Економіка підприємства

 

 

 

 

 

Контрольна робота

з дисципліни: “Економіка підприємства”

Завдання №2,22

 

 

 

 

План

 

1. Основні законодавчі акти , які регулюють діяльність підприємства в Україні.

2. Поняття й характеристика витрат на виробництво продукції.

Тест № 1.

Тест № 2.

Задача № 1.

Використана література.

 

1. Основні законодавчі акти , які регулюють діяльність підприємства в Україні.

 

У законодавстві про підприємництво як самостійної галузі законодавства  України можна виділити 3 блоки  нормативно-правових актів:

1) Конституція України, що містить норми про підприємництво;

2) блок спеціальних нормативно-правових  актів, що регулюють винятково  підприємницьку діяльність, основним  з який є Закон України «Про  підприємництво»; 

3) нормативно-правові акти, що містять  окремі чи норми їхню сукупність, що регулюють підприємництво (наприклад, Цивільний кодекс України).

Найбільшу значимість серед зазначених нормативно-правових актів мають  законодавчі акти.

Серед законів, що регулюють винятково  підприємницьку діяльність, варто назвати  Закон України «Про підприємництво» від 07.02.91 р., Закон «Про підприємства в Україні» від 27.03.91 р., «Про господарські товариства» від 19.09.91 р., «Про захист від несумлінної конкуренції» від 07.06.96 р., «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.96 м., «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23.03.96 р., «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91 р., «Про лізинг» від 16.12.97 р., «Про ліцензування визначених видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р., «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 р. і ін.

Поряд з ними істотне значення мають  закони, що, хоча регулюють не тільки відносини в сфері підприємництва, але багато в чому застосовні до цих відносин. Це закони України  «Про власність» від 07.02.91 р., «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06.91 р., «Про рекламу» від 03.07.96 р., «Про страхування» від 07.03.96 р. у редакції від 04.01.2001 р., «Про аудиторську діяльність» від 22.04.93 р., «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15.12.93 р., «Про охорону прав на промислові зразки» від 15.12.93 р., «Про якість і безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» від 23.12.97 р. і ін.

Поряд із законами значну роль у регулюванні  підприємницької діяльності мають  підзаконні акти. У їхньому числі  — Укази Президента України.

Серед Указів Президента України в  сфері підприємництва слід зазначити  наступні: «Про усунення обмежень, що стримують  розвиток підприємницької діяльності»  від 03.02.98 р.; «Про спрощену систему оподатковування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.98 р. Крім того, ряд важливих нормативно-правових актів, що регулюють підприємництво, були затверджені Указами Президента України. Серед них Положення про порядок реєстрації окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджене Указом Президента України від 07.11.94 р.; Про порядок застосування обмежень імпорту товару відповідно до норм і принципів системи ГАТТ/ОТ, затверджене Указом Президента України від 27.06.96 р. і ін.

Важливе значення мають також підзаконні акти Кабінету Міністрів України, особливо, положення, затверджені постановами уряду України. Серед них: Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.98 р.; Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.96 р. До числа цих актів також відноситься постанова Кабінету Міністрів України «Про упорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств» від 31.12.92 р. і ін^.

У числі джерел підприємницького права  великий масив складають відомчі  нормативно-правові акти, у тому числі Міністерства економіки України  (особливо в сфері зовнішньоекономічної діяльності, де прийняті десятки відомчих актів, затверджених наказами цього Міністерства), Антимонопольного комітету України, Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку.

Значна роль у сфері підприємництва приділяється локальним нормативно-правовим актам, що розробляються і приймаються безпосередньо суб'єктами підприємницької діяльності з метою її саморегулювання. Ці акти можуть регулювати діяльність суб'єкта в цілому (наприклад, статут), його окремих структурних частин чи відособлених підрозділів (наприклад, положення про філію, представництво), або встановлювати режим комерційної таємниці і т.п.

Поряд з нормативно-правовими актами за останні кілька років склалася визначена судова практика застосування законодавства. Однак не завжди ця практика є однакової. Тому особливо важливе значення мають роз'яснення Президії Вищого господарського суду України.

