Вікові соціальні стереотипи та їх вплив на спілкування між представниками різних поколінь

Міністерство освіти та науки , молоді та спорту України

Черкаський національний університет ім.Б.Хмельницького

 

 

 

 

 

 

 

Вікові соціальні  стереотипи та їх вплив на спілкування  між представниками різних поколінь

  

 

 

 

Виконала студентка 5-А  курсу

Психологічного факультету

Клепко Тетяна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Черкаси 2012р.

Зміст

Вступ………………………………………………………………………..3

1. Соціальні стереотипи по відношенню до людей похилого віку…………………………………………………………………..3
2. Вплив соціальних стереотипів на спілкування між представниками різних поколінь………………………………..5

Список використаних джерел…………………………………………13

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

У сучасному суспільстві  образ старості носить, у більшості, негативний характер. Вважається, що особам літнього й, особливо, похилого віку властиві такі риси, як: негативізм, консерватизм, інертність, упертість, запальність, підвищена уразливість, егоїзм, дратівливість, дріб'язковість, скнарість та ін. Відношення до старості в західній та східній культурах має істотні відмінності. У сучасній західній культурі немає традиційно прийнятного, шанобливого, поважного ставлення молоді до старих людей. Представники молодого покоління або бояться старості, або ставляться до неї з байдужністю чи презирством. Нерідко люди похилого віку дотримуються аналогічної точки зору. Тому особливої уваги вимагає вивчення такого соціально-психологічного феномену, як ейджизм (від лат. ageism, англ. age — вік), що означає  дискримінацію за віковою ознакою.

 

1. Соціальні стереотипи по відношенню до людей похилого віку

Пізня дорослість по праву займає важливе місце в житті людини. На думку американських дослідників, якщо вважати, що цей період починається після 60 років, то для окремих людей він може тривати ще 40 років. В окремих суспільствах люди в роки своєї пізньої дорослості займають офіційний стан "старійшин". У різних суспільствах старі люди часто сприймаються крізь призму стереотипів. За результатами опитувань населення в різних країнах світу, виявилось, що існують як позитивні, так і негативні уявлення про старих людей, що впливає на ставлення до них суспільства. Ці стереотипи заважають сприймати людей похилого віку диференційовано, як індивідуумів, які дійсно мають між собою певні розбіжності, і можуть сприяти виникненню соціальних установок і дій, які відбивають у них бажання брати активну участь у повсякденній праці й проведенні дозвілля.

Негативні стереотипи:

1. Більшість старих людей бідні.

2. Більшість старих людей не можуть звести кінці з кінцями через інфляцію.

3. У більшості старих людей є житлові проблеми.

4. Старі люди, як правило,  слабкі та хворі.

5. Старі люди не є  політичною силою і потребують  захисту.

6. Більшість старих людей  погано справляється з роботою; працездатність, продуктивність, мотивація, здатність сприймати новизну, творча активність у них нижчі, ніж у молодих працівників. Вірогідність нещасних випадків у людей похилого віку вища, ніж в інших.

7. У старих людей знижуються  інтелектуальні здібності, погіршується  пам´ять, у них нижча здатність до навчання.

8. Старі люди часто інтелектуально регідні і догматичні. Більшість з них закостеніли у своїх звичках і не здатні їх змінювати.

9. Більшість із старих  людей живуть в соціальній ізоляції і страждають від самотності, утримуються в будинках для престарілих.

Позитивні стереотипи:

1. Старі люди належать  до досить заможної частини  населення, працюючі члени суспільства  щедро забезпечують їх пенсіями  і допомогами.

2. Старі люди є потенційною  політичною силою, вони голосують і беруть участь у політичному житті, вони єдині у своїх переконаннях і їх багато.

3. Старі легко сходяться з іншими людьми, вони добрі і привітні.

4. Більшість з них вирізняється зрілістю, життєвим досвідом і мудрістю, вони цікаві люди.

5. Більшість старих людей вміють слухати і особливо терплячі до дітей.

6. Більшість старих людей  характеризуються добротою і  щирістю щодо своїх дітей і  онуків.

 

2. Вплив соціальних  стереотипів на спілкування між  представниками різних поколінь.

 Науковий інтерес до  проблем старості з´явився у  зарубіжних дослідженнях в 60-х роках минулого століття. Для позначення байдужої установки щодо старих людей використовується термін "ейджизм". Ейджизм — соціальна установка, що постає у невиправдано високій оцінці молодості і дискримінації старих людей.

Даний термін увів в обіг Батлер Р.Н. (Butler R.N., 1969), який визначив ейджизм як «процес систематичної стереотипізації й дискримінації людей через їхню старість» [1].

