Теорія торгівлі

   Засновником класичної школи економічної  думки був Адам Сміт (Adam Smith, 1723—1790). Сміт критикував твердження меркантилістів про те, що багатство країни залежить від володіння скарбами у вигляді золота або коштовностей, які надходять до країни внаслідок перевищення експорту над імпортом. Він проголосив що основою багатства націй та народів є міжнародний поділ праці та відповідна йому спеціалізація різних країн на виробництві тих товарів, щодо яких вони мають абсолютні переваги. Така політика отримала назву "лессе-фер", що означає політику державного невтручання в економіку та свободи конкуренції. Завдяки цій політиці ресурси кожної країни перетечуть у рентабельні галузі, тому що країна не зможе конкурувати на світовому ринку в нерентабельних галузях. Для визначення того, на виробництві якої продукції слід спеціалізуватися країні, А. Сміт пропонував враховувати природні переваги та набуті переваги країни. Природні переваги країна може мати завдяки своїм кліматичним особливостям або володінню деякими природними ресурсами. Набуті переваги країна може мати внаслідок розвитку технології виробництва та високої кваліфікації робочої сили.

   Суть  теорії зовнішньої торгівлі А. Сміта, або теорії абсолютних переваг: країни експортують ті товари, які вони виробляють з меншими витратами (у виробництві яких вони мають абсолютну перевагу), та імпортують ті товари, що продукуються іншими країнами з меншими витратами (у виробництві яких абсолютна перевага належить їхнім торговим партнерам).

   Теорія  абсолютних переваг базується на таких припущеннях:

   1)єдиним  фактором виробництва є праця;

   2)зайнятість  повна, тобто усі наявні трудові  ресурси використовуються у виробництві  товарів;

   3)всесвітнє  господарство складається із  двох країн, тому в міжнародній  торгівлі беруть участь тільки дві країни, які продукують та торгують одна з одною тільки двома товарами;

   4)витрати  виробництва — постійні, а їх  зниження збільшує попит на  товар;

   5)ціна  одного товару виражена у кількості праці, затраченої на виробництво іншого;

   6)транспортні  витрати на перевезення товару  з однієї країни до іншої  дорівнюють нулю;

   7)зовнішня  торгівля вільна від обмежень та регламентацій.

   Відповідно  до поглядів А. Сміта:

   1)урядам  не треба втручатись у зовнішню  торгівлю: вони мають підтримувати режим відкритих ринків та свободи торгівлі;

   2)нації,  так само як і приватні особи,  повинні спеціалізуватися на  виробництві тих товарів, у виробництві яких у них є переваги, та торгувати ними в обмін на товари, переваги у виробництві яких мають інші нації;

   3)зовнішня  торгівля стимулює розвиток продуктивності  праці розширенням ринку за  межі національних кордонів;

   4)експорт  є позитивним чинником для  економіки, тому що забезпечує  збут надлишку продуктів, які  не можуть бути продані на внутрішньому ринку;

   5)субсидії  на експорт є податком на  населення та призводять до  підвищення внутрішніх цін і тому мають бути скасовані.

   Розглянемо  положення теорії А. Сміта на умовному прикладі взаємної торгівлі двох країн — України та Індії та двох видів товарів — цукру та чаю.

   Припустимо, що кожна з двох країн має однакову кількість торгових ресурсів (100 одиниць), які можуть бути використані для виробництва або цукру, або чаю. Оскільки праця, за А. Смітом, є єдиним фактором виробництва, умова абсолютної переваги у витратах означає, що одній країні потрібно менше часу на виробництво одиниці товару, ніж іншій. В Україні на виробництво тонни чаю потрібно 20 одиниць ресурсів, а на виробництво тонни цукру — 5 одиниць ресурсів. В Індії необхідні 4 одиниці ресурсів для виробництва тонни чаю та 10 одиниць ресурсів — для тонни цукру. Отже, Україна має абсолютну перевагу у виробництві цукру, оскільки на виробництво 1 тонни їй необхідно витратити тільки 5 одиниць ресурсів  порівняно з 10 одиницями в Індії. Індійські виробники мають абсолютну перевагу у виробництві чаю, оскільки вони витрачають на його виробництво 4 одиниці ресурсів порівняно з Україною.

