, які вирішуються журналістикою тощо. З теорією і практикою журналістики тісно пов'язані постановка проблеми, формування мети, розробка програми, визначення робочих понять, гіпотез, способів їх перевірки в теоретичних і практичних цілях, визначення шляхів оптимізації функціонування тієї чи іншої підсистеми журналістського механізму.

Соціологія масових комунікацій  стало пов'язана з журналістською наукою як системою теоретичних та історичних знань про специфічне соціально-культурне явище. Вона може допомогти вирішити багато проблем,

які виникають  у журналістській практиці Наприклад, проблему формування "профілю" ("обличчя"), типологічних характеристик видання можна вирішити тільки при з'єднанні зусиль дослідників, які підходять до цієї проблеми теоретично, історично, соціологічно. Зокрема, не можна зрозуміти типологічних рис якогось видання, програми радіо і телебачення, якщо не враховувати даних соціологічних досліджень, що фіксують структуру аудиторії, мотиви її звертання до даного органу, читабельність різних розділів і рубрик, місце видання в системі джерел інформації для визначених груп населення, ставлення до органу журналістики як типу видання, запитів і побажань читачів, слухачів, глядачів.

Звичайно, що ігнорування одного підходу призводить до абсолютизації іншого і внаслідок цього до однобокого розкриття проблем і однобоким практичним висновкам і рекомендаціям. Те саме можна стверджувати і стосовно вивчення форм журналістської творчості (жанрів, стилів, напрямів): добрі результати і в цій сфері досягаються поєднаними зусиллями істориків, теоретиків і соціологів. Без вивчення становлення журналістських форм, без з'ясування теоретичних засад їх диференціювання та єдності, внутрішніх властивостей взаємодії на газетних шпальтах чи в програмі радіо і телебачення, без розкриття їх реального "життя" у різних верствах аудиторії, характеру дійсного використання їх законів у творчій практиці, які з'ясовуються тільки на підставі соціологічних досліджень, наука не може задовольнити вимогу ― "необхідно і достатньо".

Соціологія масових комунікацій  як знання про реальні факти, процеси  і тенденції функціонування тих чи інших журналістських об'єктів, отримане на підставі аналізу масових даних, є невід'ємною частиною науки про журналістику ще й тому, що соціологічний аналіз важко провести без посилання на дані теоретичного та історичного розділів науки про журналістику. Важко, наприклад, було б вивчати в межах соціології масових комунікацій функціонування місцевої газети як типу видання, якщо б дослідники заздалегідь не вивчили історичний процес формування цього виду преси, не провели теоретичний аналіз його особливостей ― без цього коректна постановка проблеми в соціологічному дослідженні була б практично неможливою. З іншого боку, результати соціологічних досліджень активно використовуються історією і теорією журналістики, збагачують їх даними про реальні процеси функціонування преси.  Так, результати соціологічних досліджень є реальними   фактами,   а не їх   замінювачами,   "стереотипами",   котрі поставляє їй масова комунікація, у владі якої вона тому і знаходиться. У. Шрам, один з видатних американських дослідників масової комунікації, назвав такого роду концепції "теорією кулі", згідно з якою ідеї, почуття, думки можна автоматично посилати в аудиторію, як у пасивну мішень. Однак конкретні дослідження й експерименти, які розпочались у 40-х роках і носили в основному соціально-психологічний характер, підірвали віру у всемогутність рекламно-пропагандистської машини.

Під час Другої світової війни головна увага соціологів США булла зосереджена на потребах військової пропаганди: вивчався досвід фашистської пропаганди, розроблялися прийоми контрпропаганди, досліджувалися шляхи і способи підвищення ефективності впливу засобів інформації для створення потрібних уряду настроїв і поглядів. Один з видатних дослідників США К. Ховленд почав свої дослідження у сфері психології комунікації в спеціальному Дослідному бюро Відділу інформації та навчання армії, який був створений під час війни при американському військовому відомстві Він проводив експерименти на солдатах. Надруковані після війни звіти про роботи, які було виконано під керівництвом Ховленда лягли в основу популярної у США та інших країнах Єльської школи - соціально-психологічного напряму в соціології.

Прихильники цього  напряму, узагальнюючи 25-річну роботу в шести "Єльських дослідженнях", першими заговорили про опосередкованість впливу комунікації на людину багатьма умовами. Основним недоліком цієї школи сам Ховленд пізніше визнав експериментальний, лабораторний характер досліджень. Подальший розвиток соціально-психологічний напрям отримав у теоріях "когнітивного дисонансу" Л. Фестінгера й теорії відповідності Ч. Осгуда та інших, за якими людина, роблячи вибір у масиві інформації, надає перевагу повідомленням, які розбіжні з її баченням світу, уникає суперечностей, що можуть порушити рівновагу в її свідомості.

До періоду  другої світової війни прийнято відносити  й оформлення кількісного методу аналізу змісту ― контент-аналізу. На відміну від інших досліджень змісту газет цей аналіз, по-перше, використовує статистичний метод підрахунку частоти повтору тієї чи іншої   ознаки,  узятої   за   одиницю   аналізу,   по-друге,   застосовує формалізовану процедуру спостереження і, нарешті, метою такого типу досліджень є соціологічний аналіз виучуваних текстів.