Ейджизм поділяють на інституційний (юридично фіксуючий дискримінацію  осіб, що належать до певної вікової  групи), і внутрішній (який включає  принизливі висловлення й поведінку, що дискримінує: ігнорування, фізичне або психічне насильство та ін.) (Johnson J., Bytheway В., 1999).

Хойфт Г., Крузе А., Радебольд  Г., розглядаючи питання про насильство над старими людьми, відзначають, що з кінця 1980-х рр. почастішали  повідомлення про зневажливе ставлення  до старих людей, прояву стосовно них  агресії й насильства. На думку  авторів ці прояви виражаються в  дії або бездіяльності й включають: недбалу поведінку, інтоксикацію й  пряме фізичне насильство [7, C.149].

За спостереженнями негативне ставлення до представників періоду пізньої дорослості може проявлятися у вигляді пасивної або агресивної взаємодії оточуючих зі старими людьми. Діапазон цієї взаємодії може коливатися від байдужого або зневажливого ставлення мікро соціальних груп або окремих її членів до осіб літнього й похилого віку до непрямого або прямого насильства над ними. Під непрямим насильством розуміється:

1) обмеження юридичних,  трудових і цивільних прав  людей похилого віку;

2) порушення припустимих  меж у фармакотерапії (наприклад,  перевищення доз седативних або  знеболюючих засобів, безконтрольне  призначення препаратів без урахування  їхньої доцільності й індивідуальних протипоказань для старих людей (антидепресантів, транквілізаторів, снодійних або інших психофармацевтичних засобів); перевищення строків тривалості прийому лікарських препаратів; несвоєчасний прийом ліків або відмова в них хворому та ін.);

4) халатне відношення  при догляді за старими людьми, яке здатне спричинити фізичні  або психічні травми (відсутність  профілактики пролежнів, порушення  гігієнічних норм утримування, психологічна й соціальна ізоляція, тобто відмова в повноцінному спілкуванні, необхідних прогулянках, створення інформаційного вакууму та ін.;

4) порушення режиму харчування (відсутність збалансованого харчування  з урахуванням потреб старого  організму – вітамінів, клітковини, білків, необхідної кількості рідини, пропуск своєчасного прийому їжі та ін. (Горобец Л. В., Рибалко Б. С., 2004.);

5) пасивне ставлення до  процесу хвороби або вмирання (небажання вживання необхідних  заходів для порятунку здоров'я або життя старої людини).

За даними звітів про призначення  психофармацевтичних засобів у  Німеччині, денні дози снодійних  і седативних препаратів в 1998 році у 3,5-6,4 рази перевищували середній рівень вживання ліків даної групи пацієнтами, що належать до всіх вікових категорій, а серед осіб старіше 90 років цей показник виявився вище за середній у 4-8 разів (Wilhelm-Göβling C., 1998).

До прямого насильства відносять:

1) соціальну агресію (неповажне ставлення в суспільстві до старих людей, скоєння образливих, хуліганських дій стосовно них й ін.);

2) психологічний терор  (дезінформація, залякування, образи, знущання, підбурювання до суїциду);

3) економічне насильство (позбавлення фінансової волі, скоєння  кримінальних дій – фінансовий  шантаж, вимагання, злодійство, трудова  експлуатація);

4) насильницьку ізоляцію (соціальну, фізичну, психологічну та інформаційну ізоляцію);

5) позбавлення можливості  реалізації гігієнічних вимог і потреб;

6) позбавлення відпочинку  або сну;

7) позбавлення їжі й/або  води;

8) застосування прямої  фізичної сили (жорстоке ставлення,  позбавлення рухів або зв'язування, сексуальне насильство, заподіяння  навмисних тілесних ушкоджень);

9) відмова в необхідному  лікуванні, позбавлення медичної  допомоги (пасивна евтаназія);

10) вбивство.

У Німеччині 11,4% від загального числа всіх навмисних убивств  приходиться на осіб у віці 60 років  і більше, випадків жорстокого ставлення  до старих людей  - більше 14,0%, розбійних  нападів на людей похилого віку в  місцях їхнього проживання – 16,6%. Понад 61,0% від усіх жертв вуличних нападів  приходиться на осіб у віці старіше 60 років, 90,0% з яких становлять жінки (Wagner H.J., 1999) [3].

