Роль Корану у формуванні мусульманської риторики

Державний вищий навчальний заклад

«Запорізький національний університет»

Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

Реферат на тему:

«РОЛЬ КОРАНУ В СТАНОВЛЕННІ МУСУЛЬМАНСЬКОЇ РИТОРИКИ»

Виконала: студентка ІІ курсу,          гр. 3330-1

спец.: видавничої справи та редагування

Аракелян М. М.

Перевірила: Плеханова Т. М.

Запоріжжя

2012

Добро і зло не рівні один одному: намагайся робити найдобріше, і тоді той, у кого була ворожнеча з тобою, буде тобі близьким, щирим другом». (Коран, сура 41:34)

У VII ст. відбувається пасіонарний спалах, піднесення арабського народу. Виникає нова релігія — іслам. На ісламських нормах базується культура народів Сходу (й не тільки Сходу). Це є підставою для твердження про регіон арабо-мусульманської культури, який відіграє помітну роль у сьогоднішньому світі. Тому неможливо обминути увагою специфіку ісламського красномовства, що ґрунтується на літературно-риторичних традиціях Корану, — священної книги ісламу.

Прикладом того, що одна людська особа може вплинути на долю людства, є постать Мухаммеда, засновника ісламу. Бувши неписьменним мешканцем ще язичницької Мекки, який знав лише усні перекази з Біблії (вони побутували в арабському світі як своєрідний фольклор серед ханіфів — людей, що вірували в Єдиного Бога), він настільки пройнявся цими ідеями, що одного разу в релігійному екстазі побачив себе на небі, біля престолу Аллаха, де йому дали прочитати й запам'ятати Книгу, яка зберігалася біля підніжжя Аллахового престолу — Коран (букв, "читання"). Потім Мухаммед лише диктував цей Коран, що зберігся у його свідомості, своїм секретарям.

Коран започаткував арабську словесність, літературу, риторику. Він став підґрунтям для поетичної творчості, основою судочинства й судового ораторства, живив політику й науку.

Поетика Корану привертала увагу дослідників значно частіше, ніж його роль у розвитку риторики мусульманського Сходу.

Релігійне красномовство було джерелом і основою коранічної мови. Коран поділяють на два типи сур — розділів ("рядок каміння", з якого кладеться стіна). Сури, створені в Мецці, де Мухаммед боровся проти пануючого тоді язичництва, — найчастіше тексти високопоетичні, що змальовують його видіння, пройняті пророчою інтонацією і, як вважають мусульмани, є голосом Самого Аллаха. Це одночасно й своєрідний риторичний прийом.

Але пророче слово не є те само, що поетичне фантазування. Адже сам Мухаммед відмежовувався від домусульманських арабських поетів, які кружляли навколо ідолопоклонницької Мекки, співаючи для прочан-язичників пісні, в яких пророкувалася їхні доля ("садж"). Відкинув Мухаммед і віршову форму, яка, за його особистим зізнанням, "стомлювала": Коран є початком арабської прози. Культивуючи езотеричне слово і навіть погоджуючись з тим, що стиль Корану "темний", Мухаммед водночас прагне до невимушеності й розкутості, а сама мова Корану є риторичною. У ньому переважають прості словесно-стилістичні рішення, нечастими є метафори, метонімії чи якісь інші поетичні прийоми. Основа мови Корану — народна ("мединський діалект"). І функція "пророчих сур", з погляду засновника ісламу, суто утилітарна: розповісти своєму народові, який не знає Аллаха, про Єдиного Бога. Поетичні елементи в "пророчих сурах" природно єднаються з риторичними пасажами:

"Аллах — немає Божества, крім Нього, живого, сущого існуючого; не оволодіває Ним дрімота, ані сон; Йому належить те, що на небесах і на землі. Хто заступиться перед Ним, інакше ніж з Його дозволу? Він знає, що було до них, і те, що буде після них, а вони не опановують нічого із Його знання, окрім того, що Він побажає. Трон Його обіймає небеса і землю, й не в тягар Йому охорона їх, — воістину Він — високий, великий" [256(255)].

Абсолютно природно релігійна риторика Корану переростає в юридичну. Навіть у меканських сурах виникають моменти, продиктовані необхідністю дати послідовникам ісламу Закон, подібний до біблійного.

Духовно-юридичний кодекс Корану — п'ять арканів (стовпів) віри, які являють собою в певному сенсі конденсацію переосмислених у дусі нової релігії заповідей та приписів Біблії:

- сповідання віри в Аллаха Єдиного та Мухаммеда як його пророка;

- щоденна п'ятиразова молитва;

- піст у місяць рамадан;

- милостиня-податок (1/40 доходів правовірного мусить йти на бідаків);

- паломництво до Мекки.

