Спілкування та розвиток особистості. Стилі спілкування

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ДЕРЖАВНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНИІВЕРСИТЕТ»

Реферат

«Спілкування та розвиток особистості. Стилі спілкування»

виконала

студентка ІІ курсу

філологічного факультету

групи 2330-1

Артем’єва М.О.

перевірила

ЗАПОРІЖЖЯ 2011

План:

1) Роль спілкування в психічному розвитку людини.

2) Стилі спілкування.

3) Види співбесідників.

4)Використана література.

1. Роль спілкування в психічному розвитку людини.

Спілкування має величезне значення у формуванні людської психіки, її розвитку і становленні розумної, культурної поведінки. Через спілкування з психологічно розвинутими людьми, які мають широкі можливості навчання, людина набуває усіх своїх вищих пізнавальних здібностей. Через активне спілкування з такими особистостями вона сама перетворюється на особистість. Якби від народження людина була позбавлена можливості спілкуватися з іншими, вона ніколи не стала б цивілізованою, культурною і морально розвинутою, була б до кінця життя приречена залишатися напівтвариною. Про це свідчать численні факти, які показують, що, позбавлений спілкування із собі подібними людський індивід залишається біологічною істотою у своєму психічному розвитку. Як приклад можна навести стани людей, яких знаходили серед звірів і які тривалий період жили в ізоляції від цивілізованих людей або в результаті нещасливого випадку опинилися на самоті і були надовго відірвані від собі подібних (наприклад, після аварії корабля).

   Особливо велике значення для психічного розвитку дитини має спілкування з дорослими на ранніх етапах онтогенезу. У цей час усі людські, психічні і поведінкові якості вона одержує майже виключно через спілкування, тому що аж до початку навчання в школі, а ще більш точно - до настання підліткового віку, вона позбавлена здатності до самоосвіти і самовиховання.

   Психічний розвиток дитини починається зі спілкування. Це перший вид соціальної активності, що виникає в онтогенезі і завдяки якому немовля одержує необхідну для його індивідуального розвитку інформацію. Що ж стосується предметної діяльності, що також є умовою і засобом психічного розвитку, то вона з'являється набагато пізніше - на другому, третьому році життя.

   У спілкуванні спочатку через пряме слідування (вікарне навчання), а потім через словесні інструкції (вербальне навчання) набувається основний життєвий досвід дитини. Люди, з якими вона спілкується, є носіями цього досвіду, і жодним іншим шляхом, крім спілкування з ними, цей досвід не може набуватися. Інтенсивність спілкування, різноманітність його змісту, цілей і засобів - найважливіші чинники, що визначають власний розвиток дітей.

   Особистісне спілкування формує людину як особистість, дає їй можливість набути певних рис характеру, інтересів, навичок, схильностей, засвоїти норми і форми моральної поведінки, визначити цілі життя і обрати засоби їх реалізації.

   Кондиційне спілкування створює стан готовності до навчання, формулює установки, необхідні для оптимізації інших видів спілкування. Тим самим воно побічно сприяє індивідуальному інтелектуальному і особистісному розвитку людини. Мотиваційне спілкування служить джерелом додаткової енергії для людини, своєрідною її “підзарядкою”. Набуваючи в результаті такого спілкування нових інтересів, мотивів і цілей діяльності, людина збільшує психоенергетичний потенціал, що розвиває її. Діяльнісне спілкування, що ми визначили як міжособистісний обмін діями, операціями, вміннями і навичками, має для індивіда прямий ефект, який розвиває, тому що удосконалює і збагачує його власну діяльність.

   Біологічне спілкування служить самозбереженню організму як найважливіша умова підтримки і розвитку його життєвих функцій. Соціальне спілкування обслуговує суспільні потреби людей і є чинником, що сприяє розвитку форм громадського життя: груп, колективів, організацій, націй, держав, людського світу в цілому.

   Безпосереднє спілкування необхідне людині для того, щоб навчатися і виховуватися в результаті широкого використання на практиці даних їй від народження найпростіших і ефективних засобів та способів навчання: умовнорефлекторного, вікарного і вербального. Опосередковане спілкування допомагає засвоєнню засобів спілкування й удосконалення на базі здатності до самоосвіти і самовиховання людини, а також до свідомого керування самим спілкуванням.

