Взаємозв'язок між культурою та етносом

 

Херсонес  Таврійський

(Місто  Севастополь)

  Це місто-держава мало довге життя - майже дві тисячі років - і його історія є частиною історії Древньої Греції, Древнього Риму та Візантії...

Місто Херсонес було засноване  древньогрецькими колоністами більше ніж 2500 тисячі років тому на південному заході Криму. Нині його руїни - одна з  найвизначніших пам'яток Севастополя.

Околиці міста були заселені різноманітними племенами, мирними  та ворожими, а в середні віки, коли Херсонес набуває статусу християнської  столиці півострова, навколо нього  з'являється безліч монастирів та скитів, а також знамениті печерні  міста. В кінці XIV століття навала кочівників поклала кінець існуванню міста, а його руїни поховала земля.

Лише в 1827 році на цьому  місці розпочалися розкопки, які  майже відразу принесли Херсонесу  ще одну назву - "Руська Троя". Масштаб  досліджень та велика кількість археологічних  пам'яток, що потребують збереження, спричинили до створення Національного заповідника "Херсонес Таврійський".

Територія заповідника охоплює  розташування стародавнього грецького  міста - Херсонеса Таврійського, що виникло тут, на узбережжі Чорного  моря, у 5 ст. до н. е.

Місто було огороджене могутніми  оборонними стінами і розплановане за схемою, поширеною тоді в грецькому  та римському світі. До наших днів збереглося багато давніх споруд. Серед  них елліністичний театр, римська  цитадель, середньовічні християнські храми, житлові квартали, вулиці, гончарні майстерні, рибозасолованне обладнання, колодязі та ін.

Територія досліджується  археологами уже 170 років. За цей  час відкрито більше третини міста. Серед археологічних знахідок є  унікальні предмети - присяга громадян Херсонеса, декрети, фрески, мозаїки, шиферні  ікони християнських храмів, написи-присвяти, численні побутові предмети. Загалом  музейні зібрання заповідника нараховують  понад 200 тис. експонатів.

Херсонес виник наприкінці VI ст. до н.е. і проіснував до початку XV ст. н.е. Протягом двох тисячоліть, за часів розквіту стародавньої Греції, Риму та Візантії Херсонес був значним  центром культури на Кримському півострові. Херсонес відіграв також особливу роль у взаємовідносинах між Візантією  та Київською Руссю і був провідним  центром розповсюдження християнства на східнослов'янських землях.

Херсонес та його сільськогосподарська округа (хора) насичені пам'ятками, які  в унікальному автентичному стані  збереглися до сьогодення тільки на цій  території та є надбанням світової цивілізації.

Комплекс пам'яток, що входить  до складу заповідника "Херсонес Таврійський", має не тільки національне значення, а і міжнародне. До його складу входять:

— 5 археологічних комплексів - городище Херсонеса Таврійського, некрополь Херсонеса в Карантинній, фортеця Чембало, фортеця Каламіта, античні земельні наділи та садиби;

— 11 пам'яток архітектури  на території городища та фортеці  Каламіта.

 

Національний  заповідник-острів «Хортиця»

(Місто  Запоріжжя)

  Острів «Хортиця» є найбільшим островом на Дніпрі, унікальність якого в рідкісному поєднанні на одній території різноманітних природних комплексів – цілинних степів, байрачних та плавневих лісів, наскальної рослинності, рідкісних та зникаючих видів рослин, пам’яток геології... Весь острів з 1993р. є Національним заповідником.

Географічне нагромадження  скель, печер, гротів, окремих валунів, представляють гірський зразок ландшафтних  зон України. Найпомітніші вершини  мають свої імена, історія яких тісно  пов’язана із періодом козаччини. Зокрема, скеля Вища Голова, Думна скеля, Совутина, Чорна, Дурна, Середня Голова.

На Хортиці в мініатюрі  представлені зразки усіх ландшафтних  зон України. До новітніх часів степовим ділянкам поталанило зберегтися, насамперед, на східних схилах, уздовж узбережжя  Старого Дніпра. Кількість видів  рослин, що знайшли собі прихисток  на прадавніх степових ділянках, перевищує 600 видів.

Балки та урочища, які помережили степові схили, теж ведуть свій іменний  родовід од запорожців: Наумова, Костіна, Шанцева, Громушина, Музичина, Велика Молодняга, Корнієва, Ганнівка, Крутенька, Зміївка, Похмурий Яр...

