Тарифні методи регулювання міжнародної торгівлі

     Митно-тарифне  регулювання ЗЕД в Україні  почало розвиватися з 1991 р. Правовою основою його став Закон України "Про Єдиний митний тариф", прийнятий 5 лютого 1992 р. [4, с. 80].

     Період 1991—1993рр. характеризується досить ліберальним  зовнішньоторговельним режимом. На більшість товарних позицій імпортні тарифи були на рівні 0-10%. Тільки на незначну частину товарів накладалася ставка 15-30%, а максимальний рівень становив 50% (алкогольні і тютюнові вироби). Рівень ставок ввізного мита визначався залежно від ступеня оброблення й економічної доцільності ввезення того чи іншого товару. На товари, імпортовані з країн, що розвиваються, не накладалися мита, а на товари з промислово розвинутих країн, з якими Україна мала угоду про РНС, оподатковування здійснювалося за пільговими ставками.

     Поступово починає підсилюватися орієнтація митно-тарифного регулювання на підтримку розвитку експорту.

     Період 1994-1995 pp. характеризується ліберальною  експортною й імпортною політикою. У 1994 р. кількісні експортні обмеження  за багатьма видами товарів були скасовані. Винятками були товари, що підлягають "добровільним" експортним обмеженням у рамках міжнародних угод (текстиль, сталь), а також деякі стратегічні товари, внесені до списку "спеціального" експортного режиму (сталь, вугілля, нафтопродукти, електроенергія, дорогоцінні метали і камені). Значна кількість пільг, наданих законодавством окремим суб'єктам ЗЕД, створила неоднакові умови конкуренції на внутрішньому ринку.

     Знижуються  ставки на енергоносії і сировину. Закладаються основи для проведення погодженої митно-тарифної політики: створюється Митно-тарифна рада при Кабінеті Міністрів України і приймається перша постанова щодо зміни ставок ввізного мита.

     Починає діяти режим вільної торгівлі з Російською Федерацією і Республікою  Білорусь. Період 1996-1998 pp. характеризується протекціоністською політикою захисту національного товаровиробника Посилення протекціонізму відбувається поряд із заходами для зміни системи митно-тарифного регулювання у зв'язку з переговорним процесом про вступ України до COT. Скасовується національна система преференцій. Механізм тарифного регулювання спрямований на захист вітчизняного товаровиробника. Мають місце фіскальні надходження від тарифів переважно за рахунок підвищення ставок на імпорт високоліквідної на українському ринку продукції (в основному підакцизні товари), а також за рахунок заходів, пов'язаних з визначенням митної вартості, тарифної позиції і країни походження товару.

     На  сировину для виробничих потреб вводяться  мінімальні ставки ввізного мита. На експорт  деяких видів продукції вводиться  експортне мито, що мас переважно заборонний характер (вовна, шкури тварин, чорні і кольорові метали й ін.). Продовжують застосовуватися пільги для окремих категорій суб'єктів ЗЕД. Активно використовується режим вільної торгівлі з країнами СНД і Балтії. У зв'язку з обмеженістю заходів тарифного регулювання (стосуються лише близько 30% імпорту) і нетарифного регулювання поступова перевага віддається адміністративним і технічним заходам.[3, 144]

     Таким чином, Україна дійшла висновку про  передчасність лібералізації зовнішньої торгівлі і зробила ставку на політику протекціонізму. Вирішальну роль у прийнятті такого рішення видіграли два фактори: зменшення ємності внутрішнього ринку і різке падіння обсягів національного виробництва.

     У 1998-1999 pp. Україна починає удосконалювати систему митно-тарифного регулювання відповідно до норм COT. Поступово лібералізується імпортний режим. Це, зокрема, пов'язано з необхідністю виконувати зобов'язання перед міжнародними фінансовими організаціями щодо лібералізації зовнішньоторговельного режиму. Поступово скасовується застосування ставки мінімальної митної вартості. Істотно зменшилася кількість рішень щодо зміни ставок ввізного мита. Приймаються рішення, спрямовані на стимулювання внутрішнього виробництва, тобто ставки мита знижувалися на сировину, підвищувалися на готову продукцію, аналоги якої випускалися в Україні. Були знижені ставки імпортного мита на значну номенклатуру товарів текстильної промисловості відповідно до зобов'язань перед ЄС.

     Готується новий Єдиний митний тариф України  на базі Української класифікації товарів ЗЕД. Створюється законодавча база щодо приєднання до Конвенції по гармонізованій системі опису і кодування товарів, оптимізується тарифна номенклатура.