    Розглянемо  ситуацію, коли обидві країни не торгують одна з одною. За умовами і Україна, і Індія виділяють по 50 одиниць  ресурсів на виробництво кожного продукту. Оптимальною структурою виробництва для України є 2,5 т чаю та 10 т цукру (точка В на рис. 1.5.8), а для Індії — 12,5 т чаю та 5 т цукру (точка А на рис. 1.5.8). Оскільки кожна з країн має тільки 100 одиниць ресурсів, жодна з них не може збільшити виробництво чаю без зниження виробництва цукру та навпаки. Без зовнішньої торгівлі сукупний обсяг виробництва України та Індії становитиме 15 т чаю та 15 т цукру. 

    В іншій ситуації припустимо, що кожна  країна буде спеціалізуватися на виробництві товару, щодо якого вона має абсолютні переваги. Україна зможе виробити 20 т цукру (точка D на рис. 1.5.8.), відмовившись повністю від виробництва чаю, а Індія — 25 т чаю (точка С на рис. 1.5.8.), скоротивши повністю виробництво цукру. Отже, внаслідок спеціалізації сукупне виробництво обох товарів може зрости: чаю — з 15 т до 25 т, цукру — з 15 т до 20 т, і внаслідок торгового обміну обидві країни зможуть мати більше і цукру, і чаю, ніж за його відсутності.

    Достоїнством  теорії абсолютних переваг є те, що вона базується на трудовій теорії вартості та підтверджує переваги поділу праці не тільки на національному, але й на міжнародному рівні.

    Недоліком цієї теорії для пояснення міжнародної  торгівлі є те, що вона не відповідає на запитання, чому країни торгують між собою навіть за умови відсутності абсолютної переваги у виробництві тих чи інших товарів, тобто коли одна з країн має абсолютні переваги у виробництві всіх товарів.

    Висновки

    1.Згідно  з теорією абсолютних переваг  міжнародна торгівля вигідна,  якщо країни торгують такими  товарами, які кожна з них продукує  з меншими витратами, ніж країна-партнер. 

    2.Країни  експортують ті товари, у виробництві  яких вони мають абсолютну  перевагу, і імпортують ті, щодо  яких абсолютна перевага — у їх торгових партнерів.

    Теорія  порівняльних переваг

    Теорію  абсолютних переваг А. Сміта розвинув Давид Рікардо (1772—1823), довівши, що абсолютні переваги є лише частковим випадком загального правила. Він показав, що торгівля вигідна кожній з двох країн, навіть якщо одна з них має абсолютні переваги у виробництві обох товарів.

    Теорія  порівняльних переваг базується  на тих самих припущеннях, що і  теорія абсолютних переваг, використовуючи додатково поняття альтернативних витрат.

      Альтернативні витрати — це  просте порівняння цін одиниць  двох товарів на внутрішньому  ринку, виражених через кількість робочого часу, витраченого на їх виробництво.

    Альтернативна ціна — це робочий час, потрібний для виробництва одиниці одного товару, виражений через робочий час, необхідний для виробництва одиниці іншого товару.

    Суть  теорії порівняльних переваг: якщо країни спеціалізуються на виробництві  тих товарів, які вони можуть виробляти  з відносно нижчими витратами  порівняно з іншими країнами (або, інакше кажучи, з меншими альтернативними витратами), то торгівля буде взаємовигідною для обох країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно ефективнішим, ніж в іншій.

    Альтернативні витрати виробництва продукту —  це кількість інших продуктів, від  якої необхідно відмовитись або  яку треба офірувати, щоб отримати певну кількість будь-якого даного продукту.

    Розглянемо  приклад принципу порівняльної переваги.

    Візьмемо  такі країни, як Англія і Португалія, і припустимо, що вони торгують одна з одною. Оскільки дві економіки не взаємодіють, то можна очікувати, що ціни на одні й ті ж товари в Англії і Португалії будуть різними. Цю різницю в цінах Д. Рікардо пояснював різною продуктивністю праці в цих країнах. Крім того, наслідком різної продуктивності праці була також і різниця в доходах, бо трудові витрати повинні комленсовуватись, виходячи з їх продуктивності. 