Одним з напрямків удосконалювання  законодавства про підприємництво є забезпечення верховенства закону, у тому числі підвищення ролі закону в регулюванні відносин у сфері підприємництва, їхня пряма чи реалізація конкретизація в підзаконних нормативно-правових актах, виключення довільного тлумачення і т.п.

З огляду на розосередження регулювання  підприємницької діяльності в різних нормативно-правових актах, їхня величезна безліч, представляється доцільним досягнення систематизації у формі кодифікованого закону. Підприємницький кодекс як комплексний, міжгалузевий нормативно-правовий акт необхідний для спільного і погодженого використання різнорідних норм у сфері підприємництва з метою належної реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність.

Будь-яке підприємство (добровільне  об'єднання підприємств) діє на підставі власного статуту, тобто певного  зібрання правил, що регулюють сукупну  їх діяльність, взаємовідносини з іншими господарюючими суб'єктами. Статут має відповідати основним положенням закону України про підприємства; він затверджується власником (власниками) чи засновником (засновниками) підприємства (добровільного об'єднання підприємств), а для державних підприємств — власником майна за участю відповідного трудового колективу.

На підприємстві важливу соціальну  роль відіграє колективний договір — угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією (власником чи уповноваженим ним органом), що укладається (уточнюється) щорічно і не може суперечити діючому законодавству України. Колективним договором регулюються виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу з адміністрацією (власником) усякого підприємства, яке використовує найману працю. Колективний договір звичайно охоплює вступну частину, що знайомить трудовий колектив з напрямками розвитку і удосконалення виробництва (діяльності), умов праці і культурно-побутового забезпечення працюючих на підприємстві; а також декілька розділів з зобов'язаннями по основних напрямках життєдіяльності колективу.

 

 

2. Поняття й характеристика витрат на виробництво продукції.

 

Виходячи з економічного змісту і цільового призначення витрати  підприємства, здійснювані в процесі  господарської діяльності, можна об'єднати в кілька самостійних груп: витрати на відтворення виробничих фондів; витрати на соціально-культурні заходи; операційні витрати; витрати на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг).

Витрати на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг) займають найбільшапитому вагу у всіх витратах підприємства. Вони складаються з витрат, зв'язаних з використанням у процесі виробництва продукції (робіт, послуг), основних фондів, сировини, матеріалів, що комплектують виробів, палива й енергії, праці й інших витрат. Від формування цієї групи витрат залежить величина прибутку підприємства. Витрати на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг) відшкодовуються після завершення кругообігу засобів за рахунок виторгу від реалізації продукції (робіт, послуг).

Витрати на виробництво різноманітні і класифікуються по визначених ознаках, основними з який є: спосіб віднесення на собівартість, зв'язок з обсягом  виробництва, ступінь однорідності витрат.

У залежності від способів віднесення на собівартість продукції витрати підрозділяються на прямі і непрямі. Під прямими витратами розуміються витрати, зв'язані з виробництвом окремих видів продукції, що можуть бути прямо і безпосередньо включені в собівартість. Це витрати на сировину, основні матеріали, покупні вироби і напівфабрикати, основну заробітну плату виробничих робітників і ін. До непрямого відносяться витрати, зв'язані з виробництвом різних виробів, а тому їхній не можна прямо віднести на собівартість визначеного виду продукції. Це витрати на зміст і експлуатацію устаткування, зміст і ремонт будинків, на заробітну плату допоміжних робітників, інженерно-технічних працівників і ін. Такі витрати включаються в собівартість продукції за допомогою спеціальних методів, обумовлених галузевими методичними рекомендаціями з питань планування-обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг).

У залежності від зв'язку витрат з  обсягом виробництва виділяються  умовно-постійні й умовно-перемінні  витрати.

До умовно-постійного відносяться витрати, загальна величина яких істотно не міняється при чи зменшенні збільшенні обсягу випуску продукції, у результаті чого змінюється їхня відносна величина на одиницю продукції. Це витрати на опалення і висвітлення приміщень, заробітна плата управлінського персоналу, амортизаційні відрахування, грошові витрати на адміністративно-господарські нестатки й ін. Умовно-перемінні витрати залежать від обсягу виробництва продукції. Вони чи ростуть зменшуються відповідно до зміни обсягу випуску продукції. До них відносяться витрати на сировину й основні матеріали, технологічне паливо й енергію, основну заробітну плату виробничих робітників і т.п.