Найпівденніша, плавнева частина  острова, либонь, наймолодший вид  хортицького ландшафту. Це, переважно, намивна територія (формувалася  під впливом Дніпрової течії), яка виникла десь 3-4 тисячі літ  тому. На багатих поживними речовинами ґрунтах здійнялися кущі, дерева і, звісно ж трави. Після того, як гігантська плавнева країна, що колись простягалася від Хортиці і до Херсона, була знищена (дерева і кущі вирубані, а  земля стала дном Каховського  водосховища), значення південного охвістя  острова незбагненно зросло.

Нині цьому невеличкому  куточку (327 гектарів – приблизно  восьма частина острова) воістину немає  ціни. Свого часу каховська повінь заповнила тут деякі улоговинки, і до відомих з давніх давен  п’яти озер додалися ще більше, ніж  півтора десятка крихітних водоймищ, де розкошують латаття біле, глечики  жовті, рогіз, очерет, комиш, осока, ірис, водяний горіх.

За наявності бурхливого Каховського "моря”, хортицькі озера  завдяки своїй усамітненості, стали  головним нерестилищем (тут мешкає близько 50 видів риб) у цій частині  Дніпра. У плавнях та поблизу них  мешкає понад 200 видів птахів (усього в Україні їх трохи більше 300 видів); близько 30 видів ссавців та плазунів, в озерах мешкає найменший у світі (в діаметрі – в межах сантиметра) вид папороті – сальвінія плаваюча.

Музей історії запорозького козацтва на острові відкрито 14.10.83 року. Сьогодні під зводами Музею  зібрано більше 30 тисяч предметів, які охоплюють історичний період від палеоліту до ХІХ століття поточної ери. Експозицію доповнюють чотири діорами.

Особливістю хортицького  Музею є те, що, по-перше, вельми оригінально  оформлене саме приміщення: гранітні пластини, припасовані одна до одної, створюють враження, ніби відвідувачі  рухаються печерою, біля стін якої розташовано  мовчазні реліквії різних ер та епох.

По-друге, переважна більшість  експонатів зібрані-знайдені саме на Хортиці  та на хортицькому довкіллі. Це кам'яні  знаряддя праці, кераміка, зброя, якорі, фрагменти старовинних суден, стовбур  дуба, який був зрубаний кілька тисячоліть тому і стільки ж пролежав на Дніпровому дні.

Експозиційна площа, яка  розгорнулася на 1600 квадратних метрах, окрім артефактів, так би мовити місцевого походження, наповнена  також матеріалами, переданими із Львівського, Луганського, Рівненського та інших музеїв, а також надходженнями із археологічних та етнографічних експедицій.

Ще на початку ХХ століття на Хортиці було 129 курганів, проте  до наших днів уціліло лише близько  двох десятків. Кургани (найстаріший  із них споруджений представниками культур доби бронзи у ІІІ тисячолітті  до н.е., а наймолодший – скіфами  у ІІІ столітті до н.е.) розташовувалися  кургани кількома групами на узбіччі  так званого Скіфського шляху, що колись проходив уздовж Хортиці її серединною, підвищеною частиною.

Зараз комплекс склали одинадцять курганів – "живих", реконструйованих та стилізованих. На курганах установлено  стародавні скульптури, людиноподібні  стели і просто стели доби бронзи.

Улітку 1843 року 29-річний Шевченко подорожував по Україні, відвідав Олександрівськ, побував на Хортиці. У травні 2005 року, з допомогою краєзнавців, визначено  маршрут, яким ходив по Хортиці поет, і оздоблено його сімома гранітними брилами. На брилах висічені рядки із творів Великого Кобзаря, де згадується Хортиця і Великий Луг Запорозький. Таким чином, виник меморіально-туристичний  маршрут "Тарасова Стежка”, який полюбився  запоріжцям і гостям міста і Хортиці.

Будівництво історико-культурного  комплексу "Запорозька Січ” було урочисто відкрите 14 жовтня 2004 року, на свято  Покрови пресвятої Богородиці, в  День українського козацтва.

Загальна територія історико-культурного  комплексу 3,5 гектарів. Місцем розташування нашої «Запорозької Січі» обране мальовниче північно-східне узбережжя  Хортиці, з якого відкривається  чудовий краєвид на Дніпрогес, скелі  та острови, що нагадують колишні  грізні Дніпрові пороги.