Охарактеризуйте офіційно-діловий стиль

Варіант № 2

1. Охарактеризуйте  офіційно-діловий стиль.

Офіційно-діловий стиль (ОДС) — функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Належить до виразно-об'єктивних стилів; виділяється найвищою мірою літературності.

Офіційно-діловий стиль - це мова ділових паперів: розпоряджень, постанов, програм, заяв, автобіографій, резолюцій, протоколів, законів, актів, наказів, анкет, розписок тощо. Це один із найдавніших стилів. Його ознаки знаходимо в документах XI-X11 ст. (Мстиславова грамота 1130 р.), в українсько-молдавських грамотах, українських грамотах XIV-XV ст., українських літописах (офіційні листи, угоди тощо).

Сфера вживання офіційно-ділового стилю  зумовлює його жанрову розгалуженість. Обслуговуючи потреби державного, громадського, економічного та політичного життя суспільства, тексти офіційно-ділового стилю мають помітні відмінності й у межах того самого жанру. Однак усім їм притаманні дуже виразні спільні мовні ознаки.

Найважливішими ознаками офіційно-ділового стилю є:

1. Наявність реквізитів, які мають певну черговість. У різаних видах ділових паперів склад реквізитів неоднаковий, він залежить від змісту документа, його призначення і способу опрацювання. Закріплення за реквізитами постійного місця робить документи зручними для зорового сприймання, спрощує їх опрацювання. Обов'язковим реквізитом будь-якого документа є підпис.

2. Точність, послідовність і лаконічність  викладу фактів, гранична чіткість  висловлювання. Офіційно-діловий  стиль позбавлений образності, емоційності  та індивідуальної авторської своєрідності.

3. Наявність усталених мовних  зворотів, певна стандартизація  початків і закінчень документів. Найхарактерніші вияви стандартизації  такі: а) широке вживання готових  словесних конструкцій (наприклад,  у зв'язку, відповідно до, з метою, згідно з), що спрощує й полегшує процес укладання окремих видів документів; б) часта повторюваність тих самих слів, форм, зворотів, конструкцій як результат прагнення до однотипності способів вираження думки у подібних ситуаціях.

4. Лексика здебільшого нейтральна, слова вживаються у прямому значенні. Залежно від того, яку саме галузь суспільного життя обслуговує офіційно-діловий стиль, він може містити суспільно-політичну, професійно-виробничу, науково-термінологічну лексику.

5. З метою чіткішої організації текст поділяється на параграфи, пункти, підпункти.

6. Часте вживання словосполучень  з дієсловами у формі теперішнього  часу зі значенням позачасовості,  постійності дії: рішення надсилається, має місце, виробнича рада розглядає. Вживаються також звороти згідно з оригіналом, складено і завірено у двох примірниках, вжити заходів, визнати за можливе, звернутися із заявою, надати слово, оголосити подяку, накласти резолюцію і под.

7. Найхарактерніші речення - прості  поширені (кілька підметів при  одному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів тощо). Вживаються також складні речення із сурядним і підрядним зв'язком.

Основними мовними засобами стилю  є: на нейтральному тлі загальновживаних мовних елементів широке використання суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології (відрядження, протокол, наказ, вищезазначений, вищезгаданий, нижчепідписаний, пред'явник, пред'явлений, заява, заявник, сторони, показання, ухвала, угода, розпорядження, резолюція, інструкція, план, звіт, документ, декларація, кредит); специфічна термінологія на зразок порушити питання, подати пропозицію; відсутність емоційно-експресивної лексики і будь-якої мовної індивідуальності автора, обмежена синонімія. У синтаксисі офіційно-ділового стилю переважають: безособові і наказові форми дієслів; безособові, інфінітивні, неозначено-особові, узагальнено-особові речення; іменний присудок, складні синтаксичні конструкції, дієприкметникові і дієприслівникові звороти. Обов'язковим є чітко регламентоване розміщення і побудова тексту, обсяг основних частин, наявність обов'язкових стандартних висловів (тому в діловому спілкуванні прийнято частіше користуватися готовими бланками).