    Припустимо, що кожна країна може вибирати, куди направляти свої трудові ресурси: на виробництво пива, зерна або якихось поєднань цих товарів. Час, необхідний для їх виробництва, і час, який с в наявності такий

    Показники       Англія  Португалія

    Час, необхідний для виробництва 1 галона пива, год  6  7,5

    Час, необхідний для виробництва 1 фунта  зерна, год  4  10

    Час, що с в наявності, год     36  60

    Зауважимо, що Португалія менш ефективна у виробництві  як пива, так і зерна. Ця нижча  продуктивність і впливає на те, що португальці бідніші за британців: англійський робітник може заробити 1 галон за 6 год, а португальський - за 7,5 год. Висловлюючись економічною мовою, Англія має абсолютну перевагу у виробництві обох товарів. Відносні ціни на товари в обох країнах можна легко підрахувати. Витрати на виробництво 1 галона пива в Англії у 1,5 разу виші, ніж витрати на виробництво 1 фунта зерна. Отже, 1 фунт зерна коштуватиме 0,66 галона пива. Так само в Португалії відносна ціна фунта зерна відповідає 1,33 галона пива. Виробничі можливості і доходи кожної країни відображені на рис.

    

    Англія може задіяти всі свої трудові ресурси на виробництві пива і спожити по* тім 6 галонів пива, але залишитися без зерна (точка А). Навпаки, всю працю можна спрямувати на виробництво 9 фунтів зерна (точка В). Англія може також виробиш і спожити будь-яке поєднання пива і зерна, що знаходиться на лінії АВ. Припустимо, що вибрано таке поєднання: сукупне виробництво і споживання становить 4 галони пива і З фунти зерна (точка Q. Зазначимо, що ніяка точка, що лежить праворуч від лінії АСВ, не може бути досягнута, оскільки Англія просто неспроможна виробити більше через брак додаткового робочого часу. Будь-яка точка, що лежить ліворуч від лінії АСВ, означає, що не всі трудові ресурси будуть використані. З іншого боку, Португалія може виробити і спожити 8 галонів пива (точка X) і 6 фунтів зерна (точка Z) або будь-яку комбінацію цих товарів, яка знаходиться на лінії XZ: припустимо, 2,66 галона пива і 4 фунти зерна (точка У).

    Англія більш ефективна у виробництві обох товарів, але ціни на пиво по відношенню до зерна нижчі в Португалії. Англія має абсолютну перевагу у виробництві зерна і пива, але Португалія володіє порівняльною перевагою у виробництві пива.

    Результат аналізу Д. Рікардо такий: торгівля принесе вигоду обом країнам, навіть незважаючи на те, що Англія має абсолютну перевагу у виробництві цих товарів. Якщо Англія і Португалія почнуть торгувати, то Англія платитиме не більше, ніж 1,5 фунта зерна за кожний галон пива, оскільки це ціна внутрішнього ринку, а Португалія - не більше   1,33 галона пива за кожний фунт зерна. Припустимо, що вплив попиту і пропозиції встановив рівноважну ціну 1 галона пива за І фунт зерна. Кожна країна спеціалізуватиметься на виробництві порівняно дешевшого товару.

    Виходячи  з цього, оскільки в Англії дешевше виробляти зерно ніж пиво, то всю працю краще спрямувати на виробництво 9 фунтів зерна. В Португалії відносно дешевше виробляти пиво. Якщо вона спеціалізуватиметься на ньому, то виробить 8 галонів пива. Вже за новими цінами британці за свої 9 фунтів зерна отримають 9 галонів пива, тоді як до торгівлі з Португалією кожний фунт зерна міг бути проданим лише за 0,66 галона. Так само в Португалії тепер буде дешевшим зерно. Новий рівень споживання показано на малюнку штриховою лінією. У британців нова точка споживання - С/, а у португальців - У/. Спеціалізація завдяки порівняльним перевагам підвищила добробут обох країн.

    Таким-чином, для того щоб обидві країни отримали виграш від торгівлі, вони повинні імпортувати товар відносно менш дорогий, ніж коли б він був вироблений всередені країни, та експортувати товар за відносно вищою ціною, ніж його можна було б продати всередині країн.

    Автаркія  — це те, що саме по собі робить життя  бажаним і нічого не потребуючим.

    Список  Літератури

    http://kimo.univ.kiev.ua/MEO/75.htm

    http://pidruchniki.com.ua/12281128/ekonomika/teoriya_porivnyalnih_perevag

    http://www.info-library.com.ua/books-text-4383.html