По ступені однорідності витрати  підрозділяються на елементні і  комплексні. Елементи витрат мають  єдиний економічний зміст для даної ланки незалежно від їхнього призначення. Ціль угруповання витрат по елементах - виявити витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) по їхніх видах. Наприклад, виділяються такі елементи, як матеріальні витрати, заробітна плата, амортизація основних виробничих фондів і ін. Співвідношення між окремими елементами витрат являє собою структуру витрат на виробництво продукції (робіт, послуг).

Комплексні витрати включають  кілька елементів витрат, а отже, різнорідні по складу. Поєднуються  вони по визначеному економічному призначенню. Такими витратами, наприклад, є загальнозаводські витрати, утрати від шлюбу, витрати по змісту й експлуатації устаткування й ін.

Усі витрати на виробництво і  реалізацію продукції (робіт, послуг) складають  їхню повну собівартість.

Витрати відносяться на собівартість відповідно до Положення про склад  витрат на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг), включених  у собівартість продукції (робіт, послуг), і про порядок формування фінансових результатів, що враховуються при оподаткуванні прибутку.

Необхідність регулювання включення  в собівартість витрат, здійснюваних підприємствами в процесі їхньої господарської діяльності, спеціальним  нормативним актом обумовлена тим, що на базі собівартості визначається прибуток, а отже і податок на прибуток. Усі підприємства незалежно від їхніх організаційно-правових форм і форм власності повинні знаходитися в однаковому положенні при визначенні собівартості, прибутку і податку на прибуток. Крім того, собівартість є розрахунковою базою для визначення цін.

У Положенні про склад витрат розширений перелік витрат, що включаються  в собівартість, зв'язаних з підготовкою  і перепідготовкою кадрів, змінений порядок віднесення на собівартість плати за викиди забруднюючих речовин  в атмосферу, витрат по сплаті відсотків за користування короткостроковими позичками банків, зносу по нематеріальних активах, розширений склад витрат по оплаті праці.

У складі витрат на виробництво і  реалізацію продукції (робіт, послуг), що включаються в собівартість, враховуються:

• витрати, безпосередньо зв'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг);
• витрати по використанню природної сировини;
• витрати на підготовку й освоєння виробництва.

Разом з тим не відносяться на собівартість продукції (робіт, послуг) витрати на підготовку й освоєння нових видів продукції серійного і масового виробництва і технологічних процесів. Вони здійснюються за рахунок засобів позабюджетних фондів фінансування;

• витрати некапітального характеру, спрямовані на підвищення якості продукції, її надійності і довговічності, удосконалювання технології й організації виробництва. Не враховуються в собівартості витрати на створення нових і удосконалювання застосовуваних технологій, зв'язаних зі створенням нових видів сировини і матеріалів, переоснащенням виробництва. Вони також відшкодовуються за рахунок засобів позабюджетних фондів фінансування і інших засобів, що направляються на розвиток і удосконалювання виробництва;
• витрати, зв'язані з винахідництвом і раціоналізаторством;
• витрати на обслуговування виробничого процесу: забезпечення виробництва сировиною, матеріалами, паливом, інструментами, пристосуваннями і т.п.; підтримка основних виробничих фондів у робочому стані; забезпечення виконання санітарно-гігієнічних вимог;
• витрати по забезпеченню нормальних умов праці і техніки безпеки;
• витрати, зв'язані з керуванням виробництвом: зміст працівників апарата керування, матеріально-технічне і транспортне обслуговування їхньої діяльності, витрати на відрядження, оплата консультаційних, інформаційних, аудиторських послуг, представницькі витрати й ін.;
• витрати на зміст і експлуатацію природоохоронних об'єктів і інші види поточних природоохоронних витрат;
• витрати, зв'язані з підготовкою і перепідготовкою кадрів;
• відрахування на державне соціальне страхування і пенсійне забезпечення, на обов'язкове медичне страхування, у Державний фонд зайнятості населення;
• платежі по короткострокових кредитах банків у межах установленої ставки;
• знос основних виробничих фондів і нематеріальних активів і інші види витрат відповідно до встановленого порядку.