   Завдяки невербальному спілкуванню людина одержує можливість психічно розвиватися ще до того, як вона засвоїла і навчилася користуватися мовою (близько 2-3 років). Крім того, саме по собі невербальне спілкування сприяє розвитку й удосконаленню комунікативних можливостей людини, внаслідок чого вона стає більш здатною до міжособистісних контактів і відкриває для себе можливості розвитку. Щодо вербального спілкування та його ролі в психічному розвитку індивіда, то їх важко переоцінити. Воно пов'язане із засвоєнням мови; що, як відомо, лежить в основі всього розвитку людини, як інтелектуального, так і власне особистісного.

2. Стилі спілкування.

На основі особливостей взаємодії людини (особливо тієї, що виконує керівні функції) з іншими людьми або колективами склалися наступні стилі спілкування.

Авторитарний стиль  ґрунтується на безпосередньому підкоренні окремої людини або колективу владній особистості. Педагог-вихователь, що стоїть на позиціях авторитаризму, одноосібно визначає напрями діяльності учнів, регламентує кожен крок вихованців, пригнічує будь-яку ініціативу. Домінантні засоби впливу: розпорядження, вказівки, накази, інструктажі, жорсткий контроль, гальмування творчих намагань.

До авторитарного стилю варто ставитись діалектично. У процесі початкового етапу розвитку колективу керівник може застосовувати окремі елементи авторитарного стилю. Лише з часом, коли члени колективу починають розуміти керівника, підтримувати його, педагог повинен виявити мудрість і відійти від авторитарних методів спілкування та поступово перебудувати свої стосунки з членами колективу на засадах демократизму.

Якщо в суспільстві, в колективі незмінно "працює" авторитарний стиль міжособистісних стосунків, це призводить до застою, своєрідного ступору в розвитку суспільства, окремих груп і членів такого суспільства. Тоталітарна система правління державою, колективом у всіх випадках може триматися лише на авторитаризмі. Його наслідки згубні для людини в сенсі фізичного, психічного й особливо соціального розвитку.

Демократичний стиль ґрунтується на врахуванні думки колективу в організації життєдіяльності вихованців. Педагог спільно з членами колективу визначає завдання, організовує діяльність вихованців на виконання усвідомлених ними завдань, заохочує ініціативу всіх членів колективу, радиться з ними щодо пошуків шляхів і засобів розв'язання завдань, розвиває самоуправління, залучає активістів до виконання керівних функцій. На засадах демократичного стилю розвивається педагогіка співробітництва.

Демократичний стиль сприяє створенню оптимальних умов для всебічного розвитку особистості, утвердження її в колективі. І головне — сприяє соціальному і психічному розкріпаченню людини, використанню духовних сил членів колективу, суспільства загалом для суспільного блага.

Не можна плутати демократичний стиль спілкування зі вседозволеністю, анархією, як це має місце в окремих країнах, які в соціальному розвитку перейшли від тоталітарної системи до демократичної, від диктатури однієї особи до колективного правління. Тут має діяти диктатура закону, а не диктатура натовпу. Не варто забувати давній принцип спілкування, в основі якого лежить постулат: "Щоб бути вільною людиною, треба залишатися рабом закону".

З метою дієвості демократичного стилю спілкування варто спільно а колективом вихованців з урахуванням думок і побажань усіх його членів чітко визначити напрями діяльності, норми поведінки, "правила гри" і домагатися їх виконання кожним.

Ліберальний стиль спілкування ґрунтується на безпринципному, байдужому ставленні педагога як до позитивних, так і до негативних дій вихованців, характеризується потуранням будь-яким їхнім діям. Вихователь схильний не втручатися в життєдіяльність колективу; не виявляє активності й ініціативи в керівництві колективом, пасивно спостерігає за подіями, самоусувається від відповідальності за стан справ. Прихильники такого стилю виправдовують свої дії тим, що нібито обстоюють ідею свободи особистості. Насправді ж такий стиль (а його можна спостерігати в сімейних, шкільних, виробничих та інших колективах) залишає особу наодинці з собою, віддає її на волю обставин, які можуть бути сприятливими, а можуть бути і шкідливими для неї. Залишати людину, особливо дитину, яка ще не має достатнього соціального досвіду на волю випадку, — вияв безвідповідальності педагога.