Часом сюди додають і поняття "священної війни проти зла" — джихад, яка може набирати характеру безпосередніх воєнних дій проти невірних (газават).

Текст Корану рясніє суто юридичними приписами:

"Якщо ж він дав розлучення їй (втретє), то не дозволяється вона йому потім, аж поки не вийде она за іншого мужа, а якщо той дав їй розлучення, то немає гріха над ними, що вони повернуться, якщо думають виконати обмеження Аллаха. І ось кордони Аллаха; Він пояснює їх людям, які мають знання" [230(230)].

Орінтація на створення системи законів міцніє в "ме-динських" сурах (написаних в Медині, де пророк знайшов, на відміну від рідної Мекки, підтримку). Мединські сури — це остаточне утвердження дидактики Корану та ісламського законодавства (згодом воно отримає назву шаріат — вірний шлях). Це право не диференціюється на релігійну, громадянську та кримінальну сфери — воно цілком будується на релігійній концепції1.

Ісламське право висуває такі категорії, як іджма (узгоджена думка богословів та юристів) і кияс (умовивід за аналогією).

Коран швидко стає основою мусульманського релігійного та судового красномовства, теологічно-наукових дискусій у медресе (мусульманських школах). Цікаво, що саме арабам та ісламізованим народам Сходу світ зобов'язаний становленням астрономії, алгебри, хімії; давно відомі європейцям географія, історія, медицина, філософія отримали у мусульман новий імпульс до розвитку. Поєднуючись з традиціями культури та літератури народів, які до ісламського завоювання мали власну проповідь, право та науку (іранців, почасти індусів тощо), мусульманське красномовство розквітло по всьому Сході. Свідчення цього — казки "Тисяча й однієї ночі", які дають підстави для тверджень, що елоквенція активно застосовувалася в мусульманському повсякденному побуті часів середньовіччя. А красномовство, надихаючись традиціями Корану, розвивалося в суто гуманістичному аспекті; воно було підпорядковане (як і тодішня поезія) загальнолюдським цінностям.

В одній з казок "Тисячі й однієї ночі" жінка прагне пояснити нерозумному коханому, якому її подруга подавала знаки прихильності, мову любовних символів:

"На голові і на очах!., [формула покірності]. Паличкою від таба, яку вона положила тобі на живіт, вона вказує, що ти прийшов, а твоє серце було відсутнє; і вона начебто каже тобі: твоє кохання не таке, не зараховуй же себе до тих, хто кохає. І кісточкою фініка вона начебто говорить тобі: якби ти був закоханий, твоє серце, мабуть, горіло б від любові, і ти не покуштував був солодощів сну; бо любов солодка, мов фінік, і запалює в душі вугілля. Ріжковим сім'ячком вона тобі вказує, що серце того, хто любить, втомилося, і каже тобі: терпи розлучення з нами, як терпів Іов"2.

Або ж візьмемо уривок з класичного твору "Каліла й Дімна", написаному на перехресті індійської, іранської та арабської літературних традицій. Тут у формі "байки" викладено, як розмірковують та судяться персонажі-тварини, широко цитуючи притчі й афоризми мудреців; побутове красномовство — основа цієї книги — щедро насичене релігійно-філософським та юридичним досвідом,

"Сам собі ворог той, хто приховує свої хвороби від лікаря, нужду від друзів та корисну пораду від царя".

"Трьох можна назвати нерозумними та нерозважливими: коваля, що надягає білу сорочку та джуббу, роздуваючи свої міхи; кушніра, що в нових чоботях розминає у воді шкіри; і купця, що одружується на молодій перед довгою мандрівкою у далекі краї".

Ісламська риторика надзвичайно пишна у похвалах і так само не скупа в ганьбленні, коли йдеться про друзів або ворогів: достатньо ознайомитися хоча б з промовами такого характерного ісламського політичного лідера, як Саддам Хусейні.

Список використаної літератури:

1. Грязневич П. А. Коран // Краткая литературная энциклопедия: В 9 т. — М., 1966. — Т. 3. — С. 726—729.

2. История всемирной литературы: В 9 т. — М.. 1984. – Т. 2. – С. 216-218.

3. Риторика загальна та судова: Навч. посіб. / С.Д. Абрамович, В. В. Молдован, М. Ю. Чикарькова — К.: Юрінком Інтер, 2002. – 416 с.