     Починаючи з 2000 p., застосовується політика селективного протекціонізму. У зв'язку з поновленням переговорного процесу про вступ України в COT і переговорами з ЄС по зменшенню рівня ввізного мита на текстиль і одяг у 2000 р. був поступово зменшений загальний рівень імпортних тарифів. Розмір максимальних ставок ввізного мита був зменшений до 25%. Також були зменшені ставки імпортного мита до рівня 0-17% на різноманітний асортимент товарів і продукції легкої промисловості (пересічно ставка дорівнювала 6,9%).

     Були  внесені зміни в ставки ввізного мита на продукцію хімічної промисловості, окремі види сільськогосподарської техніки і запасних частин до неї, товари широкого вжитку, які не виготовлялися чи виготовлялися в недостатній кількості в Україні. Зменшилася кількість підакцизних товарів. Досить високим залишається рівень ставок тарифів на сільськогосподарські товари і продукти харчування. Знижено митні тарифи на текстиль і одяг відповідно до домовленостей з ЄС. Почали використовуватися антидемпінгові заходи.

     Окремі  види товарів звільняються від накладання мита, серед них: транспортні засоби, які здійснюють транспортні міжнародні вантажні перевезення; валюта України, іноземна валюта, цінні папери; товари, які вироблені в Україні і ввозяться назад на її територію без переробки, а також товари іноземного походження, які вивозяться назад з України без переробки; товари, які імпортуються всеукраїнськими і міжнародними об'єднаннями громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; товари, шо імпортуються за рахунок коштів державного валютного фонду України та іноземних кредитів, котрі надаються під гарантію Кабінету Міністрів України, а також інші групи товарів згідно з різними договорами, угодами і законами України.[3, 148-149]

     Важливим  питанням нині є трансформація митного  тарифу в процесі вступу України  до COT. З 1994 р. Україна веде переговори про приєднання до ГАТТ і вступу до СОТ. У зв'язку з цим національне законодавство поступово приводиться у відповідність з вимогами ГАТТ/СОТ, основною метою яких є лібералізація торгівлі і зняття обмежень у цій сфері. У 1996 р. Указом Президента України № 255/96 була затверджена "Концепція трансформації митного тарифу України на 1996-2005 pp. відповідно до систем ГАТТ/COT", яка визначила основні принципи і напрями поступового зниження ставок ввізного мита в процесі переговорів про доступ на ринки товарів у рамках вступу України у COT.

     Мета  Концепції:

     - інтеграція економіки України у світову ринкову систему;

     - приведення товарної номенклатури і рівня ставок ввізного мита до норм і вимог угод COT і Гармонізованої системи опису і кодування товарів;

     - установлення режиму найбільшого сприяння в сфері зовнішньої торгівлі з країнами - членами COT;

     - забезпечення стабільного і прогнозованого розвитку економіки України, залучення іноземних інвестицій.

     Кінцева мета трансформації митного тарифу України - досягнення середньозваженого рівня ставки ввізного мита не більше ніж 14%.

     У даний час близько 18% діючих ставок дорівнює граничному рівню, встановленому  в Концепції, близько 10% - перевищують  граничний рівень і близько 72% -установлено  нижче від граничного рівня.

     Структура видів ввізного мита характеризується такими даними. До 1996 р. в Україні  застосовувалися тільки адвалорні  ставки ввізних мит. З 1996 р. за рішенням Уряду почали застосовуватися комбіновані (1,4% від загальної кількості ставок ввізних мит) і специфічні ставки імпортних мит (3%). Введення цих видів ставок було спрямовано на запобігання зниженню суб'єктами ЗЕД митної вартості товарів і стримуванню ввезення низькоякісної продукції. Це сприяло підтримці вітчизняного товаровиробника і захисту внутрішнього ринку. Нині основу ставок ввізного мита становлять адвалорні ставки (79,8%). Специфічні і комбіновані ставки становлять відповідно 17,18 і 3,02% і застосовуються до деяких товарів з розділів I—IV товарної номенклатури України (Товарної класифікаційної схеми Єдиного митного тарифу) і підакцизних товарів.

     Товари  розділів I—IV ТН - це найчуттєвіша для  українського ринку групу. Максимальні  ставки ввізного мита встановлені на м'ясо, харчові субпродукти, цукор, картоплю, овочі, олію соняшникову, масло вершкове. Мінімальні ставки ввізного мита на рівні 0% установлені на такі продовольчі товари, як кокосові горіхи, горіхи кеш'ю, виноград сушений, кава несмажена, чай зелений і чорний для промислового перероблення, пшениця тверда і м'яка, боби соєві, пальмова і кокосова олія та ін. У цілому рівень діючих ставок імпортного тарифу на окремі види сільськогосподарської продукції досить високий порівнянно зі ставками мита на інші види товарів. При цьому тариф, який необхідно сплатити при митному оформленні цих товарів, часто перевищує їхню митну вартість. Отже, рівень ставок ввізного мита на товари розділів I—IV ТН має обмежувальний характер.