Що ж стосується свободи особи, на що спираються прибічники ліберального стилю, то абсолютної, бездетермінаційної свободи немає взагалі. Незалежної від людей, речей, обставин буття людини у світі немає. Людина ніколи не буває повністю вільною у виборі об'єктивних, умов життєдіяльності, які впливають на неї. Вибір завжди має певну межу і варіанти. Допомогти малодосвідченій людині (дитині) обрати найбільш прийнятний з погляду суспільної моралі, оптимальний варіант того чи іншого рішення покликаний педагог, який керується демократично-гуманістичним стилем спілкування.

У практиці роботи вихователів спостерігається і так званий змішаний стиль, в якому проглядаються елементи всіх вище названих стилів. Та все ж в умовах становлення України як суверенної, незалежної, демократичної, правової держави національна школа найперше має розвиватися на демократичних засадах.

3. Види співбесідників.

У процесі моделювання педагогічного спілкування треба враховувати психологічні особливості співбесідників. Психологи виділяють такі види співбесідників:

1. Мобільний співбесідник (лат. mobilis — рухливий; готовність до швидкого виконання завдань). Легко переключається на спілкування з інших занять. Дещо поверхово, але завжди жваво відображає партнера у своїй свідомості, відокремлюючи все інше. Якась мить — і він уже в контакті. Мова швидка, поспішна. Тривала бесіда на одну тему для нього обтяжлива. Часто відволікається від теми чи предмета спілкування, готовий швидко перейти до іншої справи.

2. Ригідний співбесідник (лат. rigidus — твердий, заціпенілий; у медицині — негнучкість; закляклість, що викликається напруженням м'язів. У психологи — труднощі (а інколи і повна неспроможність) у змінах накресленої суб'єктом програми діяльності в умовах, що вимагають перебудови). Йому потрібний деякий час, щоб включитися у спілкування, навіть коли він рішучий, впевнений у собі. Ригідному співбесіднику складно переключитися на іншу справу. Слухає завжди уважно, говорить вдумливо, повільно, думки викладає детально, не любить, щоб його перебивали.

3. Домінантний співбесідник (лат. dominans — пануючий, переважаючий). Коли такий співбесідник відчуває потребу в спілкуванні, його мало турбують міркування "чи доцільно", "чи не заважатиму", "чи зрозуміють". Якщо його спонукати до контакту запитанням чи проханням, він не відчуває себе по-справжньому зобов'язаним відповідати. Йому властива підсвідома впевненість: відповідати чи не відповідати — моє право вибору. Як вести спілкування з домінантним співбесідником? Треба дати йому можливість проявити свою домінантність, спокійно дотримуючись належного погляду, але уникаючи припинення або висміювання "силових прийомів", які він застосовує. І тоді співбесідник сам поступово сповільнюватиме свій натиск. Якщо активно осаджувати його, бесіда може перейти у сварку.

4. Недомінантний співбесідник. Повна протилежність домінантному. Потребує постійного і всілякого заохочення (краще не словом, а поглядом, жестом, мімікою). Добре діє похвала. Схильний перекладати прийняття відповідального рішення на співрозмовника. Ось тут і треба дати йому можливість відчути, що він сам у змозі прийняти необхідне рішення. Кричати, принижувати — означає закріпляти недомінантність, формувати несамостійність у діях.

5. Екстраверт. Надмірно схильний до спілкування як форми діяльності. Це його стихія. Нудьгує без спілкування, постійно спрямований на партнерство. Екстраверт виявляє виключну допитливість, інтерес до людей. Йому подобається висловлювати свою симпатію до співбесідника. Він прагне виявляти позитивний, сприятливий характер; мимоволі вибудовує і перебудовує діалог у такий спосіб, щоб розійтися зі співбесідником на ноті теплоти і взаєморозуміння.

6. Інтроверт. Важко і складно переходить від внутрішнього, латентного діалогу до реального, до зовнішньої комунікації. Його переобтяжують контакти з людьми, він надає перевагу усамітненню. На початковому етапі спілкування інтроверт не може відразу зрозуміти співбесідника. Теплота і щирість партнера сприймається насторожено. Але якщо інтроверт повірив співбесіднику, виявив прихильність — це надовго. Він тривалий час буде сторонитися тих, хто образив його. Отже, вступати в діалог, налагоджувати спілкування з такою людиною досить складно. Головне тут увійти до неї в довіру.