Частіше за все ейджизм у суспільстві зустрічається:

·       у вигляді  негативних міжперсональних взаємодій, ініційованих представниками молодого покоління відносно осіб літнього й похилого віку (відсутність поваги до старих людей, образлива поведінка стосовно них, прояви недоброзичливості й агресії);

·       у вигляді  зневажливих висловлювань про старість і старих людей (прислів'я, приказки) та існуючих у сучасному суспільстві  переконань, що ґрунтуються не на реальних фактах, а на застарілих поняттях про  період пізньої дорослості винятково як часу регресу й занепаду і що розглядають інтелектуальні й соціальні можливості людей похилого віку через призму їхнього віку в рамках деструктивних інволюційних змін (стереотипизація, сприйняття осіб постпенсійного віку як суспільного баласту, домінування у свідомості працездатних громадян вузько біологічного підходу до проблеми старіння й ін.);

·       у байдужному відношенні медичного персоналу  в поліклініках, санаторіях і лікарнях до осіб літнього й, тим більше, похилого віку («Скільки Вам років? Чого Ви хочете від свого зношеного організму? Не морочте нам голову своїми хворобами! Вам уже жодне лікування не допоможе!» та ін.).

Подібне ставлення до літніх громадян формує у свідомості людей негативний образ старої людини, якій приписуються узагальнені якості, що применшують і принижують її особистість (Marshall M., Dixon M, 1996) [2].

Вікова дискримінація  в суспільстві, більше орієнтованому  на молодих, проявляється при працевлаштуванні й одержанні освіти (відмова в працевлаштуванні або навчанні за ознакою віку). Однак нерідко люди похилого віку самі є носіями менталітету, якому властиві тенденції ейджизму, що проявляється в їхньому прагненні якомога довше, незалежно від об'єктивних причин, залишатися в групі працездатних людей, відокремлюючи, таким чином, себе від старих та пенсіонерів, більше не здатних, на їхню думку, до корисної праці.

Обмеження взаємодії між  собою представників різних вікових груп називається соціальною ізоляцією (наприклад, вікові обмеження при прийомі на роботу, відмова літнім у спілкуванні з онуками та ін.) [6, С.109, 184]. Варто особливо підкреслити, що чим старіше виглядає людина, тим з більшою кількістю проявів негативного ставлення з боку оточуючих їй доводиться зустрічатися. Значне число осіб періоду пізньої дорослості стикалися з віковою дискримінацією при спробах працевлаштування, аж до того, що людина, яка зовні не виглядала на свій календарний вік, одержувала відмову при поданні документів у відділ кадрів, після того, як у паспорті побачили дату її народження. Житель м. Сімферополь, М. (72 роки), звернувся у фірму за оголошенням й був прийнятий на роботу, тому що він мав необхідну для вакантної посади освіту й великий стаж роботи зі спеціальності. «При оформленні документів співробітник відділу кадрів побачила дату мого народження й вийшла з кабінету. Повернувшись, вона вибачилася та віддала мені документи, потім повідомила, що відбулася помилка й у них немає для мене місця. Коли я виходив, працівник відділу кадрів сказала: «Чому ж Ви відразу не повідомили, скільки Вам років? Сказали б правду, ні себе б не поставили в незручне становище, ні нас». До речі, – продовжив М., – у тексті, надрукованому організацією про пошук співробітників, обмеження за віком не вказувалося!».

Вековшиніна С.В., розглядаючи  питання прав та гідності людей похилого віку, зазначає, що представники пізнього віку юридично не втрачають закріплених Декларацією ООН прав при досягненні ними пенсійного віку, однак «…разом з тим, багато із цих прав уже не можуть бути реалізовані - Право на середню освіту, на працю та ін.» [4, С.270].

Українськими дослідниками було проведено опитування осіб літнього й похилого віку, у якому взяли участь 144 людини: 68 чоловіків й 76 жінок у віці від 55 до 92 років. При анкетуванні респондентам було задане питання: «Чи відчували Ви негативне (пасивне або агресивне) ставлення з боку оточуючих через свій вік: обмеження трудових, громадянських, юридичних прав; образливі висловлення; байдуже ставлення; відмову в допомозі та ін.»? Позитивно на дане питання відповіли 94,5% опитаних (47,2% чоловіків й 52,8% жінок). При цьому 40,3% респондентів визнали, що часто відчувають негативне відношення з боку оточуючих (55,2% чоловіків й 44,8% жінок), іноді або рідко - 54,2% від загального числа всіх опитаних (41,0% чоловіків й 59,0% жінок) і тільки 5,6% людей відзначили, що ніколи не стикалися із проявами стосовно себе дискримінації за віком. Отримані дані свідчать про превалювання негативного ставлення до старості в нашому суспільстві. Негативне ставлення до старшого покоління, яке представляє третій і четвертий вік, не тільки свідчить про недостатній рівень культури у соціумі, але й чинить деструктивний психологічний вплив на осіб літнього й похилого віку, яки є часткою кожного суспільства. Це не тільки перешкоджає повноцінному проходженню ними адаптації в період пізньої дорослості, але й, при певних негативних складових (наприклад, хвороба, самотність та ін.), навпаки, сприяє соціально-психологічній дезадаптації особистості в старості.