Офіційно-діловий стиль  мови має такі підстилі (та їх жанри):

1. законодавчий (закони, укази, статути, постанови);
2. дипломатичний (міжнародні угоди — конвенції, повідомлення — комюніке, звернення — ноти, протоколи);
3. адміністративно-канцелярський (накази, інструкції, розпорядження, довідки, заяви, звіти).

Законодавчий підстиль складають документи, які виконують настановчо-регулювальну функцію в державному і суспільному житті, утверджують обов'язкові правові норми: декрети, закони, кодекси, конституції, укази, постанови, рішення. Мова цих документів, хоч і насичена юридичною термінологією, ускладненими синтаксичними конструкціями з відокремленням, підрядністю, повинна бути доступною і зрозумілою кожному громадянинові держави, бо всі мають однакове конституційне право на таку законодавчу інформацію.

Дипломатичний підстиль обслуговує дипломатичну службу, контакти Української держави з іншими державами, міжнародним співтовариством і всесвітніми організаціями. Цей підстиль характеризується специфічною лексикою, термінологією, серед якої чимало запозичень, та своєрідними формулами дипломатичної ввічливості.

До дипломатичних належать:

• організаційно-регулюючі документи (конвенція, пакт, угода, протокол про наміри);
• організаційно-впливові документи (декларація, нота, вербальна нота, міжнародна заява);
• інформативно-описові документи (меморандум, комюніке).

Адміністративно – управлінський підстиль, як кровоносна система, забезпечує зв'язок усього управлінського - виконавчого апарату держави між його внутрішніми підрозділами і кожним громадянином держави. Він єдиний з підстилів активно доходить до кожного члена суспільства, як і розмовний стиль, особливо нині, коли Україна стає правовою державою.

Серед адміністративно-управлінської  документації виділяють:

• розпорядчу (наказ, постанова, рішення, резолюція, розпорядження);
• організаційну (договір, інструкція, статут, штатний розпис, тарифікація);
• інформаційно-довідкову (автобіографія, заява, звіт, план, 
  характеристика, інформація, довідка).

Для офіційно-ділового стилю  основною є функція повідомлення громадянам, установам і організаціям законів, постанов, розпоряджень, угод та іншої офіційної інформації, що виникає і вступає в дію чи виводиться з обігу на всіх рівнях державного, суспільного, громадського і виробничого життя.

Положення, висловлене М. Брандес, про те, що в межах однієї предметної галузі функціональний стиль «уніфікує тип функціонування, тип поведінки кожного мовного жанру», найповніше підтверджується саме характером офіційно-ділового стилю: «Офіційно-діловий стиль керує (управляє) вибором і комбінуванням мовних засобів для оформлення змісту (висловлення, спілкування) у сфері суто офіційних людських взаємовідношень, а саме у сфері правових відношень і управління».

Традиційно, як і інші дослідники, відзначаючи книжний  характер і писемну форму офіційно-ділового стилю, М. Брандес логічно продовжує: «... він не є мовою регулярного масового спілкування. Крім того, він комунікативне односторонній: це мова повідомлення, а не спілкування, Його сприймають, але дуже рідко відтворюють, і ним не говорять». На наш погляд, зауваження «ним не говорять» є дуже суттєвим для характеристики офіційно-ділового стилю: його використовують, він - засіб: системний, кодовий, схематичний.

Хоча офіційно-діловий  стиль прийнято називати книжним, писемним, бо основними його текстами є офіційні папери, що мають статус документів, проте він має і усну форму вияву (переговори на різних рівнях державної і громадської влади, офіційні зустрічі, ділові розмови, прийоми громадян тощо).

Отже, тексти офіційно-ділового стилю потребують документації тверджень, точності формулювань, не припускають двозначності сприймання змісту.

 

2. Назвіть реквізити  резюме. Чим реквізити резюме  відрізняються від реквізитів  листа?

Резюме (фр. résumé) – короткий висновок з основними положеннями  з доповіді, промови, наукової праці, дискусії.