     До 2005 р. завершено трансформацію тарифів  з більшості товарних позицій  і лише за невеликим переліком  у більш віддалені терміни: сектори будівельної техніки, наукового та медичного обладнання - у 2006 p.

     В Україні спостерігається тенденція  до зниження рівня оподаткування  товарів імпортним митом. На кінець 2003 р. середньоарифметична ставка ввізного мита по всій товарній номенклатурі становила 10,55% (у 1998 p.- 12,74%), а середньозважена -7,02%. Відповідно до Консолідованої тарифної пропозиції середньоарифметична зв'язана ставка в 2006 р. становила 6,72%, а середньозважена-5,68%. Порівняння середньоарифметичних ставок імпортного тарифу з розвинутими країнами та найбільшими сусідніми державами говорять про високий рівень прийнятих зобов'язань: США - 5,4%, ЄС - 6,4, Канада - 6,8, Японія - 6,9, Польща - 9,9, Росія - 10,5% [1, с. 139]. Наведені дані свідчать про трансформацію торгового режиму України від помірного до відкритого.

     З окремими країнами Україна уклала угоди  про вільну торгівлю, а також угоди  про надання режиму найбільшого  сприяння чи національного режиму.

     Вивізне мито є одним з інструментів регулювання  структури експорту в Україні і вводиться з метою скорочення переліку товарів, експорт яких підлягає нетарифному регулюванню. Ставки вивізного мита, а також перелік товарів, які підлягають оподаткуванню, затверджуються кабінетом Міністрів України. Згідно з переліком, вивізним митом оподатковуються: продукція тваринництва та харчової промисловості, продукція рослинного походження і деякі види сировини та корисних копалин, існує заборона на експорт брухту чорних металів. їх запровадження було викликано необхідністю подолання значних проблем в економіці. Так, експортне мито на насіння соняшнику зі ставкою 21% було впроваджено в 1999 р. Оскільки майже 50% насіння соняшнику України експортувалось, то потужності країни з його переробки використовувалися менше ніж на 30%. Внаслідок нестачі соняшникової олії вітчизняні підприємства з переробки соняшникового насіння та виробництва олії, маргарину, майонезу тощо опинилися в кризовому становищі. Аналогічна ситуація спостерігалася з експортом живої худоби, шкіряної сировини та кольорових металів.[1, 115-116]

     ВИСНОВОК 

     Державне  регулювання ЗЕД здійснюється за допомогою широкого кола засобів, кількість  яких постійно зростає. Класичним засобом регулювання зовнішньої торгівлі являються митні тарифи, які по характеру впливу відносяться до економічних регуляторів.

     На  момент вступу до СОТ Україна повинна  скасувати експортне мито на насіння  деяких олійних культур, живу худобу, шкіряну сировину, кольорові метали, а також заборону на експорт брухту чорних металів. Так, передбачається, що через п'ять років після вступу до СОТ ставки вившого мита на брухт чорних та кольорових металів і напівфабрикатів з їх використання знизяться з 30 до 15%. Україна повинна буде взяти на себе зобов'язання не запроваджувати та не поновлювати жодних таких експортних обмежень після вступу.

     Зараз найменша ставка експортного мита становить 10% митної вартості, а найбільша - 30%.

     Від обкладання вивізним митом звільняються товари (роботи, послуги), які ввозяться (надаються) в межах отриманих  суб'єктами підприємницької діяльності експортних квот, а також товари, що повністю вироблені з давальницької сировини, яка була попередньо імпортована.

     Тарифні методи є складовою економічного регулювання зовнішньоекономічної діяльності (крім податків і зборів). Використовуючи митний тариф як інструмент митної політики, країна розв'язує, насамперед, проблеми регулювання зовнішньоторговельного обігу з іноземними державами, захисту національного товаровиробника, поповнення Державного бюджету ціною надходжень від зовнішньоекономічних операцій.

      СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ

1. Козак Ю.Г., Лук’яненко Д.Г., Макогон Ю.В. та ін. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – 672 с.
2. Борисенко О. П. Контроль митної вартості як інструмент державного регулювання економіки [Текст] / О. П. Борисенко // Вісник Академії митної служби України. – 2008. – № 4 (40).
3. Лисенков Ю.М., Педь І.В. Облік і аналіз зовнішньоекономічної діяльності: Навчальний посібник: Навчальне видання.- К.: Зовнішня торгівля, 2004.- 200 c.
4. Т.В. Корнєва. Необхідність визначення заходів тарифного та нетарифного регулювання при переміщенні товарів через митний кордон України // Митна справа, 2005. - №1. - 100 с.
5. Гребельник О.П. Основи митної справи: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003. - 600 с.