Фундатором  школи контент-аналізу був Г. Д. Лассуелл, який дав теоретичне обґрунтування і провів зі своїми колегами серію контентаналітичних досліджень. Особливого розголосу набув випадок, коли матеріали контент-аналізу стали перевагою для вироку суду. Г. Лассуелл і Н. Лейтес провели вивчення газети "Істинний американець" за 1943 р., фіксуючи випадки прогітлерівської пропаганди (типу "Уряд США корумпований", "Німеччина могутня", "США та їх союзники знаходяться під контролем комуністів" тощо) і протилежних висловлювань. Виявилося, що прогітлерівські заяви більш ніж у 11 разів перевищували частоту нагадування проамериканських висловлювань, і Верховний Суд США на цій підставі виніс постанову про закриття газети "Істинний американець" як профашистської.

У 50-х роках  можна виділити два нові напрями  аналізу змісту: психолінгвістичний, заснований на використанні асоціацій, який очолив директор Інституту досліджень питань пропаганди Іллінойського університету Ч. Осгуд, і утилітарно-прагматичний чи інструментальний.

Зразком останнього типу досліджень вважається робота А. Джорджа "Аналіз

пропаганди" (1959 р.), в якій він узагальнив досвід роботи спеціального відділу аналізу розвідувальної служби у справах вивчення змісту іноземних радіопередач. Цей метод прийнято ще називати методом некількісного аналізу змісту. Його, як правило, використовують для того, щоб за змістом текстів масової комунікації визначити основні напрями політики комунікатора.

У 40―50 роках незадоволення великою кількістю несистематизованих емпіричних даних у соціології масових комунікацій спонукало соціологів до створення так званих теорій середнього рівня, які допомагали зібрати в систему різні концепції функціонування засобів масової комунікації.

Популярна на той  час теорія структурного функціоналізму щодо даної сфери перейшла в уявлення про те, що масова комунікація має виконувати в суспільстві переважно консервативні функції утримання статус кво, а на рівні особистості ― закріплення існуючих поглядів. При цьому комунікації відводилася ледве не головна роль у забезпеченні нормального функціонування громадського організму за рахунок зв'язку між окремими його частинами.

У соціології масових  комунікацій також робилися спроби створити теорії середнього рівня. Ще у 1940 р. П. Лазарсфельд, Б. Берельсон і Е. Годе вивчали поведінку населення однієї з громад штату Огайо під час президентських виборів. Вони з'ясували, що, по-перше, масова комунікація не є основним джерелом отримання інформації, по-друге, деякі люди є як би генераторами громадської думки і саме вони виявилися найактивнішими споживачами масової інформації. На цьому ґрунті пізніше виникла теорія "лідерів думки", на яких нібито й слід перш за все орієнтувати масову комунікацію. Продовжуючи цю лінію і ґрунтуючись на результатах виборів, розповсюдженні моди, ставленні лікарів до нових ліків, Е. Кац у 1957 р. уперше публікує основні положення концепції "двосходинкового потоку комунікації", яку потім було розширено У. Шрамом і названо теорією "багатосходинкового потоку комунікації".

Сучасний етап розвитку теорії масової комунікації  характеризується існуванням різних теорій, методів, концепцій. Широкого розповсюдження набули останнім часом дослідження, пов'язані з активною позицією особистості при впливі на неї потоків масової інформації. Розглядаються внутрішньоособистісні та міжособистісні фактори, які впливають на процес взаємодії свідомості індивіда і зверненого до нього повідомлення.

Характерним для  сучасної соціології масових комунікацій  є також інтерес до "межових" зон, які охоплюють взаємодію різних елементів ланцюжка комунікації, котрі раніше розглядалися ізольовано. Наприклад, взаємодією свідомості людини і тексту займалися фахівці з соціолінгвістики, семіотики, псіхолінгвістики.

Набагато повільніше розвивалася соціологія масових  комунікацій у Радянському Союзі. Правда, у 20-ті роки відбувся деякий підйом соціологічних досліджень. Були проведені дослідження аудиторії, кадрів журналістики, психології читання тощо. Однак при всьому значенні цих досліджень зрозуміло також і те, що дослідження, для яких ще не було міцного теоретико-методологічного фундамент)' соціології масових комунікацій, були не достатньо точними і для практичного використання дали не дуже багато. З другої половини 20-х років  почали розроблятися теоретико-методологічні  питання соціології журналістики. Але великих успіхів досягнуто не було, а в 30―50-ті роки питання соціології взагалі не розроблялися через те, що вона була під забороною як буржуазна наука.

Новий підйом конкретних соціолого-журналістських досліджень настав у середині 60-х років. Було створено дослідницькі групи, багато редакцій почали вивчати свою аудиторію. На жаль, цей процес майже не торкнувся України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Зернецька О. В. Нові засоби масової комунікації (соціокультурний аспект). — К.: Наук. думка, 1993.

2. Іванов Валерій. Основні теорії масової комунікації і журналістики: навчальний посібник / за науковою редакцією В. В. Різуна. ― К. : Центр Вільної Преси, 2010. – 258 с.

3. Іванов В. Ф. Соціологія масової  комунікації: Навч. посіб. — К.: Київ. ун-т, 2000.

4. Соціологія. Навчальний посібник

http://www.ukrreferat.com/index.php?referat=39&pg=0&lang=book