Взагалі не встановлено якихось суворих вимог щодо розташування реквізитів резюме, але одним з найпоширеніших є зразок, коли подається

– назва виду документа;

– домашня адреса, телефон;

– прізвище, ім'я, по батькові;

– особисті дані (дата народження, сімейний стан);

– відомості про освіту (зазначити заклади освіти, де навчалися, курсову перепідготовку, знання іноземних  мов та ін. – усього того, що може сприяти вибрати саме вашу кандидатуру);

– науковий ступінь;

– відомості про досвід роботи (зазначити, які посади обіймали раніше, де працюєте тепер, стаж роботи);

– додаткова інформація (найчастіше подається на вимогу роботодавця: про ваші позитивні якості, ставлення  до праці, володіння суміжними спеціальностями  тощо);

– дата;

– підпис.

Резюме не дає достатньо  інформації.  З листа можна багато чого побачити: як людина мислить, як висловлює свої думки, наскільки серйозно ставиться до цієї вакансії і т. д. До супровідного листа додаються власне резюме та копії необхідних документів про освіту, сертифікати, рекомендації з колишніх місць роботи, з якими кандидат бажає познайомити роботодавця в першу чергу.

  
3. Охарактеризуйте мовленнєві, стилістичні, композиційні і комунікативні принципи презентації.

Презентація - спеціально організоване спілкування з аудиторією, мета якого переконати або спонукати її до певних дій. Презентацію здійснюють через три канали: вербальний - те, що я говорю; вокальний - те, як я говорю; невербальний - вираз очей, жести, рухи. Вплив на аудиторію суттєво посилюється завдяки володінню вокальним і невербальним засобами.

Презентація потребує ретельної  підготовки: тут діє правило Фауста, на кожну хвилину доповіді необхідно 30 хвилин попередньої підготовки. Готуючись до презентації, потрібно:

- чітко сформувати мету презентації;

- визначити кількісний склад аудиторії;

- вибрати спосіб інформування;

- передбачити головну ідею презентації;

- зібрати матеріал;

- продумати і структуризувати вступ, основну частину і висновки доповіді;

- вибрати демонстраційно-наочні матеріали - візуалізація доповіді;

- особисто провести пробну репетицію, підготуватися до відповідей на можливі запитання.

Є й певні особливості  в підготовці виступу під час  презентації. Він має такі структурні елементи:

- Експозиція - встановлення психологічного контакту із присутніми, привернення і утримування уваги до себе (привітання, кілька приємних оригінальних слів).

Вступ, якому відводиться 5-10 % часу всієї презентації.

На цьому етапі треба:

- чітко назвати тему виступу і час, необхідний для цього; S розповісти про власний досвід, пов'язаний з предметом презентації;

- скориставшись запитаннями, з'ясувати, наскільки аудиторія ознайомлена з предметом обговорення;

- зазначити, чому саме цих людей запрошено на презентацію.

Основна частина передбачає:

- викласти у дохідливій формі проблему, переділивши її на кілька етапів;

- використати у виступі аудіовізуальні та інші допоміжні засоби (таблиці, схеми, діаграми тощо);

- з'ясувати за допомоги запитань, як присутні зрозуміли сказане;

- чітко сформулювати пропозицію до присутніх та що кожен може втратити, якщо не підтримає запропоновану ідею;

- роздати запрошення, заздалегідь підготовлені матеріали (буклети, проспекти тощо) та маленькі сувеніри на згадку про презентацію;

- з'ясувати, чи у присутніх є якісь запитання до ініціаторів зустрічі й відповісти на них.

Висновок - підсумовування виступу, висловлення подяки присутнім  за те, що вони віднайшли можливість побути на презентації і надали можливість представити їм свою ідею, сподівання на подальше спілкування та взаємодію.

Презентація не закінчується тоді, коли все висловлено, а коли повідомили про її завершення.

 

 

4. Перекладіть подані  словосполучення та поставте  їх у формі давального, орудного, знахідного, кличного відмінків.  Усно поясніть правопис та  особливості відмінювання прізвищ,  імен, по батькові.

Прокурор Агеенко  Анна Андриановна.

Уважаемый господин Романовский Михаил Ратиборович.